Біографія
Біографія
Віктор Глушков
Народився я 24 серпня 1923 року у Ростові-на- Дону в сім'ї гірничого інженера Михайла Івановича Глушкова. Батько родом зі станиці Луганської, розташованої на кордоні між Україною й Росією, мати, Віра Йосипівна Босова, — зі станиці Каменської". Так починає автобіографію академік Віктор Михайлович Глушков.
Читати майбутній вчений навчився рано, і першим його захопленням була наукова фантастика. Ще до школи перечитав романи Жюля Верна, Герберта Уеллса. У третьому класі його покликанням, здавалося, стала зоологія. Вікно у світ тварин відкрили чудові книги німецького зоолога та просвіти теля Альфреда Брема. А втім, усе це були захоплення дитинства: зоологію невдовзі змінили геологія з мінералогією, потім, у п'ятому класі, — конструювання радіоприймачів, та ще й за власними схемами. Велику роль у розвиткові потягу до техніки, моделювання відіграли популярні журнали "Знання — сила", "Техніка — молоді". Саме в одному з них допитливий хлопчик побачив конструкцію електрогармати з трьома соленоїдами та пелюстками-тримачами, між якими затискався снаряд. Віктор зробив гармату за поданою схемою, але та діяла погано. І тоді юний конструктор винайшов і змайстрував власну систему керування польотом снаряда. Гармата вийшла набагато кращою від наведеної в журналі. "Це окрилило мене й наштовхнуло на думку зробити прицільний пристрій для визначення кута наведення гармати", — зазначить він згодом в автобіографії. Надумав — і втілив, хоча й довелося поморочитися, з чого впертий винахідник зробив для себе належний висновок: "Я збагнув, що потрібні математичні знання. Математика необхідна була і для вирішення іншої проблеми — точного розрахунку сили тяги та динаміки польоту снаряда. Ці задачі розв'язуються методами диференціального та інтегрального обчислення, вимагають дуже тонкого розуміння фізики твердого тіла, магнетизму. То були перші задачі, які я сам собі поставив. Я вчився в п'ятому класі. Відтоді я привчив себе не просто гортати книгу і діставати знання невідомо для чого, а обов'язково під певну задачу. Коли ви просто читаєте книгу, то вам здається, що все зрозуміли. А насправді в голові майже нічого не відклалося. Коли читаєш під кутом зору, як це можна застосувати до своїх задач, тоді прочитане запам'ятовується на все життя. Такого способу навчання я дотримувався завжди".
Цілком зрілий принцип! І Віктор узявся за власну освіту так само серйозно, як і грунтовно: перед шостим класом склав собі розгорнутий план занять впродовж літа, куди увійшли алгебра, геометрія, тригонометрія в обсязі середньої школи, основи диференціального обчислення й аналітичної геометрії. А через рік, наступного літа, він уже студіював математику за університетською програмою. Але до сфери його зацікавлень входила не тільки, математика. Діставши виданий до революції п'ятитомний курс фізики професора О.Д.Хвольсона, десятикласник Віктор Глушков цілеспрямовано, послідовно опанував і його. Подальше було цілком закономірним. У 1941 році він — студент Ростовського університету.
Але всі наміри і плани зламала і геть змела війна. Батько зі своїм гірничим технікумом, де він викладав, опинився в евакуації. Віктор із мамою не встигли й залишилися на окупованій гітлерівськими загарбниками території. Восени 1942 року Віру Йосипівну розстріляли за доносом, нібито вона була депутатом Шахтинської міськради. Віктору довелось боротися за існування в ту страшну годину й холодну зиму самотужки. Він вижив завдяки своєму характерові і наполегливості, звичці не пасувати перед обставинами, навіть найтяжчими і невблаганними, згубними для слабких натур.
Після визволення міста Шахти 14 лютого 1943 р. худий, у благенькій одежині юнак в окулярах (його не взяли до армії через поганий зір) міг порятувати свою зболену душу і виснажене тіло хіба лиш одним, що вмів і любив: навчанням. У 1944 році він подає документи на більш "практичний" з практичної точки зору теплотехнічний факультет Новочеркаського індустріального інституту й готується здобути фах інженера. Зразковий, можна сказати, ідеальний студент. З сесії в сесію всі іспити лише на п'ятірки. Крім програми, однак, з головою занурюється в науки фізико-ма- тематичного циклу. Так глибоко, що на четвертому курсі змушений був чесно сказати собі: теплотехніка — не його покликання. І знову — характер! Щоб не гаяти часу, Віктор самостійно готується до ліквідації академічної різниці між інститутською та університетською програмами. 45 (!) іспитів склав він до Ростовського університету, і був зарахований на п'ятий курс. Нечувано! "Це був найгероїчніший період у моєму житті", — згодом зазначить учений.
Університет закінчив з відзнакою. У двадцять вісім років — кандидат; у тридцять два — доктор фізико-математичних наук, у сорок — академік. Він обирає одну з найскладніших галузей математики — топологічну алгебру. На основі побудованої ним теорії локально бікомпактних груп він першим із математиків розв'язав узагальнену п'яту проблему Гілберта, що поставило його в один ряд з найвидатнішими математиками країни. "Я працював у найбільш абстрактних галузях, які тільки є в математиці. Переважна більшість математиків-професорів не зможуть навіть точно сформулювати те, що я довів", — писав учений. І раптом після такого блискучого успіху — знову крутий поворот. Цього разу — до кібернетики. Тепер уже на все життя.
Кібернетика, що досліджувала загальні закономірності, принципи, методи перетворення інформації та управління складними системами, була наукою новою і молодою. Вирішальне значення в її становленні мало створення у 1945—1946 рр. перших електронних цифрових обчислювальних машин, адже саме обчислювальна техніка є основним технічним засобом реалізації її ідей. Офіційною датою народження кібернетики як науки вважають рік публікації книги американського вченого Норберта Вінера "Кібернетика" (1947 рік), який визначив її як "науку про управління та зв'язки у тварині й машині".
Звісно, зовсім не випадково В.Глушков з його динамічною вдачею і гострим відчуттям потреб часу від 1957 року — директор Обчислювального центру АН УРСР. Колосальний обсяг знань, закладений ще в юності, вміння висувати нові ідеї і формулювати перспективну мету в поєднанні з величезним органі-заційним талантом, — усе це сприяло тому, що в 1962 році Обчислювальний центр було перетворено на Інститут кібернетики Академії наук України.
За неймовірно стислий термін молодий колектив інституту на чолі з 39-річним керівником досяг видатних практичних результатів у галузі вітчизняного електронного машинобудування, у створенні систем управління, ефективних методів розв'язання економічних задач, розгортанні і проведенні наукових досліджень з обчислювальної математики і техніки.
Обчислювальна техніка, створена в Інституті кібернетики, характеризувалася оригінальністю ідей і принципів, засвідчуючи значущість української наукової школи. Роль В.Глушкова у цьому — першорядна. Під його керівництвом створені перша в країні ЕОМ "Дніпро", серія ЕОМ "МІР" (машина інтегральних розрахунків) та багато інших, які пізніше випускалися серійно. Це був закономірний і заслужений успіх, з яким прийшло визнання, авторитет, нагороди, премії, звання. Віктор Глушков — віце-президент АН УРСР з 1962 р., Герой Соціалістичної праці (1969 р.), лауреат Ленінської премії (1964 р.), Державних премій СРСР (1968, 1977 рр.), Державної премії УРСР (1970 р.), Премії ім. С.ОЛебедєва АН УРСР (1979 р.), Премії ім. А.М.Крилова АН СРСР (1980 р.), нагороджений багатьма орденами і медалями. Так, усе було: і досягнення, і заслужена шана. Але вченого вабило й вело далі, у надскладне й іще не звідане. Насамперед, його цікавило найістотніше в науці про комп'ютери — теорія їх проектуван-ня. Глушков — автор загальної теорії автоматів і дискретних перетворювачів. Міжнародний розголос мали праці вченого зі створення штуч
ного інтелекту. Ці дослідження він проводив паралельно з розробкою теорії ЕОМ, що, у свою чергу, стало благодатним джерелом для побудови архітектури і програмного забезпечення обчислювальних машин нових поколінь.
Наукові інтереси В.Глушкова поширюзалися на багато що. З-поміж 800 значних праць, які вийшли друком, понад 500 написані ним власноручно, решта — у творчій співпраці з численними учнями й однодумця ми, колегами по науковій роботі. Сказав своє вагоме слово академік В.Глушков й у найрізно-манітніших розгалуженнях кібернетики — у теоретичній (теорія інформації, теорія автоматів, теорія систем), економічній (застосування математичних методів в економіці), технічній (розробка систем управління технологічними процесами, складними технічними комплексами), в теорії ЕОМ (системні принципи побудови ЕОМ та їхні математичне забезпечення), у біологічній кібернетиці тощо. Його засадні погляди відбиті у численних статтях першої у світі "Енциклопедії кібернетики" (1974 р.), відзначеної Державною премією України (1978 р.). Його книги "Синтез цифрових автоматів", "Вступ до кібернетики", "Обчислювальні машини з розвиненими системами інтерпретації" (у співавторстві), "Алгебра. Мови. Програмування" (у співавторстві) зробили вченого лідером у галузі кібернетики 60—70-х років двадцятого століття. Не випадково видавництва Американської, Британської, Великої Радянської енциклопедій саме до В.Глушкова звертались із проханням бути автором статей про цю науку. Він пропагував свої ідеї в багатьох країнах, був іноземним членом Німецької академії природознавців "Леопольдина", іноземним членом Польської АН, Болгарської АН.
В.Глушков першим запропонував принципово новий підхід до розв'язання оптимізаційних задач у процесі народногосподарського планування та управління. Особливо великим був його внесок у створення принципів побудови математичних моделей, методів і методик розв'язання різних задач управління і планування поведінки складних економічних систем, реалізованих у розробках різного рівня та призначення. Ще у 1963 році вченим була розроблена концепція мережі обчислювальних центрів для керування економікою. Передбачалася радикальна перебудова загальнодержавної довідково-інформаційної економічної служби.
У сімдесятих роках XX століття мало хто передбачав роль обчислювальної техніки в майбутньому. В.Глушков був винятком. Він зумів уявити перспективи застосування обчислювальної техніки і кібернетики в суспільстві. Вчений запропонував урядові створити Загальнодержавну автоматизовану систему управління економікою країни. Його задум випереджав час, бо обчислювальна техніка ще не досягла необхідного для реалізації такої ідеї. І справа не тільки у техніці, не було готовим суспільство. Проте робота над велитенською системою, безумовно, стимулювала б створення наукових і технічних основ для організації у нас інформаційної індустрії. Тієї, що так успішно тепер функціонує в Америці, Японії, країнах Заходу. Тієї індустрії, у розвитку якої ми, маючи всі передумови для оптимізму, майже безнадійно відстали, а наші сусіди кожного дня семимильними кроками йдуть далі.
В.Глушков з властивою йому послідовністю боровся за свої ідеї. Титанічної наснаги та витримки був цей чоловік. У 1975 році він публікує роботу "Макроекономічні моделі і принципи побудови загальнодержавної автоматизованої системи". Він не полишає спроб довести, що його ідеї важливі для розвитку всього суспільства. Його нервова система, його мозок — у постійному перенапруженні. З'явився нестерпний головний біль. Невиліковно хворий, він пише оригінальну наукову роботу — "Теорія раку з позицій загальної теорії систем". У ній вчений, використовуючи системний підхід, розглядає генетичні причини виникнення ракових клітин, формулює гіпотезу про імунні механізми боротьби організму зі злоякісними пухлинами, визначає оцінки деяких параметрів цих механізмів. Що це — передчуття? Передбачення? Вчений-математик вкотре сміливо ставить перед собою завдання й шукає його вирішення. Завдання, яке не могли вирішити спеціалісти-лікарі. Діагноз: пухлина довгастого мозку (астроцитома). Поставили його надто пізно. ЗО січня 1982 року вченого не стало.
На жаль, попередження про те, що прийняття ефективних управлінських рішень неможливе без аналізу усієї інформації про події та чинники, які впливають на кінцевий результат, почули не у нас, а на Заході. І за ті два десятиліття, впродовж яких В.Глушков активно боровся і відстоював свої передові ідеї, і ті два десятиліття, що минули після його смерті, там реалізовано багато з того, на чому наполягав український вчений. Оригінальні ідеї В.Глушкова, трансформовані на сучасному рівні, втілились у розгалужених телекомунікаційних мережах, які охоплюють як персональні, так і найпотужніші комп'ютери, здатні впоратися з будь-яким завданням.
Будемо сподіватися, що в незалежній Україні досягнуті раніше теоретичні й практичні результати вплинуть на майбутні успіхи українських учених. Цьому сприятиме втілена в життя масштабна ідея В.Глушкова — у 1993 році створено Кібернетичний центр. До нього увійшли власне Інститут кібернетики, що носить ім'я свого засновника й першого директора, Інститут проблем математичних машин і систем, інші підрозділи. У Центрі є музей, де зібрані найцікавіші матеріали про життя та наукову діяльність видатного вченого. Працюють задля прийдешнього учні й послідовники Віктора Михайловича. Виросли онуки — Віктор і Вікторія, названі на честь славного діда. Дружина вченого, Валентина Михайлівна, з сумом розповідає:
В одній з останніх розмов згадав наші вечірні прогулянки в молодості, коли дарував мені далекі сузір'я і, намагаючись утішити мене, сказав: "Не засмучуйся! Адже через подаровані мною сузір'я колись-бо знову проходитиме світло з нашої Землі, і на кожному ми з'являтимемося знову молодими. Так і будемо у вічності разом!".
Джерело.100 найвідоміших українців.
"Народився я 24 серпня 1923 року у Ростові-на- Дону в сім'ї гірничого інженера Михайла Іванови¬ча Глушкова. Батько родом зі станиці Луганської, розташованої на кордоні між Україною й Росією, мати, Віра Йосипівна Босова, — зі станиці Каменської". Так починає автобіографію академік Віктор Михайлович Глушков.
Читати майбутній вчений навчився рано, і пер¬шим його захопленням була наукова фантастика. Ще до школи перечитав романи Жюля Верна, Герберта Уеллса. У третьому класі його покликанням, здавалося, стала зоологія. Вікно у світ тварин відк¬рили чудові книги німецького зоолога та просвіти¬ теля Альфреда Брема. А втім, усе це були захоплення дитинства: зоологію невдовзі змінили геологія з мінералогією, потім, у п'ятому класі, — кон¬струювання радіоприймачів, та ще й за власними схемами. Велику роль у розвиткові потягу до техніки, моделювання відіграли популярні журна¬ли "Знання — сила", "Техніка — молоді". Саме в одному з них допитли¬вий хлопчик побачив конструкцію електрогармати з трьома соленоїдами та пелюстками-тримачами, між якими затискався снаряд. Віктор зробив гармату за поданою схемою, але та діяла погано. І тоді юний конструктор винайшов і змайстрував власну систему керування польотом снаряда. Гармата вийшла набагато кращою від наведеної в журналі. "Це окрилило мене й наштовхнуло на думку зробити прицільний пристрій для визна¬чення кута наведення гармати", — зазначить він згодом в автобіографії. Надумав — і втілив, хоча й довелося поморочитися, з чого впертий вина¬хідник зробив для себе належний висновок: "Я збагнув, що потрібні ма¬тематичні знання. Математика необхідна була і для вирішення іншої проблеми — точного розрахунку сили тяги та динаміки польоту снаря¬да. Ці задачі розв'язуються методами диференціального та інтегрального обчислення, вимагають дуже тонкого розуміння фізики твердого тіла, магнетизму. То були перші задачі, які я сам собі поставив. Я вчився в п'я¬тому класі. Відтоді я привчив себе не просто гортати книгу і діставати знання невідомо для чого, а обов'язково під певну задачу. Коли ви прос¬то читаєте книгу, то вам здається, що все зрозуміли. А насправді в голо¬ві майже нічого не відклалося. Коли читаєш під кутом зору, як це можна застосувати до своїх задач, тоді прочитане запам'ятовується на все життя. Такого способу навчання я дотримувався завжди".Цілком зрілий принцип! І Віктор узявся за власну освіту так само сер¬йозно, як і грунтовно: перед шостим класом склав собі розгорнутий план занять впродовж літа, куди увійшли алгебра, геометрія, тригонометрія в обсязі середньої школи, основи диференціального обчислення й аналі¬тичної геометрії. А через рік, наступного літа, він уже студіював математи¬ку за університетською програмою. Але до сфери його зацікавлень входи¬ла не тільки, математика. Діставши виданий до революції п'ятитомний курс фізики професора О.Д.Хвольсона, десятикласник Віктор Глушков ці¬леспрямовано, послідовно опанував і його. Подальше було цілком законо¬мірним. У 1941 році він — студент Ростовського університету.
Але всі наміри і плани зламала і геть змела війна. Батько зі своїм гір¬ничим технікумом, де він викладав, опинився в евакуації. Віктор із ма¬мою не встигли й залишилися на окупованій гітлерівськими загарбника-ми території. Восени 1942 року Віру Йосипівну розстріляли за доносом, нібито вона була депутатом Шахтинської міськради. Віктору довелось бо¬ротися за існування в ту страшну годину й холодну зиму самотужки. Він вижив завдяки своєму характерові і наполегливості, звичці не пасувати перед обставинами, навіть найтяжчими і невблаганними, згубними для слабких натур.
Після визволення міста Шахти 14 лютого 1943 р. худий, у благенькій одежині юнак в окулярах (його не взяли до армії через поганий зір) міг порятувати свою зболену душу і виснажене тіло хіба лиш одним, що вмів і любив: навчанням. У 1944 році він подає документи на більш "практич¬ний" з практичної точки зору теплотехнічний факультет Новочеркасько¬го індустріального інституту й готується здобути фах інженера. Зразковий, можна сказати, ідеальний студент. З сесії в сесію всі іспити лише на п'я¬тірки. Крім програми, однак, з головою занурюється в науки фізико-ма- тематичного циклу. Так глибоко, що на четвертому курсі змушений був чесно сказати собі: теплотехніка — не його покликання. І знову — харак¬тер! Щоб не гаяти часу, Віктор самостійно готується до ліквідації акаде¬мічної різниці між інститутською та університетською програмами. 45 (!) іспитів склав він до Ростовського університету, і був зарахований на п'я¬тий курс. Нечувано! "Це був найгероїчніший період у моєму житті", — згодом зазначить учений.
Університет закінчив з відзнакою. У двадцять вісім років — кандидат; у тридцять два — доктор фізико-математичних наук, у сорок — академік. Він обирає одну з найскладніших галузей математики — топологічну ал¬гебру. На основі побудованої ним теорії локально бікомпактних груп він першим із математиків розв'язав узагальнену п'яту проблему Гілберта, що поставило його в один ряд з найвидатнішими математиками країни. "Я працював у найбільш абстрактних галузях, які тільки є в математиці. Пе¬реважна більшість математиків-професорів не зможуть навіть точно сфор¬мулювати те, що я довів", — писав учений. І раптом після такого блискучого успіху — знову крутий поворот. Цього разу — до кібернетики. Тепер уже на все життя.
Кібернетика, що досліджувала загальні закономірності, принципи, методи перетворення інформації та управління складними системами, бу¬ла наукою новою і молодою. Вирішальне значення в її становленні мало створення у 1945—1946 рр. перших електронних цифрових обчислюваль¬них машин, адже саме обчислювальна техніка є основним технічним за¬собом реалізації її ідей. Офіційною датою народження кібернетики як на¬уки вважають рік публікації книги американського вченого Норберта Вінера "Кібернетика" (1947 рік), який визначив її як "науку про управ¬ління та зв'язки у тварині й машині".
Звісно, зовсім не випадково В.Глушков з його динамічною вдачею і гострим відчуттям потреб часу від 1957 року — директор Обчислювально¬го центру АН УРСР. Колосальний обсяг знань, закладений ще в юності, вміння висувати нові ідеї і формулювати перспективну мету в поєднанні з величезним органі-заційним талантом, — усе це сприяло тому, що в 1962 році Обчислювальний центр було перетворено на Інститут кібернетики Академії наук України.
За неймовірно стислий термін молодий колектив інституту на чолі з 39-річним керівником досяг видатних практичних результатів у галузі віт¬чизняного електронного машинобудування, у створенні систем управлін¬ня, ефективних методів розв'язання економічних задач, розгортанні і проведенні наукових досліджень з обчислювальної математики і техніки.
Обчислювальна техніка, створена в Інституті кібернетики, характеризу¬валася оригінальністю ідей і принципів, засвідчуючи значущість українсь¬кої наукової школи. Роль В.Глушкова у цьому — першорядна. Під його ке¬рівництвом створені перша в країні ЕОМ "Дніпро", серія ЕОМ "МІР" (машина інтегральних розрахунків) та багато інших, які пізніше випускали¬ся серійно. Це був закономірний і заслужений успіх, з яким прийшло виз¬нання, авторитет, нагороди, премії, звання. Віктор Глушков — віце-прези¬дент АН УРСР з 1962 р., Герой Соціалістичної праці (1969 р.), лауреат Ленінської премії (1964 р.), Державних премій СРСР (1968, 1977 рр.), Дер¬жавної премії УРСР (1970 р.), Премії ім. С.ОЛебедєва АН УРСР (1979 р.), Премії ім. А.М.Крилова АН СРСР (1980 р.), нагороджений багатьма орде¬нами і медалями. Так, усе було: і досягнення, і заслужена шана. Але вче¬ного вабило й вело далі, у надскладне й іще не звідане. Насамперед, його цікавило найістотніше в науці про комп'ютери — теорія їх проектуван-ня. Глушков — автор загальної теорії автоматів і дискретних перетворювачів. Міжнародний розголос мали праці вченого зі створення штучного інтелек¬ту. Ці дослідження він проводив паралельно з розробкою теорії ЕОМ, що, у свою чергу, стало благодатним джерелом для побудови архітектури і прог¬рамного забезпечення обчислювальних машин нових поколінь.
Наукові інтереси В.Глушкова поширюзалися на багато що. З-поміж 800 значних праць, які вийшли друком, понад 500 написані ним власно¬ручно, решта — у творчій співпраці з численними учнями й однодумця ми, колегами по науковій роботі. Сказав своє вагоме слово академік В.Глушков й у найрізно-манітніших розгалуженнях кібернетики — у тео¬ретичній (теорія інформації, теорія автоматів, теорія систем), економічній (застосування математичних методів в економіці), технічній (розробка систем управління технологічними процесами, складними технічними комплексами), в теорії ЕОМ (системні принципи побудови ЕОМ та їхні математичне забезпечення), у біологічній кібернетиці тощо. Його засадні погляди відбиті у численних статтях першої у світі "Енциклопедії кібернетики" (1974 р.), відзначеної Державною премією України (1978 р.). Його книги "Синтез цифрових автоматів", "Вступ до кібернетики", "Об-числювальні машини з розвиненими системами інтерпретації" (у співав¬торстві), "Алгебра. Мови. Програмування" (у співавторстві) зробили вче¬ного лідером у галузі кібернетики 60—70-х років двадцятого століття. Не випадково видавництва Американської, Британської, Великої Радянської енциклопедій саме до В.Глушкова звертались із проханням бути автором статей про цю науку. Він пропагував свої ідеї в багатьох країнах, був іно¬земним членом Німецької академії природознавців "Леопольдина", іно¬земним членом Польської АН, Болгарської АН.
В.Глушков першим запропонував принципово новий підхід до розв'я¬зання оптимізаційних задач у процесі народногосподарського планування та управління. Особливо великим був його внесок у створення принципів побудови математичних моделей, методів і методик розв'язання різних за¬дач управління і планування поведінки складних економічних систем, ре¬алізованих у розробках різного рівня та призначення. Ще у 1963 році вче¬ним була розроблена концепція мережі обчислювальних центрів для керування економікою. Передбачалася радикальна перебудова загально¬державної довідково-інформаційної економічної служби.
У сімдесятих роках XX століття мало хто передбачав роль обчислю¬вальної техніки в майбутньому. В.Глушков був винятком. Він зумів уяви¬ти перспективи застосування обчислювальної техніки і кібернетики в сус¬пільстві. Вчений запропонував урядові створити Загальнодержавну автоматизовану систему управління економікою країни. Його задум випе¬реджав час, бо обчислювальна техніка ще не досягла необхідного для ре¬алізації такої ідеї. І справа не тільки у техніці, не було готовим суспільс¬тво. Проте робота над велитенською системою, безумовно, стимулювала б створення наукових і технічних основ для організації у нас інформацій¬ної індустрії. Тієї, що так успішно тепер функціонує в Америці, Японії, країнах Заходу. Тієї індустрії, у розвитку якої ми, маючи всі передумови для оптимізму, майже безнадійно відстали, а наші сусіди кожного дня се¬мимильними кроками йдуть далі.
В.Глушков з властивою йому послідовністю боровся за свої ідеї. Ти¬танічної наснаги та витримки був цей чоловік. У 1975 році він публікує роботу "Макроекономічні моделі і принципи побудови загальнодержавної автоматизованої системи". Він не полишає спроб довести, що його ідеї важливі для розвитку всього суспільства. Його нервова система, його мо¬зок — у постійному перенапруженні. З'явився нестерпний головний біль. Невиліковно хворий, він пише оригінальну наукову роботу — "Теорія ра¬ку з позицій загальної теорії систем". У ній вчений, використовуючи сис¬темний підхід, розглядає генетичні причини виникнення ракових клітин, формулює гіпотезу про імунні механізми боротьби організму зі злоякісни¬ми пухлинами, визначає оцінки деяких параметрів цих механізмів. Що це — передчуття? Передбачення? Вчений-математик вкотре сміливо ставить перед собою завдання й шукає його вирішення. Завдання, яке не могли вирішити спеціалісти-лікарі. Діагноз: пухлина довгастого мозку (астроци¬тома). Поставили його надто пізно. ЗО січня 1982 року вченого не стало.
На жаль, попередження про те, що прийняття ефективних управлінсь¬ких рішень неможливе без аналізу усієї інформації про події та чинники, які впливають на кінцевий результат, почули не у нас, а на Заході. І за ті два десятиліття, впродовж яких В.Глушков активно боровся і відстоював свої передові ідеї, і ті два десятиліття, що минули після його смерті, там ре¬алізовано багато з того, на чому наполягав український вчений. Оригіналь¬ні ідеї В.Глушкова, трансформовані на сучасному рівні, втілились у розга¬лужених телекомунікаційних мережах, які охоплюють як персональні, так і найпотужніші комп'ютери, здатні впоратися з будь-яким завданням.
Будемо сподіватися, що в незалежній Україні досягнуті раніше теоре¬тичні й практичні результати вплинуть на майбутні успіхи українських уче¬них. Цьому сприятиме втілена в життя масштабна ідея В.Глушкова — у 1993 році створено Кібернетичний центр. До нього увійшли власне Інститут кі¬бернетики, що носить ім'я свого засновника й першого директора, Інститут проблем математичних машин і систем, інші підрозділи. У Центрі є музей, де зібрані найцікавіші матеріали про життя та наукову діяльність видатного вченого. Працюють задля прийдешнього учні й послідовники Віктора Ми¬хайловича. Виросли онуки — Віктор і Вікторія, названі на честь славного ді¬да. Дружина вченого, Валентина Михайлівна, з сумом розповідає:
В одній з останніх розмов згадав наші вечірні прогулянки в молодос¬ті, коли дарував мені далекі сузір'я і, намагаючись утішити мене, сказав: "Не засмучуйся! Адже через подаровані мною сузір'я колись-бо знову проходитиме світло з нашої Землі, і на кожному ми з'являтимемося зно¬ву молодими. Так і будемо у вічності разом!".
Джерело.100 найвідоміших українців.
Глушков Віктор Михайлович (1923 — 1982) Математик, учений у галузі кібернетики та обчислювальної техніки
Віктор Михайлович Глушков народився 24 серпня 1923 р. у Ростові-на-Дону в родині гірничого інженера. 21 червня 1941 р. В. Глушков із золотою медаллю закінчив середню школу № 1 у м. Шахти.
Восени 1943 р. В. Глушков став студентом теплотехнічного факультету Новочеркаського індустріального інституту. На четвертому році навчання він вирішив перевестися на математичний факультет Ростовського університету. З цією метою він екстерном здав усі іспити за чотири роки університетського курсу з математики і фізики і став студентом V курсу. У дипломній роботі В. Глушков розвинув методи обчислення таблиць невласних інтегралів, знайшовши неточності в існуючих тоді таблицях, що витримали до того 10—12 видань.
Після закінчення університету в 1948 р. В. М. Глушков був направлений на Урал. У Свердловську (нині Єкатеринбург) він познайомився з професором С. М. Черніковим, деканом математичного факультету Свердловського університету, і за його рекомендацією влаштувався на викладацьку роботу в Лісотехнічний інститут. С. М. Черніков залучив В. М. Глушкова до робіт у галузі теорії груп, допоміг швидко освоїти цей новий для нього напрям математики. У 1949 Р. В. М. Глушков вступив до заочної аспірантури Свердловського університету і до кінця 1950 р. підготував кандидатську дисертацію на тему «Теорія локально-нільпотентних груп без крутіння з умовою обриву деяких ланцюгів підгрупи». Після захисту ним дисертації у жовтні 1951 р. його було призначено на посаду доцента.
У 1952 р. В. М. Глушков звернув увагу на п’яту проблему Гільберта, пов’язану з теорією топологічних груп, що була поставлена видатним німецьким математиком у 1900 р. у числі 23 найбільш значних і складних проблем математики.
Розв’язання цієї проблеми стало предметом докторської дисертації В. М. Глушкова на тему «Топологічні локально-нільпотентні групи», яку він захистив у 1955 р. в Московському університеті. Отримані ним математичні результати поставили його в перший ряд провідних алгебраїстів світу.
У серпні 1956 р. В. М. Глушков радикально змінив сферу своєї діяльності, пов’язавши її з кібернетикою, обчислювальною технікою і прикладною математикою. З цього часу В. М. Глушков жив і працював у Києві. Тут він керував лабораторією обчислювальної техніки і математики Інституту математики АН України, відомою своїми піонерськими розробками обчислювальних машин «МЭСМ» і «СЭСМ». У 1957 р. В. М. Глушков став директором Обчислювального центру АН УРСР. У грудні 1962 р. на базі цього центру був організований Інститут кібернетики АН УРСР, який очолив В. М. Глушков.
У 1961 р. побачила світ знаменита монографія В. М. Глушкова «Синтез цифрових автоматів», переведена пізніше на англійську мову і видана у США та інших країнах. Того ж року вийшла нова його книга «Абстрактна теорія автоматів», яка стала основою для праць з теорії автоматів із залученням алгебраїчних методів. У 1964 р. за цикл праць з теорії автоматів В. М. Глушков став лауреатом Ленінської премії.
Значення цих праць важко переоцінити, тому що використання поняття «автомат» як математичної абстракції структури і процесів, що відбуваються всередині обчислювальних машин, відкрило зовсім нові можливості в технології створення комп’ютерів.
У 1964 р. В. М. Глушкова було обрано дійсним членом АН СРСР.
У галузі теорії програмування та систем алгоритмічних алгебр В. М. Глушковим був зроблений фундаментальний внесок у вигляді алгебри регулярних подій. Був розвинутий апарат систем алгоритмічних алгебр (САА), що являє собою двохосновну алгебраїчну систему. У рамках розробки цієї теорії В. М. Глушковим була передбачена концепція структурного програмування і доведена фундаментальна теорема про регуляризацію довільного алгоритму, зокрема програми або мікропрограми. З цією метою ним була запропонована абстрактна модель ЕОМ, що являє собою взаємодію двох автоматів — керуючого та операційного.
Монографію В. М. Глушкова, Г. Є. Цейтліна й К. Л. Ющенка «Алгебра, мови, програмування», що містить введення в теорію універсальних алгебр з урахуванням застосування цього апарату в теоретичному програмуванні, було опубліковано в 1974 р.
У 1979—1983 pp. В. М. Глушковим, Г. Є. Цейтліним, К. Л. Ющенком, В. П. Грицаєм були опубліковані результати аналізу і синтезу паралельних програм, багаторівневого структурного проектування програм. Було розроблено систему «МУЛЬТИПРОЦЕССИСТ» — структурний синтезатор алгоритмів і програм за їх проектами, оформлених мовою надвисокого рівня САА, реалізовану в 1981 р. у ДОС ЄС ЕОМ.
Шляхи вдосконалювання технології розробки програм В. М. Глушков бачив у розвитку алгебри алгоритмічних мов, тобто техніки еквівалентних перетворень виразів у цих мовах. У цю проблему він вкладав загальноматематичний і навіть філософський сенс, розглядаючи створення алгебри мови конкретної галузі знань як необхідний етап її математизації.
Сучасні ЕОМ неможливо проектувати без систем автоматизації проектно-конструкторських робіт. Основи теорії проектування ЕОМ були закладені у статтях В. М. Глушкова, опублікованих у 1965—1967 pp. Незабаром стало ясно, що для ефективного використання ЕОМ у процесі проектування необхідне комплексне вирішення всіх завдань, що виникають при автоматизації проектування. Потреба у застосуванні системного підходу до САПР ЕОМ виникла при створенні ЕОМ третього покоління.
У зв’язку з переходом до проектування ЕОМ четвертого і наступного поколінь уже на початку 70-х років В. М. Глушковим, Ю. В. Капітоновою та О. А. Летичевським відзначалася тенденція до злиття процесу проектування ЕОМ із проектуванням та розробкою їх математичного забезпечення.
На основі теоретичних праць В. М. Глушкова в Інституті кібернетики було створено мову для опису алгоритмів і структур ЕОМ та методику проектування ЕОМ, що були реалізовані в ряді унікальних систем «ПРОЕКТ». Система «ПРОЕКТ-2» являла собою розподілений спеціалізований програмно-технічний комплекс зі своєю операційною системою і спеціалізованою системою програмування. У ній вперше у світі В. М. Глушковим, О. А. Летичевським, Ю. В. Капітоновою був автоматизований (причому з оптимізацією) етап алгоритмічного проектування. Було розроблено нову технологію проектування складних програм — метод формалізованих технічних завдань. За роботу з автоматизації проектування ЕОМ В. М. Глушков, В. П. Деркач і Ю. В. Капітонова в 1977 р. стали лауреатами Державної премії СРСР.
Ще в 1958 р. В. М. Глушков запропонував ідею створення універсальної керуючої машини. Цю ідею було реалізовано в керуючій машині широкого призначення (УМШН) за рекордно короткий термін — 3 роки. Основні принципи побудови машини, сформульовані В. М. Глушковим і Б. М. Малиновським, були реалізовані як у розробці УМШН, названої пізніше «Дніпро», так і в наступних розробках.
Паралельно зі створенням УМШН за ініціативи Віктора Глушкова Б. М. Малиновським, А. І. Нікітіним і В. М. Єгипко були виконані роботи з керування складними технологічними процесами на відстані (за допомогою ЕОМ «Київ»).
Іншим напрямом робіт Інституту кібернетики в галузі засобів обчислювальної техніки стали ЕОМ для інженерних розрахунків. Першою машиною цього класу була ЕОМ «Промінь», що випускалася з 1963 р. Це була перша машина зі східчастим мікропрограмним керуванням, на яке пізніше В. М. Глушков одержав авторське свідоцтво.
За нею були «МИР-1» (1965 p.), «МИР-2» і «МИР-3». Головною їх відмінністю була апаратна реалізація машинної мови, близької до мови програмування високого рівня. ЕОМ сімейства «МИР» інтерпретували алголоподібну мову «Аналітик», розроблену в Інституті кібернетики під керівництвом В. М. Глушкова. Колектив розроблювачів ЕОМ «МИР-1» був відзначений Державною премією СРСР.
Наприкінці 60-х років під керівництвом В. М. Глушкова було розпочато розробку ЕОМ «Україна». Ідеї, покладені в основу цього проекту, багато в чому передбачали те, що було використано в американських універсальних ЕОМ 70-х років.
У 1970 р. В. М. Глушковим, А. А. Барабановим, Л. А. Калініченко, С. Д. Міхновським, З. Л. Рабіновичем було видано монографію «Обчислювальна машина з розвинутими системами інтерпретації». Вона містила теоретичне обґрунтування розвитку архітектури ЕОМ у напрямі реалізації мов високого рівня.
У 1974 р. В. М. Глушков на конгресі IFIP виступив з доповіддю про рекурсивні ЕОМ (співавтори В. А. М’ясников, М. Б. Ігнатьєв, В. А. Торгашов). Він висловив думку, що тільки розробка принципово нової нефоннейманівської архітектури обчислювальних систем дасть змогу розв’язати проблему створення суперЕОМ, продуктивність яких нарощується необмежено при нарощуванні апаратних засобів. Ідея побудови рекурсивної ЕОМ, підтриманої могутнім математичним апаратом рекурсивних функцій, випередила свій час і залишилася нереалізованою через відсутність необхідної технічної бази.
На конгресі IFIP у 1974 р. у Стокгольмі В. М. Глушкову за рішенням Генеральної Асамблеї IFIP було вручено спеціальну нагороду — срібний сердечник. Так був відзначений великий внесок ученого в роботу цієї організації.
Трохи пізніше, наприкінці 70-х років, В. М. Глушков запропонував принцип макроконвеєрної архітектури ЕОМ з багатьма потоками команд і даних (архітектура MIMD за сучасною класифікацією) як принцип реалізації нефоннейманівської архітектури.
Розробку макроконвеєрної ЕОМ було виконано в Інституті кібернетики під керівництвом В. М. Глушкова С. Б. Погребинським, В. С. Михалевичем, О. А. Летичевським, І. М. Молчановим. Машину ЄС-2701 (у 1984 р.) і обчислювальну систему ЄС-1766 (у 1987 р.) було передано в серійне виробництво. На той час це були найпотужніші в СРСР обчислювальні системи з номінальною продуктивністю, що перевищувала 1 млрд оп./с. Вони не мали аналогів у світовій практиці і свідчили про оригінальний розвиток ЄС ЕОМ у напрямі високопродуктивних систем. На жаль, побачити їх у дії В. М. Глушкову вже не довелося.
В. М. Глушков був визнаним у світі авторитетом у галузі кібернетики. Він сформулював своє розуміння кібернетики як наукової дисципліни, її методології і структури розділів досліджень. Про це в 60-х роках ним були написані наукові статті у вітчизняних журналах, статті в Британській і Американській технологічних енциклопедіях.
У 1964 р. було видано монографію В. М. Глушкова «Вступ в кібернетику». Кібернетику її автор трактував широко — як науку про загальні закономірності, принципи і методи обробки інформації та керування складними системами. Обчислювальну техніку він розглядав як основний технічний засіб кібернетики. Таке розуміння знайшло відображення у першій у світі «Енциклопедії кібернетики», підготовленій за ініціативи В. М. Глушкова і виданій в 1974 р. за його редакцією. Колектив редакторів і відповідальних за розділи енциклопедії був відзначений Державною премією України.
У свій час В. М. Глушков виступав з новими ідеями побудови систем штучного інтелекту. Він працював над комп’ютерними системами імітаційного моделювання таких процесів інтелектуальної діяльності, як прийняття рішень, відображення стану і ситуацій в економічних, технічних, біологічних і медичних системах.
Розроблені В. М. Глушковим принципово нові підходи і засновані на них методи і моделі для систем обробки інформації у свій час невпізнанно змінили і збагатили інструментарій кібернетики, радикально перетворили теорію обчислювальних систем і систем керування, підготувавши основу для розвитку нового витка науки про інформацію — теорії інформаційних технологій (інформатики).
Якісна зміна характеру проблеми штучного інтелекту, що передбачав В. М. Глушков, полягає в тому, що розробки в цій галузі перестали бути вже просто лабораторними дивинами в дослідницьких колективах, а самі дослідження перейшли від стадії кібернетичного романтизму до стадії вирішення прикладних задач з їх суворими прозаїчними вимогами. Саме В. М. Глушков сприяв усвідомленню того, що людина, яка має у своєму розпорядженні ЕОМ, незрівнянно розумніша і могутніша, ніж людина без ЕОМ.
В. М. Глушков активно пропагував практичний підхід до проблеми штучного інтелекту як до справи, об’єктивно викликаної до життя зростаючою міццю ЕОМ і проникненням їх в усі сфери людської діяльності.
Він вважав, що послідовне накопичення знань, представлених у вигляді комп’ютерних баз даних, та ефективні засоби їх обробки допоможуть людям зберегти те краще, що вони створюють, а розвиток інтелектуальних здібностей ЕОМ обезсмертить творців людської цивілізації.
В. М. Глушков приділяв велику увагу роботам по створенню автоматизованих систем керування (АСУ).
Автоматизація експериментальних наукових досліджень на початку 60-х років була пов’язана з автоматизацією вимірів і обробки отриманої інформації за допомогою керуючої машини «Дніпро». Потім В. М. Глушков запропонував розробити силами академічних інститутів автоматизовані проблемно-орієнтовані лабораторії, що включали б у собі комплекси вимірювальних засобів, ЕОМ і програми обробки вимірів.
Розробку систем організаційного керування підприємствами було розпочато під керівництвом В. М. Глушкова в 1963—1964 pp. У 1967 р. було здано в експлуатацію і рекомендовано до серійного випуску першу в країні АСУП для підприємства з масовим характером виробництва «Львів» на львівському телевізійному заводі «Електрон».
У 1970 p., коли система вже успішно експлуатувалася, В. М. Глушков, В. І. Скурихін, А. О. Морозов, В. В. Шкурба та інші її творці були удостоєні Державної премії України. Після створення системи «Львів» В. М. Глушков поставив завдання створення типової АСУП для машино- і приладобудівних підприємств. На початку 70-х років були завершені роботи із системи «Кунцево», яку В. М. Глушков пропонував покласти в основу створення АСУП на підприємствах дев’яти оборонних міністерств.
З кінця 60-х років стало актуальним створення галузевих автоматизованих систем керування (ОАСУ). В. М. Глушков як найбільш кваліфікований і авторитетний фахівець у цій галузі у 70-х роках був науковим керівником і консультантом багатьох проектів великих ОАСУ, зокрема, в галузях оборонної промисловості.
У 1962 р. В. М. Глушков почав розробку проекту Загальнодержавної автоматизованої системи (ОГАС) як єдиної системи збирання звітної інформації розвитку народного господарства, планування і керування народним господарством, інформаційної бази для моделювання різних варіантів розвитку народного господарства. Передбачалися створення розподіленого банку даних і розробка системи математичних моделей управління економікою. Безумовно, В. М. Глушков розумів, що своїм задумом він кидає виклик звичним канонам управління господарством країни. І справді, представлений уряду в 1964 р. проект ОГАС зустрів різкі демагогічні заперечення, через що він тривалий час перероблявся, але так і не був реалізований.
«Основи безпаперової інформатики» — так називалася остання монографія В. М. Глушкова (1982). У цій книзі були описані математичний апарат і комплекс ідей, що належать до проблем інформатизації. В. М. Глушков та його сподвижники наполегливо готували громадськість до сприйняття ідей інформатизації, без чого неможливий прогрес до постіндустріального суспільства.
В. М. Глушков ще 40 років тому сприяв розвитку інформаційних (у тому числі комп’ютерних) технологій навчання. Головними ланками в цій проблематиці він вважав комп’ютерне навчання користувачів ЕОМ, інтелектуалізацію автоматизованих навчальних систем, діяльніший або «задачний» підхід до проектування навчального діалогу.
За великий внесок у розвиток науки і техніки та застосування цих досягнень у народному господарстві В. М. Глушков був нагороджений багатьма орденами і медалями, був удостоєний звання Героя Соціалістичної Праці.
В. М. Глушков був обраний членом німецької академії «Леопольдіна», іноземним членом Академій наук Болгарії, НДР і Польщі, почесним доктором Дрезденського університету та Польського кібернетичного товариства. З 1962 р. до кінця свого життя він був віце-президентом Академії наук України.
Одним з творінь В. М. Глушкова є колектив Інституту кібернетики АН України. У 1993 р. був створений Кібернетичний центр, що охоплює Інститут кібернетики ім. В. М. Глушкова, Інститут проблем математичних машин і систем, Інститут програмних систем, Інститут космічних досліджень, Інститут системного аналізу і Міжнародний науково-дослідний навчальний центр. Серед послідовників В. М. Глушкова є багато провідних спеціалістів, які працюють у Москві, Санкт-Петербурзі, Ташкенті, Мінську, Кишиневі, Тулі та інших містах СНД.
В. М. Глушков опублікував понад 800 праць. З них понад 500 написані ним власноручно, а решта — разом з його учнями та співавторами.
Віктор Михайлович був чарівною, веселою, товариською і багатознаючою людиною. Він цілком дарував себе людям, з якими спілкувався. Навколо нього завжди була атмосфера творчого пошуку, натхнення, горіння і дивного відчуття причетності до нових, великих і цікавих справ.
В. М. Глушков помер 30 січня 1982 р.
Джерело
Наукова діяльність
Наукова діяльність
Наукова діяльність
НАН України в діяльності Глушкова В.М
В. М. Глушков був членом програмних комітетів таких найвідоміших організацій, як Міжнародна федерація з обробки інформації (IFIP) і автоматичного керування (IFAC), виконував обов'язки консультанта урядів Болгарії, НДР, ЧРСР, був експертом ООН, суттєво впливав на формування тематики міжнародного інституту прикладного системного аналізу (IIASA). Багато з його численних наукових статей і монографій було перекладено іноземними мовами. Його запрошували читати лекції до США, Англії, Франції, Іспанії, Італії, Індії, Мексики, Японії та інших країн.
В. М. Глушков був іноземним членом Болгарської (1974 р.), Німецької (НДР, 1975 р.), Польської (1977 р.) академій наук.
Нагороди та звання
Вшанування пам'яті В.М. Глушкова
Хронологія
ГЛУШКОВ Віктор Михайлович
ГЛУШКОВ
Віктор Михайлович
24.VIII.1923 – 30.I.1982
Видатний український та радянський вчений, один із засновників кібернетики, родоначальник вітчизняної інформаційної технології, автор фундаментальних праць із математики, кібернетики та обчислювальної техніки, академік АН України (1961 р.), академік АН СРСР (1964 р.), Герой соціалістичної праці, лауреат численних премій і нагород, засновник Інституту кібернетики, який він очолював до 1982 р. і який названо його ім’ям.
Народився Віктор Михайлович Глушков 24 серпня 1923 р. в Ростові-на-Дону в родині службовців. Середню школу із золотою медаллю закінчив 1941 року в місті Шахти. Вищу математичну освіту отримав у Ростовському державному університеті (1947–1948 рр.) та в Новочеркаському політехнічному інституті (1943–1948 рр.).
Наукову діяльність В.М.Глушков розпочав дослідженнями в алгебрі. У 1951 р. він захистив кандидатську дисертацію на тему «Локально-нільпотентні групи без кручення з умовою обриву деяких ланцюгів підгруп», а в 1955 р. – докторську дисертацію «Топологічні локально-нільпотентні групи». Здобуті вченим результати з вирішення узагальненої п'ятої проблеми Гільберта вивели його у ряд провідних алгебраїстів світу.
У 1956 р. відразу після захисту докторської дисертації в Московському державному університеті В.М.Глушков переїхав до Києва, де очолив лабораторію обчислювальної техніки Інституту математики АН УРСР. В цій лабораторії 1951 року під керівництвом С.А.Лебедєва було побудовано першу в континентальній Європі електронно-обчислювальну машину МЕСМ. Невдовзі лабораторію реорганізували в Обчислювальний центр АН УРСР, а через п’ять років (у 1962-му) на базі Обчислювального центру було засновано Інститут кібернетики, яким В.М.Глушков керував до кінця свого життя і який став одним із найвідоміших наукових центрів комп’ютерної науки та її застосувань. Тут розпочався новий кібернетичний етап наукової діяльності вченого. Він визначає основні напрями розвитку кібернетики як теоретичної основи розвитку інформаційних технологій у різних галузях науки та народного господарства. Його монографія «Введение в кибернетику», видана у 1964 р., протягом багатьох років вважалася найкращим вступом до предмета.
Центральним ядром нової комп’ютерної науки стає теорія цифрових автоматів. В.М.Глушков закладає основи алгебраїчної теорії автоматів (стаття в журналі «Успехи математических наук» 1961 р.) та пише монографію «Синтез цифровых автоматов», орієнтовану на інженерів, спеціалістів з обчислювальної техніки. Пізніше ця монографію було перекладено англійською мовою і видано у США та інших країнах. На ній було виховано не одне покоління інженерів і спеціалістів з обчислювальної техніки. У 1964 р. за роботи з теорії автоматів В.М.Глушков був удостоєний Ленінської премії. Теорія автоматів стала основою створення перших автоматизованих систем проектування засобів обчислювальної техніки.
Велике значення мали роботи В.М.Глушкова з теорії алгоритмів та штучного інтелекту. Він намагався перенести алгебраїчну техніку перетворення виразів на програмні тексти. Для цього було запропоновано нову алгебраїчну конструкцію Система Алгоритмічних Алгебр (САА), відому також як алгебра алгоритмів. Ця конструкція широко застосовувалась як основа для створення систем еквівалентних та оптимізаційних перетворень алгоритмів і програм. В.М.Глушков працював також у галузі автоматичного доведення теорем, запропонувавши алгоритм очевидності, реалізований його учнями.
Визначний внесок зробив В.М.Глушков і в розвиток архітектури обчислювальних машин. Розроблені під його керівництвом у 60-х рр. малі обчислювальні машини Промінь та Мир стали першими прототипами персональних ЕОМ, які з’явилися значно пізніше. У 1968 р. авторський колектив машини Мир під керівництвом В.М.Глушкова був нагороджений Державною премією СРСР – першою в галузі обчислювальної техніки в тодішньому Союзі.
У 70-х рр. В.М.Глушков зі співавторами розробляє концепцію рекурсивних ЕОМ, розрахованих на майбутні технології багатопроцесорних систем із масовим паралелізмом. Пізніше ці ідеї переростають у більш практичні ідеї макроконвеєрних обчислень та макроконвеєрної ЕОМ. Макроконвеєрну ЕОМ було втілено в життя вже після смерті В.М.Глушкова в Інституті кібернетики під керівництвом його наступника В.С.Михалєвича. Системи ЄС 2701 (1984 р.) та ЄС 1766 (1987 р.) стали першими у світі багатопроцесорними MIMD системами з розподіленою пам’яттю. На той час це були найбільш швидкісні в СРСР системи з номінальною продуктивністю, яка перевищувала 1 млрд. оп/с. Ці системи дозволяли ефективне масштабування за рахунок багатопроцесорної архітектури та динамічну реконфігурацію. Вони не мали аналогів у світі.
Наукові інтереси В.М.Глушкова охоплювали багато різних галузей комп’ютерної науки й техніки, в яких він визначав перспективні напрями, основні концепції та ідеї. Він був активним суспільним діячем, організатором і лідером багатьох масштабних проектів на найвищому рівні країни. Одним із таких визначних та амбіційних був проект загальнодержавної автоматизованої системи управління народним господарством (ЗДАС), яким В.М.Глушков почав займатися ще в 1962 р. Масштаби цього проекту в галузі інформаційних технологій не мали і не мають аналогів і досі. По суті, це було намагання створити науково-технічну базу керування економікою країни й організацію інформаційної індустрії, аналогічну тій, яка нині успішно функціонує у провідних країнах Заходу. Це, безсумнівно, був безпрецедентний виклик звичним канонам керування господарством країни. Під керівництвом В.М.Глушкова колективом спеціалістів багатьох інститутів було створено ескізний проект Єдиної мережі обчислювальних центрів. Передбачалося побудувати близько ста головних і понад 10 тисяч районних центрів для безперервної обробки, аналізу економічної інформації й ухвалення обґрунтованих рішень. Однак цей проект так і не було реалізовано, оскільки він не знайшов відповідної підтримки у керівників країни, яких жахали масштаби задумів Глушкова та перспектива кардинальної перебудови усталених методів господарювання.
Велику увагу приділяв В.М.Глушков освіті в галузі комп’ютерної науки. З його ініціативи було засновано перший у тодішньому Союзі факультет кібернетики у Київському державному університеті ім. Т.Г.Шевченка. Аналогічні факультети було створено також у багатьох вузах країни. При Інституті кібернетики успішно працює кафедра МФТІ, якою керував В.М.Глушков.
В.М.Глушков був великим авторитетом для світової наукової спільноти. У 1998 р. авторитетна міжнародна організація IEEE Computer Society посмертно удостоїла Віктора Михайловича Глушкова медалі «Computer Pioneer», яку було вручено родині В.М.Глушкова. Цю медаль присуджено В.М.Глушкову за розробку теорії цифрових автоматів, створення багатопроцесорних суперЕОМ та заснування у Києві першого в Союзі Інституту кібернетики.
учений в галузi математики, кiбернетики, обчислювальної технiки та інформатики
24.08.1923
30.01.1982
Відділення інформатики
Академік АН України
1961
Доктор технічних наук
Інститут кібернетики ім. В.М. Глушкова
Академік АН СРСР
1964
Член-кореспондент
1958
Вiце-президент
1962
Основні напрямки
Відділення інформатики НАНУ
Установи Відділення інформатики
Персоналії Відділення інформатики
Журнали
Кібернетичний центр
КІБЕРНЕТИЧНИЙ ЦЕНТР НАН УКРАЇНИ
Кібернетичний центр Національної академії наук України створений у 1992 році для виконання важливих комплексних програм фундаментальних та прикладних досліджень, прогнозно-аналітичної роботи в галузі інформатики, обчислювальної техніки та автоматизації.
Сьогодні до складу Кібернетичного центру НАН України входять: Інститут кібернетики імені В.М.Глушкова НАН України; Інститут проблем математичних машин та систем НАН України; Інститут програмних систем НАН України; Інститут космічних досліджень НАН України та НКА України; Інститут прикладного системного аналізу НАН України та Міносвіти України; Міжнародний науково-навчальний центр інформаційних технологій і систем НАН України та Міносвіти України.
Базовою установою Кібернетичного центру НАН України є Інститут кібернетики імені В.М.Глушкова НАН України. З 1992 по 1994 роки Кібернетичний центр очолював академік В.С. Михалєвич. З 1995 року Генеральним директором Кібернетичного центру є академік НАН України І.В.Сергієнко.
Кібернетичним центром НАН України виконано низку великих наукових проектів загальнодержавного значення, зокрема розроблено Концепцію та Основні напрями інформатизації України, проект Національної програми інформатизації України, Інтегровану інформаційно-аналітичну систему органів державної влади та органів місцевого самоврядування, Типову автоматизовану систему Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності та інші.
Власна веб-сторінка
Інститут кібернетики ім. В.М. Глушкова
Інститут кібернетики ім. В.М. Глушкова
Карта ESRI
Офіційний сайт
ІНСТИТУТ КІБЕРНЕТИКИ ІМЕНІ В.М.ГЛУШКОВА НАН УКРАЇНИ
Інститут кібернетики імені В.М.Глушкова НАН України – широко відомий в Україні та за її межами науковий центр із вирішення фундаментальних і прикладних проблем інформатики та обчислювальної техніки, впровадження їх методів і засобів у різні сфери людської діяльності.
Історія Інституту починається з 1957 р., коли на базі лабораторії обчислювальної математики і техніки Інституту математики АН УРСР було створено Обчислювальний центр АН УРСР, перетворений у 1962 р. на Інститут кібернетики АН УРСР. Саме у цій лабораторії 1950 року під час перебування її у складі Інституту електротехніки АН УРСР під керівництвом академіка С.О.Лебедєва було створено першу в колишньому СРСР і континентальній Європі Малу електронну обчислювальну машину „МЕСМ”.
У 1982 р. Інституту кібернетики було присвоєно ім'я академіка В.М.Глушкова – його організатора та першого директора. У 1982–1994 рр. директором інституту був академік В.С.Михалєвич. Із 1995 р. інститут очолює академік НАН України І.В.Сергієнко.
Із перших років діяльності в Інституті проводили глибокі теоретичні дослідження в галузі теорії оптимізації, абстрактної та прикладної теорії автоматів, теорії дискретних перетворювачів, теорії штучного інтелекту, теорії програмування. Методи та засоби кібернетики було поширено на такі науки, як економіка, біологія, медицина, та на дослідження складних систем. Тим самим було закладено підвалини економічної, біологічної, технічної кібернетики, розроблено ефективні підходи до моделювання та розв’язання складних багатовимірних завдань.
Поряд із фундаментальними дослідженнями важливе місце в тематиці Інституту було відведено прикладним роботам. Із метою прискорення практичної реалізації розробок Інституту у 1963 р. було створено Спеціальне конструкторське бюро математичних машин і систем з експериментальним заводом, а в 1980 р. – Спеціальне конструкторсько-технологічне бюро програмного забезпечення, які зробили значний внесок у втілення в життя досягнень Інституту кібернетики.
У рамках досліджень зі створення ЕОМ із високим рівнем вхідних і внутрішніх мов уже в 1960-х рр. було закладено підвалини для створення та впровадження у виробництво міні-ЕОМ для наукових розрахунків «Промінь» і сімейства машин „МІР”, які стали підвалинами для становлення у країні індустрії малих ЕОМ. У машинах цього класу реалізовано принципово нові ідеї організації обчислювального процесу та їх архітектури, які потім були широко використані практично у всіх вітчизняних і зарубіжних ЕОМ.
Результатом робіт зі створення керувальних машин була розробка серії ЕОМ широкого призначення «Дніпро», спеціалізованих керувальних ЕОМ «Київ» тощо. Створення першої вітчизняної машини «Дніпро» поклало початок розвитку промислового виробництва керувальних машин. Наприкінці 1960-х рр. 30% парку ЕОМ у СРСР становили машини, створені за розробками Інституту кібернетики.
Постійна робота над новими принципами побудови великих ЕОМ привела до розробки у 1966 р. технічного проекту великої обчислювальної машини «Україна». Його не було втілено у повному обсязі, але в ньому було закладено багато ідей із передбаченням того, що в подальшому використали в американських ЕОМ 1970-х рр.
Завдяки запропонованим і розвиненим концепціям машин ненейманівського типу, створено та у 1987 р. передано в серійне виробництво першу в тодішньому СРСР супер-ЕОМ із макроконвеєрною організацією обчислень „ЕС-1766”, яка на той час не мала аналогів у світі. Одночасно започатковано новий напрям робіт Інституту кібернетики ім. В.М.Глушкова в галузі програмування – розробку теорії та програмного забезпечення паралельних обчислень. Запропонований макроконвейєрний принцип організації обчислювальних процесів у паралельних ЕОМ і розгорнуті теоретичні дослідження відповідних моделей та структур даних паралельних макроконвейєрних обчислень дали змогу досягти рекордної ефективності при виконанні складних науково-технічних розрахунків і розв'язанні інформаційно-пошукових задач у масивах даних великого обсягу.
У 1970–1980 рр. розроблено теоретичні основи, практичні методи та засоби створення міні- та мікро-ЕОМ, орієнтованих на різні галузі застосування, а також мікро-ЕОМ із гнучкою архітектурою та високими техніко-економічними параметрами. Було розроблено перші у країні зразки і розпочато серійне виробництво таких машин. У 1975 р. спільно з НВО «Світлана» створено першу в країні мікро- ЕОМ на великих інтегральних схемах «Електроніка–С5» та освоєно її серійний випуск. Спільно з організаціями та підприємствами галузевих міністерств створено базові моделі персональних ЕОМ („ЕС-1840”, „ЕС-1841”, “Нейрон” та ін.) із характеристиками, які відкривали широкі можливості автоматизації у різних сферах.
Поряд із розвитком методів і засобів створення ЕОМ проводили дослідження, пов’язані з розширенням сфери їх застосування. Розвивалися чисельні методи розв’язання прикладних задач математики, механіки, теорії фільтрації, ядерної фізики, електроніки. Важливого значення набули методи математичного моделювання та застосування ЕОМ при розв’язанні задач автоматичного керування.
Закладені у 1960-х рр. основи теорії оптимальних рішень у подальшому привели до створення ефективних математичних методів і засобів вирішення задач оптимального керування та планування. Найбільш важливими з них були методи послідовного аналізу варіантів, схеми методу вектора спаду, узагальнені градієнтні методи випадкового пошуку, методи теорії диференціальних ігор та ін. Завдяки їх розвитку зроблено суттєвий внесок у теорію та практику керування складними процесами з використанням ЕОМ. Зокрема, було розв’язано важливі науково-технічні завдання розрахунку оптимального завантаження металургійних виробництв, вибору організаційних рішень при будівництві магістральних трубопроводів, планування перевезення нафтопродуктів на єдиній транспортній мережі, управління водними ресурсами тощо.
У 1963 р. В.М.Глушков висунув ідею об’єднання обчислювальних центрів у загальнодержавну мережу, побудови на цій основі Загальнодержавної автоматизованої системи збору та обробки інформації і Республіканської автоматизованої системи.
У рамках створення автоматизованих систем різного рівня та призначення у 1967 р. вперше у країні, спільно зі Львівським телевізійним заводом, булo розробленo автоматизовану систему управління підприємством (АСУП) “Львів”, яка містила низку принципово нових технічних і планово-економічних рішень. Протягом кількох років її було впроваджено на десятках підприємств країни.
Розроблено та широко впроваджено на багатьох металообробних виробництвах країни одну з кращих систем управління технологічними процесами “Гальванік”, яка в реальному масштабі часу розв’язувала великий комплекс завдань, пов’язаних із керуванням гальванічним процесом.
Системи “Львів” і “Гальванік” – одні з перших, із яких почалося визнання у країні АСУ, про що свідчило присудження їх авторам Державних премій УРСР.
Наприкінці 1960-х рр. створено типову АСУП “Кунцево” для управління багатономенклатурними підприємствами машино- та приладобудівного профілю. Було широко впроваджено типові програмно-технічні комплекси “Марс”, “Меркурій”, “Барс” тощо.
Саме в цей час Інститут кібернетики став однією з провідних наукових установ, його роботи сприяли формуванню науково-технічної політики в галузі автоматизації та застосування обчислювальної техніки у багатьох сферах діяльності. Було створено і впроваджено унікальні системи автоматизації проектування в машинобудуванні, приладобудуванні, на транспорті. Загалом у 1960–1970 рр. в Інституті розроблено та передано промисловості понад 30 оригінальних ЕОМ та комп’ютерних комплексів різного призначення, які не мали аналогів.
В Інституті проводили активні роботи з програмного математичного забезпечення обчислювальних центрів колективного користування. Було запропоновано принципово нові підходи до створення баз даних і систем керування ними, а також методологічні основи промислового проектування банків даних із використанням стандартних програмних засобів широкого призначення.
Математичне забезпечення великих систем широкого призначення, створене в Інституті, використовували у сотнях організацій. Серед них комплекси програм для систем автоматизованого навчання, проектування та моделювання, медичних і біологічних систем тощо.
Набули розвитку дослідження апарата теорії управління динамічними системами та його застосувань до створення автоматизованих систем управління об’єктами з розподіленими параметрами, технологічними процесами, фізичними експериментами та екологічними системами.
Спільно з Управлінням магістральних нафтопроводів “Дружба” Міннафтотрансу СРСР було введено в дію автоматизовану систему управління магістральним нафтопроводом.
У ході розпочатих ще у 1959 р. робіт зі штучного інтелекту було створено низку інтелектуальних систем, зокрема розпізнавання зображень і усної мови.
Розроблено та впроваджено низку інформаційних медичних, біологічних і діагностичних систем. У перші роки існування Інституту кібернетики створено апарат “штучне серце-легені” для підтримки життєдіяльності людини під час операцій на серці. В подальшому було розроблено прилади «Міотон», «Міостимул» та їх модифікації, які й досі широко застосовуються в медичній практиці для лікування хворих.
Значною подією в житті Інституту кібернетики стало створення першої у світі „Енциклопедії кібернетики”.
Завдяки актуальності наукової тематики, масштабу та широті досліджень, Інститут наприкінці 1980-х – на початку 1990-х рр. перетворився на комплексну наукову установу, до складу якої входили власне Інститут кібернетики із навчальним центром, Спеціальне конструкторське бюро математичних машин і систем з інженерними центрами, Спеціальне конструкторсько-технологічне бюро програмного забезпечення та Обчислювальний центр колективного користування “Орбіта”. Він налічував 6500 співробітників, із них понад 70 докторів та близько 600 кандидатів наук.
На початку 1990-х рр. на базі всіх підрозділів утворили окремі науково-дослідні установи, об’єднані в Кібернетичний центр НАН України, куди сьогодні входять Інститут кібернетики імені В.М.Глушкова НАН України (базова установа), Інститут проблем математичних машин і систем НАН України, Інститут програмних систем НАН України, Інститут космічних досліджень НАН України та НКА України, Інститут прикладного системного аналізу МОН України та НАН України та Міжнародний науково-навчальний центр інформаційних технологій і систем НАН України та МОН України.
За роки існування Інституту, поряд із роботами в галузі теорії та практики створення високопродуктивних обчислювальних машин, засобів обчислювальної техніки та проблемно-орієнтованих комплексів різного призначення, тут інтенсивно розвивали принципово нові математичні методи оптимізації для вирішення задач великої розмірності, стохастичної та дискретної оптимізації, виконували роботи з теорії диференціальних ігор, імітаційних методів моделювання тощо. Було одержано фундаментальні результати в галузі теорії програмування, системного аналізу, захисту інформації, теорії та практики створення баз знань, систем штучного інтелекту, загальної теорії керування, інформаційних технологій, математичного забезпечення для широкого спектра засобів обчислювальної техніки та систем обробки даних, методів прогнозування.
На базі одержаних теоретичних результатів розроблено прикладні інформаційні технології для розв’язання нагальних практичних завдань: створено інформаційні технології для розв’язання оптимізаційних задач, що виникають при моделюванні економічних процесів, проектуванні об’єктів теплоенергетики, вирішенні проблем екології та захисту довкілля. До них належить низка технологій, спрямованих на аналіз стану ґрунтів, прогнозування зсувних процесів, вирішення питань раціональної побудови різноманітних технічних конструкцій, зокрема гідроспоруд, оцінки ефективності інженерних заходів для запобігання екологічним катастрофам.
Розроблено ефективні методи для вирішення широкого класу задач аналізу надійності складних технічних систем, оцінки ризику екологічно небезпечних виробництв, створення високонадійних систем захисту інформації.
Започатковано нову технологію розробки програмного забезпечення – інсерційне моделювання.
Широко впроваджено у вітчизняних і російських організаціях із геофізичних досліджень інформаційну технологію “ГеоПошук” для комплексної інтерпретації даних геофізичного дослідження свердловин, розроблено та запропоновано до використання технологію „РТС-метан” для економіко-математичного моделювання схем утилізації шахтного метану.
Вирішено прикладні завдання управління космічними апаратами, м’якою посадкою літальних апаратів, пошуку рухомих об’єктів у водному середовищі тощо.
Створено технології реєстрації, відображення та аналізу параметрів магнітного поля серця людини з метою діагностики його захворювань.
Важливим напрямом діяльності Інституту є виконання завдань Національної програми інформатизації України, зокрема створення інформаційних технологій автоматизації діяльності органів державної влади.
Одним із важливих здобутків Інституту є створення у 2004–2007 рр. сімейства суперкомп’ютерів для інформаційних технологій (СКІТ) – високоефективних обчислювальних кластерних систем на сучасній елементній базі. Можливість ефективної інтелектуальної обробки великих за обсягом баз знань і даних забезпечує їм істотні переваги. Вже сьогодні на кластерних супер-ЕОМ реалізовано низку інформаційних технологій для розв’язання задач практичного застосування важливих класів.
Основними напрямами наукових досліджень Інституту сьогодні є: розробка загальної теорії та методів системного аналізу, математичного моделювання, оптимізації та штучного інтелекту; розробка загальної теорії керування, методів і засобів побудови інтелектуальних систем керування різного рівня та призначення; створення загальної теорії обчислювальних машин і розробка перспективних засобів обчислювальної техніки, штучного інтелекту та інформатики; створення перспективних систем математичного забезпечення загального та прикладного призначення; розробка нових інформаційних технологій та інтелектуальних систем; розв’язання фундаментальних і прикладних проблем інформатизації суспільства.
В Інституті сформовано наукові школи з комп’ютерної математики та дискретної оптимізації, математичної теорії обчислювальних систем та штучного інтелекту, системного аналізу і стохастичного програмування, математичної теорії надійності і теорії програмування, що здобули світове визнання.
Крім наукових досліджень, Інститут здійснює також велику науково-організаційну роботу, яка спрямовується вченою радою – колегіальним дорадчим органом управління його діяльністю.
При Інституті діють спеціалізовані вчені ради з питань захисту докторських і кандидатських дисертацій; аспірантура та докторантура Інституту ведуть підготовку за багатьма спеціальностями у галузі інформатики. У стінах установи підготовлено близько 250 докторів та понад 1000 кандидатів наук.
Велику увагу приділяють роботі зі студентською молоддю. При Інституті працюють філії кафедри обчислювальної математики Київського Національного університету ім. Тараса Шевченка, кафедри автоматизованих систем обробки інформації та управління Національного технічного університету України «Київський політехнічний інститут», кафедра теоретичної кібернетики та методів оптимального керування Московського фізико-технічного інституту.
Інститут видає три міжнародних наукових журнали, які перевидаються за кордоном: «Кибернетика и системный анализ», «Управляющие системы и машины» (спільно з Міжнародним науково-навчальним центром інформаційних технологій і систем), «Проблемы управления и информатики» (спільно з Інститутом космічних досліджень), збірники наукових праць “Комп’ютерна математика”, „Теорія оптимальних рішень”, „Комп’ютерні засоби, системи та мережі”, “Кібернетика та обчислювальна техніка” (спільно з Міжнародним науково-навчальним центром інформаційних технологій і систем), “Математичне та комп’ютерне моделювання” (спільно з Кам’янець-Подільським національним університетом ім. Івана Огієнка). Науковцями Інституту видано понад 400 монографій та опубліковано десятки тисяч статей, значну кількість яких перекладено за кордоном, одержано сотні авторських свідоцтв.
Фонд науково-технічної бібліотеки Інституту налічує понад 300 тисяч одиниць зберігання.
Інститут здійснює значну координаційну роботу в галузі інформатики, завдяки співробітництву з міжнародними координаційними організаціями та участі його провідних учених у координаційних, наукових та експертних радах, керівництву науковими програмами. З ініціативи Інституту розроблено Національну програму інформатизації України та низку законодавчих актів стосовно її виконання.
Інститут є базовою організацією Кібернетичного центру НАН України, Національного комітету України з інформатики, Наукової ради з проблеми “Кібернетика”, Наукової ради “Інтелектуальні інформаційні технології” Національної Академії наук України, Української федерації інформатики, яка входить до складу міжнародної організації з інформатики CEPIS. Міжнародні наукові зв’язки Інституту охоплюють широке коло провідних наукових центрів світу.
Велику увагу приділяють співробітництву з науково-дослідними інститутами Російської академії наук та провідними вищими навчальними закладами Росії. Це Обчислювальний центр ім. А.О.Дородніцина, Інститут обчислювальної математики, Центральний науково-дослідний інститут ім. О.М.Крилова, Інститут проблем інформатики, Міжнародний центр астрономії та біологічних досліджень, Математичний інститут ім. В.О.Стєклова, Інститут проблем механіки, Інститут математики та механіки Уральського відділення РАH, Московський державний університет, Московський фізико-технічний інститут, С.-Петербурзький державний університет та ін. Плідні наукові зв’язки підтримуються також із науковими центрами інших країн СНД.
Інститут має великий досвід співпраці з міжнародними науковими організаціями, за підтримки яких успішно виконано десятки наукових проектів.
Інститут щороку проводить міжнародні конференції в галузі інформатики та бере активну участь у численних наукових форумах багатьох країн світу.
До найвищих наукових здобутків Інституту належать: 2 Ленінські премії, 29 Державних премій СРСР та України, понад 40 іменних та інших премій.
Національною Академією наук України засновано премії імені видатних учених, з якими пов’язані становлення та розвиток Інституту: С.О.Лебедєва, В.М.Глушкова, В.С.Михалєвича, А.О.Дородніцина, М.М.Амосова.
Визнанням досягнень інституту є присудження у 1997 р. В.М.Глушкову медалі “Піонер обчислювальної техніки” Всесвітнього комп’ютерного товариства, обрання провідних учених іноземними членами наукових товариств, почесними докторами, професорами провідних зарубіжних і вітчизняних університетів.
В Інституті працювали такі видатні вчені, як академіки В.М.Глушков, В.С.Михалєвич, академіки НАН України М.М.Амосов, О.О.Бакаєв, О.Г.Івахненко, О.І.Кухтенко, Г.В.Пухов, Б.М.Пшеничний, Б.Б.Тимофеєв, Н.З.Шор, члени-кореспонденти НАН України В.С.Мельник, М.В.Михалєвич, Ю.І.Самойленко, В.В.Скопецький, А.О.Стогній, К.Л.Ющенко. Зі стін Інституту вийшли та продовжують плідно працювати в інших наукових установах академіки НАН України П.І.Андон, В.М.Кунцевич. В.І.Скуріхін, члени-кореспонденти НАН України В.Ф.Губарєв, В.В.Петров.
Станом на 1 січня 2011 р. в Інституті працюють близько 700 співробітників, із них у 26 наукових відділах – понад 400 наукових працівників, серед яких 59 докторів та близько 160 кандидатів наук, 10 заслужених діячів науки і техніки та заслужених винахідників України, 16 членів Національної Академії наук України, а саме: академіки НАН України І.Д.Войтович, В.С.Дейнека, Ю.М.Єрмольєв, І.М.Коваленко, Ю.Г.Кривонос, О.А.Летичевський, О.В.Палагін, І.В.Сергієнко, члени-кореспонденти НАН України В.П.Боюн, А.М.Гупал, В.К.Задірака, М.Ю.Кузнєцов, Б.М.Малиновський, Т.П.Мар’янович, І.М.Парасюк, А.О.Чикрій.
Інститут програмних систем НАН України
Інститут програмних систем НАН України (ІПС) відомий в Україні і за її межами як наукова установа, тематика якої спрямована на розвиток фундаментальних і прикладних наукових досліджень у галузі програмування та інформаційних технологій, на створення конкурентоспроможного програмного забезпечення в складних, розподілених, заснованих на мережах та концепціях баз даних і знань, комп’ютерних системах, на організацію впровадження результатів наукових досягнень у державну, соціальну та оборонну сфери життєдіяльності України шляхом створення "під ключ" складних комп'ютерних систем, на розбудову вітчизняної індустрії програмного забезпечення та розвиток інформаційного середовища України.
Історія ІПС починається в 1980 році із створення Спеціального конструкторсько-технологічного бюро програмного забезпечення Інституту кібернетики ім. В.М. Глушкова Академії наук України (СКТБ ПО ІК АН України), що було обумовлене необхідністю централізації робіт із створення програмного забезпечення ЕОМ і систем на основі нових технологій виробництва програм, вирішення питань уніфікації і типізації програмних засобів, організації їх розповсюдження, впровадження і супроводу в промисловому масштабі. .
У 1992 році на основі СКТБ ПО ІК АН України створюється Інститут програмних систем Національної академії наук України, який згодом увійшов до складу Кібернетичного центру НАН України.
Інститут з моменту його створення очолює доктор фізико-математичних наук, лауреат Державної премії УРСР та України, заслужений діяч науки і техніки України, академік НАН України Андон Пилип Іларіонович.
Загальна чисельність співробітників Інституту станом на 01.01.2016 р. становить 135 осіб, з яких 72 - наукових співробітників, серед них 5 докторів наук та 22 кандидатів наук.
Структуру Інституту складають 6 науково-дослідних відділів та один науково-технічний підрозділ (автоматизованих інформаційних систем, теорії комп’ютерних обчислень, програмних засобів автоматизації наукових досліджень, проблем моделювання та надійності людино-машинних систем, математичного та програмного забезпечення комп'ютерних систем, автоматизованих систем програмно-цільового управління, підтримки та удосконалення складних комп'ютерних систем).
Основними науковими напрямами діяльності інституту є:
• теоретичні та прикладні проблеми створення систем та технологій програмування; моделі і засоби програмної інженерії; проблеми оцінки і забезпечення якості, стандартизації та сертифікації програмних систем;
• формально-логічні основи, методи і засоби створення інтелектуальних інформаційних систем, банків даних та знань;
• математичні моделі, методи та програмне забезпечення для створення складних розподілених комп'ютерних систем.
В перші роки свого існування на основі нових наукових підходів, розроблених в ІПС, були створені різні версії інструментального середовища програмування ПАЛЬМА, що підтримує створення великих реляційних баз даних і прикладних програмних застосувань; загальносистемні програмні засоби управління даними великих об'ємів і складної структури в автоматизованих інформаційних системах, системах обробки даних і управління ПРОК 1, CASE-система з режимом колективного доступу АПРОП-2; моделюючий комплекс АЛСИМ-2 для комплексного моделювання складних технічних систем і ін.
В подальшому значні зусилля Інституту були спрямовані на вирішення найбільш важливих та актуальних проблем програмної інженерії, виконано великий комплекс теоретичних та прикладних робіт, пов’язаних з вдосконаленням компонентного, генеруючого, агентно-орієнтованого та паралельного програмування. Зокрема: отримав подальший розвиток теоретичний апарат компонентного програмування із зовнішньою та внутрішньою компонентною алгеброю; розроблено об’єктно-компонентний метод, в якому об’єднані кращі можливості як об’єктного, так і компонентного підходів; створено та розвинуто формальні моделі програм, інтерфейсів та середовищ і запропоновано методологію побудови програмних систем із типових і готових компонентів повторного використання; розроблено формальний апарат та семантичні інструментально-технологічні та мовні засоби агентно-орієнтованого програмування; створено високопродуктивні методи паралельних обчислень для прикладних програмних систем, у межах яких отримала подальший розвиток алгебра алгоритміки, як теоретична основа автоматизації проектування паралельних алгоритмів і програм; розроблено методи та онлайнову інструментальну систему проектування і синтезу програмного забезпечення для паралельних і розподілених середовищ (багатоядерних, кластерних та Грід); розроблено нову модель подання знань (логіко-обчислювальну семантичну мережу), для якої створено сукупність методів обробки знань (метод прямого логічного виводу, методи статичної верифікації та тестування знань тощо). На основі розроблених методів та моделі створено програмно-інструментальне середовище подання та обробки як чітких, так і нечітких знань.
Значні успіхи отримані у розв’язанні найбільш складних та актуальних питань побудови інтелектуальних систем, зокрема: розробці моделей, методів та засобів створення інтелектуальних інформаційних систем у семантичному WEB-середовищі на основі агентного підходу; розробці методів та моделей автоматизованої підтримки експертно-аналітичної методології прийняття рішень в мультиагентних комп’ютерних системах; створенню моделей і методів глибокого аналізу даних.
Сьогодні ІПС знаходиться серед лідерів в Україні в області дослідження, розробки і застосування перспективних технологій програмування, нових методів і інструментальних засобів, створення високоякісних, конкурентоспроможних складних комп'ютерних систем обробки даних і знань, стандартизації в області програмної інженерії, має добре навчений і кваліфікований персонал.
Інститутом розроблено і успішно упроваджено в промислову, соціальну і оборонну сфери більше 80 масштабних проектів зі створення новітніх інформаційних технологій і комп'ютерних систем "під ключ" за замовленням органів державного управління Міноборони України, Державної прикордонної служби України, Міністерства закордонних справ України, Міністерства промислової політики України, Міністерства транспорту і зв'язку України, Державного космічного агентства України, Гідрометцентру України тощо. Серед них:
• глобальна автоматизована інформаційна система Прикордонних військ України (АІС "Гарт"), яка забезпечує створення, регламентну обробку, консолідацію та маршрутизацію електронних документів, що містять повнотекстову і фактографічну інформацію у базах даних;
• інтегрована міжвідомча інформаційно-телекомунікаційна система щодо конт-ролю осіб, транспортних засобів та вантажів, які перетинають державний кордон України (система “Аркан”). Ця система забезпечила формування єдиного віртуального міжвідомчого інформаціїного простору щодо міграційного контролю для ДПС України, СБУ, СЗР України, МВС України, МЗС України, ДМС України та ДПА України;
• спеціалізований моделюючий програмний комплекс ”КОСМОНАВТ” для дослідження і оцінки стану кровообігу космонавтів на всіх етапах сучасного космічного польоту;
• інформаційні системи автоматизації повсякденної діяльності управлінь МО України та Генштабу ЗСУ;
• комплекс програмних засобів підтримки експертного ухвалення рішень "Ексгрунт" в складних, слабоформалізованих сферах діяльності (соціально-політичні, економічні, науково-технічні і т. ін.);
• апаратно-програмний комплекс "Захист" для захисту локальних і мережних АРМ від несанкціонованого доступу з ідентифікацією користувачів електронними мікропроцесорними картками;
• інструментально-технологічний програмний комплекс проведення контент-аналитических досліджень повнотекстових баз даних;
• інструментальні програмно-технологічні засоби для підтримки проектування і реалізації розподілених прикладних систем об'єктно-орієнтованого типу загального призначення;
• комп'ютерна система для формування і ведення аеронавігаційного пакету документів, даних і карт;
• система паралельних обчислень для оперативного і високоточного аналізу і прогнозування регіональних природних і техногенних процесів в атмосфері;
• ГІС-технологія дослідження впливу навколишнього середовища на стан здоров'я населення;
Інститут є базовою організацією з виконання Програми інформатизації НАН України. Зокрема, в рамках цієї програми:
• створена загальна телекомунікаційна інфраструктура АІС національного масштабу у вигляді корпоративної Академічної мережі обміну даними (АМОД). На сьогодні АМОД включає 7 регіональних мереж в наукових центрах України, до яких під’єднано 158 установ НАНУ, має вихід до європейської наукової мережі GEANT та прямий доступ до Польської академічної мережі PIONER і Української науково-освітньої мережі УРАН. Вона набула статусу автономної системи з реєстрацією в Європейському Інтернет-реєстрі і є основою для Грід-інфраструктури НАН України;
• розроблено типовий інтегрований програмно-технологічний комплекс “АІС – установа” для підтримки виконання функцій кадрового, планово-фінансового, науково-організаційного, господарського забезпечення діяльності установ;
• створено та впроваджено реєстр інформаційних ресурсів НАН України та відповідну корпоративну інформаційно-пошукову систему;
• розроблено типові програмно-технічні засоби, технології та методичне забезпечення побудови наукових електронних бібліотек (НЕБ) НАНУ, а також пілот-проекти централізованої НЕБ періодичних видань НАНУ та розподіленої НЕБ, яка інтегрує 12 НЕБ установ НАНУ та МОН загальним обсягом 23 тис. документів.
Інститут є: членом міжнародних наукових асоціацій Association of Computing Machinery (США) та IEEE Computer Society (США); активним членом міжнародної організації з питань стандартизації ISO в рамках Підкомітету “Інженерія програмних засобів” Технічного комітету по стандартизації ISO/IEC – JTC/SC7 Software Engineering; членом Асоціації європейських національних спілок дослідження операцій; співзасновником Асоціації користувачів CDS/ISIS (спільно з ДПНТ бібліотекою Росії); членом Українського відділення Асоціації обчислювальної техніки (АСМ); співзасновником наукового журналу “Проблеми програмування” та міжнародної науково-практичної конференції з програмування УкрПРОГ.
Адреса:
03680, Київ, проспект Академіка
Глушкова, 40, корпус 5
Тел.: (380) (044) 526-55-07
Факс: (380) (044) 526-62-63
Е-mail: iss@isofts.kiev.ua
Інститут проблем реєстрації інформації НАН України
ІНСТИТУТ ПРОБЛЕМ РЕЄСТРАЦІЇ ІНФОРМАЦІЇ
(ІПРІ) НАН УКРАЇНИ
Інститут проблем реєстрації інформації Національної Академії наук України створено в 1987 р. у Києві на базі Галузевого науково-дослідного відділення оптико-механічних запам’ятовувальних пристроїв Мінрадіопрому СРСР при Інституті проблем моделювання в енергетиці АН УРСР. Ініціатором створення та незмінним директором інституту є член-кореспондент НАН України, доктор технічних наук, заслужений діяч науки і техніки України В’ячеслав Васильович Петров. На інститут було покладено вирішення таких завдань: розробка фізичних основ, принципів і методів оптичної реєстрації інформації та створення оптичних накопичувачів інформації для електронно-обчислювальних машин, інформаційно-обчислювальних систем збереженні й обробки великих обсягів інформації.
За роки, що минули з дня створення інституту, коло наукових напрямів інституту значно розширилося. Сьогодні воно охоплює такі напрями:
• Фізичні основи, принципи, методи та системи оптичної реєстрації інформації і перетворення інформації, створення технології довгострокового зберігання цифрової інформації.
• Теоретичні основи і прикладні методи створення комп’ютерних інформаційно-аналітичних систем, дослідження та розробка методів захисту інформації в комп’ютерних системах і мережах, створення експертних систем підтримки прийняття рішень.
• Розробка методів створення системи комп’ютерних мереж банків даних, баз даних та баз знань, систем масового розповсюдження комп’ютерної інформації.
• Створення систем відтворення звуку та зображень з раритетних носіїв інформації, систем реєстрації інформації неруйнуючими та томографічними методами.
До складу інституту входять п’ять науково-дослідних та три науково-технічних відділи, а також Ужгородський науково-технологічний центр матеріалів оптичних носіїв інформації (на правах юридичної особи).
На кінець 2010 р. в інституті працювало 215 осіб, серед них 91 науковий співробітник, в т. ч. 8 докторів наук, 26 кандидатів наук; в Ужгородському науково-технологічному центрі матеріалів оптичних носіїв інформації – 25 осіб, в т. ч. 1 доктор наук, 4 кандидати наук. Нині в інституті працює 2 члени-кореспонденти НАН України, 3 заслужені діячі науки і техніки України, 8 лауреатів Державної премії України, 1 лауреат Державної премії СРСР, 4 лауреати премії Президії АН УРСР ім. С.О.Лебедєва, 1 лауреат премії ім. В.М.Глушкова НАН України.
За час існування інституту науковцями зроблено значний внесок у розвиток сучасних інформаційних технологій.
Роботи зі створення систем оптичної реєстрації інформації велися під керівництвом члена-кореспондента НАН України В.В.Петрова. Ним на Всесвітньому електротехнічному конгресі в 1977 р. вперше у світі, за сім років до появи перших компакт-дисків, було запропоновано концепцію «єдиного носія інформації на оптичних дисках» для створення зовнішніх оптичних запам’ятовувальних пристроїв ЕОМ, і колективом інституту здійснено розробку першого у світі накопичувача інформації на оптичних дисках ЄС 5150 зі змінним скляним оптичним диском ємністю 2500 Мбайт. який був підключений до ЕОМ великої потужності серії ЄС. Розроблений також малогабаритний накопичувач інформації на оптичних циліндрах ЄС 5153 ємністю 200 Мбайт для спеціального призначення. У 1991 р. ці роботи було відзначено премією Президії АН УРСР ім. С.О.Лебедєва. Сьогодні вони продовжуються у напрямі створення нових перспективних носіїв для високощільного оптичного запису, а також для довготермінового зберігання інформації, поданої у цифровому вигляді, на металевих, скляних і монокристалічних оптичних носіях інформації, для створення страхових копій важливої технічної, фінансової та наукової інформації; на замовлення українських виробників компакт-дисків створено вітчизняну технологію виготовлення матриць для тиражування компакт-дисків з елементами захисту та ідентифікації (очолює цей напрям член-кореспондент НАН України А.А.Крючин).
Роботи із синтезу та дослідження нових матеріалів для систем оптичного запису інформації та оптичних носіїв для довгострокового зберігання цифрової інформації ведуться під керівництвом доктора фізико-математичних наук В.М.Рубіша в Ужгородському науково-технологічному центрі матеріалів оптичних носіїв інформації.
За ініціативою В.В.Петрова вперше у світі було розроблено систему масового розповсюдження комп’ютерної інформації каналами широкомовного телебачення – електронна комп’ютерна газета "'Все – всім", яка визнана Держпатентом України найкращим винаходом 1993 р. і 10 років транслювалася на першому Національному каналі телебачення УТ-1. Обладнання для цієї системи виготовлялося на трьох українських заводах: ВО «Електронмаш», Київський радіозавод, завод «Оризон» (м. Сміла).
Доктором технічних наук О.Г.Додоновим в інституті започатковано і проводяться фундаментальні дослідження з теорії живучості складних систем. Запропоновано критерії оцінки інформаційної безпеки для технологій роботи з інформаційним ресурсом. Теоретичні результати наукових досліджень було використано при створенні урядової інформаційно-аналітичної системи з питань надзвичайних ситуацій (згідно з розпорядженнями уряду України інститут було визначено головною організацією зі створення цієї системи), системи інформаційно-аналітичного забезпечення Ради національної безпеки і оборони України, системи національних електронних інформаційних ресурсів. Запропоновано Концепцію інформаційної безпеки України, Концепцію формування системи національних електронних інформаційних ресурсів. Розроблено принципи та методологічні основи побудови територіально розподілених багаторівневих інформаційно-обчислювальних систем для вирішення завдань управління процесами і об'єктами в ієрархічних структурах.
В інституті розроблено теоретичні засади і методи створення корпоративних інформаційно-аналітичних систем, спрямовані на розвиток методології створення інформаційних ресурсів для організації процесів аналітичної обробки інформації; створено методи побудови адаптивних спільних просторів міжвідомчої взаємодії (очолює ці роботи доктор технічних наук О.Я.Матов).
Доктор технічних наук В.Г.Тоценко розробив методи надійнісного проектування систем обробки і передачі інформації, теоретичні засади побудови і технологій застосування систем підтримки ухвалення рішень на основі цільового оцінювання альтернатив з урахуванням ризиків і загроз, систем діагностики біологічних об'єктів та технічних систем.
Під керівництвом доктора технічних наук М.В.Синькова було досліджено та розроблено широкий комплекс питань побудови комп’ютерних томографічних систем різноманітного призначення. Суттєво розвинуто теоретичні та практичні питання, пов’язані з розширеннями комплексних чисел – гіперкомплексними числовими системами.
В інституті розроблено та впроваджено оригінальні інформаційні технології зі збереження культурної звукової спадщини народів світу, записаної на воскових циліндрах та грамплатівках, шляхом перенесення старовинних записів на сучасні носії інформації (наукове керівництво цими роботами здійснюють В.В.Петров та А.А.Крючин). Розроблено принципово новий метод і створено прецизійне обладнання неруйнівного цифрового оптико-механічного перезапису фонографічних циліндрів Едісона на комп’ютерні носії. На цьому обладнанні переписані всесвітньо відома колекція Єврейського музичного фольклору М.Береговського, у 2005 р. занесена до Реєстру документального надбання ЮНЕСКО «Пам’ять світу» як визначна пам’ятка культурного надбання людства, колекції українського музичного фольклору О.Роздольського, датського композитора К.Нільсена, Національної бібліотеки у Варшаві.
Інститут набув великого досвіду у створенні мікрорельєфних оптичних структур. Зокрема, створений під керівництвом В.В.Петрова технологічний комплекс формування мікрорельєфних оптичних структур забезпечує виготовлення мікропризмових світлоповертальних елементів, геометричні і світлотехнічні характеристики яких відповідають кращим світовим зразкам. Розроблену технологію та обладнання для виготовлення світлоповертальних елементів для автошляхів і партія продукції встановлено на мосту імені Є.О.Патона.
Наукові результати, отримані у процесі створення мікрорельєфних структур, використані також для розв’язання однієї з актуальних і важливих проблем офтальмології – створення мікропризмових елементів Френеля для діагностики і лікування косоокості та ряду інших очних захворювань у дітей і дорослих; виконано розробку діагностичного набору компенсаторів косоокості призматичних КК-42. Ця технологія сьогодні широко впроваджується у провідних клініках України.
Інститут із власної ініціативи виконує велику роботу з популяризації української науки. Він є засновником і видавцем "Українського реферативного журналу "Джерело", який видається з 1995 р. (із 1999 р. – разом із Національною бібліотекою України ім. В.І.Вернадського). З 2004 р. журнал видається 6 разів на рік у чотирьох серіях: серія 1. Природничі науки; серія 2. Техніка. Промисловість. Сільське господарство; серія 3. Соціальні та гуманітарні науки. Мистецтво; серія 4. Медицина. Медичні науки. ВАК України визнав «Джерело» головним вітчизняним науковим реферативним журналом.
Інститут також видає науково-технічний журнал "Реєстрація, зберігання і обробка даних" (із 1998 р.), внесений ВАК України до переліку фахових видань.
Карта ESRI
Офіційний сайт
Інститут космічних досліджень НАН та ДКА України
ІНСТИТУТ КОСМІЧНИХ ДОСЛІДЖЕНЬ
НАЦІОНАЛЬНОЇ АКАДЕМІЇ НАУК УКРАЇНИ ТА ДЕРЖАВНОГО КОСМІЧНОГО АГЕНТСТВА УКРАЇНИ
(ІКД НАН УКРАЇНИ ТА ДКА УКРАЇНИ)
ІКД НАН України та ДКА України створений у квітні 1996 року на базі Відділення систем керування Інституту кібернетики (ІК) ім. В.М.Глушкова НАН України. Інститут проводить фундаментальні та прикладні космічні дослідження, розробляє пропозиції щодо перспективних програм та координує співпрацю між інститутами НАН України та підприємствами космічної галузі України.
Інститут, від часу його заснування до 2007 року, очолював лауреат Державних премій СРСР та України, премій НАН України імені С.А.Лебедєва, імені В.М.Глушкова, імені В.С.Михалєвича, Заслужений діяч науки і техніки України, академік НАН України Кунцевич Всеволод Михайлович (на даний час почесний директор інституту та головний науковий співробітник відділу керування динамічними системами).
З 2007 року Інститут очолює лауреат Державної премії України, Заслужений діяч науки і техніки України, доктор фізико-математичних наук, член-кореспондент НАН України Федоров Олег Павлович, фахівець в галузі космічних досліджень; зокрема космічного матеріалознавства; планування, розробки та підготовки космічних експериментів, розроблення апаратури для проведення космічних експериментів; розробки науково-методичних підходів до формування космічних програм України.
Заступниками директора з наукової роботи є:
– доктор технічних наук Куссуль Наталія Миколаївна, фахівець в галузі інтелектуальних обчислень, методів обробки супутникових даних, інформаційних технологій;
– доктор фізико-математичних наук Черемних Олег Костянтинович, фахівець із фізики космосу та фізики плазми.
Учений секретар – кандидат технічних наук Ніжніченко Олена Олексіївна.
Заступником директора з загальних питань є Буяло Андрій Федорович.
ІКД входить до Відділення інформатики НАН України і є частиною Кібернетичного центру НАН України.
Основні наукові напрями:
– сонячно-земні зв’язки та космічна погода;
– космічні інформаційні системи і технології, методи оброблення аерокосмічних даних;
– космічне матеріалознавство;
– розробка та створення перспективних приладів для космічних досліджень;
– теорія та методи керування складними динамічними системами космічного призначення.
Інститут бере участь у розробленні концептуальних та програмних документів щодо космічної діяльності, організує щорічні Всеукраїнські конференції з космічних досліджень (з 2001 року) представляє Україну у міжнародних організаціях COSPAR, CEOS, GEO, підтримує діяльність регіонального центру програми UN-SPIDER та Всесвітнього центру даних, видає звіти України з космічних досліджень для міжнародного комітету COSPAR.
В рамках діючої Загальнодержавної цільової науково-технічної космічної програми України співробітниками Інституту здійснюється космічний проект «Іоносат-Мікро». Метою проекту є вивчення динамічних процесів в іоносфері Землі, за допомогою узгоджених космічних та наземних вимірювань, для пошуку взаємозв'язку іоносферних збурень з процесами на Сонці, в магнітосфері, атмосфері та внутрішніх оболонках Землі.
В сфері спостереження Землі в межах робочих планів та ініціатив міжнародної групи GEO (Group of Earth Observation) Інститут представляє Україну у двох таких проектах: проект програми FP-7 «SIGMA» (2013-2017 роки), що має на меті вивчення впливу агротехнологій на довкілля, а також проект програми Horizon-2020 «ERA-PLANET», спрямований на підсилення лідируючої ролі Європи в реалізації планів GEO. Ця діяльність відкриває нові перспективи для європейської інтеграції України та підсилення ролі України в глобальних міжнародних програмах комітету спостереження Землі GEO та Європейської програми Copernicus.
Інститут космічних досліджень є одним з провідних центрів з дослідження сонячно-земної фізики та космічної погоди. Співробітники Інституту здійснюють координацію діяльності українських установ в галузі космічної погоди та проводять фундаментальні та прикладні дослідження Сонця, магнітосфери, іоносфери та верхньої атмосфери Землі. На основі цих результатів в рамках проекту FP–7 AFFECTS (www.affects-fp7.eu) було розроблено сервіс з прогнозування геомагнітних індексів, впроваджений у Німеччині та Бельгії. В рамках проекту HORIZON–2020 PROGRESS ведеться розробка методів передбачення радіаційної обстановки в геокосмосі та параметрів сонячного вітру.
В Інституті працює 88 співробітників, серед яких: 1 академік НАН України, 2 члени-кореспонденти НАН України, 12 докторів наук, 25 кандидатів наук. Почесне звання «Заслужений діяч науки і техніки України» мають три співробітники ІКД.
До складу Інституту входять 5 науково-дослідних підрозділів:
1. Відділ керування динамічними системами.
2. Відділ космічної плазми.
3. Відділ космічних інформаційних систем та технологій.
4. Відділ дистанційних методів та перспективних приладів.
5. Відділ наук про мікрогравітацію, до складу якого входить неструктурна лабораторія супутникових досліджень ближнього космосу.
При Інституті працює спеціалізована вчена рада Д 26.205.01 з присудження наукових ступенів докторів та кандидатів в галузі фізико-математичних і технічних наук за спеціальністю: 05.07.12 – дистанційні аерокосмічні дослідження.
В Інституті діє аспірантура та докторантура. За час існування Інституту підготовлено 6 докторів та 24 кандидати наук.
За останні п’ять років науковцями опубліковано 11 монографій, 13 інших наукових видань, опублікували близько 260 наукових статей в українських та закордонних виданнях.
За період 2011-2015 рр. виконувалось 45 тем НАН України, 26 контрактів ДКА України, грант Президента України, 5 грантів державних замовників. Виконувалися 3 проекти за підтримки 7-ої рамкової програми, 1 грант JRC EC, 2 проекти за програмою «Горизонт 2020», 3 гранти УНТЦ.
Адреса:
03680 МСП, Київ 187,
пр. Академіка Глушкова, 40, корп. 4/1,
тел./факс 526 41 24;
е-mail: ikd@ikd.kiev.ua, http://www.ikd.kiev.ua
ЛЬВІВСЬКИЙ ЦЕНТР ІНСТИТУТУ КОСМІЧНИХ ДОСЛІДЖЕНЬ
НАЦІОНАЛЬНОЇ АКАДЕМІЇ НАУК УКРАЇНИ ТА ДЕРЖАВНОГО КОСМІЧНОГО АГЕНТСТВА УКРАЇНИ
(ЛЦ ІКД НАН УКРАЇНИ ТА ДКА УКРАЇНИ)
ЛЦ ІКД НАН України та ДКА України (Центр) створено 8 квітня 1996 року шляхом реорганізації СКТБ ФМІ ім. Г.В. Карпенка НАН України, де роботи по космічній тематиці проводилися, починаючи з 1968 року.
Центр організовано як науково-експериментальний підрозділ Інституту космічних досліджень з підпорядкуванням одночасно НАН України та ДКА України.
ЛЦ ІКД є базовою установою в галузі експериментальних космічних досліджень, а метою роботи Центру є розробка, випробування та впровадження перспективних приладів для космічних досліджень.
Від дня створення Центру до квітня 2011 року його очолював кандидат технічних наук Сорока Сільвестр Олексійович. З 2011 року Центр очолив кандидат технічних наук Лукенюк Адольф Антонович, заступник директора – доктор технічних наук, академік Міжнародної академії астронавтики, заслужений діяч науки та техніки України Корепанов Валерій Євгенович,учений секретар – кандидат технічних наук Мельник Микола Омелянович.
Основні наукові напрями:
– теорія та експериментальні дослідження розповсюдження електромагнітних полів у провідних середовищах (космічній плазмі, морській воді);
– розробка нових інформаційних технологій;
– фундаментальні дослідження акусто-електромагнітних взаємодій в атмосфері та іоносфері;
– розробка та виготовлення первинних давачів і систем для вимірювання параметрів фізичних полів;
– створення бортових систем збору та обробки інформації для космічної галузі та потреб геофізики.
У ЛЦ ІКД діє єдина в Україні школа наукового космічного приладобудування і магнітометрії, заснована професором Б.І. Блажкевичем та с.н.с. Р.Я. Беркманом у кінці 60-х років минулого століття.
За участю фахівців Центру проведено більше 10 космічних експериментів. ЛЦ ІКД запропонував наукову концепцію першого українського космічного експерименту “Варіант” на борту супутника “Січ-1М” (запуск здійснений 24.12.2004 р.) з міжнародним науковим навантаженням. В цьому експерименті вперше в світі проведені прямі вимірювання густини просторового струму в космічній плазмі.
Розроблена наукова концепція і план реалізації наземно-космічного наукового експерименту “Іоносфера”. Підготовлене науково-технічне обґрунтування космічних експериментів “Іоносат” та “Потенціал”.
Досліджено ефект дії сонячних спалахів на атмосферний інфразвук та розроблена концепція моделі зв’язку сонячної активності з атмосферним інфразвуком, проведені унікальні наземно-космічні експерименти, зокрема з французьким супутником DEMETER.
Запропонований узагальнений підхід до розпізнавання електромагнітних сигналів – провісників підготовки землетрусів, що виникають при розвитку структурних змін та аномалій провідності у Земній корі.
Досліджено і експериментально підтверджено новий фізичний ефект – гама-магнітна нормалізація сплавів з високою магнітною проникністю.
Розроблена загальна концепція та теоретичні основи побудови високочутливих геофізичних систем для методів електромагнітного зондування земної кори з природними і штучними джерелами сигналів з метою знаходження підповерхневих неоднорідностей та розвитку методики пошуку корисних копалин.
Львівський центр має низку важливих впроваджень, серед яких: нове покоління довгоперіодних та широкосмугових магнітотелуричних станцій для досліджень структури земної кори; створений новий базовий варіант магнітометра для світової мережі “Інтермагнет”, який успішно пройшов випробування в Бельгії; виготовлена серія унікальних наукових приладів для дослідження механізму формування та розповсюдження атмосферних гравітаційних хвиль – метеомагнітних та магнітотелуричних станцій для Національного антарктичного наукового центру; створені вимірювальні прилади, зокрема магнітометри з унікальним рівнем параметрів, які експортуються більше як в 20 країн світу, в тому числі у США, Японію, Великобританію, Німеччину тощо.
За останні 10 років фахівцями центру опубліковано більше 300 наукових праць як в українських, так і закордонних виданнях. Вони активно співпрацюють зі світовою спільнотою, представляючи Україну в Міжнародному комітеті космічних досліджень (COSPAR), Європейському об’єднанні наук про Землю (EGU), Міжнародній Асоціації Геомагнетизму й Аерономії (IАGA), Міжнародній академії астронавтики (ІАА). Виконуються роботи за міжнародною підтримкою в рамках проектів УНТЦ та РП-7, а також за комерційними контрактами із зарубіжними фірмами, що свідчить про високий рівень наукової продукції і конкурентноздатність розроблених приладів на світовому ринку.
Адреса: 29000, Львів, вул. Наукова, 5-а, тел./факс: (032) 2540 225
e-mail: soroka @isr.lviv.ua, http://www.isr.lviv.ua
МІЖНАРОДНИЙ НАУКОВО-НАВЧАЛЬНИЙ ЦЕНТР ІНФОРМАЦІЙНИХ ТЕХНОЛОГІЙ ТА СИСТЕМ
НАЦІОНАЛЬНОЇ АКАДЕМІЇ НАУК УКРАЇНИ
ТА МІНІСТЕРСТВА ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
Міжнародний науково-навчальний центр інформаційних технологій та систем створений спільним наказом Національної Академії наук України та Міністерства освіти України від 26 лютого 1997 року на базі Відділення інформаційних технологій і систем Інституту кібернетики ім. В.М. Глушкова НАН України, здійснює свою діяльність у складі Кібернетичного центру Національної Академії наук України. Міжнародний Центр очолює професор, член-кореспондент АТН України В.І. Гриценко.
Міжнародний Центр - установа подвійного підпоря䬬¬кування, у якій органічно поєднуються наук¬во-дослідна, учбова й міжнародна діяльність за перспективними напрямками інформатики, інформаційних технологій, та їх використання у різних сферах життєдіяльності суспільства.
Міжнародний Центр став фундатором обґрунтування та становлення інформаційних технологій та ініціатором їх інтелектуалізації як нового пріоритетного напряму розвитку інформатики. Монографія з цієї проблематики, опублікована Центром, була першим виданням на просторі СНД та країн Центральної та Східної Європи, посібником для підготовки фахівців в цієї галузі в університетах. Відомий вклад Центру в ствердженні лідерства України у постановці концептуальних проблем інформатизації як науково-методологічної та практичної бази створення інформаційного суспільства.
Основними напрямами наукових досліджень Центру є створення загальної теорії інтелектуальних інформаційних технологій та систем; розробка теорії образного мислення, теорії інтелектуального управління, перспективних засобів переробки інформації та кібернетичних систем для вирішення складних задач, що використовують поряд з обчислювальними технологіями, технології моделювання образного сприйняття світу, логічного та образного мислення у виборі та прийнятті рішень; розробка те-орії інтелектуальних навчальних систем, електронних науково-навчальних просторів, комп'ютерних технологій навчання; розробка нових інфор-маційних технологій для соціально-економічних систем.
Структуру Міжнародного Центру складають 20 наукових відділів, кафедра ЮНЕСКО «Нові інформаційні технології в освіті для всіх», яка здійснює науково-методологічну підтримку впровадження інноваційних технологій в освітні процеси,
підготовку викладачів та взаємодію з ЮНЕСКО у рамках програм «Інформація для всіх» та «Освіта для всіх» та філія кафедри математичних методів системного аналізу Інституту прикладного системного аналізу НТУУ «КПІ», що здійснює підготовку магістрів в галузі комп’ютерних наук.
Проводяться роботи по підготовці наукових кадрів з технічних, фізико-математичних, економічних, медичних та біологічних наук за 9 спеціальностями в рамках аспірантури та докторантури Центру. Здійснюється підготовка, перепідготовка та підвищення кваліфікації кадрів у галузі нових інформаційно-телекомунікаційних технологій.
У Міжнародному Центрі сформовано унікальний колектив спеціалістів здатних розвивати наукові дослідження та навчальну діяльність на високому науково-технічному рівні. Загальна чисельність працюючих становить 463, з яких 284 наукових співробітників, серед них майже половина має наукову ступінь доктора або кандидата наук. В Центрі працювали і працюють академіки НАН України Амосов М.М., Івахненко О.Г., Бакаєв О.О., Скуріхін В.І.
У колективі Центру працюють тридцять сім Лауреатів державних премій у галузі науки і техніки СРСР, України, іменних премій Національної академії наук.
Широко відомі наукові школи Центру в галузі теорії інтелектуальних інформаційних систем, теорії розпізнавання, методів прогнозування, економіко-математичного моделювання, комп’ютерного навчання, біомедичної кібернетики продовжують кращі традиції вітчизняної та світової науки.
Міжнародний Центр виконує функції Національного координатора Міжурядової програми ЮНЕСКО «Інформація для всіх», опорного центру ЮНЕСКО в галузі розробки та застосування інформаційних і телекомунікаційних технологій в науці і освіті, базової установи Національного комітету з інформатики; опорного центру Європейської лінгвістичної мережі в Україні; базової організації Технічного комітету стандартизації інформаційних технологій (ТК-20). Науково-методична підтримка та безпосередня участь Міжнародного Центру у розробці стандартів інформаційних технологій сприяли розвитку сучасної системи стандартизації України (більш 400 стандартів), вплинули на розробку концепції інформатизації України, методологічних основ інформаційного та електронного суспільства, Національної програми інформатизації, ряду законодавчих проектів у цієї галузі.
Міжнародний Центр представлений у науково-технічних, координаційних радах та інших структурах, що формують науково-технічну політику країни в галузі інформатики та інформаційних технологій, є головною організацією з проблеми модернізації та розвитку а⬬¬томатизованої картографічної системи України та головною організацією в країнах СНД Європейської наукової мережі вивчення природних усних та письмових мов по розділу «усної мови». Міжнародний Центр активно здійснює широкомасштабну та ефективну координаційну роботу з науковими організаціями та установами України та світу, спрямовану на розвиток наукових досліджень та розробок, сприяння впровадженню новітніх технологій у різні сфери діяльності, підвищення якості освіти на базі електронних систем навчання, зміцненню взаємодії з провідними дослідницькими організаціями світу.
Міжнародний Центр, як орган управління та координатор, успішно завершив комплекс робіт по Державній цільовій науково-технічній програмі, результати яких підтверджують пріоритет України в розвитку перспективних засобів переробки інформації на основі теорії образного мислення, теорії розпізнавання образів, теорії обробки біофізіологічних сигналів складної природи, теорії обробки знань, моделювання та інтелектуального управління.
Центром реалізовано новий клас інформаційних технологій — інтелектуальні інформаційні технології для моделювання образного сприйняття світу, аналізу та прийняття рішень з використанням технологій образного мислення, відтворювання розуміння, інтерпретації, генерації складної інформації.
В ході виконання Програми розроблено 18 оригінальних інтелектуальних інформаційних технологій і 16 дослідних зразків портативних високотехнологічних мікроелектронних виробів. Низка з них передано промисловим підприємствам для освоєння і серійного випуску. За функціональними можливос¬тями та сукупністю характеристик — економічність, надійність, завадостійкість, собівартість — ці вироби пере-вершують відомі промислові аналоги, а по ряду з них ана¬логи взагалі відсутні. Створено мікроелектронні вироби призначені для клінічного і масового застосування в профілактиці, діагностиці та лікуванні тяжких захворювань, профілактиці, системній реабілітації, збереженні здоров’я протягом всього життя («Фазаграф», «Тренар» та ін.).
Інтелектуальні інформаційні технології є магістральним напрямом розвитку науково-технічного прогресу в поточному сторіччі. Опанування на виробництві розроблених високотехнологічних мікроелектронних виробів поклало початок становленню мікроелектронного виробництва в Україні.
Виконані роботи по Програмі сприяли розвитку фундаментальних та прикладних досліджень в галузі інтелектуальних інформаційних технологій цифрової медицини в Україні та інших країнах.
Центральне місце в роботах Центру займають розробки нових інформаційно-комунікаційних технологій і систем та їх практичне використання в різних галузях. Проблема інтелектуалізації комп’ютерних систем обробки даних є однією з актуальних та складних серед головних проблем світової інформатики та обчислювальної техніки. В Міжнародному центрі створено фундаментальні основи загальної теорії інтелектуальних інформаційних технологій, математичної теорії розпізнаван¬ня зорових образів, мовленнєвих сигналів, біо- та фізіологічних сигналів.
Фундаментальні ре¬зультати світового рівня отримані в розробці принципів розу¬мової поведінки кібернетичних прист¬роїв, в теорії створення складних нейрокомп'ютерних та людино-машинних комплексів, в теорії інтелектуальних інформаційних систем управління. Створені інформаційні технології інтелектуального управління рухомими об’єктами в ситуаціях підвищеної складності та умовах конфліктів, які використовуються в системах управління морським, авіаційним та іншими видами транспорту. Розроблені інформаційні технології аналізу та виявлення закономірностей в умовах невизначеності та неповноти інформації мають широкий спектр застосування в задачах моделювання та прогнозування для моніторингу екологічного стану, аналітичного оцінювання економічної ситуації, для індивідуального підбору медичних препаратів тощо. Розроблені комплексні моделі оцінювання медико-біологічних систем та ефективні електронні технології цифрової медицини підвищують результативність та якість масових профілактичних медичних обстежень і лікування важких захворювань, які лідирують по несвоєчасних виявленнях, причинах інвалідності та смертності працездатного населення.
Вченими Міжнародного центру створена сучасна теоретико-методологічна платформа розробки комп’ютерних технологій навчання. Проведено масове навчання викладачів освітніх закладів різного рівня, що сприяло впровадженню інформаційно-комунікаційних технологій в навчальний процес, створенню вітчизняних електронних курсів та широкому використанню дистанційних технологій освіти. Вперше розроблено моделі та технології, які реалізують збалансований розвиток вітчизняних електронних технологій навчання на базі перспективних навчальних середовищ за умови технологічної підтримки, економічності, масовості та безперервності.
Регіональний центр дистанційних тех¬нологій у Міжнародному центрі, функціонування якого базується на перспективній концепції та техно¬логіях навчання, підтримує навчальну діяльність за приоритетними напрямками роботи Центру. На його базі організована комп'ютерно-телекомунікаційна мережа, яка охоп¬лює ряд вітчизняних та зарубіжних університетів і використовується для проведення сумісних досліджень в галузі сучасних дистанційних технологій для використання в науці, освіті, медицині та інших областях. Центром ініційовані і проводяться сумісні дослідження з іноземними ор¬ганізаціями, спрямовані на створення високоефективних перспективних тех¬нологій навчання та прискореної підго¬товки і перепідготовки викладачів.
Кафедра ЮНЕСКО «Нові інформаційні технології в освіті для всіх», що створена як опорний пункт і ядро регіональної мережі центрів України для координації в галузі підготовки кадрів і проведення наукових досліджень в галузі використання інформаційних та комунікаційних технологій в освіті, науці, культурі, поширює свою діяльність через мережу філій у всіх регіонах України.
За участю Кафедри розроблені моделі впровадження інформаційно-комунікаційних технологій в освітні заклади різного рівня в рамках створення національного інформаційно-освітнього простору. На базі рекомендацій ЮНЕСКО розроблена модульна програма інформаційно-комп’ютерної грамотності, що сприятиме підвищенню рівня електронної готовності України через підготовку учнів, викладачів та інших професіоналів до використання сучасних інформаційних технологій у своїй діяльності. Кафедрою проводяться заходи, спрямовані на реалізацію основних завдань програми ЮНЕСКО «Інформація для всіх» на галузевому, регіональному та національному рівнях.
Наукові досягнення Міжнародного центру захищені патентами на винахід, патентами на корисну модель, свідоцтвами на знак для товарів та послуг, свідоцтвами про реєстрацію авторського права на твір.
У галузі міжнародної діяльності науковцями Міжнародного Центру виконуються роботи по проектах ЮНЕСКО та програмах міжнародного науково-технічного співробітництва. Розвиваються та поглиблюються багаточисельні зв'язки та різноманітні форми наукового та науково-технічного співробітництва Міжнародного Центру з іноземними організаціями та устବ¬новами більшості країн Європи та СНД, а також з США, Канадою, Мексикою, Китаєм, Південною Кореєю, Японією, Новою Зеландією.
Зміцнюється співробітництво з організаціями Європейської комісії, що задіяні в реалізації програми Європейського інформаційного суспільства. В співпраці з представниками Європейського союзу по результатах спільних досліджень проводяться міжнародні конференції та семінари. В рамках Міжурядової угоди «Про науково-технічне співробітництво між Україною та Російською Федерацією» встановлюються та поглиблюються зв'язки з організаціями та установами Російської Академії наук, укладено ряд договорів про співпрацю з установами РАН, у рамках яких проводяться сумісні дослідження в галузі робототехнічних систем, цифрової обробки біомедичної інформації, синтезу усної мови та ін.
Результати фундаментальних та прикладних досліджень Міжнародного Центру висвітлено в численних працях, виданих в Україні, та у міжнародних публікаціях. Серед монографій, виданих Центром – присвячені інтелектуальним інформаційним технологіям, комплексним проблемам інформаційних систем, проблемам біо-медичної інформатики та ін. Центр видає журнал «Управляющие системы и машины» (УСиМ), міжвідомчий збірник «Кибернетика и вычислительная техника» (КВТ), науково-практичний інформаційний журнал «Науково-технічна інформація», тематичні збірники наукових праць, збірники наукових праць конференцій, навчальні посібники. Загалом співробітники Центру публікують понад 200 друкованих аркушів наукових праць.
Міжнародний Центр проводить визнані національні та міжнародні наукові конференції, круглі столи, семінари, наради з питань інформатизації, розвитку інформаційного суспільства, впровадження сучасних інформаційних технологій та підготовки фахівців. Співробітники Центру запрошуються та виступають з доповідями на симпозіумах, конференціях, семінарах в Україні та за кордоном. Провідні вчені входять до складу Програмних комітетів відомих міжнародних конференцій, редакційних рад міжнародних журналів, робочих груп міжнародних професійних спільнот.
Наукові розробки Центру відмічені нагородами та дипломами на вітчизняних та міжнародних виставках.
Пріоритетні напрями діяльності Міжнародного Центру у найближчі роки співпадають з магістральним напрямком розвитку науково-технічного прогресу в поточному сторіччі. Серед них - інтелектуальні інформаційні технології, цілеспрямовані кібернетичні системи, технології та засоби цифрової медицини для профілактики, діагностики та лікування важких захворювань, інноваційні підходи в програмах та системах електронного навчання для розвитку безперервної освіти, економічні комп’ютерно-телекомунікаційні інфраструктури в інформаційному суспільстві.
Інститут проблем штучного інтелекту МОН та НАН України
ІНСТИТУТ ПРОБЛЕМ ШТУЧНОГО ІНТЕЛЕКТУ
МІНІСТЕРСТВА ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ І НАЦІОНАЛЬНОЇ АКАДЕМІЇ НАУК УКРАЇНИ
Інститут проблем штучного інтелекту Міністерства освіти і науки України і Національної академії наук України (ІПШІ) створений спільним рішенням Міністерства вищої освіти України та Академії наук України (Наказ-розпорядження № 210/297а від 09.10.1991) з правами юридичної особи на базі Спеціального конструкторського бюро (СКБ) «Інтелект» Донецького державного університету.
Постановою Президії Національної академії наук України № 272 від 01.11.2001 р. Інститут включено до складу Відділення інформатики НАН України.
Становленням і розвитком Інститут зобов'язаний першому директору, члену-кореспонденту Національної академії наук України, Заслуженому діячу науки і техніки України, доктору технічних наук, доктору богослов’я, професору Анатолію Івановичу Шевченку. За вагомий внесок у наукову, освітню, соціально-культурну та громадську діяльність, у розвиток вітчизняної науки, збагачення науково-технічного потенціалу України А.І. Шевченко нагороджений грамотою Верховної Ради України, орденами «За заслуги» ІІ и ІІІ ступеня. На даний час А.І. Шевченко очолює ІПШІ.
За період свого існування з 1991 по 2016 рік ІПШІ пройшов складний шлях організаційного та наукового формування відповідно до головної мети створення: концентрації творчих зусиль та ефективного використання наукового та технічного потенціалу у пошуку і вирішенні задач актуальної проблематики в галузі розроблення інтелектуальних систем, інноваційних інформаційно-комунікаційних технологій, інтелектуальних робототехнічних систем та комплексного дослідження систем штучного інтелекту з метою впровадження в різні галузі суспільства.
А.І. Шевченко за роки наукової та освітньої діяльності створив Донецьку наукову школу штучного інтелекту (захищено: 1 докторська, 8 кандидатських дисертацій, результати наукової роботи оприлюднено у 9 монографіях). Наукові дослідження теоретичного та прикладного характеру щодо проблематики систем штучного інтелекту і сьогодні виконуються під керівництвом та за безпосередньої участі А.І. Шевченка.
Інститут є провідною установою Донецької секції Наукової ради НАН України з проблеми «Кібернетика». Донецька секція координує діяльність науково-дослідних інститутів і ВНЗ Східної України щодо досліджень у галузі штучного інтелекту та інтелектуальних робототехнічних систем.
За ініціативи А.І. Шевченка на базі Інституту в 1997 році був створений вищий навчальний заклад Донецький державний інститут штучного інтелекту (Постанова Кабінету Міністрів України від 29.05.1997 р. №526 та наказ Міністерства освіти України від 09.06.1997 р. № 254), який Постановою Кабінету Міністрів України від 3 жовтня 2007 р. № 1192 був реорганізований у Державний університет інформатики і штучного інтелекту.
Окремою віхою в розвитку ІПШІ стало створення, з метою інтеграції освіти, науки і виробництва, навчально-наукового комплексу «Інтелект», згідно з наказом МОН України (від 24.10.2001 р. №194). До складу комплексу увійшли: Державний університет інформатики і штучного інтелекту, Науково-дослідний Інститут проблем штучного інтелекту МОН і НАН України, Професійний ліцей, Навчальний комплекс «Соціум» (м. Харків), ліцей та гімназія «Інтелект», 34 загальноосвітні навчальні заклади всіх регіонів України.
Діяльність навчально-наукового комплексу «Інтелект» спрямовувалася, головним чином, на взаємопроникнення та спільний розвиток навчальної та наукової складової, роботу з талановитою молоддю і учнями та оптимізацію роботи з підготовки науково-педагогічних кадрів вищої кваліфікації за рахунок залучення їх до виконання реальних наукових та науково-технічних проектів у наукових відділах інституту. Була створена система підготовки науково-педагогічних кадрів вищої кваліфікації, структурними елементами якої стали аспірантура, докторантура, спеціалізована вчена рада із захисту кандидатських дисертацій, вчена рада, науково-технічні ради, рада молодих учених. Важливою відмінністю підготовки наукових і науково-педагогічних кадрів було закріплення аспірантів за науковими від¬ділами, що надавало можливість проводити підготовку кадрів вищої кваліфікації для системи НАН України.
При університеті була створена та функціонувала єдина у регіоні спеціалізована вчена рада із захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня кандидата технічних наук за фахом «Системи та засоби штучного інтелекту».
Науково-педагогічними працівниками універ¬ситету і науковцями інституту захищено 40 кандидатських та 3 докторські дисертації.
Важливим етапом розвитку ІПШІ було створення інноваційного структурного підрозділу ? Лабораторії з розробки комп’ютерних підручників (Наказ МОН України від 20.01.1997 р. № 20), що орієнтована на розробку новаторських, на той час, методів та методик застосування інформаційних технологій в навчальних технологіях, створення електронних засобів навчання та розвиток інформаційно-комунікаційної складової дистанційного навчання; методичного та програмного забезпечення, ефективних методів створення освітніх програм.
З метою підвищення ефективності роботи з талановитою молоддю науково-технічна рада Інституту за підтримки Відділення інформатики НАН України заснувала у 2010 році наукову молодіжну школу «Системи та засоби штучного інтелекту», що проходить щорічно. Метою такого заходу є аналіз здобутків досліджень, що проводяться в Україні та світі в галузі штучного інтелекту різними науковими школами, виступи з лекціями та дискусіями видатних українських та закордонних учених перед науковою молоддю та доповіді й обговорення наукових здобутків молодих вчених.
Інститут проблем штучного інтелекту є засновником, організатором та постійним учасником багатьох конференцій, зокрема Міжнародної науково-технічної конференції «ШТУЧНИЙ ІНТЕЛЕКТ І ІНТЕЛЕКТУАЛЬНІ СИСТЕМИ». До важливих результатів роботи конференції необхідно віднести міжнародне обговорення та узгодження понятійного та термінологічного апарату галузі штучний інтелект, зокрема обговорення та оприлюднення в рішеннях міжнародним авторитетним програмним комітетом визначення поняття штучного інтелекту як алгоритму розв’язання творчих задач, сформованого штучною свідомістю.
Велику роль в становленні та розвитку ІПШІ відіграють міжнародні зв’язки та міжнародне наукове співробітництво. Спільно з німецько-українською фірмою «Soft Xpansion GmbH&Co.KG» розроб¬лено мультимедійні засоби навчання з географії та історії ? «Енциклопедія катастроф» і «Навколо світу за 80 днів». Розробка електронного підручника «Multimedia Mathematic» виконувалась спільно з німецькою фірмою TEDATA (м. Бохум) для навчальних закладів Німеччини. Електронний підручник декілька разів було відтиражовано у Німеччині (видавництво Franzis Verlag Poing). Тривають спільні конференції, інші наукові заходи з постійними партнерами ІПШІ: Білоруським державним університетом, Брестським державним технічним університетом, Єльським університетом, фірмою «Soft Xpansion GmbH&Co.KG», університетом «Люблінська політехніка».
Наукові здобутки ІПШІ з 1993 року демонстрував на Всесвітній виставці комп’ютерних технологій і телекомунікацій CeBIT (м. Ганновер, Німеччина), що підтверджує світовий рівень досліджень і розробок. Інститут постійно бере участь у наукових конференціях, семінарах, виставках. Розробки інституту було представлено на виставці спеціалізованого обладнання та технологій «Наука – виробництву», загальнодержавній виставковій акції «Барвиста Україна», Українському форумі Інтернет-діячів iFORUM 2016, Міжнародній виставці «Безпека 2016».
Молоді учені Інституту за наукові роботи постійно отримують стипендії Президента України, стипендії НАН України для молодих вчених, гранти НАН України, гранти Президента України, дипломи і премії НАН України за кращу наукову доповідь. У рамках Міжнародного форуму «Інновації та високі технології» було проведено фінальну частину І-го етапу Всеукраїнського конкурсу інноваційних проектів, у якому Інститут взяв участь і отримав диплом за інноваційний проект – «Онтологічне сховище знань LYK».
Для можливості оприлюднення та розповсюдження наукових результатів вчених ІПШІ, при Інституті діє видавництво ІПШІ «Наука і освіта» (Свідоцтво про внесення суб'єкта видавничої справи до Державного реєстру видавців, виготовлювачів і розповсюджувачів видавничої продукції ДК №444 від 08.05.2001р.), де проводиться редакційно-видавниче опрацювання літератури наукового характеру, що пройшла процедуру наукового рецензування та затвердження до друку науково-технічною радою ІПШІ, містить інформацію про результати наукової, науково-технічної, науково-педагогічної, науково-організаційної діяльності, теоретичних та експериментальних досліджень (науково-дослідне видання); підготовлені науковцями до публікації тексти пам’яток культури, історичних документів чи літературних текстів (археографічне або джерелознавче видання); науково систематизовані дані та матеріали, що відображають історію науки та сучасний стан наукового знання (науково-довідкове або науково-інформаційне видання). У 2000 р. Книжковою палатою України ІПШІ було присвоєно видавничий ідентифікатор № 7829 і надано у користування відповідну кількість ISBN міжнародних стандартних номерів згідно з переліком запланованих видань.
Основні наукові підрозділи Інституту проводять свою діяльність відповідно до найактуальніших та найсучасніших напрямів розвитку наукових досліджень у галузі інформатики і штучного інтелекту.
Основні напрями діяльності Інституту:
Розроблення концепції і створення теорії вітчизняного інтелектуального комп'ютера нового покоління на основі знань про функціонування мозку людини.
Створення теоретичних основ архітектури персонального комп‘ютера із функціями штучного інтелекту.
Створення методів, методик аналізу та розпізнавання образів у задачах діагностики технічних і біологічних об’єктів системами штучного інтелекту.
Розроблення науково-теоретичних засад створення роботизованих комп’ютерно-апаратно-механічних комплексів широкого призначення.
Інтелектуальні робототехнічні системи, у тому числі мобільні крокуючі роботи.
Створення систем розпізнавання мовленнєвих та зорових образів.
Комп'ютерні системи психофізіологічної діагностики та корекції психофізіологічного стану людини в екстремальних ситуаціях, у тому числі зі зворотним зв’язком.
Створення природномовних iнтерфейсiв сучасних комп'ютерiв та розпізнавання мовних образів.
Впровадження сучасних інформаційних технологiй:
- у медико-бiологiчні дослiдження функцiональних можливостей мозку людини;
- у сферу освiти: створення iнтелектуальних iнформацiйно-навчальних систем i розробка електронних засобів навчання.
Створення інтелектуальних систем діагностики та корекції психофізіологічного стану людини.
Створення біотехнічних систем, що здатні повністю або частково вивести людину з контуру управління складними та техногенно небезпечними об’єктами.
Найважливіші результати виконаних науково-дослідних робіт фундаментального характеру відносяться до сфери штучного інтелекту, зокрема фундаментальних засад створення інтелектуальних інформаційних систем розпізнавання мовленнєвої та зорової інформації, комп'ютерної лінгвістики, інтелектуальних робототехнічних систем:
- розробка теоретичних засад створення комп’ютерів нової генерації;
- комп'ютерне розпізнавання мовленнєвих, музичних і зорових образів;
- проектування і розроблення інтелектуальних робототехнічних систем;
- дослідження особливостей інтелекту людини, в тому числі свідомості і творчих здібностей;
- розроблення теоретичних і прикладних засад дистантного навчання й створення електронних засобів даної форми навчання: електроннихзасобів навчання на сучасній базі інформатизаці, комп’ютерно-інтерфейсних систем навчання.
Використання результатів науково-дослідних робіт
За час існування потужним колективом науковців розроблено та впроваджено наукоємні продукти:
- КРУЇЗ – комп'ютерна система автоматичного розпізнавання зон ультразвукової луногенності (ехогенності);
- комп'ютерні системи голосового введення математичних текстів, у тому числі формул;
- авторські моделі опису зорових образів знайшли своє відображення у прототипі комп’ютерної гри «STREETBALL» з розпізнаванням руху рук людини;
- інформаційна технологія автоматичного аналізу стрім відео файлів цільових об'єктів в квазістабільному середовищі;
- комп’ютерна програма «Бібліотека голосової ідентифікації диктора;
- інтелектуальний пристрій «Інтелектуальний шолом для корекції психофізіологічного стану людини в екстремальних умовах»;
- ІНТЕЛЕКТ-8М – прилад для виявлення прихованих джерел радіовипромінення;
- малогабаритний маневрений робот ІНТЕЛЕКТ-9;
- маневрений робот ІНТЕЛЕКТ-12;
- робот, крокуючий сходами.
- активний ІЧ (інфрачервоний) датчик руху;
- комп'ютерна система синтаксичної корекції, синтаксичний морфоаналізатор;
- динамічні бібліотеки утворення словоформ;
- комп'ютерні тести інтелектуальних здібностей людини;
- модуль розпізнавання мовлення;
- голосовий комп'ютерний перекладач з англійської мови на українську та навпаки;
- бібліотеки систем виявлення людського обличчя у візуальному зображенні;
- системи контролю та дистанційного відеонагляду на базі сучасних телекомунікаційних мереж і систем зв’язку;
- системи ідентифікації особи за записом її мовлення на електронних носіях;
- система автоматичного розпізнавання автомобільних номерних знаків у транспортному трафіку;
- електронні засоби навчання для вищої школи і загальноосвітніх навчальних закладів. Науковцями розроблено і впроваджено наступні мультимедiйні навчальнi програми: «English for children»; «Анатомiя комп’ютера»; «Математичнi iгри для молодших школярiв»; «Таблиця множення»; «Мiфи народiв свiту»; «3D-анатомія»; «Voice Equation»; «Терра iнкогнiта»; «Інформатика в Україні», низка підручників для загальноосвітніх навчальних закладів («Математика», «Основи здоров’я», «Біологія», «Лабораторні роботи з фізики», «Хімія», «Основи інформатики»).
Найважливіші досягнення в галузі природничих, соціогуманітарних та технічних наук
Створено онтологічну модель образу як «елементарної» одиниці даних інтелектуального комп’ютера. Це дозволяє будувати моделі і структури алгоритмів обробки образів різної фізичної природи, які виникають у свідомості людини і якими оперує людина, а також абстрактних образів, що містяться у текстах, поняттях, класифікаціях і таке інше.
Розроблено принципи людино-машинного інтерфейсу прикладних систем взаємодії з інтелектуальним комп’ютером на засадах розуміння текстів природною мовою.
У дослідженнях науково-теоретичних проблем створення системи бінаурального слуху для роботів розроблено математичну модель бінаурального слуху для мобільних роботів, що дозволяє на основі фазових складових сигналів визначати напрямок на джерело сигналу і виділяти потрібний сигнал з множини інших сигналів; розроблена математична модель і документація для технічної реалізації системи багатоканального запису сигналів з їх розподілом по джерелах на основі фазованої решітки мікрофонів.
Дістали подальшого розвитку методи аналізу звукових образів комп’ютерно-апаратно-механічних комплексів у напряму дослідження і розвитку теоретичних засад бінаурального слуху для ідентифікації по звуку об’єктів зовнішнього світу, в тому числі людини по голосу. Розроблено модель 3D повітряного середовища для системи пеленгації. Модель враховує фактор вітру, шуми вулиці і рух об’єктів, що випромінюють звук у 3D просторі. Розроблено мікропроцесорну систему і програмне забезпечення, що реалізує модель 3D повітряного середовища з врахуванням вітру. Вдосконалено метод мікроаналізу звукових сигналів (МАЗС) для розпізнавання за звуковим випромінюванням від двигунів безпілотних літальних апаратів. До методу МАЗС додано як базові не тільки функції гармонічних сигналів, а й множину інших функцій. Це дозволило проводити порівняння сигналів не тільки з точністю до «вікна» аналізу, а й з точністю до декількох інтервалів у «вікні» і проводити поліспектральний, поліфункціональний аналіз на фазованій решітці сенсорів з 8-ми мікрофонів.
У дослідженнях з комп’ютерної обробки зображень експериментально досліджено методи пошуку цільових об’єктів з метою подальшої розробки кола практичних задач з використанням створеної інформаційної технології, зокрема для автоматичного комп’ютерного розпізнавання номерних знаків автотранспортних засобів; розроблена систему класифікаційних ознак відеозображень і вдосконалено комплекс методів навчання класифікаторів, що ґрунтуються на запропонованій системі ознак; винайдений новий підхід до формування змішаного каскаду класифікаторів для підвищення швидкодії запропонованого підходу до виявлення цільових об’єктів.
Для пошуку об'єктів на зображенні, розроблено метод яскравісних ознак для усунення впливу освітлення та інших особливостей, пов’язаних з умовами зйомки. Запропоновано новий метод формування матриці ознак і критерій правильно класифікованих об'єктів. У розробленому методі зберігається лише ліва трикутна матриця щодо головної діагоналі, що зменшує витрати пам’яті. Розроблено метод шаблону, який враховує, наскільки інформативною є ознака. Як показник інформативності використовується b-арна ентропія.
Розроблено модель структурного опису кадрів у відеопотоці. Зображення відеокадру розглядається як множина окремих структурних елементів. Відповідно, відеопослідовність ? це множина структурних елементів (ОСЕ). Вводиться поняття міжкадрового зміщення для сусідніх ОСЕ і фрагментів зображень (області). Це дає змогу аналізувати області зі сторонами 8-24 пікселів. Алгоритм визначення міжкадрового зміщення для окремих ОСЕ використовує метод детектування; метод пошуку зміщення за типом оптичного потоку; метод виділення структурних елементів на поточному кадрі з подальшим пошуком відповідності між ОСЕ поточного і попереднього кадрів (точковий фільтр). Множина структурних елементів являє собою «хмару» невеликих квадратів, кожен з яких окремо від інших «блукає» в області кадру слідом за рухомими об'єктами Алгоритм не обмежує природу окремих структурних елементів і передбачає використовувати локальні особливості або ключові точки.
У розробках щодо розпізнавання мовних образів розроблено концепцію розпізнавання послідовності окремо вимовлених слів, яка передбачає використання семантичного аналізу для зменшення кількості кандидатів на розпізнавання. На базі концепції розроблено систему диктування, яка серед кандидатів на розпізнавання обирає слово, яке за змістом найкраще сполучається з попереднім. Тестування системи проведено на базі сполучуваності слів математичних текстів.
Визначено, що семантико-синтаксичний аналіз природномовних текстів, виходячи із задач, що розв’язує роботизований комп’ютер, залежить від специфіки проблемної області, правил спілкування, яких притримуються учасники діалогу, термінології. Синтаксичний аналіз у даному випадку дає попередню інформацію для семантичного аналізу. Розроблено предикатну модель синтаксичної структури пропозиції. Модуль синтаксичного аналізу здійснює свою роботу в кілька етапів:
1. Фрагментація ? членування пропозиції по знаках пунктуації і сполучниках на сегменти, що являють собою нерозривні синтаксичні єдності, і встановлення часткової ієрархії на множині цих єдностей. Для роботи на цьому етапі використовуються словники шаблонів: звернень, вступних слів і конструкцій; відокремлених членів речення; однорідних членів речення; вживань сполучників; для встановлення пов'язаності пар сегментів.
2. Заповнення гнізд: пошук пар потенційно пов'язаних варіантів інтерпретації словоформ, включаючи пару (граматичний предикат, граматичний суб'єкт).
3. Скорочення кількості варіантів інтерпретацій словоформ згідно з критерієм: для кожної словоформи хоча б один варіант її інтерпретації повинен належати або множині головних, або множині залежних слів.
4. Заповнення актантної структури знайденого предиката. Заповнюються сім валентних гнізд. Для цього використовується семантичний словник предикатів.
Запропонований новий склад словникової статті. Поля статті містять дані про предикат наступної властивості: семантико-синтаксичний клас; перехідність (для дієслів).
У розробках щодо розпізнавання музичних образів створено методики розпізнавання тривалостей музичних звуків за їх часовими характе-ристиками, методики визначення загальних ритмічних характеристик послі-довності тривалостей та методики корекції результатів розпізнавання трива-лостей за умови наявності знань про загальні ритмічні характеристики розпізнаної послідовності. На базі цих методик розроблено та програмно реалізовано відповідні алгоритми. Програмні модулі, що розроблені, об'єднано у програмний комплекс розпізнавання фонограм музичних творів.
У розробці автоматизованої комп’ютерної системи фоноскопічної експертизи цифрових фонограм розроблено модулі формування набору ідентифікаційних ознак (реєстраційних даних) за результатами макро- та мікроаналізу мовленнєвих фрагментів; розроблено протокол обміну даними між кожним модулем системи фоноскопічної експертизи та модуль формування текстових протоколів кожного виду фоноскопічного дослідження. Усі програмні модулі поєднані в комп'ютерну систему фоноскопічної експертизи цифрових фонограм.
У розробці інтелектуальної системи моніторингу освітнього процесу, що використовує шифрування керуючої інформації маркерами розширеної реальності, створено комп'ютерну систему архітек-тури Клієнт/Сервер інтелектуальної обробки даних освітнього процесу дистанційної освіти, що використовує пленарну систему маркерів розширеної реальності для онтологічного представлення семантики документа.
У створенні науково-теоретичних засад та програмно-апаратних засобів електронно-механічних маніпуляторів крокуючого робота розроблено методи та алгоритми крокуючого руху робота по поверхні та сходами з одночасною маніпуляцією та балансуванням; створено дослідно-експериментальну модель крокуючого робота з рекупераційною системою електроживлення.
У створенні методів та методик психофізіологічної корекції стану людини в екстремальних ситуаціях та створенні інтелектуальних засобів корекції проведено класифікацію факторів, що впливають на функціональні стани людини, індивідуальні властивості нервової системи та індивідуально-типологічні особливості функціональних станів у процесі діяльності людини. Досліджено механізми оцінки функціональних та робочих станів людини і управління ними, а також методи оцінювання фізіологічних станів людини та корекції функціональних робочих станів. Розроблено теоретичні положення та розробляється практична реалізація засобів і методів оцінки та корекції функціональних станів людини в нормальних, екстремальних і надзвичайних ситуаціях та станах середовища, з використанням зворотних зв’язків та адаптаційних механізмів. Досліджуються методологічні засади психофізіологічної реабілітації людини після перебування в екстремальних умовах. Розроблено експертні системи і бази даних психофізіологічних станів, психофізіологічної діагностики та корекції.
За період з 1991 року Інститут проблем штучного інтелекту, що динамічно розвивається, продовжує зміцнювати свої позиції в науковому просторі України. Перспективу у розвитку наукових напрямів Інститут вбачає у розвитку фундаментальних та прикладних досліджень щодо створення фундаментальних основ архітектури інтелектуальної інформаційної системи з елементами штучної свідомості і штучного інтелекту нового покоління для автоматичної постановки й рішення прикладних творчих задач суб’єкта (користувача); фундаментальних основ для побудови нових соціально-орієнтованих людино-комп’ютерних інтерфейсів (у тому числі природномовних) для побудови суспільства без обмежень; розвитку теорії та методів ідентифікації за відеозображенням об’єктів та параметрів, які характеризують взаємні положення та орієнтацію, а також інші параметри рухомих у просторі об’єктів в русі.
Відповідно до спільного наказу МОН України і НАН України від 28.08.2014 р. за № 955/393 щодо зміни статуту та юридичної адреси ІПШІ, Інститут проблем штучного інтелекту на даний час продовжує діяльність за адресою: м. Київ, пр. академіка Глушкова, 40.
03680, м. Київ, пр. академіка Глушкова, 40,
Інститут проблем штучного інтелекту МОН України і НАН України
тел. (+38044) 278-37-59
факс (+38044) 248-06-23
http://www.ipai.net.ua
e-mail: ipai.kiev@gmail.com
Офіційний сайт
Карта ESRI
Навчально-науковий комплекс «Інститут прикладного системного аналізу» Національного технічного університету України «Київський політехнічний інститут імені Ігоря Сікорського»
НАВЧАЛЬНО-НАУКОВИЙ КОМПЛЕКС
“ІНСТИТУТ ПРИКЛАДНОГО СИСТЕМНОГО АНАЛІЗУ”
НТУУ „КПІ” ім. ІГОРЯ СІКОРСЬКОГО
МОН УКРАЇНИ та НАН УКРАЇНИ
Навчально-науковий комплекс «Інститут прикладного системного аналізу» створений у 1997 році за Постановою Кабінету Міністрів України з метою проведення в Україні передових наукових досліджень та цільової підготовки висококваліфікованих кадрів у сфері прикладного системного аналізу, новітніх інформаційних технологій та комп’ютерних наук. Створення інституту подвійного підпорядкування - НАН України та Міністерства освіти і науки України, пов’язане з втіленням концепції інтеграції науки і освіти.
В Інституті сконцентрований потужний науковий потенціал. Наукові підрозділи – відділи математичних методів системного аналізу, прикладного нелінійного аналізу, системної математики - мають давні наукові традиції.
Світовим авторитетом користуються видатні вчені, засновники та послідовники визнаних наукових шкіл: з нескінченновимірного аналізу (заснована академіком НАН України Ю.Л. Далецьким), теорії оптимізації (заснована академіком НАН України Б.М. Пшеничним), нелінійного аналізу та теорії динамічних систем (заснована членом-кореспондентом НАН України В.С.Мельником), автоматизованого управління технологічними процесами (заснована професором В.В.Ажогіним), системного аналізу і теорії прийняття рішень (під керівництвом академіка НАН України М.З. Згуровського).
При дослідженні складних систем різної природи, які функціонують у відповідності до множин суперечливих критеріїв і цілей за наявності багатофакторних ризиків та суттєвих невизначеностей зовнішніх і внутрішніх факторів, виникає необхідність у створенні як нових фундаментальних математичних методів, так і підходів та прийомів до їх реалізації. При цьому методи, що були розвинені для розв’язання системних задач, нерідко дають можливість по-новому підійти до проблем класичної математики. Це, в свою чергу, стимулює розвиток класичних розділів математики та сучасних інформаційних технологій.
ІПСА проводить фундаментальні та прикладні дослідження пов‘язаних між собою складних об‘єктів і процесів соціальної, економічної, еколого-економічної та технологічної природи; розробляє методи сценарного аналізу, прогнозування та передбачення поведінки складних систем з урахуванням багатофакторних ризиків, прийняття рішень у таких системах при нестачі інформації. Платформою для вирішення цих складних міждисциплінарних проблем є новий напрямок досліджень, що отримав назву „системна математика”, тобто комплекс взаємопов‘язаних розділів математики (класичних та новостворених), які забезпечують потреби системного аналізу. З застосуванням методів системної математики та глобального моделювання проводяться дослідження процесів сталого розвитку в контексті якості і безпеки життя людей.
В прикладній частині досліджень розроблено інструментарій технологічного передбачення у вигляді інформаційної платформи сценарного аналізу, що являє собою комплекс математичних, програмних, логічних і організаційних засобів і інструментів для визначення послідовності застосування окремих методів якісного аналізу, встановлення взаємозв'язків між ними й у цілому формування самого процесу побудови сценаріїв майбутніх подій. Практичне застосування цього інструментарію здійснювалося для побудови альтернативних сценаріїв розвитку космічної галузі України, обґрунтування доцільності використання дистанційного зондування Землі в окремих галузях народного господарства, вибору варіантів інфраструктури м. Києва.
Інститутом разом зі Світовим центром даних з геоінформатики і сталого розвитку (http://wdc.org.ua/ ) Міжнародної Ради з науки (ICSU), в рамках завдань Комітету з системного аналізу при Президії НАН України удосконалено методологію та виконано комплекс робіт з передбачення (форсайту) соціально-економічного розвитку України на середньостроковому (до 2020 року) і довгостроковому (до 2030 року) часових горизонтах.
За допомогою методології сценарного планування та SWOT-аналізу розроблено 8 сценаріїв соціально-економічного розвитку України включно до 2030 року. З використанням Дельфі і SWOT методів аналізу проведено нове широкомасштабне експертне дослідження соціально-економічного сегмента суспільства, виконано оцінку наявності людського капіталу в країні, спроможного здійснити бажані перетворення, та вибудовано п’ятдесят головних дій влади у формі стратегії соціально-економічного розвитку в середньостроковій і довгостроковій перспективі.
За Програмою «Наука для миру і безпеки» (грант НАТО, 2015-2016 рр.) Інститутом створюється ситуаційно-аналітичний центр (САЦ) для підтримки прийняття управлінських рішень при соціальних катаклізмах і катастрофах. Застосування САЦ дозволить в режимі реального часу проводити моніторинг і моделювання соціальних, економічних, екологічних процесів різної природи, виявляти соціальні лиха, викликані системними управлінськими помилками, соціальними катастрофами, тероризмом та іншими катаклізмами і на цій основі будувати і аналізувати сценарії та стратегії бажаного майбутнього на різних часових горизонтах. Об’єктами застосування цих аналітичних інструментів можуть бути великі підприємства, мегаполіси, регіони країни і держава в цілому.
У 2016 році розпочато виконання спільного проекту УНТЦ та НАН України «Розробка інформаційних технологій для моделювання, кількісного оцінювання та прогнозування впливу загроз виникнення конфліктів та розповсюдження зброї на стабільність розвитку суспільства в регіональному та глобальному масштабах»
Вказані результати можуть використовуватися людьми, що приймають рішення на різних рівнях управління державою, інституціями громадянського суспільства та міжнародними організаціями для розроблення раціональної політики та конструктивних планів соціально-економічного розвитку України на середньострокову і довгострокову перспективу.
Разом із науковою роботою Інститут здійснює підготовку фахівців за усіма освітянськими та науковим рівнями (бакалаврів, магістрів, кандидатів і докторів наук).
Кафедра математичних методів системного аналізу, яка входить до складу Інституту, створена в КПІ в 1988 р. за ініціативою академіків Ю.Л.Далецького та М.З.Згуровського і за участю академіка В.С.Михалевича. Кафедра систем автоматизованого проектування розпочала підготовку фахівців з комп’ютерних систем проектування у 1972 році першою в Україні. В 2006 році ця кафедра, змінивши назву на „кафедра системного проектування” увійшла до складу Інституту. В Інституті також працюють відділення довузівської підготовки, курсової підготовки, другої вищої та післядипломної освіти.
В Інституті навчається біля тисячі студентів. Проведення освітньої діяльності здійснюється за спеціальностями „Системний аналіз” і „Комп‘ютерні науки та інформаційні технології”. Цільова підготовка студентів старших курсів передбачає обов’язкову участь у наукових дослідженнях. Магістерські дипломні роботи фактично є магістерськими дисертаціями і становлять основу майбутніх кандидатських дисертаційних робіт.
Співробітники та студенти Інституту беруть участь у міжнародних програмах та у виконанні міжнародних проектів, співпрацюють з багатьма міжнародними організаціями, зокрема з Міжнародним інститутом прикладного системного аналізу (IIASA, Люксембург, Австрія), Організацією ООН з промислового розвитку (UNIDO), Інститутом ЮНЕСКО з інформаційних технологій в освіті (IITE UNESCO), Світовою мережею знань про освіту та наукові обміни (EDNES), Міжнародною радою з науки (ICSU), Комітетом з даних для наук і технологій (CODATA), Європейським центром з питань вищої освіти при ЮНЕСКО (UNESCO-CEPES), Британською Радою в Україні (BRITISH COUNCIL), Міжнародною організацією з інтелектуальної власності (WIPO). На базі НТУУ „КПІ” та ННК „ІПСА” у 2006 році відкрито Центр суперкомп‘ютерних обчислень та Світовий центр даних «Геоінформатика і сталий розвиток».
При Національному технічному університеті України "Київський політехнічний інститут" та Навчально-науковому комплексі "Інститут прикладного системного аналізу" у грудні 1998 р. створено міжнародну кафедру ЮНЕСКО "Вища технічна освіта, прикладний системний аналіз та інформатика" (МКЮ) на підставі двосторонньої Угоди між ЮНЕСКО та НТУУ "КПІ" відповідно до Меморандуму про співробітництво між Урядом України і ЮНЕСКО від 18 листопада 1997 р. в межах Міжнародної Програми UNITWIN. – (See more at: http://kpi.ua/web_unesco#sthash.unZc69Bx.dpuf).
ННК «ІПСА» брав участь у проекті Європейської 7-ої Рамочної Програми № 269295 «EduMEMS—Developing Multidomain MEMS Models for Educational Purposes» (партнери Франція, Бельгія, Польща). Фінансування проекту здійснювалося в Рамках схеми PEOPLE: “Marie Curie Actions, International Research Staff Exchange Scheme (IRSES)”.
В 2010 році створена з „Самсунг Електронікс Україна Компані” (СЕУК) спільна навчально-дослідницька лабораторія розподілених обчислень Самсунг-КПІ, яка функціонує на підставі фінансування виконання окремих наукових проектів. В 2010 році були виконані проекти, пов’язані з дослідженням та реалізацією алгоритмів балансування вузлів та обробки черг і алгоритмів для мультимодальної взаємодії у багато-вузлових системах типу грід , а зараз ці питання переносяться на хмарне середовище (Cloud Computing). Також проробляється питання доцільності відкриття на базі НТУУ «КПІ» спеціальної підготовки фахівців з системного програмування для потреб компанії з спеціалізацією в галузі програмної підтримки флеш - пам’яті.
З 2008 р. функціонує спільна лабораторія з бельгійською компанією Meleхis, ризначена для спрямованої підготовки фахівців під потреби фірми. Щорічно за спеціальною програмою комп’ютерного проектування інтегральних схем навчаються 10-12 студентів, вибраних за конкурсом серед студентів різних факультетів університету. Їх розрахункові і курсові проекти пов’язані з тематикою фірми. Студенти отримують від фірми додаткові стипендії і щорічно здають заліки, які приймаються працівниками фірми. Після успішного завершення такого навчання студенти працевлаштовуються на фірмі.
Здійснюється співробітництво з німецькою компанією IHP (Innovation for High Performance), Франкфурт на Одері з комп’ютерного проектування мікросхем пам’яті з низьким споживанням і внутрішнім самоконтролем. Воно дозволяє ІПСА готувати фахівців з проектування мікросхем на сучасній технологічній базі, відсутній в Україні. Проектування мікросхем на замовлення IHP ведеться в Києві за технологічними нормами, переданими IHP, з використанням надсучасних систем проектування Cadence, а їх наступне виготовлення в Німеччині. Постійно здійснюється стажування магістрів кафедри в IHP з можливістю продовжити навчання на ступень «доктора філософії» в Котбуському університеті.
Налагоджено співробітництво з організацією EUROPRACTICE (Англія). ІПСА отримує для проведення навчання та науково - дослідних робіт сучасне програмне забезпечення для автоматизованого проектування інтегральних схем.
В Інституті видається міжнародний науковий журнал «Системні дослідження та інформаційні технології», який включено до переліку фахових видань ВАК України.
Інститут виступає організатором та співорганізатором багатьох наукових конференцій та семінарів, зокрема щорічно проводить Міжнародну науково-практичну конференцію «Системний аналіз та інформаційні технології».
Інтеграція в Інституті навчального і наукового напрямів дала можливість здійснювати унікальні дослідження та реалізувати методологію підготовки аналітиків практичної орієнтації, рівень освіти яких відповідає рівню міжнародних стандартів.
Карта ESRI
Офіційний сайт
УЖГОРОДСЬКИЙ НАУКОВО-ТЕХНОЛОГІЧНИЙ ЦЕНТР МАТЕРІАЛІВ ОПТИЧНИХ НОСІЇВ ІНФОРМАЦІЇ
ІНСТИТУТУ ПРОБЛЕМ РЕЄСТРАЦІЇ ІНФОРМАЦІЇ НАН УКРАЇНИ
Ужгородський науково-технологічний центр матеріалів оптичних носіїв інформації Інституту проблем реєстрації інформації НАН України створений згідно Постанови Президії НАН України від 14.07 2004 року № 192 є правонаступником Ужгородського відділення елементів і структур оптоінформатики ІПРІ НАН України.
Директором Центру є доктор фізико-математичних наук Рубіш Василь Михайлович.
До складу Ужгородського Центру ІПРІ НАН України входять відділ хіміко–технологічних досліджень та тонкоплівкової технології, група фізико-хімічних досліджень та комп’ютерного моделювання, науково–технічний підрозділ.
Основними напрямами наукової діяльності Ужгородського Центру ІПРІ НАН України є пошук, синтез та дослідження фізико-хімічних властивостей нових екологічно безпечних матеріалів (реєструючих і конструкційних) оптичних носіїв для довгострокового зберігання цифрової інформації, математичне моделювання та прогнозування стабільності фізико-хімічних, оптичних та електричних властивостей матеріалів і сполук для систем оптичного запису інформації.
В Центрі проводяться дослідження зі створення напівпровідникових нанокомпозитних матеріалів з сегнетоелектричними властивостями, які можуть знайти застосування в якості елементів сегнетоелектричної пам’яті, сегнетокераміки різноманітного призначення, нелінійних діелектриків.
В Центрі створено:
- методики глибокої очистки вихідних компонентів для синтезу складних напівпровідникових матеріалів;
- технологія одержання реєструючих шарів на основі халькогенідів для оптичного запису інформації та виготовлення високоефективних голографічних дифракційних ґраток;
- метод прямого оптичного запису поверхневого рельєфу на халькогенідних аморфних плівках для виготовлення елементів різного функціонального призначення — мікролінз, мікро- та нанограток, резонансних підсилювачів для КР-спектроскопії, реєстраційних середовищ на основі фазових перетворень, оптичних захисних елементів, оптичних і цифрових голограм;
- експериментальне обладнання для дослідження кінетики рідинного травлення аморфних плівок (зокрема й неорганічних резистів — середовищ для голографії та оптичного запису інформації) і одержання інформаційного мікрорельєфу в статичному, динамічному із циркуляцією та динамічному з утилізацією травника режимах в інтервалі температур 293–353 К;
За останні п’ять років співробітниками Центру опубліковано понад 70 наукових праць, зроблено більше 130 доповідей на наукових конференціях різного рівня, отримано 13 патентів України на винаходи (методи одержання нових речовин та нанесення тонких плівок, регенерація та знешкодження халькогенідних речовин, що містять шкідливі компоненти, одержання нових халькогенідних сегнетоелектричних матеріалів).
Машини для інженерних розрахунків
Машини для інженерних розрахунків "Промінь" (1963), «Мир-1» (1966), "Мир-2" (1969), у яких було реалізовано запропоновану В. М. Глушковим ідею ступеневого мікропрограмного управління.
Із спогадів В. Глушкова:
Ще у 1959 р. у мене народилася програма робіт щодо машин для інженерних розрахунків.
У 1963 р. ми запустили у серійне виробництво машину «Промінь», яку почав випускати Сєверодонецький завод обчислювальних машин. Вона була новим словом у світовій практиці, мала у технічному відношенні цілу низку нововведень, зокрема пам'ять на металізованих картках. Але найголовніше — це була перша машина, яка широко застосовувалася, з так званим ступінчастим мікропрограмним керуванням (на яке пізніше я отримав авторське свідоцтво).
На жаль, ми не запатентували нову схему керування, оскільки тоді не входили до Міжнародного патентного союзу і не могли займатися патентуванням і ліцензуванням. Пізніше ступінчасте мікропрограмне керування було використано в машині для інженерних розрахунків, скорочено — «МИР-1», створеної слідом за ЕОМ «Промінь» (1965).
У 1967 р. на виставці у Лондоні, де демонструвалася «МИР-1», вона була придбана американською фірмою IBM — найбільшою у США, яка є постачальником майже 80 % обчислювальної техніки для всього капіталістичного світу. Це був перший (і, на жаль, останній випадок) купівлі радянської електронної машини американською компанією.
Як пізніше з'ясувалося, американці купили машину не стільки для того, щоб здійснювати розрахунки, скільки для того, щоб довести своїм конкурентам, які запатентували у 1963 р. принцип ступінчастого мікропрограму вання, що росіяни давно про цей принцип знали і реалізували у машині, яка серійно випускалася. Насправді, ми застосували його раніше — в ЕОМ «Промінь». Розробники ЕОМ «МИР-1» отримали Державну премію СРСР (В. М. Глушков, Ю. В. Благовєщенський, О. А. Летичевський, В. Д. Лосєв, І. Н. Молчанов, С. Б. Погребинський, А. О. Стогній. — Авт.). У 1969 р. була прийнята до виробництва нова, досконаліша ЕОМ «МИР-2», потім розроблена «МИР-3». За швидкістю виконання аналітичних перетворень їм не було конкурентів. «МИР-2», наприклад, вдало змагалася з універсальними ЕОМ звичайної структури, які перевищували її за номінальною швидкодією та обсягами пам'яті у сотні разів. На цій машині вперше у практиці вітчизняного математичного машинобудування був реалізований діалоговий режим роботи, у якому використовувався дисплей зі світловим пером. Кожна з цих машин була кроком уперед на шляху до побудови розумної машини — нашого стратегічного напряму в розвитку ЕОМ.
Чим же ЕОМ «МИР» відрізнялися від інших? По-перше, тим, що у них було значно поліпшено машинну мову. На той час у світі панувала думка, що машинна мова має бути якомога простішою, а все інше зроблять програми. З нас навіть кепкували, що ми такі машини розвиваємо. Більшість учених того часу говорила, що слід вводити автоматизацію програмування, тобто будувати такі програми, які допомагають програмісту складати конкретну програму.
Проектуючи «МИР», ми поставили сміливе завдання — зробити машинну мову якомога ближчою до людської (йдеться про математичну, а не розмовну мову, хоч ми робили досліди і з метою створення машин з нормальною людською мовою). І така мова — «Аналітик» — була створена і підтримана оригінальною внутрішньомашинною системою її інтерпретації.
Джерело:
Теорія топологічних груп та топологічна алгебра
Теорія топологічних груп та топологічна алгебра
Теорія топологічних груп та топологічна алгебра
Проводив інтенсивну науково-дослідну роботу в галузі алгебраїчних структур. Його вчителями були провідні алгебраїсти країни С. М. Черніков і О. Г. Курош. 1951 В. М. Глушков захистив кандидатську дисертацію «Локально-нільпотентні групи без кручення з умовою обриву деяких ланцюгів підгруп», а у грудні 1955 — докторську дисертацію «Топологічні локально-нільпотентні групи». Отримані ученим математичні результати вивели його у ряд провідних алгебраїстів світу, оскільки ним була розв'язана узагальнена п'ята проблема Гільберта, а також досліджені властивості і будова локально бікомпактних груп і алгебр Лі, що дало змогу значно розвинути теорію топологічних груп і топологічну алгебру в цілому. Ці високі (на той час) абстракції перетворилися на інструментарій пізнання багатьох процесів матеріального світу, наприклад, плазмових потоків або спільної поведінки взаємодіючих об'єктів різної природи.
Теорія цифрових автоматів
Теорія цифрових автоматів
Ще на початку своєї наукової діяльності наприкінці 50-х В. М. Глушков сформулював чітке та алгебраїчно просте поняття цифрового автомата і отримав майже всі результати, які були опубліковані в свій час фундаторами цієї теорії Кліні та Муром. В лабораторії Глушкова в Інституті кібернетики активно вивчались як загальнотеоретичні проблеми, так і практичні питання застосування теорії автоматів для синтезу схем ЕОМ. Базовою ідеєю, яка об'єднувала більшість праць Глушкова з цієї теми, була можливість застосування алгебраїчного апарату для формалізації таких об'єктів, якими є компоненти ЕОМ, схеми та програми. Глушков побудував необхідний математичний апарат та показав, що компоненти ЕОМ можуть бути репрезентовані як математичні вирази. В 1961 р. як певний підсумок наукової діяльності була видана відома монографія Глушкова «Синтез цифровых автоматов».
Теорія програмування та системи алгоритмічних алгебр
Теорія програмування та системи алгоритмічних алгебр
Теорія програмування та системи алгоритмічних алгебр
У галузі теорії програмування та систем алгоритмічних алгебр В. М. Глушковим був зроблений фундаментальний внесок — алгебра регулярних подій (рос. алгебра регулярных событий). Був розвинений апарат систем алгоритмічних алгебр, в рамках якого Глушковим була сформульована концепція, аналогічна принципу структурного програмування Дейкстри (1968) та доведена фундаментальна теорема про регуляризацію (зведення до структурованої форми) довільного алгоритму, зокрема програми чи мікропрограми. Глушковим був сформульований фундаментальний принцип мікропрограмного управління, згідно з яким абстрактна модель ЕОМ може розглядатись як взаємодія двох автоматів — управляючого та операційного.
В 1974 за результатами цих досліджень була опублікована монографія Глушкова (в складі авторського колективу Цейтлін Г. О. та Ющенко К. Л.) «Алгебра, языки, программирование».
Теорія проектування ЕОМ
Теорія проектування ЕОМ
Теорія проектування ЕОМ
Сучасні засади теорії проектування ЕОМ, зокрема розробка методики блочного синтезу, були закладені в статтях В. М. Глушкова, опублікованих в журналі «Кібернетика» у 1965—1966 та у Віснику АН СРСР у 1967. На базі цих теоретичних праць в Інституті кібернетики була створена спеціалізована мова опису алгоритмів та структур ЕОМ та методика проектування ЕОМ, які знайшли своє практичне застосування в ряді систем автоматизованого проектування циклу «Проект» та «Проект-2». Монографія В. Глушкова (в складі авторського колективу) «Автоматизация проектирования вычислительных машин», яка узагальнювала досвід створення систем «Проект», була видана у 1975.
Створення ЕОМ та нових архітектур обчислювальної техніки
Управляючі ЕОМ
У 1958 В. М. Глушковим була запропонована концепція універсальної управляючої машини (УМШН, управляющая машина широкого назначения), яка згодом була реалізована в серійній ЕОМ "Днепр" та в наступних серіях управляючих машин. В основі моделі УМШН — напівпровідникова елементна база (до того практично всі ЕОМ використовували електронні лампи), апаратний захист програм та даних, невелика розрядність, оптимальна для завдань управління технологічними процесами. Одночасно з розробками машини «Днепр» з ініціативи В. М. Глушкова було розпочато спорудження в Києві спеціалізованого заводу (пізніше відомого як ВО «Електронмаш»), який серійно випускав цю ЕОМ. Машина «Днепр» була гідним конкурентом найкращим американським аналогам, і понад 10 років її використовували у виробництві.
Управляючі ЕОМ
Новаторські архітектури ЕОМ
Новаторські архітектури ЕОМ
Наприкінці 60-х під керівництвом В. М. Глушкова були розпочаті роботи зі створення універсальної ЕОМ "Україна" на базі архітектури, відмінної від звичних принципів фон Неймана, але ця система не була реалізована за відсутності в той час необхідної елементної бази. Базові ідеї зі створення розвинених архітектур ЕОМ з розвиненими засобами підтримки високорівневого програмування були узагальнені в монографії Глушкова (в складі авторського колективу) «Вычислительная машина с развитыми системами интерпретации». Наприкінці 70-х Глушков запропонував принцип макроконвейерної архітектури ЕОМ з багатьма потоками команд та даних (в сучасній класифікації Флінна — MIMD) як принцип реалізації нефоннейманівської архітектури. Саме в таких архітектурах Глушков бачив перспективи розвитку систем з надвисокою продуктивністю обчислень. Макроконвейерна ЕОМ була розроблена Інститутом кібернетики та впроваджена в серію як ЕС-2701 (1984) та ЕС-1766 (1987). На той час це були найбільш швидкодіючі в СРСР системи з номінальною продуктивністю, яка перевищувала 1 млрд оп/с. Ці системи дозволяли ефективне масштабування за рахунок багатопроцесорної архітектури та динамічну реконфігурацію. Вони не мали аналогів у світі.
Кібернетика
Кібернетика
Факультет кібернетики
Під керівництвом В. М. Глушкова була створена унікальна «Енциклопедія кібернетики» (українською в 1973 , російською в 1974 ), яка не мала аналогів у світі та стала першою фундаментальною працею, в якій висвітлювались теоретичні аспекти кібернетичної науки, її застосування до таких галузей як економіка, біологія, техніка. Певною мірою така всеохопність енциклопедії характеризує і діяльність самого Глушкова в цій сфері, яка була різнобічною і нетривіальною.
Глушковим були розроблені принципово нові підходи до створення систем обробки інформації, які кардинально змінили уяву про теорію систем управління та теорію обчислювальних систем, підготували основу для нового етапу розвитку науки про інформацію. Ще на початку становлення обчислювальної техніки, В. М. Глушков ініціював дослідження з моделювання інтелектуальної діяльності. Він багато уваги приділяв розробці ідеї «мозкоподібних» структур ЕОМ, за якими йому вбачалися у майбутньому велетенські можливості. Численні проблеми штучного інтелекту ставилися і розв'язувалися в Обчислювальному Центрі АН УРСР. І серед них такі, як моделювання еволюції, автоматичне доведення теорем, побудова перших робототехнічних систем, розпізнавання зорових образів і усної мови, розпізнавання змісту фраз тощо. Всесоюзна школа з розпізнавання образів у м. Києві у 1962 р. зібрала практично всіх спеціалістів країни з цих питань.
Монографія В. М. Глушкова «Введение в кибернетику» була видана в 1964.
За ініціативи В. М. Глушкова, в 1969 на базі Київського університету імені Тараса Шевченка відкрито перший в СРСР факультет кібернетики.
Автоматизовані системи управління технологічними процесами
Автоматизовані системи управління технологічними процесами
За безпосередньої участі В. М. Глушкова в Інституті кібернетики проводились інтенсивні розробки автоматизованих систем управління, зокрема систем управління технологічними процесами, автоматизації наукових досліджень та випробувань складних промислових об'єктів, систем організаційного управління промисловими підприємствами.
Ці дослідження були систематизовані в монографії «Введение в АСУ» (2 вид. 1974)
Загальнодержавна автоматизована система управління народним господарством
Загальнодержавна автоматизована система управління народним господарством
1962 В. М. Глушков розпочав роботи над проектом, масштаби якого в галузі інформаційних технологій не мали і не мають аналогів по сьогодні — Загальнодержавної автоматизованої системи (ЗДАС). Беручись за цю роботу, Глушков особисто вивчив специфіку функціонування більше тисячі об'єктів народного господарства різних галузей. В. М. Глушков розрахував, що використання ЗДАС протягом 15 років коштуватиме близько 20 млрд карбованців. Але за ці ж роки ЗДАС принесе країні більше, ніж 100 млрд карбованців прибутку. По суті це було намагання створити науково-технічну базу керування економікою країни й організацію інформаційної індустрії, аналогічну тій, яка нині успішно функціонує у провідних країнах Заходу. Це безсумнівно був безпрецедентний виклик звичним канонам керування господарством країни. Під керівництвом В. М. Глушкова колективом спеціалістів багатьох інститутів був створений ескізний проект Єдиної мережі обчислювальних центрів. Передбачалося побудувати близько ста головних і понад 10 тисяч районних центрів для безперервної обробки, аналізу економічної інформації і прийняття обґрунтованих рішень. Однак цей проект так і не був реалізований, оскільки він не знайшов відповідної підтримки у вищого керівництва країни, яку жахали масштаби задумів Глушкова та перспектива кардинальної перебудови усталених методів господарювання. Для В. М. Глушкова, який вважав створення ЗДАС справою життя, це рішення було фатальним.
ЕОМ для інженерних обчислень
Паралельно з проектуванням управляючих обчислювальних систем, в Інституті кібернетики під керівництвом Глушкова набули розвитку ініціативи зі створення ЕОМ для інженерних розрахунків. Першою машиною цього класу стала ЕОМ "Промінь" зі ступінчатим мікропрограмним керуванням. Ідеї Глушкова зі створення інтелектуальної обчислювальної системи певною мірою були реалізовані в таких без перебільшення унікальних обчислювальних системах, як «МИР-1» (1965), «МИР-2» (1969) та «МИР-3». Головною їхньою відмінністю від інших ЕОМ була апаратна реалізація мови, близької до мови програмування високого рівня, унікальні можливості ведення чисельних та аналітичних інженерних розрахунків.
ЕОМ для інженерних обчислень
Івахненко Олексій Григорович
Видатний український вчений у галузі інформатики, кібернетики та автоматичного керування, доктор технічних наук (1954 р.), професор (1956 р.), член-кореспондент АН УРСР (1961 р.), академік НАН України (2003 р.), заслужений діяч науки УРСР (1972 р.), лауреат Державних премій України за роботи з теорії інваріантності автоматичних систем (1991 р.) та за цикл робіт з інформаційних технологій в галузі штучного інтелекту (1997 р.), завідувач лабораторії «Автоматичного регулювання виробничих процесів» Інституту електротехніки АН УРСР (1956–1962 рр.), завідувач відділу технічної кібернетики Інституту електротехніки АН УРСР (1962–1963 рр.), завідувач відділу комбінованих систем керування (1963–1989 рр.), радник дирекції Інституту кібернетики НАН України (1995–1997 рр.), радник дирекції Міжнародного науково-навчального центру інформаційних технологій і систем НАН та МОН України (1997–2007 рр.).
Олексій Григорович Івахненко народився 1913 р. в м. Кобеляки Полтавської губернії в родині вчителя математики. У Києві – з 1922 р., де в 1932-му закінчив Київський енерготехнікум і два роки працював інженером на Уралі на будівництві Березняківської ТЕЦ. У 1934–1938 рр. навчався в Ленінградському електротехнічному інституті, по закінченні працював у Всесоюзному електротехнічному інституті (Москва). В 1944 р. повернувся до Києва, з 1947 р. по 1963 р. працював старшим науковим співробітником спершу Інституту будівельної механіки, потім – Інституту електротехніки АН УРСР, де пройшов шлях від старшого наукового співробітника до завідувача відділу технічної кібернетики. З 1945 р. – доцент кафедри теоретичної механіки, а з 1960 р. – професор кафедри технічної кібернетики Київського політехнічного інституту.
У 1963 р. на запрошення В.М.Глушкова разом зі співробітниками відділу перейшов до Інституту кібернетики АН УРСР. Керував відділом комбінованих систем керування до 1989 р. У 1995–97 рр. працював радником дирекції Інституту кібернетики НАН України, у 1997–2007 рр. – радником дирекції Міжнародного науково-навчального центру інформаційних технологій і систем.
О.Г.Івахненко організував Київську територіальну групу Національного комітету СРСР з автоматичного керування і понад 20 років керував її роботою. Він був одним з основних організаторів проведення в Україні Конгресу ІФАК у 1960 р., а також чотирьох Всесоюзних нарад з теорії інваріантності та її застосувань в автоматичних системах. Понад 30 років керував чинним Республіканським науковим семінаром «Самоорганізувальні кібернетичні системи».
Був засновником і головним редактором до 1989 р. наукового журналу «Автоматика» (нині «Проблеми управління та інформатики»), що й досі перевидається англійською мовою у США.
Опублікував близько 40 монографій, багато з яких перевидано англійською, німецькою, польською, болгарською, румунською і китайською мовами, і понад 500 наукових статей, значну кількість яких опубліковано в періодичних наукових виданнях США, Англії, Німеччини та інших країн. Під його керівництвом виконано й успішно захищено близько 200 кандидатських дисертацій, майже 30 його учнів захистили докторські дисертації та створили власні наукові школи.
О.Г.Івахненко розробив нові принципи і пристрої автоматичного регулювання швидкості електродвигунів та розрахунку систем із магнітними підсилювачами. Загальновизнані його досягнення в теорії інваріантності та теорії комбінованих систем автоматичного керування, що діють за принципом компенсації вимірюваних збурень. Він є автором першої вітчизняної монографії з технічної кібернетики, яка неодноразово перевидавалася за кордоном. Подальший розвиток принципів комбінованого керування у роботах О.Г.Івахненка пов’язано з використанням у системах керування принципів, пристроїв і способів самонастроювання, самонавчання і розпізнавання образів та прогнозування.
В останні 40 років життя О.Г.Івахненко активно розвивав метод групового врахування аргументів (МГУА) як метод індуктивного моделювання і прогнозування складних процесів і систем за експериментальними даними. МГУА – це оригінальний метод розв’язання задач структурно-параметричної ідентифікації моделей, або побудови моделей за експериментальними даними в умовах невизначеності, коли одержана модель відбиває невідому закономірність функціонування досліджуваного об’єкта (процесу), інформація про яку неявно міститься у вибірці даних. Для побудови моделей оптимальної складності в МГУА застосовуються принципи автоматичної генерації варіантів, неостаточних рішень і послідовної селекції за зовнішніми критеріями, які засновані на поділі вибірки на частини.
Цей метод отримав широке світове визнання, його ефективність багаторазово підтверджувалася розв’язанням складних реальних задач в екології, гідрометеорології, економіці, техніці як в Україні, так і за кордоном. В 1984 р. у США видано колективну монографію американських і японських учених із характеристикою та прикладами ефективного застосування МГУА в різноманітних прикладних галузях. 1991 року у США видано монографію О.Г.Івахненка про МГУА як метод індуктивної побудови моделей, який і нині активно розвивається українськими та зарубіжними вченими. Щороку відбуваються міжнародні конференції та семінари з індуктивного моделювання почергово в Україні та за кордоном. Школа О.Г.Івахненка і далі залишається провідною й авторитетною в галузі індуктивного моделювання.
О.Г.Івахненко був яскравим прикладом невтомного вченого із загостреним почуттям нового, що володів видатною науковою інтуїцією і щедро розсипав оригінальні наукові гіпотези. Учений не боявся йти проти загальноприйнятої думки, і правда часто виявлялася на його боці. Не раз він залишав "насиджену" і далеко не вичерпану галузь науки й починав розвивати новий напрям, незмінно домагаючись успіху. Олексій Григорович завжди був "збурювачем спокою" і невичерпним генератором нових наукових ідей.
Помер О.Г.Івахненко 16 жовтня 2007 р., похований на Байковому цвинтарі у Києві.
ЄРМОЛЬЄВ Юрій Михайлович
ЄРМОЛЬЄВ Юрій Михайлович
Нар. 3.XI.1936
Юрій Михайлович Єрмольєв народився 3 листопада 1936 р. в м. Карачев Брянської області (Росія). Доктор фізико-математичних наук (1971 р.), професор (1974 р.), академік НАН України (1988 р.). Лауреат Державної премії УРСР (1973 р.) та СРСР (1981 р.) у галузі науки і техніки, премій ім. В.М.Глушкова АН УРСР (1987 р.) та ім. В.С.Михалєвича НАН України (2000 р.), премії Kjell Gunnarson Risk Management Prize Шведського товариства страхування (1997 р.). За видатні успіхи у науковій діяльності йому було присуджено орден Георгія Побідоносця (2004 р.) та медаль Національної Академії наук (2007 р.). Його значний внесок у науку було визнано Mathematical Programming Society, це товариство нагородило Ю.М.Єрмольєва медаллю “Pioneer in Stochastic Programming” (2005 р.).
Ю.М.Єрмольєв у 1959 р. закінчив механіко-математичний факультет Київського державного університету ім. Т.Г.Шевченка, де спеціалізувався на кафедрі математичного аналізу та теорії ймовірностей. У 1964 р. під керівництвом академіка В.С.Михалєвича закінчив аспірантуру при Інституті кібернетики АН УРСР та захистив кандидатську дисертацію. У 1970 р. захистив докторську дисертацію. 1972 року Юрій Михайлович очолив відділ математичних методів дослідження операцій в Інституті кібернетики ім. В.М.Глушкова НАН України. В 1969–1994 рр. викладав у Київському Національному університеті ім. Тараса Шевченка та Московському фізико-технічному інституті, в 1965–1991 рр. читав лекції у Всесоюзній школі з оптимізації та теорії керування. У 1979–1984 рр. Ю.М.Єрмольєв працював у Міжнародному інституті прикладного системного аналізу (IIASA, м. Лаксенбург, Австрія), де проводив дослідження з проблем оптимізації негладких та стохастичних систем. 1991 року працював запрошеним професором в Університеті Каліфорнії (Девіс, США). Із жовтня 1991 р. працює в Міжнародному інституті прикладного системного аналізу. Автор 11 монографій та понад 250 статей, надрукованих у авторитетних наукових виданнях. Коло наукових інтересів Ю.М.Єрмольєва – це, передусім, проблеми керування катастрофічними ризиками, моделювання процесів ухвалення рішень в умовах ризику та невизначеності, глобальних тенденцій в атомній енергетиці і природоохоронній галузі. Він є співзасновником знаменитої української школи оптимізації і, зокрема, такого важливого її розділу, як теорія стохастичної оптимізації. Розроблені ним прямі методи стохастичного програмування започаткували новий науковий напрям і принесли Юрію Михайловичу світове визнання. Запропоновані Ю.М.Єрмольєвим квазіградієнтні методи стохастичного програмування стали класичними, ввійшли майже до всіх підручників зі стохастичного програмування, на них посилаються у наукових статтях і монографіях. Ці результати були розвинені при створенні нових методів неопуклої оптимізації, що застосовані до розв’язання прикладних проблем економіки і техніки.
Значну увагу Ю.М.Єрмольєв приділяв дослідженню моделей інтегрованого керування ризиками катастроф, що сполучають динамічні стохастичні моделі катастроф, багатоагентне середовище моделювання, рішення, які сприяють зменшенню ризиків, з адаптивними методами оптимізації на основі SQG. Цими роботами ініційовано фундаментально новий підхід до просторово-часової розривності. Запропоновані моделі дають змогу будувати робастні розв’язки, які точно й однозначно враховують невизначеності та потенційні катастрофічні події (сценарії). Ю.М.Єрмольєвим запропоновано нові підходи в дослідженнях ендогенних неозначеностей та ризиків при аналізі кліматичних змін. Для вирішення таких завдань виникла необхідність у розробці моделей та методів знаходження робастних (безпечних, гнучких, оптимальних) слабких рішень, які залежать від доступних даних, теперішніх та майбутніх політик, моделей неозначеності, вимог безпеки та інших критеріїв означення агентів, просторової гетерогенності тощо. Ці проблеми були успішно вирішені Ю.М.Єрмольєвим при виконанні багатьох дослідницьких робіт, що проводилися в IIASA у співпраці з іншими дослідницькими групами, в т. ч. з робочими групами НАН України.
Принципово новий підхід теорії ухвалення рішень було запропоновано Ю.М.Єрмольєвим для завдань керування складними розвивальними системами; у них досліджуються проблеми, що виникають із ризиків функціонування таких систем та ендогенно генеруються рішеннями, які ухвалюють різні агенти. Показано, що робастності рішень керування безпекою можна досягти шляхом використання нових інструментів стохастичної оптимізації із невизначеними ймовірнісними розподілами, ендогенними катастрофічними подіями та численними критеріями. При дослідженні невизначеності використовується концепція двоетапної стохастичної оптимізації, а не раніше відомі традиційні двокрокові процеси рівноваги систем «ведучий – відомий».
Ю.М.Єрмольєв плідно працює і в науково-організаційній сфері. Він був ініціатором проведення великої кількості міжнародних конференцій з теорії ризику та стохастичної оптимізації, багато років є членом редакційної колегії журналу “Кибернетика и системный анализ”. Учений виховав плеяду талановитих учнів, серед них – 8 докторів та 50 кандидатів наук.
математична кібернетика
03.11.1936
Відділення інформатики
Академік
1988
Доктор фізико-математичних наук
професор
Міжнародний інституті прикладного системного аналізу
АНДОН Пилип Іларіонович
АНДОН Пилип Іларіонович
Нар. 16.Х.1938
Відомий в Україні та за її межами вчений у галузі інформатики, програмування, інформаційних систем, баз даних і знань, доктор фізико-математичних наук, заступник академіка-секретаря Відділення інформатики НАН України, заслужений діяч науки і техніки України, директор Інституту програмних систем НАН України.
Народився Пилип Іларіонович Андон 16 жовтня 1938 р. в селі Кирилівка Флорештського району Молдавської РСР. У 1961 р. закінчив фізико-математичний факультет Кишинівського державного університету й розпочав свій науковий шлях у Кібернетичному центрі НАН України, де пройшов усі щаблі науковця від інженера до директора Інституту програмних систем НАН України та сформувався як учений під впливом видатних учених В.М.Глушкова, B.C.Михалєвича, І.В.Сергієнка, К.Л.Ющенко, А.О.Стогнія та інших.
П.І.Андон – автор понад 200 наукових праць, у т. ч. 5 монографій. Результати його досліджень доповідалися на різноманітних міжнародних форумах у США, Німеччині, Англії, Італії та ін. Своїми працями він зробив вагомий внесок у становлення і розвиток української кібернетичної школи.
У науковій діяльності вченого схильність до фундаментальних досліджень поєднується з належною увагою до прикладних проблем. У 1961–1969 pp. він виконав цикл робіт із теорії автоматів. Ним розроблено нові методи мінімізації функцій алгебри логіки, які знайшли застосування при створенні засобів автоматизованого проектування систем дискретної дії. З 1969 р. основний напрям наукової діяльності П.І.Андона – програмування та інформаційні системи. Він запропонував модель конвеєрних програмних систем, розробив методи їх синтезу, аналізу, оптимізації та організації конвеєрних обчислень на базах даних і знань великих обсягів. П.І.Андон зробив суттєвий внесок у формування методології розробки прикладних програмних систем, у рамках якої розробив методи і засоби забезпечення надійності та якості програм на різних фазах їх життєвого циклу, методи розрахунків вартості, ризику та трудомісткості програмних систем. За авторської участі та під його науковим керівництвом в Україні розроблено основоположні стандарти з питань інженерії програмних систем.
У галузі інформаційних систем, баз даних і знань П.І.Андон розробив формально-логічні основи побудови інтелектуальних інформаційних систем, зокрема, теоретичний фундамент, методи і засоби концептуального моделювання предметних областей в умовах неповної і нечіткої інформації, запропонував і дослідив відповідні моделі даних та алгебри, розробив низку методів узагальнення інформації на базах даних; запропонував методологію створення інформаційно-аналітичних систем для підтримки технологій проведення контент-аналітичних досліджень на повнотекстових базах даних із метою кількісного аналізу, аналітичної обробки та узагальнення змісту текстів для виявлення тенденцій, закономірностей явищ і подій, відображених у текстах. Створено й запроваджено відповідні програмні засоби (система Контент). Під його керівництвом розроблену першу в Радянському Союзі СУБД реляційного типу "Пальма", яка набула широкого впровадження.
П.І.Андон відомий як спеціаліст із питань створення великих складних розподілених систем. Під його керівництвом розроблено ряд систем загальнодержавного та галузевого рівня («АІС» «Юпітер», «Гарт», «Аріадна»).
Під керівництвом П.І.Андона досягнуто суттєвих результатів, спрямованих на підвищення рівня інформатизації в НАН України. Особливо визначним є його внесок у побудову високошвидкісної оптоволоконної академічної мережі обміну даними, впровадження сучасних інформаційних технологій у повсякденну діяльність академії, розробку засобів та технології створення електронних наукових бібліотек.
В останні декілька років науково-практичні зусилля вченого сконцентровано на розробці теорії синтезу прикладних програмних систем у семантичному Інтернет-середовищі та на інформаційних технологіях підтримки наукових досліджень.
Пилип Іларіонович веде активну науково-організаційну та громадську роботу. Йому, як ініціатору створення і директору-організаторові Інституту програмних систем НАН України, за короткий період часу вдалося створити згуртований, висококваліфікований колектив науковців, вивести інститут у число провідних наукових установ у державі.
П.І.Андону притаманні державницький стиль мислення, широта наукових поглядів, гостре відчуття потреб суспільства. Він зробив вагомий внесок у розбудову інформаційного простору України, є одним з ініціаторів створення Національної програми інформатизації, у рамках якої бере активну участь у вирішенні питань формування індустрії програмного забезпечення в Україні. Активно співпрацює з ЮНЕСКО: є керівником Регіонального центру ЮНЕСКО з інформаційних систем. П.І.Андон є членом Консультативної ради з питань інформатизації при Верховній Раді України, Міжнародної комп'ютерної асоціації АСМ, комп'ютерного товариства IEEE, програмних комітетів багатьох міжнародних наукових конференцій, редколегій низки профільних наукових журналів, засновником і головним редактором наукового журналу "Проблеми програмування", очолює програмний комітет Міжнародної конференції з програмування Укрпрог.
Велику увагу він приділяє підготовці майбутніх фахівців. Упродовж багатьох років викладав у Київському Національному університеті ім. Тараса Шевченка, неодноразово очолював державну екзаменаційну комісію в НТУУ (КПІ). Під його керівництвом підготовлено 3 доктори та 11 кандидатів наук.
За плідну творчу працю, інноваційну спрямованість наукових досліджень, високу теоретичну і практичну значимість та ефективність наукової діяльності, підготовку молоді для потреб науки П.І.Андон нагороджений орденами Трудового Червоного Прапора та «За заслуги» ІІІ ступеня, медалями, Грамотою Верховної Ради України – за заслуги перед українським народом. Він є лауреатом Державних премій УРСР та України, премії Ради міністрів СРСР у галузі науки і техніки, премії ім. В.М.Глушкова НАН України.
Відділення інформатики
ВОЙТОВИЧ Ігор Данилович
ВОЙТОВИЧ Ігор Данилович
Нар. 13.ІХ.1932
Відомий український вчений, фахівець у галузях систем і технологій реєстрації інформації, прикладної надпровідникової електроніки, сенсорних пристроїв і систем. Доктор технічних наук (1981 р.), професор (1988 р.), академік НАН України (2009 р.), заслужений діяч науки і техніки України (2003 р.), лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки (2007 р.), завідувач відділу сенсорних пристроїв, систем і технологій безконтактної діагностики Інституту кібернетики імені В.М.Глушкова НАН України.
Ігор Данилович Войтович народився в с. Телиленці Жмеринського району Вінницької області 13 вересня 1932 р. Після закінчення з відзнакою радіотехнічного факультету Львівського політехнічного інституту в 1956 р. був направлений у Сіверськодонецький НДІ електронних обчислювальних машин, де займався розробкою оперативного пристрою запам’ятовування ЕОМ. Із 1959 р. цю роботу продовжив в Обчислювальному центрі Академії наук України. У складі колективу розробляв оперативну пам’ять першої в країні напівпровідникової ЕОМ «Дніпро» і керував впровадженням пам’яті у серійне виробництво. З 1962 р.працює в галузі надпровідникової електроніки. За цією тематикою захистив кандидатську дисертацію.
І.Д.Войтович запропонував на рівні винаходів багато нових підходів до побудови і мікроелектронного виготовлення елементів ЕОМ. Аналогічні рішення з’являлися за кордоном через 4–10 років. Обґрунтував нові принципи побудови пристроїв запам’ятовування, у тому числі з можливістю використання частково дефектних мікросхем. Запропонував і реалізував сукупність методів моделювання перехідних процесів у складних електронних схемах, визначення розмірів робочих областей, оцінки ефективності резервування та ін. Результати цих досліджень і розробок стали основою докторської дисертації, захищеної І.Д.Войтовичем 1980 року, після чого він організував самостійний науковий відділ, яким керує понині. В останній час успішно проводить дослідження й розробки із систем і технологій реєстрації, обробки й відображення надслабких сигналів, інтелектуальних сенсорних приладів для діагностики в медицині, біології та екології, а також продовжує роботи з прикладної надпровідникової електроніки та мікроелектронних елементних структур. Опублікував 325 робіт, у т. ч. 4 монографії і 80 винаходів.
Під керівництвом І.Д.Войтовича за проектом спільно з Українським науково-технологічним центром (УНТЦ) створено магнітокардіографічний комплекс, який, із використанням оригінальних методів обробки сигналів, має високу завадозахищеність і дає змогу працювати у приміщенні звичайної клініки без застосування екрану-камери. Спільно зі спеціалістами з Національного наукового центру «Інститут кардіології ім. М.Д.Стражеска» обстежено понад 2000 пацієнтів, модернізовано методичні та інструментальні засоби ранньої діагностики захворювання серця людини та апробовано нову інформаційну технологію у клінічній практиці. В новій моделі магнітокардіографічної системи, яка встановлена й експлуатується в Центральному військовому госпіталі Міністерства оборони України, реалізовано оригінальні технічні рішення й виконано оптимізацію процедури магнітного картування, яка стала більш зручною в експлуатації, надійною, точною і завадостійкою. У результаті вирішення ряду інформаційних завдань формулюються спеціальні показники і маркери, які дають можливість виявити серцеві захворювання на дуже ранній стадії, у тому числі ішемію, а також аналізувати механізм шлуночкових порушень ритму, що може бути використано для прогнозування ризику виникнення майбутніх серцевих катастроф.
Спільно з Інститутом медицини праці АМН України виконано дослідження з неінвазійного визначення вмісту сполук заліза в різних органах людини, що надає інформацію про загальний стан організму, а також про вплив на нього довкілля й умов праці.
За проектом спільно з УНТЦ створено і випробувано на лабораторних тваринах СКВІД-магнітометричну систему для керованого транспорту магнітних наночастинок в організмі як носіїв ліків. Усі ці розробки нових систем і технологій реєстрації, обробки і відображення інформації стали основою для присудження в 2007 р. І.Д.Войтовичу у складі наукового колективу, в т. ч. чотирьом лікарям, Державної премії України в галузі науки і техніки.
Вагоме значення мають розробки колективу під керівництвом І.Д. Войтовича сімейства інтелектуальних сенсорів, здатних реєструвати сигнали різної природи і необхідним чином їх обробляти. Це сенсори для неінвазійного вимірювання вмісту гемоглобіну в крові і кровонаповнення живої тканини, газові сенсори, пульсометри, сенсори для дослідження стану мікроциркуляторної ланки системи кровообігу, прилади на основі поверхневого плазмонного резонансу для біохімічних досліджень. Світові досягнення в цій галузі узагальнені в монографії «Інтелектуальні сенсори» (2007), яка перевидана в Росії як підручник (2009) і «Сенсоры на основе плазмонного резонанса: принципы, технологии, применения» (2011).
І.Д. Войтович постійно проводить науково-організаційну і науково-педагогічну роботу. Заснував науковий семінар з надпровідникової електроніки і біомагнетизму, який проходить на протязі понад 20 років. Створив висококваліфікований колектив, який у 1980 році перетворено на науковий відділ і яким він незмінно керує. Понад 10 років є головою спеціалізованої вченої ради з присудження докторських ступенів, почесний професор Інституту автоматики КНР, підготував 5 докторів і 16 кандидатів наук.
13.09.1932
14.02.2014
Академік
2009
Доктор технічних наук
Інститут кібернетики ім. В.М. Глушкова
ШОР Наум Зуселевич
ШОР Наум Зуселевич
01.І.1937 – 25.ІІ.2006
Видатний учений – математик і кібернетик, засновник напряму недиференційовної оптимізації в математичному програмуванні, доктор фізико-математичних наук (1970 р.), професор (1989 р.), член-кореспондент (1990 р.), академік НАН України (1997 р.), завідувач відділу Інституту кібернетики ім. В.М.Глушкова, лауреат Державної премії УРСР (1973 р.), Державної премії СРСР (1981 р.), Державних премій України в галузі науки і технології (1993 р., 2000 р.), премій ім. В.М.Глушкова (1987 р.) та ім. В.С.Михалевича НАН України (1997 р.).
Наум Зуселевич Шор народився 1 січня 1937 р. в м. Києві. Після закінчення в 1958 р. механіко-математичного факультету Київського державного університету ім. Т.Г.Шевченка був направлений на работу в Обчислювальний центр АН УРСР (із 1962 р. Інститут кібернетики АН УРСР), очолюваний В.М.Глушковим. Із того часу вся професійна діяльність Н.З.Шора пов’язана з Інститутом кібернетики ім. В.М.Глушкова НАН України (з 1983 р. – завідувач лабораторії, з 1990 р. – завідувач відділу “Методи розв’язування складних задач оптимізації”).
Роки творчого життя Н.З.Шора збіглися з епохою бурхливого розвитку математичного програмування як наукової дисципліни. В цьому процесі наукова діяльність ученого займає почесне місце. Його наукові інтереси були пов’язані з теорією і чисельними методами оптимізації (послідовною оптимізацією, недиференційовною оптимізацією, нелінійною та стохастичною оптимізацією, дискретними й матричними задачами оптимізації) та суміжними галузями математики.
Загальне визнання отримав розроблений В.С. Михалевичем і Н.З. Шором метод послідовного аналізу варіантів, так званий «київський віник» (доклад В.С. Михалевича і Н.З. Шора на IV Всесоюзному математичному з’їзді в липні 1961 р.), який суттєво збагатив теорію статистичних рішень і чисельних методів динамічного програмування. У 1960–1970 роках цей метод було використано для розв’язання ряду важливих всесоюзних народногосподарських задач: задачі оптимального проектування продольних профілів залізниць (БАМ), магістральних газопроводів, транспортних і електричних мереж, задачі оптимального завантаження прокатних станів СРСР; що дозволило отримати значний економічний ефект.
У ці ж роки сформувалася всесвітньо відома українська школа оптимізації, видатним представником якої є Н.З.Шор.
1961 року Н.З.Шор запропонував метод узагальненого градієнтного спуску, який поклав початок новому науковому напряму в галузі математичного програмування – чисельним методам негладкої (недиференційовної) оптимізації. Роботи з теорії негладкої оптимізації та її практичне застосування зайняли центральне місце в творчій спадщині вченого і суттєво вплинули на розвиток лінійного, нелінійного, дискретного та стохастичного програмування. Найбільш повно результати за цієї тематики, отримані у 1962–1978 рр., відображено в монографіях “Вычислительные методы выбора оптимальных проектных решений” (під редакцією В.С.Михалєвича, 1977 р.) та “Методы минимизации недифференцируемых функций и их приложения” (1979 р.). Остання присвячена основним модифікаціям методу узагальненого градієнтного спуску, субградієнтним методам із перетворенням простору в напрямі субградієнта (широко відомий метод еліпсоїдів є їх частковим випадком) та в напрямі різниці двох послідовних субградієнтів (так звані r-алгоритми, які є потужним засобом розв’язування задач негладкої оптимізації), а також застосуванню методів мінімізації недиференційовних функцій при розв’язуванні ряду задач оптимального планування та проектування. Ця книга та її переклад (Springer-Verlag, 1985 р.) англійською мовою відомими польськими вченими К.Ківелем і А.Рущинським принесли Н.З.Шору всесвітнє визнання.
Монографія Н.З.Шора "Nondifferentiable Optimization and Polynomial Problems" (Kluwer, 1998 р.) стала настільною книгою багатьох провідних спеціалістів у цій галузі, її покладено в основу курсів з негладкої оптимізації багатьох університетів світу. Крім методів негладкої оптимізації, в ній значна увага приділяється теорії лагранжевих двоїстих оцінок для квадратичних оптимізаційних задач (із використанням функціонально надлишкових обмежень) та їх застосуванню при розв’язуванні задач поліноміального, дискретного та булевого програмування, ряду задач на графах.
Наукові досягнення Н.З.Шора здобули світове визнання. Це методи узагальненого градієнтного спуску, стохастичної оптимізації, субградієнтні методи з перетворенням простору, алгоритми декомпозиції для розв’язання задач великої розмірності, методи для розв’язування задач квадратичного типу та задач матричної оптимізації, двоїсті підходи до розв’язування багатоекстремальних і комбінаторних NP-складних задач, результати в галузі аналізу складності комбінаторних задач та в теорії графів тощо. Найповніше уявлення про творчі інтереси академіка Н.З.Шора дає присвячена йому серія збірників праць ученого та його учнів, яка почала видаватися з 2008 р. (Кишинеу, Евріка).
Науковий доробок академіка Н.З.Шора налічує понад 200 наукових робіт, зокрема 10 монографій.
Наукову роботу Н.З.Шор поєднував з активною редакційно-видавничою та громадською діяльністю. Вчений був лектором науково-освітніх семінарів товариства “Знання” УРСР, написав низку статей для “Енциклопедії кібернетики” (1973 р.). Його постійна педагогічна діяльність пов’язана з Київським відділенням Московського фізико-технічного інституту, Національним технічним університетом (КПІ), Національним університетом ім. Тараса Шевченка, Міжнародним Соломоновим університетом. Він залишив після себе численних учнів, виховав 10 докторів та 40 кандидатів наук.
Н.З.Шор був членом Міжнародного товариства математичного програмування, членом редколегій 4-х провідних журналів з оптимізації: "Кибернетика и системный анализ", "Journal of global optimization", "Computational Optimization and Applications", "Optimization Methods and Software", членом редакційної колегії видання "Encyclopedia of Optimization" (Kluwer Academic Publishers, 2001 р.).
01.01.1937
25.02.2006
Відділення інформатики
ГОРБУЛІН Володимир Павлович
ГОРБУЛІН Володимир Павлович
Нар. 17.І.1939
Академік НАН України, доктор технічних наук, професор, член Президії НАН України, член Міжнародної академії астронавтики, лауреат Державної премії СРСР у галузі науки і техніки, Державної премії України в галузі науки і техніки, премії НАН України ім. М.К.Янгеля
Видатний державний діяч та науковець Володимир Павлович Горбулін народився 17 січня 1939 р. в м. Запоріжжі, але з 1946 р. його життя тісно пов’язане з м. Дніпропетровськ. Там він закінчив середню школу із золотою медаллю (1956 р.) та фізико-технічний факультет місцевого університету (1962р.).
За розподілом був направлений працювати в конструкторське бюро «Південне». Перший трудовий досвід пов’язаний із проектуванням космічних апаратів серії «Космос», а також із підготовкою до випробувань радянського посадочного місячного блока «Е».
Із 1968 р. Володимир Павлович працює у сфері надійності стратегічних ракетних комплексів. Закінчив заочну аспірантуру при КБ «Південне» та захистив кандидатську дисертацію із закритої тематики. У 1977–1990 рр. працював в апараті ЦК Компартії України, з 1980 р. свої знання та досвід виявляв на посаді завідувача сектору ракетно-космічної техніки. Робота у відділі оборонної промисловості передбачала координування робіт з усіх програм створення ракетно-космічної техніки в конструкторських бюро, на заводах та в інститутах колишнього Союзу. Окрім прямих обов’язків, на В.П.Горбуліна покладався супровід спектру наукових досліджень, що виконувались інститутами НАН України, Міністерства вищої та середньої освіти в інтересах Міноборони.
Дослідження В.П.Горбуліна уможливили розв’язання ряду оптимізаційних завдань у процесі створення ракетно-космічної техніки.
Зі здобуттям Україною незалежності за пропозицією НАНУ В.П.Горбуліна призначають першим генеральним директором Національного космічного агентства України. Він став ініціатором та учасником розробки і реалізації першої Національної космічної програми. Ухвалена стратегія себе виправдала – Україна зберегла свій ракетно-космічний потенціал та зайняла провідне місце у світовій космічній спільноті.
У 1994 р. Л.Д.Кучма призначає В.П.Горбуліна секретарем Ради національної безпеки при Президентові України – радником Президента з питань національної безпеки, фактично доручивши йому формування вітчизняної системи управління національною безпекою. Володимир Павлович зосередив зусилля на становленні її «інтелектуального центру» – апарату РНБО в контексті його розвитку як організаційного ядра системи науково-методичного та інформаційно-аналітичного забезпечення для ухвалення тактичних і стратегічних державних рішень. З цією метою при РНБО розпочинають функціонувати Інститут стратегічних досліджень, Інститут проблем міжнародної безпеки й пізніше – Інститут проблем національної безпеки. В.П.Горбулін створює науковий журнал у сфері національної безпеки «Стратегічна панорама» і стає його головним редактором.
У липні 2000 р. його призначають головою Державної комісії з питань оборонно-промислового комплексу України.
За його безпосередньої участі було розроблено концептуальні документи – Державна програма розвитку озброєння та військової техніки і Концепція структурної перебудови оборонно-промислового комплексу України, які й нині визначають шляхи розвитку українського оборонно-промислового комплексу.
Із грудня 2002 р. В.П.Горбулін – помічник Президента України з питань національної безпеки.
У період 2003–2005 рр. – заступник голови Державної комісії з питань реформування та розвитку Збройних сил України, безпосередній учасник розробки Стратегічного оборонного бюлетеня України на період до 2015 р., Воєнної доктрини України (2004 р.) та Закону «Про основи національної безпеки України» (2003 р.).
У 2005 р. В.П.Горбуліна було призначено радником Президента України, а з листопада – радником Президента України – виконувачем обов’язків керівника Головної служби оборонної політики Секретаріату Президента України, він у стислі строки створює «мозковий центр» Секретаріату Президента з питань безпеки.
Із травня по жовтень 2006 р. В.П.Горбулін вдруге виконує обов’язки секретаря Ради національної безпеки і оборони України. За цей короткий час апарат Ради розробив першу Стратегію національної безпеки України. На посаді радника Президента України активно бере участь у розробці Концепції реформування Служби безпеки України. Виступив одним із авторів безпрецедентного видання в історії українських спецслужб – «Біла книги 2007. Служба безпеки та розвідувальні органи України».
Із грудня 2003 р. – організатор і директор на громадських засадах, а з листопада 2007 р. директор Інституту проблем національної безпеки. В.П.Горбулін започаткував і був головним редактором наукового журналу «Національна безпека: український вимір».
Автор та співавтор понад 180 наукових робіт, із них 8 монографій, 2 підручників, підготував 2 докторів наук.
У квітні 2011 р. загальні збори Національної Академії наук України обрали його членом Президії. Сьогодні до обов’язків академіка В.П.Горбуліна входить координація досліджень установ НАН України в галузі національної безпеки, модернізації та створення високоефективних систем озброєння і військової техніки. Він також є членом Президії Комітету з присудження Державних премій України в галузі науки і техніки.
Володимир Павлович Горбулін за видатні досягнення в розвитку державної безпеки та оборони відзначений найвищими нагородами України: кавалер ордена Ярослава Мудрого V, IV та III ступенів (відповідно – 1997 р., 2004 р., 2009 р.), заслужений машинобудівник України. Відзначений Почесною грамотою Верховної Ради України (2004 р.). Двічі нагороджений орденом Трудового Червоного Прапора (1976 р., 1982 р.), 4 медалями. Має нагороди іноземних держав.
ДЕЙНЕКА Василь Степанович
ДЕЙНЕКА Василь Степанович
Нар. 28.ХІІ.1949
Відомий український вчений, фахівець у галузі інформатики. Доктор фізико-математичних наук (1991 р.), професор (1995 р.), член-кореспондент НАН України (2000 р.), академік НАН України за спеціальністю інформатика (2006 р.), лауреат Державних премій України в галузі науки і техніки (1999 р., 2005 р.), премій Президії НАН України ім. С.О.Лебедєва (1997 р.), ім. В.М.Глушкова (2005 р.) та ім. В.С.Михалєвича (2009 р.); нагороджений Почесною грамотою Кабінету міністрів України (2003 р.), заслужений діяч науки і техніки України (2008 р.), академік-секретар Відділення інформатики НАН України з квітня 2011 р.
Василь Степанович Дейнека народився 28 грудня 1949 р. в с. Бодаква Лохвицького району Полтавської області. Після закінчення в 1972 р. механіко-математичного факультету Харківського державного університету ім. О.М.Горького по 1974 р. проходив військову службу. У 1974–1977 рр. навчається в аспірантурі Інституту кібернетики АН УРСР. Після її закінчення по 1982 р. працює молодшим науковим співробітником цього ж Інституту.
У 1982 р. В.С.Дейнека переходить в СКБ ММС Інституту кібернетики АН УРСР, де спочатку працює на посаді начальника сектору (1982–1990 рр.), начальника відділу (1990–1991 рр.), а в 1991–1994 рр. ? завідувач наукового відділу Інституту проблем математичних машин і систем НАН України.
У 1994 р. В.С.Дейнека переходить за конкурсом провідним науковим співробітником до Інституту кібернетики ім. В.М.Глушкова НАН України, де з 1999 р. по квітень 2011 р. працює завідувачем відділу.
В.С.Дейнека – автор понад 350 наукових праць, у т. ч. 9 монографій.
В.С.Дейнека отримав важливі наукові та науково-практичні результати в галузі системного аналізу складних багатокомпонентних систем різної природи. Він побудував нові класи крайових і початково-крайових математичних задач у частинних похідних для лінійних та квазілінійних еліптичних рівнянь, лінійних та нелінійних параболічних рівнянь, їхніх систем, еліптико-параболічних, псевдопараболічних рівнянь із розривними розв’язками, потоками/конормалями, систем рівнянь теорії пружності, гіперболічних рівнянь, систем диференціальних рівнянь динамічної пружної рівноваги з розривними зміщеннями, напругами, зосередженими масами, термопружності та ін. і крайових задач на власні значення для еліптичних операторів, операторів теорії пружності та операторів четвертого порядку з розривними власними функціями та ін.
Для диференціальних задач цих класів на основі використання розривних функцій побудував класичні узагальнені задачі з єдиними розривними розв’язками, а для задач на власні значення ? класичні узагальнені задачі зі зліченим додатнім спектром. На основі використання класів розривних функцій методу скінчених елементів для задач усіх згаданих класів побудував обчислювальні алгоритми підвищеного порядку точності їх дискретизації.
Шляхом обчислювального експерименту встановив факт незалежності в окремих випадках деяких власних значень складеного тіла від параметра жорсткості слабкотривкого внутрішнього включення.
Для еліптичних задач другого та четвертого порядку з одним та двома ступенями вільності (з багатозначними оберненими операторами) побудував задачі з єдиними розривними розв’язками та обчислювальні схеми підвищеного порядку точності чисельної їх дискретизації.
Розробив методику побудови та побудував оператори двохшарових ітераційних процесів розв’язування дискретних квазілінійних еліптичних задач з розривними розв’язками, що забезпечують швидкість геометричної прогресії їх збіжності.
Отримав явні вирази оптимальних параметрів градієнтних методів для розв’язування деяких варіаційних нерівностей.
Частину цих результатів захищено в докторській дисертації “Математичні моделі та алгоритми МСЕ для задач із розривними розв’язками” (1991 р.) та опубліковано в 4-х монографіях видавництва «Наукова думка».
В.С.Дейнека дослідив питання оптимального керування станами широкого кола багатокомпонентних розподілених систем. Отримані нові фундаментальні результати (опубліковані в монографії Sergienko I.V., Deineka V.S. Optimal Control of Distributed Systems with Conjugation Conditions. – New York: Kluwer Aсademic Publishers. – 2005, яку 2010 року перевидано видавництвом Springer), дали змогу побудувати ефективні градієнтні методи для ідентифікації різноманітних параметрів широкого кола багатокомпонентних розподілених систем. Ці результати опубліковано в монографії видавництва «Наукова думка» та використано для ідентифікації параметрів задач теплопровідності, пружності, термопружності параметрів наноматеріалів.
На початковій стадії (1979–1980 рр.) створення в Інституті кібернетики АН УРСР багатопроцесорного суперкомп’ютера В.С.Дейнека побудував математичну модель формування НДС корпусу літака в цілому та ефективну скінченно-елементну схему її чисельного аналізу. Аналіз її реалізації в паралельному режимі сприяв розвитку функцій створюваного системного математичного забезпечення й технічної підсистеми суперкомп’ютера (МВК ЕС-1766) та допоміг уперше проаналізувати в цілому формування НДС корпусу літака ІЛ-86 в експлуатаційних режимах. Його теоретичні відкриття упродовж останніх 25 років широко застосовуються в автоматизованих діалогових комп’ютерних системах САРПОК, НАДРА, DIFUS та ІТ НАДРА-3D аналізу складних процесів у просторових багатокомпонентних середовищах за допомогою суперкомп’ютерів серії СКІТ.
В.С.Дейнека реферує статті для міжнародного реферативного журналу «Mathematical Reviews».
Василь Степанович приділяє велику увагу підготовці молодих науковців. Під його керівництвом захищено 10 кандидатських дисертацій. Учні В.С.Дейнеки неодноразово відзначені щорічними преміями Президента України для молодих учених та преміями Президії НАН України для молодих учених і студентів.
Протягом багатьох років В.С.Дейнека читав спеціальні курси для студентів механіко-математичного факультету та факультету кібернетики Київського Національного університету ім. Тараса Шевченка, Харківського Національного університету ім. В.Каразіна.
Нині він веде спеціальні курси для студентів старших курсів Національного технічного університету НТУУ «КПІ», Національного авіаційного університету та Тернопільського технічного університету ім. І.Пулюя.
інформаційні технології
28.12.1949
Відділення інформатики
Академік
2006
Доктор фізико-математичних наук
Професор
ЗГУРОВСЬКИЙ Михайло Захарович
ЗГУРОВСЬКИЙ Михайло Захарович
Нар. 30.І.1950
Фахівець у галузі системного аналізу і математичного моделювання. Доктор технічних наук (1984 р.), професор (1985 р.), академік НАН України та АПН України (обидва – 1995 р.) іноземний член РАН (2008 р.). Заслужений діяч науки і техніки України (2000 р.). Нагороджений Державними преміями УРСР (1990 р.) та України (1999 р., 2005 р.) у галузі науки і техніки, премією імені В.М. Глушкова (1994 р.) та ім. В.С.Михалєвича (2004 р.) НАН України. Повний кавалер ордена «За заслуги» (1996 р., 1998 р., 2005 р.).
Михайло Захарович Згуровський народився в с. Скала-Подiльська Борщівського району Тернопільської області. Закінчив Київський політехнічний інститут (1975 р.), де й працює відтоді (нині Національний технічний університет України «КПІ»): із 1987 р. – професор кафедри технічної кібернетики, у 1988–92 рр. – проректор з навчальної роботи, із 1992 р. – ректор. Водночас із 1996 р. – директор Навчально-наукового комплексу «Інститут прикладного системного аналізу» МОН України та НАН України, член президії НАН України. Міністр освіти України (1994–1999 рр.).
М.З.Згуровський є відомим вченим у галузі кібернетики, системного аналізу, теорії ухвалення рішень. Ним узагальнено базові положення теорії системного аналізу, закладено основи системної математики, запропоновано новий підхід до теорії екстремальних задач для нелінійних операторних, диференціально-операторних рівнянь та включень, варіаційних нерівностей. Виконано аксіоматичне вивчення нелінійних багатозначних відображень і в їх термінах встановлено властивості розв‘язувальних операторів систем, що складаються з операторних і диференціально-операторних рівнянь. Виявлено умови розв'язуваності і властивості розв'язків екстремальних задач, побудовано їх слабкі розширення і необхідні умови оптимальності у формі варіаційних нерівностей, розроблено методи регуляризації та обґрунтовано апроксимувальні схеми.
Найбільш відомі застосування результатів його наукових досліджень належать до галузі математичної геофізики, геоінформатики, соціально-економічних проблем сучасного суспільства.
У його науковій школі підготовлено 9 докторів і понад 40 кандидатів наук. Він є автором 50 винаходів, автором і співавтором понад 300 наукових праць, 38 монографій і підручників, виданих в Україні, Німеччині, Польщі, Японії та в інших країнах світу.
Під науковим керівництвом М.З.Згуровського в Україні створено Інститут прикладного системного аналізу Національної Академії наук України та Міністерства освіти і науки України, Світовий центр даних «Геоінформатика та сталий розвиток», який спеціалізується в галузі геоінформатики в розрізі глобального моделювання процесів сталого розвитку та оцінювання глобальних загроз для безпеки і якості життя людей.
М.З.Згуровський – член багатьох українських і зарубіжних наукових товариств, член Наукового комітету світової системи даних (WDS, Париж, Франція), член правління Світової мережі знань про освіту та наукові обміни (EDNES, Страсбург, Франція), національний представник України в Міжнародній раді науки (ICSU, Париж, Франція), член виконавчої ради Комітету з даних у науках і технологіях (CODATA, Париж, Франція), член ради керівників Інституту ЮНЕСКО з інформаційних технологій в освіті (Москва, Росія), член наглядової ради Українського науково-технологічного центру (УНТЦ, Київ, Україна), президент мережі університетів країн Чорноморського регіону (BSUN, Констанца, Румунія), президент Центрально-Східноєвропейського інституту сталого розвитку, член Київського математичного товариства.
За досягнення в галузі науки, освіти та розвитку міжнародного співробітництва Михайла Захаровича Згуровського удостоєно державних нагород України, Італії, Естонії, В'єтнаму, відзнак Російської академії наук та Польського наукового товариства. Він є членом редколегій низки вітчизняних і зарубіжних наукових журналів, головним редактором журналу «Системні дослідження та інформаційні технології» Національної Академії наук України.
інформатика та обчислювальні системи
30.01.1950
Відділення інформатики
Академік
1995
Доктор технічних наук
Професор
Навчально-науковий комплекс "Інститут прикладного системного аналізу" Національного технічного університету України "Київський політехнічний інститут імені Ігоря Сікорського"
Науковий керівник
КОВАЛЕНКО Iгор Миколайович
КОВАЛЕНКО Iгор Миколайович
КОВАЛЕНКО Iгор Миколайович
Нар. 16.III.1935
Відомий український учений, фахівець широкого профілю в галузі теорії ймовірності та її застосувань (проблеми теорії надійностей, масового обслуговування, комбінаторний аналіз, стохастична геометрія, стохастичне моделювання). Доктор технічних наук (1964 р.), доктор фізико-математичних наук (1970 р.), професор (1965 р.), член-кореспондент НАН України (1972 р.), академік НАН України (1978 р.). Заслужений діяч науки і техніки України (1998 р.), лауреат Державної премії СРСР (1979 р.) та Державних премій УРСР і України (1978 р., 2001 р.), лауреат премій НАН України ім. В.М.Глушкова (1983 р.), ім. В.С.Михалєвича (2000 р.) та ім. А.О.Дородніцина (2011 р.).
Ігор Миколайович Коваленко народився в Києві 16 березня 1935 р. Після закінчення механіко-математичного факультету Київського державного університету ім. Т.Г.Шевченка його було направлено в Обчислювальний центр АН УРСР, та через короткий час прийнято до аспірантури Інституту математики АН УРСР під керівництвом академіка Б.В.Гнєденка.
Перед молодим ученим постало розв’язання важливих задач із теорії масового обслуговування та теорії надійності. Аспірантські роки були дуже плідними для І.М.Коваленка. Так, він довів теорему про інваріантність (нечутливість) систем обслуговування, що навіть цитувалася у міжнародних монографіях. Крім головного наставника Б.В.Гнєденка, І.М.Коваленко також вважає своїми вчителями В.С.Михалєвича, Л.А.Калужніна, Й.І.Гіхмана, В.С.Королюка.
Важливою подією для молодого дослідника стала участь у ІІ Всесоюзному з’їзді математиків (Москва, 1956 р.). Ігор Миколайович розв’язав також низку задач академіка А.М.Колмогорова. В.С.Михалєвич доручив йому тему дипломної роботи з методу статистичних рішень, який із 1940-х рр. почав запроваджуватися у статистичний контроль виробництва, що заощаджувало три чверті обсягів випробуваних виробів.
І.М.Коваленко працював у Москві ціле десятиріччя (1962–71 рр.) в оборонному інституті, де досліджував надійність військової техніки. В 1971 р., коли Ігор Миколайович на запрошення академіка В.М.Глушкова повернувся до Києва, він очолив відділ математичної теорії надійності, яким керує й досі.
У відділі активно розвиваються три головні напрями досліджень: моделювання складних систем, наближені методи аналізу надійності та методи захисту інформації. В подальшому ці наукові напрями Ігор Миколайович і його учні поглибили, збагатили своїми розробками. Зокрема, це стосується проблем моделювання складних систем, які описуються суттєво багатовимірними випадковими процесами теорії масового обслуговування; методології аналізу рідкісних подій у високонадійних системах; проблем прискореного моделювання, що ґрунтується на поєднанні методів Монте-Карло і малого параметра тощо. Активно досліджує І.М.Коваленко разом зі своїм колективом проблеми комбінаторного аналізу, що мають застосування у захисті інформації. Зокрема досліджується теорія систем випадкових рівнянь над скінченними алгебраїчними структурами. Результати наукового пошуку вченого узагальнено у 25 монографіях та у більше ніж 200 статтях.
Понад 35 років своєї трудової діяльності Ігор Миколайович віддав вихованню майбутньої наукової зміни. Він викладав у Київському державному університеті ім. Т.Г. Шевченка, в Московському інституті електронного машинобудування (завідував кафедрою) та в інших вищих навчальних закладах. Під керівництвом ученого захищено 10 докторських і понад 30 кандидатських дисертацій.
І.М.Коваленко результативно працював і в науково-організаційній сфері – як заступник академіка-секретаря Відділення інформатики НАН України, в експертних радах Комітету із присудження Ленінських і Державних премій СРСР, Комітету із присудження Державних премій УРСР, був членом учених рад із присудження наукових ступенів. Багато уваги І.М.Коваленко приділяє редакційно-видавничій діяльності як член редакційних колегій, зокрема журналів «Доповіді НАН України», «Кибернетика и системный анализ». Тривалий час був членом редколегії наукового часопису «Дискретная математика» та редактором розділу реферативного журналу «Математика», в якому надруковано понад 2500 його рефератів. Протягом останніх років І.М.Коваленко – один із керівників наукового семінару «Проблеми сучасної криптології», створеного за рішенням Президії НАН України.
математична теорія надійності
Доктор технічних наук
16.03.1935
Відділення інформатики
Академік НАН України
1978
Доктор фізико-математичних наук
Професор
Інститут кібернетики ім. В.М. Глушкова
Головний науковий співробітник
Заслужений діяч науки і техніки України (1998)
Лауреат Державної премії СРСР (1979 р.)
Лауреат премії НАН України ім. В.М.Глушкова (1983 р.)
КРИВОНОС Юрій Георгійович
КРИВОНОС Юрій Георгійович
Нар. 12.IV.1939
Відомий учений в галузі математичного моделювання та інформаційних комп’ютерних технологій. Доктор фізико-математичних наук (1993 р.), академік НАН України (2009 р.), професор (2011 р.).
Юрій Георгійович Кривонос народився в м. Дебальцеве Донецької області 12 квітня 1939 р. Після закінчення у 1959 р. Київського електромеханічного технікуму залізничного транспорту він почав трудову діяльність на посаді техніка Київського державного проектно-дослідного інституту залізничного транспорту. З 1962 р. по 1967 р. навчався у Дніпропетровському державному університеті на механіко-математичному факультеті. З 1967 р. і по сьогоднішній день працює в Інституті кібернетики НАН України, де пройшов шлях від інженера до завідувача відділу, заступника директора з наукової роботи (1996 р.). Із 1977 р. по 1996 р. працював ученим секретарем Інституту.
Ю.Г.Кривонос – автор понад 150 наукових праць, у т. ч. 7 монографій, 15 патентів і авторських свідоцтв. За його участі розроблено оригінальні методи послідовної ідентифікації математичних моделей хвильових і швидкоплинних фізичних і технологічних процесів, на основі яких розв’язано прикладні задачі розрахунку керівної системи рівноваги плазмового шнура, індукційного утримання великих мас рідкого металу, диспергування металів за допомогою електроімпульсного розряду у воді тощо. Результати цих досліджень опубліковано у монографіях «Рассеяние волн локальными неоднородностями в сплошных средах»(1985 р.), «Управление быстропротекающими процессами в термоядерных установках» (1988 р.).
Під керівництвом Ю.Г.Кривоноса розроблено основи теорії збурення псевдоінверсних і проекційних операцій у застосуванні до вирішення проблем керування динамічними системами, аналізу й синтезу систем класифікації, кластеризації, розпізнавання та прогнозу комунікаційної інформації. Ним розроблено методи моделювання прямих та обернених задач динаміки систем із розподіленими параметрами, процесів тепло- та масопереносу, ситуацій у системах ухвалення рішень та ін., які викладені в монографіях «Математичне моделювання прямих та обернених задач динаміки систем із розподіленими параметрами» (2002 р.), «Некласичні математичні моделі процесів тепло- та масопереносу» (2005 р.), «Динамические игры с разрывными траекториями» (2005 р.), «Моделювання, аналіз та синтез маніпуляційних систем» (2006 р.), «Аналіз і синтез ситуацій у системах прийняття рішень» (2009 р.).
Значний внесок зроблено Ю.Г.Кривоносом у розвиток сучасних інформаційних технологій. Під його керівницвом розроблено методи проектування та технологічний інструментарій створення розподілених інформаційних технологій для комплексної автоматизації діяльності територіально розподілених об'єктів.
Ю.Г.Кривонос є членом наукової ради Інституту, заступником голови спеціалізованої ради із захисту дисертацій, заступником головного редактора журналу „Проблемы управления и информатики”, відповідальним редактором наукового збірника „Теория оптимальных решений”, членом редколегії міжнародного журналу „Informatics Control Measurement in Control and Environment Protection” тощо, співголовою та членом програмних комітетів багатьох міжнародних конференцій. Неодноразово очолював делегацію НАН України на Всесвітній виставці комп’ютерних технологій (ЦЕБІТ).
За велику науково-організаційну та громадську діяльність Ю.Г.Кривонос одержав ряд державних нагород та відзнак. Він – лауреат Державної премії УРСР у галузі науки і техніки (1988 р.), лауреат премії ім. В.М.Глушкова НАН України (1988 р.). Заслужений діяч науки і техніки України (2000 р.). Нагороджений орденами “Знак пошани” (1986 р.), “За заслуги” ІІІ ступеня (2007 р.), медалями, відзнакою НАН України «За наукові досягнення» (2007 р.).
12.04.1939
Академік
2009
Доктор фізико-математичних наук
Професор
Інститут кібернетики ім. В.М. Глушкова
Лауреат премії ім. В.М.Глушкова НАН України (1988 р.)
Заслужений діяч науки і техніки України (2000 р.).
КУНЦЕВИЧ Всеволод Михайлович
КУНЦЕВИЧ Всеволод Михайлович
системи керування
15.03.1929
Академік
25.11.1992
Доктор технічних наук
Професор
Інститут космічних досліджень НАН та ДКА України
Заслужений діяч науки і техніки України
Лауреат премії ім. В.М.Глушкова НАН України (1979 р.)
КУХТЕНКО ОЛЕКСАНДР ІВАНОВИЧ
КУХТЕНКО ОЛЕКСАНДР ІВАНОВИЧ
13.III.1914 – 18.XII.1994
Відомий вчений у галузі механіки та технічної кібернетики. Доктор технічних наук (1954 р.), професор (1956 р.), академік НАН України (1972 р.).
Олександр Іванович Кухтенко народився в м. Городня Чернігівської області 12 березня 1914 р. Після закінчення у 1936 р. індустріального (нині – Донецького політехнічного) інституту трудову діяльність почав на посаді викладача кафедри теоретичної і прикладної механіки цього ж інституту.
У 1943–1945 рр. – учасник воєнних дій у складі 1-го і 4-го Українських фронтів.
Із 1946 р. по 1955 р. працював у Інституті гірничої механіки АН УРСР, із 1955 р. по 1963 р. – у Київському інституті інженерів цивільної авіації. З 1963 р. працював в Інституті кібернетики АН УРСР завідувачем відділу динаміки швидкоплинних процесів, керівником відділення технічної кібернетики. З 1988 р. – радник директора Інституту кібернетики ім. В.М.Глушкова АН України.
Наукові дослідження О.І.Кухтенка були сконцентровані на аналітичній механіці (динаміка неголономних систем), теорії автоматичного керування (теорія інваріантності і її технічні застосування), теорії систем (побудова основ аксіоматичної теорії динамічних керованих систем) та її застосуваннях у галузі побудови складних технічних систем керування, проблемах інформатики та інформатизації досліджень наукового процесу. Займаючись фундаментальними проблемами кібернетики, Олександр Іванович дійшов висновку, що системність є об’єктивною властивістю розвитку світу, охоплюючи системний зв'язок природи і суспільства, системну взаємодію техногенних, екологічних, економічних і соціальних процесів.
О.І.Кухтенко автор більш ніж 150 наукових праць, в тому числі першої у світі монографії з теорії інваріантності: «Проблема инвариантности в автоматике» (1963 р.).
Важливими напрямами досліджень, які виконувались під керівництвом О.І.Кухтенка, були роботи в області інерційної навігації та систем інерційного керування, створення комплексних авіаційних тренажерів для цілої серії літаків, а також тренажерної техніки для підготовки космонавтів.
О.І. Кухтенко займався фундаментальними дослідженнями в області проблем перетворення інформації динамічними системами; керування, функціонування і самовідновлення автоматів; побудови квантових і молекулярних автоматів; створення нових пристроїв з позицій сучасної фізики, математичної теорії нелінійних систем, принципів самоорганізації, нелінійної і хвильової динаміки та комп’ютерного моделювання.
Кухтенко О.І. був членом редколегій журналів «Автоматика», «Кибернетика», «Космические исследования на Украине», членом Національних комітетів СРСР з автоматичного керування та з теоретичної і прикладної механіки, заступником головного редактора видання «Енциклопедія кібернетики», заступником відповідального редактора республіканського міжвідомчого збірника «Кибернетика и вычислительная техника», відповідальним редактором випуску «Сложные системы управления», заступником голови Наукової ради по проблемі «Кібернетика» АН України, тощо.
Наукова і педагогічна діяльність О.І.Кухтенка мала значний вплив на формування нових напрямків досліджень. Під його керівництвом було підготовлено 12 докторів і більше 40 кандидатів наук.
За велику науково-організаційну та громадську діяльність О.І.Кухтенко одержав ряд державних нагород та відзнак. Він – двічі лауреат Державної премії Української РСР (1978 р., 1991 р.), заслужений діяч науки і техніки України(1974 р.), лауреат премії імені В.М.Глушкова НАН України (1986р.). Нагороджений орденом «Червоної Зірки» (1945 р.), двічі нагороджений орденом «Трудового Червоного Прапора» (1971 р., 1982 р.), орденом Вітчизняної війни І ступеня (1985 р.), багатьма медалями.
13.03.1914
18.12.1994
Академік
1972
Доктор технічних наук
Професор
Інститут кібернетики ім. В.М. Глушкова
ЛЕБЕДЄВ Сергій Олексійович
ЛЕБЕДЄВ Сергій Олексійович
2.XI.1902 – 3.VII.1974
Видатний учений, основоположник вітчизняної електронної обчислювальної техніки, талановитий педагог Сергій Олексійович Лебедєв народився 2 листопада 1902 р. у Новгороді в сім'ї учителя. Ще студентом він почав розробляти нову на той час проблему стійкості та регулювання великих енергосистем. Очоливши лабораторію, а потім і відділ у Всесоюзному електротехнічному інституті (Москва), С.О.Лебедєв незабаром став одним із видатних у тодішньому Союзі фахівців з питань автоматизації електричних систем. Він успішно розробляв методи розрахунку штучної стійкості високовольтних ліній електропередач, створював моделі мереж змінного струму для визначення оптимального режиму роботи споруджуваних тоді в СРСР потужних енергосистем. У Всесоюзному електротехнічному інституті незадовго до початку Великої Вітчизняної війни Сергій Олексійович приступив до розробки принципів побудови електронної обчислювальної машини, в основі якої лежала двійкова система числення.
Проте війна змусила вченого перервати ці дослідження й зосередити всі сили на розробці принципово нових видів озброєння. У найкоротші терміни він створив електронний пристрій стабілізації танкового знаряддя при прицілюванні, який успішно пройшов випробування і був прийнятий на озброєння.
У 1945 р. С. О.Лебедєва було обрано дійсним членом АН УРСР. Тут він зміг сконцентрувати свою творчу енергію на створенні першої в усій континентальній Європі електронній обчислювальній машині. 1947 року в Києві у керованому ним Інституті електротехніки АН УРСР було створено лабораторію, перед якою стояло завдання: в найкоротший термін розробити і здати в експлуатацію електронно-обчислювальну машину. Наприкінці 1950 р. мала електронна обчислювальна машина почала працювати, через рік вона її прийняла Державна комісія на чолі з М.В.Келдишем.
Одночасно С.О.Лебедєв продумував принципи дії і схеми основних вузлів великої (швидкісної) електронної лічильної машини ("БЕСМ"). Її створили під його керівництвом вже в Москві, в Інституті точної механіки і обчислювальної техніки АН СРСР у 1950–1953 рр. "БЕСМ" започаткувала цілу серію суперкомп'ютерів, розроблених під керівництвом і за безпосередньої участі С.О.Лебедєва ("БЕСМ-2", "М-20", "М-40", "М-50", "БЕСМ-4", "БЕСМ-6", "5Э926", "5Э26", "Ельбрус" і багато інших).
Ці розробки визначили стовповий шлях світового комп’ютеробудування на декілька десятиліть уперед. Слід підкреслити, що на момент створення і "БЕСМ", і "М-20", і "БЕСМ-6" були найпродуктивнішими машинами в Європі, практично на рівні американських. У 1953 р. С.О.Лебедєв очолив Інститут точної механіки і обчислювальної техніки, став дійсним членом АН СРСР.
Сергій Олексійович і його наукова школа зробили величезний внесок у зміцнення обороноздатності країни. Він безпосередньо брав участь у створенні комп’ютерів для радіолокаційних і ракетних комплексів, першої в СРСР системи протиракетної оборони (ПРО), протилітакових комплексів "С 300" та ін.
С.О.Лебедєв виховав наукову школу розробників засобів обчислювальної техніки найбільш складного класу засобів – швидкісних суперкомп'ютерів. За двадцять років під його керівництвом було створено п'ятнадцять суперкомп'ютерів, причому кожен – нове слово в обчислювальній техніці, продуктивніший, надійніший і зручніший в експлуатації. Без цих машин були б неможливі створення вітчизняної атомної зброї і атомної енергетики, ракетобудування, запуски штучних супутників Землі, запуски космічних кораблів із людиною на борту і багато інших результатів науково-технічного прогресу.
Ім'я С.О.Лебедєва присвоєно Інституту точної механіки і обчислювальної техніки РАН, незмінним директором якого він був майже чверть століття. І в Російській академії наук, і в Національній Академії наук України засновані наукові премії ім. С.О.Лебедєва. Міжнародне комп'ютерне товариство присудило йому посмертно медаль "піонера обчислювальної техніки". У Києві даниною пам'яті великому вченому до його століття на площі перед Державним політехнічним музеєм встановлено пам'ятник.
Створення у важкі післявоєнні роки першого оригінального вітчизняного комп'ютера і багатьох подальших дедалі продуктивніших комп’ютерів було науковим подвигом С.О.Лебедєва і його соратників. Ім'я Сергія Олексійовича Лебедєва – основоположника вітчизняної електронної обчислювальної техніки – по праву стоїть в одному ряду з іменами І.В.Курчатова і С.П.Корольова.
ЛЕТИЧЕВСЬКИЙ Олександр Адольфович
ЛЕТИЧЕВСЬКИЙ Олександр Адольфович
Нар. 3.V.1935
Видатний український вчений, доктор фізико-математичних наук (1971 р.), професор (1982 р.), член-кореспондент НАН України (1990 р.), академік НАН України (2009 р.), заслужений діяч науки і техніки України (2007 р.), завідувач відділу рекурсивних обчислювальних машин (1981–2008 рр.), завідувач відділу теорії цифрових автоматів (із 2008 р.), лауреат Державної премії СРСР (1968 р.), лауреат Державних премій України (1993 р., 2003 р.), лауреат премії ім. В.М.Глушкова (1985 р.) та премії ім. А.О.Дородніцина (2011 р.) НАН України.
Олександр Адольфович Летичевський народився 3 травня 1935 р. у м. Києві. Після закінчення в 1957 р. механіко-математичного факультету Київського державного університету ім. Т.Г.Шевченка досі працює в Інституті кібернетики ім. В.М.Глушкова НАН України. Кандидатську дисертацію «Деякі питання теорії автоматів» захистив у Московському державному університеті 1963 року. Тема докторської дисертації: «Еквівалентність автоматів та дискретних перетворювачів». Захищена в Інституті кібернетики 1971 року. У 1990 р. його обрано членом-кореспондентом, а в 2009 р. – академіком НАН України.
За свою багаторічну наукову діяльність О.А.Летичевський працював у різних галузях інформатики, здобув видатні наукові результати, широко відомі у світовій комп'ютерній науці. Він належить до славетної школи академіка В.М.Глушкова, активно розвиває і продовжує її традиції, створивши свою школу з прикладної теорії алгоритмів, результати якої широко впроваджуються на практиці.
Кандидатська дисертація О.А.Летичевського (1963 р.) була однією з перших робіт з алгебраїчної теорії автоматів. У ній вперше було вирішено проблему композиційної повноти автоматів Мура і створено основи структурної теорії, подібної до теорії Крона–Родеса, яка з'явилася значно пізніше. Тільки в 1980-х роках у роботах угорських дослідників було встановлено зв'язки між цими двома відомими теоріями. У своїй докторській дисертації, присвяченій теорії дискретних перетворювачів інформації, О.А.Летичевський започаткував новий підхід до вивчення проблеми еквівалентності алгоритмів. Найбільш відомі його результати з напівгрупової еквівалентності схем програм та дискретних перетворювачів, зокрема теореми про алгоритмічно вирішувані випадки цієї еквівалентності.
У 1980–1990 рр. теоретичні дослідження О.А.Летичевського охоплюють проблеми знаходження алгебраїчних інваріантів програм, їх застосування для розробки ефективних алгоритмів та програм, проблеми розподілених паралельних обчислень та проблеми створення програмного забезпечення багатопроцесорних обчислювальних машин із розподіленою пам'яттю. В останні роки він розвиває нову оригінальну математичну теорію взаємодії агентів та середовищ, що створює теоретичну базу нового підходу до розробки програмного забезпечення комп'ютерів – інсерційне моделювання.
О.А.Летичевський брав участь у багатьох практичних та індустріальних розробках, застосовуючи свої теоретичні результати. Так, у 1960–1970 рр. він був одним з основних розробників математичного забезпечення машин серії Мир для інженерних розрахунків та системи автоматизації проектування обчислювальних машин Проект, у 1980-ті рр. керував створенням математичного забезпечення макроконвейерного обчислювального комплексу, він є одним з авторів мови Аналітик, першої мови комп'ютерної алгебри реалізованої мікропрограмно в машинах Мир. Система алгебраїчного програмування APS, створена за останні роки в Інституті кібернетики, ґрунтується на досвіді створення цих систем. Зараз О.А.Летичевський керує впровадженням своїх теоретичних результатів у створення програмного забезпечення для фірми Моторола та інших зарубіжних компаній.
Із 1964 р. О.А.Летичевський викладає у Київському державному (тепер – Національному) університеті ім. Т.Г.Шевченка. Керує міжнародними проектами INTAS, NATO та CRDF. Він є членом редколегії журналу „Кібернетика та системний аналіз” та журналу „Theoretical Computer Science”, багато спілкується з міжнародними науковими організаціями та зарубіжними вченими. В його науковому доробку понад 200 наукових робіт та монографій, серед його учнів понад 40 докторів і кандидатів наук.
03.05.1935
Відділення інформатики
Академік
Доктор технічних наук
Професор
Лауреат премії ім. В.М.Глушкова (1985 р.)
Заслужений діяч науки і техніки України (2007 р.)
ЛЯШКО Іван Іванович
ЛЯШКО Іван Іванович
9.IX.1922 – 28.III.2008
Відомий педагог, науковець, організатор освіти і науки, доктор фізико-математичних наук (із 1963 р.), професор (із 1965 р.), академік АН України (з 1963 р.), голова товариства «Знання» (1978–1983 рр.), заслужений діяч науки і техніки УРСР (1972 р.), лауреат премії ім. М.М.Крилова (1975 р.), лауреат Державних премій УРСР в галузі науки і техніки (1981 р.,1989 р.), нагороди ім. Ярослава Мудрого АН ВШ України (2001 р.).
Іван Іванович Ляшко народився 9 вересня 1922 р. в с. Маківці Лубенського району Полтавської області. Пройшовши суворі випробування передвоєнних, воєнних та післявоєнних років, прослуживши на Чорноморському флоті з 1940 р. по 1948 р., він відразу після демобілізації став студентом Київського учительського інституту, який закінчив за один рік. Працюючи вчителем у с. Ставище Київської області, заочно і теж достроково закінчив у 1952 р. Київський державний педагогічний інститут ім. О.М.Горького. Подальша наукова і педагогічна діяльність Івана Івановича нерозривно пов’язана з Київським Національним університетом імені Тараса Шевченка. Сюди він прийшов восени 1952 р. навчатися в аспірантурі. Працював асистентом (1955–1960 рр.), доцентом (1960–1965 рр.), професором (із 1965 р.) завідувачем кафедри математичної фізики (1964–1965 рр.), заступником декана (двічі) механіко-математичного факультету (1965–1969 рр., 1985–1987 рр.), деканом факультету кібернетики (1969–1977 рр.) завідувачем кафедри обчислювальної математики (1968–1991 рр.), проректором з наукової роботи університету (1977–1985 рр.). Із 1991 р. до останніх днів життя – головний науковий співробітник НДЧ факультету кібернетики. Тут став кандидатом (1955 р.) і доктором (1963 р.) наук, членом-кореспондентом (1969 р.), академіком (1973 р.) Академії наук УРСР.
Іван Іванович Ляшко відомий науковій громадськості своїми роботами у галузі чисельних методів розв’язання задач математичної фізики. Зокрема, йому вдалося одержати принципово нові результати з розвитку і застосування методу сумарних зображень, що давало можливість будувати розв’язки скінченнорізницевих задач у замкненому вигляді і записувати їх формулами сумарних зображень. Він спромігся одержати розв’язок цікавої як із теоретичної, так і з практичної точки зору, досить складної задачі про фільтрацію під багатошпунтовою греблею при довільному криволінійному водопідпорі. Для цього було доведено низку варіаційних теорем, які органічно увійшли до теорії узагальнених аналітичних функцій. Здобуті результати великою мірою сприяли обґрунтуванню і розвитку розробленого на кафедрі математичної фізики методу мажорантних областей і руху граничних точок.
Виявилося (в основному, завдяки зусиллям І.І.Ляшка, який застосовував позитивні якості методу й усував його недоліки), що цей метод став ефективним при розв’язанні важливих задач теорії фільтрації. Результатом проведених досліджень стала монографія “Розв’язання фільтраційних задач методом сумарних зображень”, у якій багато уваги приділено питанням використання теоретичних результатів для розв’язання практичних завдань, досліджено випадки неоднорідних ґрунтів при горизонтальних і вертикальних лініях розділення однорідності. Розглянуто також багато інших завдань, які мають безпосереднє практичне значення, що принесло визнання цієї праці не лише серед математиків, а й у фахівців галузі гідротехнічного будівництва. Результати подальших досліджень опубліковано в монографіях “Чисельно-аналітичне розв’язання задач теорії фільтрації”, “Метод мажорантних областей у теорії фільтрації”, що вийшли відповідно у 1973 р. та в 1974 р. у видавництві “Наукова думка”. Завдяки цим роботам, а також зусиллям учених Інституту гідромеханіки на чолі з О.Я.Олійником та Інституту математики (П.Ф.Фільчаков, В.І.Лаврик) створено одну з найпотужніших у тодішньому Союзі школу фільтрації, фактичним керівником якої став І.І.Ляшко.
Автор і співавтор понад 200 наукових статей, монографій, підручників, навчальних посібників, довідників, 6 авторських свідоцтв на винаходи.
Наукові здобутки і громадську діяльність ученого високо оцінено державою і науковим загалом. І.І.Ляшка за бойові та трудові заслуги нагороджено орденами “Вітчизняної війни” ІІ ступеня, Трудового Червоного Прапора (1981 р.), “За заслуги” ІІІ ступеня (1997 р.), медалями “Ушакова”, “За оборону Севастополя” та більш ніж 15-ма медалями СРСР і України, Почесною грамотою Верховної Ради України, дипломами пошани Виставки досягнень народного господарства СРСР та УРСР. Заслужений діяч науки УРСР (1972 р.), лауреат Державних премій УРСР (1981 р., 1989 р.), премії ім. М.М.Крилова АН УРСР (1975 р.), згодом – премії ім. Ярослава Мудрого АПН України.
Помер І.І.Ляшко 28 березня 2008 р. в м. Києві. Похований на Байковому цвинтарі.
09.09.1922
28.03.2008
Відділення інформатики
Академік
Доктор фізико-математичних наук
Професор
МИХАЛЄВИЧ Володимир Сергійович
МИХАЛЄВИЧ Володимир Сергійович
МИХАЛЄВИЧ Володимир Сергійович
10.ІІІ.1930 – 16.ХІІ.1994
Відомий український вчений, доктор фізико-математичних наук (1968 р.), професор (1966 р.), член-кореспондент АН УРСР (1967 р.), академік АН УРСР (1973 р.), академік РАН (1982 р.), генеральний ди¬ректор Кібернетичного центру НАН України (1982–1994 рр.), директор Інституту кібернетики ім. В.М.Глушкова (1982–1994 рр.), лауреат Державних премій України (двічі) та СРСР, премій ім. М.М.Крилова, ім. В.М.Глушкова та ім. С.О.Лебедєва НАН України.
B.C.Михалєвич народився 10 березня 1930 р. в місті Чернігові. Ще студентом Ки¬ївського державного університету ім. Т.Г.Шевченка B.C.Михалєвич почав наукову діяльність у галузі мате¬матики. Після успішного захисту кандидат¬ської дисертації в 1956 р. працював старшим викладачем кафедри математичного аналізу та теорії ймовірностей Київського держуніверситету. З 1958 р. B.C.Михалєвич пов’язав творчу наукову діяльність із фундаментальними дослідженнями в математичній кібернетиці та її застосуваннях у народному господарстві. Розробка ідей послідовного статистичного аналізу та динамічного програмування принесла Володимиру Сергійовичу світове визнання.
B.C.Михалєвич зробив істотний внесок у створення Інституту кібернетики в нашій країні та його подальше перетворення у всесвітньо відомий комплексний науковий центр. Тут повною мірою виявився науковий та організаторський талант ученого. Це сталося після того, як у 1958 р. новий директор ВЦ АН УРСР В.М.Глушков запропонував В.С.Михалєвичу перейти у ВЦ й очолити відділ спеціалістів із теорії ймовірностей та математичної статистики для виконання робіт у галузі теорії надійності електронних пристроїв та дослідження операцій. Цей відділ дістав назву економічної кібернетики, він став справжньою „кузнею кадрів” у галузі оптимального планування, управління народним господарством, дослідження операцій, моделювання та автоматизації процесів на транспорті тощо. В 1960–1962 рр. тут стажувалося понад 100 чоловік із різних регіонів СРСР. У ньому В.С.Михалєвич розробив відомий тепер метод послідовного аналізу варіантів.
Із 1962 р. Володимир Сергійович став першим заступником директора, а з 1982 р. очолив Інститут кібернетики імені В.М.Глушкова. Він плідно працював над питаннями організації наукових досліджень у Національній та в Російській академіях наук, а також в інших наукових центрах країни і за кордоном. Під керівництвом B.C.Михалєвича розро¬блено й реалізовано чимало значних народно-господарських проектів з інформатики, обчислювальної техніки та автоматизованих систем. Він був ініціатором розробки Національної програми інформатизації України.
У 1963 р. В.С.Михалєвича призначили координатором (у масштабі тодішнього Союзу) робіт із запровадження систем сіткового планування та управління в основних машинобудівних та оборонних галузях, а також у будівництві. Результати цих розробок сприяли запровадженню систем розрахунку сіткових графіків для управління багатьма великими проектами та спорудженням важливих складних об’єктів.
1966 року В.С.Михалєвич організував І Всесоюзну конференцію з математичних питань сіткового планування та управління, яка передбачала багато подальших досліджень у цій галузі. Конференція стимулювала відповідні розширені практичні розробки в СРСР, ними В.С.Михалєвич переймався як науковий керівник. До них належать застосування в оборонній промисловості (введення в експлуатацію першої радянської атомного підводного човна), в будівництві нафтохімкомбінату, доменних печей та в інших галузях.
У 1993 р. за цикл робіт „Математичні методи і програмні засоби для розпаралелювання та розв’язання задач на розподілених багатопроцесорних ЕОМ” колектив авторів на чолі з В.С.Михалєвичем було удостоєно Державної премії України. До циклу ввійшли монографії та статті, що охопили широке коло наукових проблем створення системного та прикладного програмного забезпечення розподілених багатопроцесорних ЕОМ, методи й алгоритми розв’язування задач різноманітних класів із використанням можливостей ефективного розпаралелювання процесів їх розв’язання.
B.C.Михалєвич виконував також широку суспільну роботу. Він був академіком-секретарем Відділення інформатики, обчислювальної техніки та автоматизації, членом Президії НАН України, членом багатьох комісій, рад та комітетів, що формували наукову політику в державі, виконував обов’язки радника Президента України.
Протягом усієї своєї діяльності B.C.Михалєвич приділяв багато уваги підготовці кваліфікованих наукових кадрів, створивши автори¬тетну наукову школу в галузі оптимізації та системного аналізу. Серед його учнів – всесвітньо відомі вчені, які очолюють наукові колективи в країнах СНД та в інших державах. Він був співголовою більшості зимових шкіл з математичного програмування у Дрогобичі, літніх шкіл з оптимізації, які проводив академік Н.Н.Мойсеєв. Разом із В.М.Глушковим В.С.Михалєвич доклав багато зусиль для формування в КДУ факультету кібернетики та кафедри економічної кібернетики.
Володимир Сергійович був представником України в Міжнародному інституті прикладного системного аналізу в Австрії (м. Лаксенбург), виконуючи обов’язки члена наукової ради цього Інституту та куратора низки великомасштабних проектів у галузі економіки, енергетики й інформатики. Він створив умови для стажування там наших молодих учених, підтримував на високому рівні престиж української науки в галузі математики та інформатики.
10.03.1930
16.12.1994
Відділення інформатики
Академік
1973
Доктор фізико-математичних наук
Професор
Інститут кібернетики ім. В.М. Глушкова
Директор Інституту кібернетики ім. В.М.Глушкова
Лауреат Державних премій України (двічі) та СРСР, премій ім. М.М.Крилова, ім. В.М.Глушкова та ім. С.О.Лебедєва НАН України
ПАЛАГІН Олександр Васильович
ПАЛАГІН Олександр Васильович
Нар. 17.VII.1939
Відомий вітчизняний вчений у галузі комп’ютерної техніки та інформатики, заступник директора Інституту кібернетики ім. В.М.Глушкова НАН України (з 1984 р. і до теперішнього часу), доктор технічних наук (1980 р.), професор (1985 р.), член-кореспондент (1990 р.), академік НАН України (2006 р.), заслужений винахідник України (1982 р.), лауреат Державної премії УРСР в галузі науки і техніки (1987 р.), лауреат премії Ради міністрів СРСР (1984 р.), премії НАН України ім. С.О.Лебедєва (1983 р.).
Олександр Васильович Палагін народився 17 липня 1939 р. в с. Новоархангельск Кіровоградської області в родині робітника. Середню школу закінчив у м. Києві 1956 року із золотою медаллю і вступив до Київського політехнічного інституту, який закінчив у 1961 р., отримавши диплом інженера-електрика за спеціальністю "математичні та обчислювально-розв’язувальні прилади і пристрої". Трудову діяльність він розпочав у 1960 р. в Обчислювальному центрі АН УРСР, перетвореному пізніше на Інститут кібернетики ім. В.М.Глушкова НАН України, де і працює зараз, пройшовши шлях від інженера і наукового співробітника до завідувача відділу і заступника директора.
Наукова і практична діяльність О.В.Палагіна пов’язана з розробкою теоретичних основ і практичних методів архітектурно-структурної організації універсальних і спеціалізованих комп’ютерних засобів та систем.
Із його ім'ям пов’язано створення перших вітчизняних міні- та мікропроцесорів та ЕОМ, зокрема ЕОМ із гнучкою архітектурою на засадах модульності, мікропрограмування та уніфікації інтерфейсу, зокрема ефективних методів структурного синтезу керівних автоматів. Було розроблено перші зразки та розпочато серійне виробництво таких комп’ютерів. Спільно з підприємствами галузевих міністерств (НВО "Світлана", НВО ім. С.П.Корольова) створено сімейства мікроЕОМ: "Електроніка - С5", "Нейрон" тощо. Велику увагу було приділено вирішенню проблем масової комп’ютеризації цілих промислових галузей та сфери наукових досліджень.
Основні результати наукових та практичних робіт цього напряму відображено в монографіях: "МиниЭВМ. Принципы построения и проектирования" (1975 р.), LAX 2 Computer implementation. Stockholm (1978 р.), "Микропроцессорные системы обработки информации" (1993 р.), "Синтез микропрограммных устройств управления" (1997 р.).
Особливістю теоретичної і практичної діяльності О.В.Палагіна є її винахідницька складова. Всі розробки підтримано багатьма патентами України та СРСР.
Відмінною рисою досліджень, виконаних О.В.Палагіним особисто та під його науковим керівництвом, є системний підхід, оригінальність та орієнтація на серійне упровадження.
Саме у процесі архітектурно-структурного проектування мікропроцесорних систем було запропоновано загальний логіко-інформаційний метод, який базується на комплексному використанні фундаментальних положень теорії автоматів і теорії інформації, вперше введено і формалізовано поняття ентропії автомата, покладене в основу докторської дисертації.
Багато років О.В.Палагін був науковим керівником Державної науково-технічної програми 06.05 “Перспективні засоби обчислювальної техніки”. Методи і технології системної інтеграції в задачах дослідницького проектування знайшли відображення в монографіях “Системная интеграция средств компьютерной техники” (2005 р.) та "Реконфигурируемые вычислительные системы" (2006 р.).
Основою сучасного інноваційного розвитку суспільства є не традиційні природні ресурси, а знання – орієнтовні технології, що підтверджується двома постулатами: розвиток знань є суперважливим завданням не тільки інформатики, а й усіх без винятку дисциплін; розвиток технологій ефективного оперування знаннями, побудованих на засадах конструктивних наукових теорій, є центральною проблемою інформатики.
Саме тому останній період наукової діяльності О.В.Палагіна пов’язаний із розв’язанням проблем міждисциплінарних наукових досліджень та управлінням знаннями, розробкою інструментальних засобів автоматизованої побудови формальних комп’ютерних онтологій та мереж знань, архітектурно-структурної організації знання – орієнтованих інформаційних систем.
Ще однією особливістю цього етапу є розвиток так званого онтологічного інжинірингу, фундаментом якого є формальні (комп’ютерні) онтології – засоби концептуалізації, формального компактного представлення знань і первинної їх обробки та ефективної взаємодії з користувачем.
Всього ним опубліковано понад 300 наукових статей, 8 монографій та понад 80 винаходів.
О.В.Палагін веде активну науково-організаційну та громадську діяльність: заступник головного редактора журналу "УСиМ", член редколегії ще трьох наукових журналів, член Комітету з присудження Державних премій України в галузі науки і техніки, голова експертної ради ВАК України з інформатики, заступник голови спеціалізованої вченої ради із захисту дисертацій ІК НАНУ, керівник секції наукової ради НАН України з проблем "Кібернетики".
О.В.Палагін неодноразово виступав із доповідями та лекціями у США, Шве¬ції, Нідерландах, Італії, Польщі, Угорщині та інших країнах. Він вільно володіє англійською мовою. Брав активну участь у міжнародних організаціях (ЮНЕСКО, ЄВРОМІКРО, IEEE та ін.), був головою ряду міжнародних конференцій.
О.В.Палагін багато уваги приділяє підготовці кадрів. Під його на-уковим керівництвом підготовлено 5 докторів і 20 кандидатів наук.
Наукову, винахідницьку, науково-організаційну та педагогічну діяльність О.В.Палагіна відзначено державними нагородами: орденами "Знак пошани" (1986 р.), «За заслуги» ІІІ ступеня (2010 р.), двома медалями, відзнакою НАН України "За наукові досягнення" (2007 р.)
інформатика
17.07.1939
Відділення інформатики
Академік НАН України
06.05.2006
Доктор технічних наук
Професор
Інститут кібернетики ім. В.М. Глушкова
Заступник директора
Палагіна відзначено державними нагородами: орденами "Знак пошани" (1986 р.), «За заслуги» ІІІ ступеня (2010 р.), двома медалями, відзнакою НАН України "За наукові досягнення" (2007 р.)
ПШЕНИЧНИЙ Борис Миколайович
ПШЕНИЧНИЙ Борис Миколайович
24.IV.1937 – 17.X.2000
Видатний український вчений, фахівець у галузі математики та кібернетики (необхідні умови екстремуму, чисельні методи оптимізації, теорія багатозначних відображень та диференціальні включення, оптимальне керування та мінімаксне оцінювання, теорія диференціальних ігор).
Доктор фізико-математичних наук (1969 р.), професор, академік НАН України (1995 р.), завідувач відділу чисельних методів оптимізації Інституту кібернетики ім. В.М.Глушкова НАН України, а згодом – Інституту прикладного системного аналізу МОН та НАН України (1996–2000 рр.), лауреат Державної премії СРСР та багатьох Державних премій України, лауреат премії ім. В.М.Глушкова НАН України.
Борис Миколайович Пшеничний народився в м. Києві 24 квітня 1937 р. У 1954 р. закінчив середню школу в м. Львові і вступив на механіко-математичний факультет Львівського державного університету ім. І.Франка, який успішно закінчив, отримавши спеціальність математика. Свою дипломну роботу він виконував під керівництвом відомого спеціаліста в галузі диференціальних рівнянь Я.Б.Лопатинського. В 1959 р. Б.М.Пшеничний після закінчення університету був розподілений в Інститут кібернетики і потрапив у відділ В.Е.Шаманського.
Перші дослідження Б.М.Пшеничного стосувалися розрахунку міських газопроводів високого та середнього тиску, оптимального вибору діаметрів труб. Публікація з цього приводу з’явилась у 1962 р. Її метою було продемонструвати та обґрунтувати застосування методів нелінійного програмування до задачі розподілу потоків, сформульованій як оптимізаційна задача на графі. Сукупність результатів цієї теми було підсумовано в кандидатській дисертації «Чисельні методи розрахунку транспортних мереж» (Київ, 1963 р.). Згодом Борис Миколайович очолив відділ чисельних методів і долучився до досліджень, пов’язаних із необхідними умовами екстремуму. В цій галузі спостерігався певний бум, і Б.М. Пшеничний став одним з основоположників цієї науки. Його монографія «Необхідні умови екстремуму» (1969 р.) здобула світове визнання і досі вважається класичною роботою. З іншого боку, в 1970-х рр. проводились активні дослідження в галузі теорії диференціальних ігор. І тут Борис Миколайович став одним із лідерів: у 1969 р. він захистив докторську дисертацію «Необхідні умови екстремуму і диференціальні ігри». Відділ Б.М.Пшеничного надовго став одним зі світових центрів досліджень у галузі оптимізації та теорії диференціальних ігор.
Б.М.Пшеничний є автором понад 200 наукових праць та 8 монографій, які ввійшли до золотого фонду української науки. Він підготував близько 10 докторів та понад 50 кандидатів наук.
Борис Миколайович плідно працював у багатьох галузях математики та кібернетики, з великим ентузіазмом брався за розв’язання практичних завдань. Будучи блискучим аналітиком, він врешті-решт схилявся до тих проблем, які близькі до чистої математики.
Коло наукових інтересів Б.М.Пшеничного надзвичайно широке. Воно охоплює проблеми проектування мереж, теорію графів, задачі оптимального керування, математичне програмування й численні методи мінімізації функцій, випуклий аналіз та необхідні умови екстремуму, диференціальні ігри, багатозначні відображення та диференціальні включення, моделі економічної динаміки, мінімаксне оцінювання параметрів, структуру інваріантних множин нелінійних систем, проблеми пошуку рухомих об’єктів, розв’язання варіаційних нерівностей, методи укладання геометричних фігур.
Борису Миколайовичу вдалося отримати важливі результати, що стосуються випуклого програмування у просторі Банаха і проблем двоїстості в екстремальних задачах, що принесло молодому автору світове визнання. Б.М.Пшеничний установив зв’язок множини опорних функціоналів із похідними за напрямом, ввів клас квазідиференційованих функціоналів.
Поняття квазідиференційованої функції дало змогу описати функції, локальна поведінка яких подібна до випуклої функції. Це функція, похідна якої в точці за будь-яким напрямом існує, скінченна і є позитивно однорідною, випуклою і замкнутою функцією. Похідна за напрямом є опорною функцією певної замкнутої випуклої множини, яка трактується як субдиференціал у точці вихідної функції. Таке визначення дозволило, з одного боку, істотно розширити клас функцій, що вивчаються, а з другого, використати для їх аналізу техніку, подібну до тієї, що застосовувалася до випуклих функцій. Визначення субдиференціалу для квазідиференційованої функції та його опис мали важливе значення для побудови численних методів оптимізації, що базуються на субградієнтному спуску.
З єдиних позицій вивчено задачі чебишевського наближення, задача оптимального керування із фазовими обмеженнями, дискретний принцип максимуму, доведено теореми про мінімакс, дано критерії розв’язку систем випуклих нерівностей та встановлено зв’язок із проблемою моментів.
Такі важливі поняття, як похідна за напрямом, субградієнт, субдиференціал опуклої функції, були дієвими засобами в руках Б.М.Пшеничного і дозволяли досягнути мети в тих умовах, де іншим це не вдавалося.
Б.М.Пшеничний ввів та вперше застосував поняття верхньої випуклої апроксимації функції для формування необхідних умов екстремуму негладких та неопуклих функцій. Це дало змогу сформулювати необхідні умови екстремуму в негладких та неопуклих задачах умовної оптимізації при обмеженнях типу рівностей та нерівностей.
Одним з ефективних засобів у наукових дослідженнях Б.М.Пшеничниого був апарат теорії багатозначних відображень. Борис Миколайович ввів важливе поняття локально спряженого відображення, що близьке за ідейним змістом до поняття похідної багатозначного відображення. Воно має ряд корисних властивостей і дозволяє, зокрема, сформулювати необхідні умови екстремуму в завданнях оптимізації з обмеженнями, що задані багатозначними відображеннями.
Разом із В.М.Глушковим ним було побудовано модель економічної динаміки, що враховує зміну технологій, технологічний прогрес та появу нових технологій. Б.М.Пшеничний вивчив динамічні моделі виробництва обміну з доплатою на скінченному інтервалі часу, що допускають внутрішній ринок, а також без кредиту, бюджетних обмежень та без внутрішнього ринку ресурсів.
Напевно, однією з найбільш яскравих сторінок наукової діяльності Б.М.Пшеничного є його роботи в галузі теорії диференціальних ігор. Вони пов’язані з правилом екстремального прицілювання та максимінним часом, узагальнюють на нелінійний випадок метод альтернативного інтеграла Л.С.Понтрягіна. Останній метод сьогодні називають методом напівгрупових операторів Б.М.Пшеничного.
Дослідження в галузі оптимізації зосереджено у двох монографіях, перекладених багатьма мовами світу. Це класичні праці, які є базовими в цій галузі науки.
Паралельно з тонкими математичними дослідженнями Борис Миколайович проводить важливі практичні роботи. Так, разом із Ю.М.Онопчуком було розроблено математичну модель процесу масопереносу газів у живому організмі на дихальному циклі, встановлено роль гіпоксії при фізичній діяльності людини, розроблено оптимальні за швидкодією алгоритми безпечної декомпресії акванавтів та водолазів при глибоководних зануреннях, досліджено теплові режими організму та їх регуляція в екстремальних умовах.
За свою титанічну працю Б.М.Пшеничний був удостоєний численних нагород. У науковому світі ім’я Б.М.Пшеничного добре відоме, він зробив величезний внесок у розвиток методів оптимізації та математичної теорії керування.
Бориса Миколайовича запрошували лектором багатьох наукових центрів світу, членом редколегій закордонних журналів, зокрема, серії SIAM.
Б.М.Пшеничний працював на механіко-математичному факультеті та факультеті кібернетики Київського державного університету імені Т.Г.Шевченка, в Київському політехнічному інституті.
Він був чудовим педагогом, його лекції збирали численні аудиторії.
24.04.1937
17.10.2000
Відділення інформатики
Академік
Доктор фізико-математичних наук
Професор
Інститут кібернетики ім. В.М. Глушкова
Лауреат премії ім. В.М.Глушкова НАН України.
РЕДЬКО Володимир Никифорович
РЕДЬКО Володимир Никифорович
Нар. 12.IV.1937
Відомий учений в галузі інформатики. Народився Володимир Никифорович Редько у Києві 12 квітня 1937 р. В 1954-му вступив до Київського державного університету ім. Т.Г. Шевченка на механіко-математичний факультет, після закінчення був направлений в Обчислювальний центр АН УРСР, на основі якого було створено Інститут кібернетики.
У 1960 р. В.Н.Редько вступив до аспірантури Інституту кібернетики АН УРСР, закінчив її в 1963 р., захистивши кандидатську дисертацію з теорії автоматів. У 1970 р. захистив дисертацію “Параметричні системи програмування” на здобуття ученого ступеня доктора фізико-математичних наук (спеціальність “математична логіка і програмування”). Науковим керівником кандидатської та науковим консультантом докторської дисертацій був академік В.М.Глушков.
Перші наукові результати були отримані В.Н.Редьком у студентські роки під керівництвом професора Л.А.Калужніна. Основний результат його дипломної роботи про структуру нільпотентних алгебр ендоморфізмів скінчених абелевих груп поряд з іншими результатами було опубліковано в співавторстві у журналі (Успехи математических наук, т. ХІV, вып. 5 (89), 1959 г.).
Із початком розвитку інформатики як основи комп’ютерної справи істотний інтерес викликають алгебри, зумовлені автоматами різних типів. Кандидатська дисертація В.Н.Редька присвячена дослідженням цих відношень зумовленості. В основу її було покладено започатковану ним теорію предметно-об’єктних відношень, яка пізніше отримала назву теорії дефініторів. Принциповою особливістю цієї теорії є те, що домінантою досліджень у ній постають не стільки самі об’єкти, навіть предмети розгляду, скільки дефінітори як бінарні відношення між об’єктами та предметами, що їх зумовлюють. У рамках теорії дефініторів В.Н.Редьку вдалося розвинути теорію дефініторних алгебр та дати повне вирішення низки принципових проблем стосовно цих алгебр. Зокрема – розв’язати проблеми С. Кліні про аксіоматизацію регулярних та квазірегулярних алгебр.
Із подальшим розвитком інформатики все більш атуальними стають проблеми принципово іншої природи. Докторська дисертація В.Н.Редька є цілком природною реакцією на такий стан речей. У ній теорія дефініторних алгебр збагачується до теорії дефініторних процесорів. Методами дефініторного процесування, розробленими в дисертації, дано повне вирішення проблем параметризації систем програмування. Зокрема – розв’язання проблеми Д. Кнута про інтенсіональну параметризацію його атрибутних систем.
Починаючи із 70-х років минулого століття, вся наукова діяльність В.Н.Редька пов’язана з подальшим збагаченням теорії дефініторів до теорії композиційного дефініторування, орієнтованого, головним чином, на програмування в широкому сенсі, що охоплює його теоретичні та технологічні аспекти. Методами композиційного дефініторування, зокрема композиційного програмування та дескриптування, йому вдалося розв’язати систему принципово складних інформатико-математичних проблем, окремі з яких не мали рішення понад п’ятдесят років. Зокрема вирішити ряд ключових проблем, пов’язаних із коннотативними підходами Г. Фреге, А. Чорча, Р. Карнапа, Б. Рассела, У.О. Куайна, розвинутими в дослідженнях із логічної семантики та денотативними (С.Кліні, А.Тарського, Д.Скотта, Ю.Л.Єршова) як різними видами методу нерухомої точки. Цим було закладено інформатико-математичний фундамент для прагматико-зумовленого взаємодоповнення теорій композиційного програмування, дескриптування та дефініторування в рамках єдиної теорії дефініторів, без якого вона об’єктивно не може плідно розвиватися. Таким чином, В.Н.Редько не лише започаткував програмологію, а й створив фундамент її подальшого плідного розвитку у природному взаємодоповненні з дескриптологією та сутністологією.
Наукові результати В.Н.Редька із системного розвитку програмології увійшли до багатьох монографій і підручників вітчизняних та іноземних авторів. На ниві програмології і її застосувань виросла ґрунтовна наукова школа з великими міжнародними творчими зв’язками, з багатьма університетами та іншими науковими закладами в таких країнах, як США, Польща, Росія, Франція, Німеччина, Данія, Чехія, Словаччина, Китай, Індія, В’єтнам. Її учні, зокрема, з Німеччини, Чехії, Словаччини, Індії та В’єтнаму, плідно працюють у своїх країнах.
В.Н.Редько є членом програмних комітетів престижних міжнародних конференцій, членом редколегій міжнародних наукових і науково-популярних журналів, членом та керівником наукових рад різного рівня, неодноразово працював запрошеним професором у провідних університетах світу. Зокрема, в 1994 р. завідував кафедрою прикладної інформатики у Лейпцігському університеті, де викладав курси лекцій: “Основні засади програмології”, “Основні засади дескриптології” та “Дескриптивні структури”.
В.Н.Редько – автор близько 200 наукових праць, у т. ч. 5 монографій. Ним підготовлено 5 докторів і понад 40 кандидатів наук.
У 1959–1971 рр. В.Н.Редько постійно працює в Інституті кібернетики АН УРСР. Із 1968 р. за сумісництвом, а з 1971 р. донині постійно працює в Київському Національному університеті ім. Тараса Шевченка на факультеті кібернетики. В 1971 р. він заснував кафедру теорії програмування, яку очолював до 2002 р. (нині працює професором цієї кафедри). За його ініціативою у 1983 р. при кафедрі було створено науково-дослідну лабораторію проблем програмування під його науковим керівництвом. Із заснуванням кафедри розпочинає регулярно працювати республіканський науковий семінар “Програмологія та її застосування”.
У 1992 р. В.Н.Редька обрано членом-кореспондентом НАН України, у 1996 р. – академіком АН ВШ України, а у 2000 р. – академіком НАН України. 2002 року він отримав почесне звання “Заслужений професор Київського Національного університету імені Тараса Шевченка”, у 2004 р. – почесне звання “Заслужений діяч науки і техніки України”.
В.Н.Редько – лауреат премії ім. В.М.Глушкова НАН України (1992 р.), лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки (2003 р.). За плідну науково-педагогічну працю його нагороджено орденом “Дружби народів” (1984 р.).
інформаційні системи
12.04.1937
Відділення інформатики
Академік НАН України
2002
Доктор фізико-математичних наук
Професор
Лауреат премії ім. В.М.Глушкова НАН України (1992 р.), лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки (2003 р.). За плідну науково-педагогічну працю його нагороджено орденом “Дружби народів” (1984 р.).
СЕРГІЄНКО Іван Васильович
СЕРГІЄНКО Іван Васильович
Нар. 13.VIII.1937
І.В.Сергієнко – відомий учений в галузі інформатики, обчислювальної математики, теорії оптимізації, системного аналізу й математичного моделювання, математичного забезпечення ЕОМ. Підготував 20 докторів і 60 кандидатів наук. Автор понад 600 наукових праць, 32 монографій (частина яких перевидана за рубежем) і багатьох винаходів.
Іван Васильович Сергієнко народився 13 серпня 1936 р. в селі Білоцерківці Пирятинського району на Полтавщині. Тут у 1954 р. закінчив із золотою медаллю середню школу і вступив на механіко-математичний факультет Київського державного університету ім. Т.Г.Шевченка, після закінчення якого з 1959 р. працює в Інституті кібернетики НАН України.
В 1964 р. захистив кандидатську, а в 1972 р. – докторську дисертації. З цього ж року – професор кафедри обчислювальної математики Київського державного університету ім. Т.Г.Шевченка, а згодом – завідувач її філії в Інституті кібернетики ім. В.М.Глушкова НАН України. З 1994 р. – завідувач базової кафедри теоретичної кібернетики й методів оптимального управління Московського фізико-технічного інституту при Інституті кібернетики, керує також філією кафедри автоматизованих систем обробки інформації й управління факультету інформатики й обчислювальної техніки Національного технічного університету України «КПІ».
Наукові інтереси І.В.Сергієнка сформувалися під впливом його вчителів, відомих учених – академіків В.М.Глушкова, А.О.Дородніцина, В.С.Михалєвича і члена-кореспондента НАН України К.Л.Ющенко.
У 1978 р. був обраний членом-кореспондентом, а в 1988 р. – академіком АН УРСР. У 1982–1994 рр. І.В.Сергієнко – заступник директора, з 1995 р. – директор Інституту кібернетики ім. В.М.Глушкова НАН України. Із 1995 р. по 2009 р. – академік-секретар Відділення інформатики НАН України, член Президії НАН України. З 2009 р. – радник Президії НАН України.
У 1990-і рр. минулого століття за активної участі І.В.Сергієнка й за підтримки Президії НАН України було успішно реалізовано ідею В.М.Глушкова про створення на базі Інституту кібернетики НАН України Кібернетичного центру. Нині цей центр успішно функціонує, роботу його добре знають у науковому світі. До складу Кібернетичного центру НАН України входять, крім базового Інституту кібернетики ім. В.М.Глушкова, ще чотири інститути: Інститут програмних систем, Інститут математичних машин і систем, Інститут прикладного системного аналізу, Інститут космічних досліджень, а також Міжнародний науково-навчальний центр інформаційних технологій і систем. Із 1995 р. І.В.Сергієнко є генеральним директором Кібернетичного центру НАН України.
Під керівництвом І.В.Сергієнка створено наукову школу з комп’ютерної математики й інтелектуальних інформаційних технологій. Його теоретичні дослідження пов’язані в основному з розробкою математичних моделей і методів оптимізації, зокрема дискретної оптимізації, із розв’язанням ряду сучасних проблем обчислювальної та прикладної математики, розробкою теорії програмування і створенням комп’ютерних інтелектуальних технологій, які є основою для розв’язання на комп’ютерах реальних задач, у тому числі задач трансобчислювальної складності.
Наукова діяльність І.В.Сергієнка починалася з дослідження задач дискретної оптимізації. Він запропонував новий підхід до побудови алгоритмів наближеного розв’язання таких задач, створив нову алгоритмічну схему – метод вектора спаду, що дав можливість побудувати сімейство нових алгоритмів розв’язання багатоекстремальних задач. Ці алгоритми відіграли важливу роль у розробці пакетів прикладних програм серії ДИСПРО, ДИСНЕЛ, у створенні комп’ютерних технологій для розв’язання задач дискретної оптимізації. Надалі метод вектора спаду одержав значний розвиток у роботах І.В.Сергієнка, його учнів і інших фахівців.
У 1964–68 рр. під керівництвом І.В.Сергієнка було створено одну з перших у СРСР автоматизовану систему керування – АСУ «Гальванік», призначену для оптимального керування в реальному масштабі часу складним процесом гальванізації деталей.
У 1965–80 рр. в Інституті кібернетики НАН України було закладено основи української школи оптимізації. В цей час успішно вивчалися задачі оптимізації різних класів, пропонувалися й досліджувалися нові методи їх розв’язання. Цей напрям в Інституті розвивала група провідних учених під керівництвом В.С.Михалєвича. Отримані результати знайшли світове визнання, тож не випадково автори цих робіт, у тому числі й І.В.Сергієнко, 1981 року були відзначені Державною премією СРСР у галузі науки і техніки.
Важливі результати отримав академік І.В.Сергієнко і його учні в галузі обчислювальної математики, створенні інформаційних технологій моделювання й дослідження процесів різної природи, автоматизації процесів обробки й аналізу даних методами теорії ймовірностей і математичної статистики. В останні роки наукові інтереси І.В.Сергієнка пов’язані з дослідженням важливих завдань екології, що стосуються раціонального природокористування, завдань біоінформатики та медицини, пов’язаних із розпізнаванням просторової структури білків та використанням статистичного аналізу геномів, а також проблем перехідної економіки. Обнадійливі перспективи розв’язання згаданих задач відкриваються у зв’язку з використанням розроблених в Інституті кібернетики під науковим керівництвом І.В.Сергієнка суперкомп’ютерів серії СКІТ.
Як фундаментальні дослідження, так і розробка комп’ютерних технологій різного призначення проводяться в Інституті кібернетики за активної участі І.В.Сергієнка в тісному контакті з міжнародними науковими центрами й закордонними університетами. Це стосується, зокрема, наукових контактів і нерідко спільних проектів з ученими Росії, США, Німеччини, Японії, Китаю, Англії, Франції, Австрії, Вірменії, Білорусі та інших країн.
І.В.Сергієнко – президент Української федерації інформатики (УФІ), яка є членом міжнародної організації CEPIS. Голова Національного комітету України з інформатики, голова наукових рад НАН України «Інтелектуальні інформаційні технології» із проблеми «Кібернетика», головний редактор міжнародного науково-теоретичного журналу «Кібернетика й системний аналіз», журналу «Комп’ютерна математика», член редколегій ряду авторитетних наукових журналів, керівник і виконавець багатьох міжнародних проектів у галузі інформатики. В 1998–2005 рр. голова Консультативної ради з питань інформатизації при Верховній Раді України.
І.В.Сергієнко бере участь у роботі ряду міжнародних організацій, що координують діяльність у галузі інформатики в різних країнах світу, є іноземним членом РАН, почесним професором (доктором) 12-ти провідних вітчизняних і закордонних університетів та інститутів, почесним академіком Академії наук вищої школи України, членом математичного товариства США.
І.В.Сергієнко – заслужений діяч науки і техніки України (1991 р.), лауреат Державних премій у галузі науки і техніки: України (1972 р., 1993 р., 1999 р., 2005 р.), СРСР (1981 р.), Ради міністрів СРСР (1982 р.). Лауреат премій ім. В.М.Глушкова (1986 р.), ім. С.О.Лебедєва (1997 р.), ім. В.С.Михалєвича (2002 р.), ім. А.О.Дородніцина (2007 р.) НАН України. Він є повним кавалером ордена «За заслуги» ІІІ ступеня (1996 р.), ІІ ступеня (1998 р.), І ступеня (2007 р.)), нагороджений орденом Дружби народів (1983 р.), а також почесними відзнаками Президента України, Президії Верховної Ради України й Кабінету міністрів України.
обчислювальна математика
13.08.1937
Відділення інформатики
Академік НАН України
15.01.1988
Доктор фізико-математичних наук
Професор
Кібернетичний центр
Генеральний директор
Заслужений діяч науки і техніки України (1991 р.), лауреат Державних премій у галузі науки і техніки: України (1972 р., 1993 р., 1999 р., 2005 р.), СРСР (1981 р.), Ради міністрів СРСР (1982 р.)., ім. С.О.Лебедєва (1997 р.), ім. В.С.Михалєвича (2002 р.), ім. А.О.Дородніцина (2007 р.) НАН України. Він є повним кавалером ордена «За заслуги» ІІІ ступеня (1996 р.), ІІ ступеня (1998 р.), І ступеня (2007 р.)), нагороджений орденом Дружби народів (1983 р.), а також почесними відзнаками Президента України, Президії Верховної Ради України й Кабінету міністрів України.
Лауреат премій ім. В.М.Глушкова (1986 р.)
СКУРІХІН Володимир Ілліч
СКУРІХІН Володимир Ілліч
Нар. 17.IV.1926
Відомий український вчений у галузі кібернетики, доктор технічних наук (1971 р.), професор (1972 р.), дійсний член Національної Академії наук України (1978 р.), академік Російської академії природничих наук (1990 р.), заслужений діяч науки України (1981 р.), почесний професор Таганрозького радіотехнічного університету (1993 р.), заступник директора з наукової роботи Міжнародного науково-навчального центру інформаційних технологій та систем Національної Академії наук України і Міністерства освіти і науки України та одночасно завідувач відділу автоматизованих систем обробки даних цього ж наукового закладу (з 1997 р.), лауреат Державної премії СРСР (1984 р.), лауреат Державної премії УРСР (1970 р.), лауреат премії Ради міністрів СРСР (1981 р.), премії ім. С.О.Лєбєдєва (1987 р.), премії ім. В.М.Глушкова (1990 р.), депутат Київської міської ради (1985–1987 рр.).
Володимир Ілліч Скуріхін народився 17 квітня 1926 р. у м. Кіров (Російська Федерація) в сім’ї службовця. В 1947 р. закінчив з відзнакою Івановський енергетичний інститут за фахом інженер-електрик. Із 1947-го протягом десяти років він був лаборантом, аспірантом, асистентом та старшим викладачем цього інституту. У 1958 р. Володимир Ілліч приїздить до Києва. Звідтоді вся його наукова діяльність пов’язана з Кібернетичним центром Академії наук УРСР (тепер Національна Академія наук України), він послідовно займав посади старшого наукового співробітника, ученого секретаря, завідувача відділу Обчислювального центру АН УРСР, завідувача відділу, заступника директора Інституту кібернетики ім. В.М.Глушкова Національної Академії наук України до виділення з його складу у 1997 р. Міжнародного науково-навчального центру інформаційних технологій та систем.
Коло наукових інтересів В.І.Скуріхіна дуже широке й охоплює програмне керування, автоматизовані системи проектування та обробки експериментальних даних, автоматизовані системи управління виробництвом, комплексні автоматизовані системи управління, динаміка виробничих систем, інформаційні технології. З його ім’ям пов’язані розробка та розвиток методу синтезу структур автоматизованих систем обробки даних і управління, спрямованого на досягнення максимуму так званого системного ефекту. Теоретичним підґрунтям цих розробок були результати досліджень динаміки змін виробничих показників у процесі функціонування об’єктів автоматизації. Виявлена вченим закономірність виникнення коливань виробничих показників із періодом, близьким до шести планових інтервалів (феномен шести планових інтервалів), дала можливість обґрунтувати як рівень автоматизації, так і вимоги до систем управління. Проведені у цьому напрямі дослідження знайшли підсумок у його докторській дисертації «Принципы организации и исследование некоторых классов автоматизированных систем управления и обработки данных» та працях «Оптимизация функционирования АСУ предприятиями» (1978 р.), «Системы автоматизированного проектирования в промышленности» (1985 р.), «Автоматизированные системы управления гибкими технологиями» (1987 р.), «Информационные технологии в испытаниях сложных объектов» (1990 р.), «Автоматизация организационного проектирования промышленных предприятий» (1992 р.). Академік В.І.Скуріхін був одним із перших дослідників, який висунув ідею управління об’єктом на базі оберненої моделі. Ця ідея, викладена у праці «Итеративно-табличные автоматы» (1977 р.), пізніше набула суттєвого розвитку в сучасній теорії управління при розв’язанні задач оберненої динаміки. Останні результати досліджень у цьому напрямі, орієнтованих на управління в умовах невизначеності, доповідалися на кількох Всесвітніх конгресах, конференціях, симпозіумах Міжнародної федерації з автоматичного управління (IFAC) та були узагальнені у праці «Адаптивные системы управления с параметрическими и непараметрическими неопределенностями» (2010 р.).
Як учений в галузі системотехніки і теорії систем В.І.Скуріхін був науковим керівником у розробці багатьох автоматизованих систем управління та обробки даних різного рівня і призначення, впроваджених у народне господарство. Він стояв біля витоків створення першої в нашій країні автоматизованої системи управління підприємством (АСУП) «Львів» на Львівському телевізійному заводі, в якій було реалізовано ряд принципово нових на той час технічних і планово-економічних рішень. Пізніше на виконання постанов директивних органів колишнього СРСР він очолював роботи, пов’язані зі створенням комплексної АСУП із дискретним характером виробництва та широкою номенклатурою деталей на Московському радіозаводі та інтегрованої АСУП на Ульяновському авіаційному промисловому комплексі. Чималих творчих зусиль докладав В.І.Скуріхін до розробки ефективних автоматизованих систем проектування, які пізніше стали позначатися абревіатурою САПР (системи автоматизованого проектування). Володимир Ілліч був науковим керівником робіт зі створення САПР «Авангард», «Контур», впроваджених на Миколаївському кораблебудівному заводі. В центрі уваги вченого були також проблеми автоматизації обробки експериментальних даних. У рамках цього напряму він керував роботами зі створення систем «Швидкість» та «Темп» для обробки даних, отриманих при натурних випробуваннях нових зразків техніки морського і повітряного базування. У складі Радянського центру управління польотом академік Скуріхін брав участь в організації підготовки та забезпечення управління польотом у рамках програми «Союз-Аполлон».
Науковий доробок В.І.Скуріхіна налічує понад 240 праць, у т. ч. 11 монографій, 4 навчальні посібники, 30 авторських свідоцтв та патентів на винаходи колишнього СРСР і провідних індустріально розвинених країн світу. В.І.Скуріхін – талановитий учений, чудовий педагог. Протягом кількох років він викладав у Київському політехнічному інституті. Підготував понад 40 докторів і кандидатів наук. Володимир Ілліч уміє прищеплювати своїм учням любов до науки і наукової діяльності. Виховав плеяду висококваліфікованих фахівців, які гідно понесли естафету наукової школи В.І.Скуріхіна не тільки в Україні, але і за її межами.
ТИМОФЄЄВ Борис Борисович
ТИМОФЄЄВ Борис Борисович
18.X.1915 – 02.XII.2002
Видатний український вчений-кібернетик, засновник і керівник потужної школи фахівців у галузі теорії та практики автоматичного й автоматизованого керування складними технологічними процесами і підприємствами. Доктор технічних наук, професор, академік НАН України за спеціальністю «системотехніка, теорія систем» (1978 р.), заслужений діяч науки і техніки України, лауреат Державної премії СРСР у галузі науки і техніки (1980 р.), лауреат Державних премій України в галузі науки і техніки (1973 р., 2000 р.), лауреат премій НАН України ім. С.О.Лебедєва (1982 р.) та ім. В.М.Глушкова (1995 р.).
Борис Борисович Тимофєєв народився 18 жовтня 1915 р. у Санкт-Петербурзі. Вищу освіту отримав у Грузинському індустріальному інституті (м. Тбілісі). Трудову діяльність розпочав 1937 року у Тбіліському науково-дослідному інституті гідроенергетики, де пройшов шлях від молодшого до старшого наукового співробітника.
Б.Б.Тимофєєв – учасник бойових дій Великої Вітчизняної війни, був важко поранений, нагороджений багатьма бойовими нагородами, зокрема орденами Вітчизняної війни І та ІІ ступеня. Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС.
Активну наукову діяльність у галузі автоматизації Б.Б.Тимофєєв розпочав у Тбіліському науково-дослідному інституті автоматизації, де працював у 1959–1961 рр. на посаді завідувача відділу. У 1961 р. Б.Б.Тимофєєва призначено на посаду заступника директора з наукової роботи Обчислювального центру АН УРСР, перетвореного згодом в Інститут кібернетики АН УРСР. За три роки, протягом яких Б.Б.Тимофєєв обіймав цю посаду, він спромігся зробити суттєвий внесок у становлення молодого інституту, зміцнення його матеріально-технічної бази.
Наступні 22 роки наукової діяльності Б.Б.Тимофєєва пов’язані з Київським інститутом автоматики Міністерства приладобудування, засобів автоматизації та систем управління СРСР, на посаду директора якого його було призначено у 1964 р. Все це відбувалося на тлі прискореного розвитку актуального наукового напряму – створення, удосконалення та виробництва приладів, засобів і систем автоматизації. Але вже тоді академік В.М.Глушков та його послідовники, до яких належав і Б.Б.Тимофєєв, розуміли, що без використання засобів цифрової обчислювальної техніки, передових методів технічної кібернетики, системотехніки створення ефективних систем автоматизації складних технологічних процесів неможливе. Б.Б.Тимофєєв зумів створити колектив однодумців, повести його за собою, запалюючи і своїми ідеями, і власним прикладом. У науковій школі під його керівництвом виконали й захистили кандидатські й докторські дисертації понад 30 науковців.
Очоливши Київський інститут автоматики, Б.Б.Тимофєєв спромігся перетворити його на багатогалузевий науково-дослідний центр, який виконував і координував роботи з автоматизації у багатьох галузях народного господарства у масштабі тодішнього СРСР та далеко за його межами. Основними напрямами, за якими Київський інститут автоматики провадив роботи з автоматизації виробництв, були чорна й кольорова металургія, машинобудування, приладобудування, енергетика, нафто- і газовидобування, нафтова й газова промисловість, аграрно-промисловий комплекс, хімічна й гумо-технічна промисловість.
Працюючи в галузевому НДІ, Б.Б.Тимофєєв ніколи не поривав зв’язку з Академією наук України, членом-кореспондентом якої його було обрано у 1967 р.
За плідну наукову й виробничу діяльність у галузі технічної кібернетики і АСУ академік НАН України Борис Борисович Тимофєєв нагороджений орденами Леніна, Жовтневої революції, Трудового Червоного Прапора, «Знак пошани».
Із 1987 року і до кінця свого життя Б.Б.Тимофєєв працював головним науковим співробітником славетного Інституту електрозварювання ім. Е.О.Патона НАН України, займаючись проблемами автоматизації процесів електрозварювання.
Борис Борисович Тимофєєв умів почути і оцінити думку колег, поєднував у собі талант ученого, дар організатора і непересічні здібності громадського діяча. Він був чуйною, інтелігентною, скромною й невибагливою у побуті людиною.
Б.Б.Тимофєєву як автору й співавтору належить понад 250 публікацій із різних проблем кібернетики й інформатики. Його наукові здобутки дістали широке визнання серед вітчизняних і зарубіжних фахівців.
Помер Б.Б.Тимофєєв 2 грудня 2002 р., похований на Байковому цвинтарі у Києві.
системотехніка, теорія систем
18.10.1915
02.12.2002
Відділення інформатики
Академік НАН України
Доктор технічних наук
Професор
Заслужений діяч науки і техніки України, лауреат Державної премії СРСР у галузі науки і техніки (1980 р.), лауреат Державних премій України в галузі науки і техніки (1973 р., 2000 р.), лауреат премій НАН України ім. С.О.Лебедєва (1982 р.)
Лауреат премій ім. В.М.Глушкова (1995 р.)
АНІСІМОВ Анатолій Васильович
АНІСІМОВ
Анатолій Васильович
Нар. 15.VI.1948
Декан факультету кібернетики Київського національного університету імені Тараса Шевченка, доктор фізико-математичних наук, професор, лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки, лауреат премій ім. В.М. Глушкова та ім. С.О. Лебедєва НАН України, Заслужений діяч науки і техніки України, нагороджений орденом «За заслуги» ІІІ ступеня (2009), відзнакою Президії НАН України «За підготовку наукової зміни» (2008), Заслужений професор Київського університету імені Тараса Шевченка (2008).
Народився 15 червня 1948 р. в м. Южно-Сахалінськ в сім'ї військовослужбовця. В 1970 р. закінчив механіко-математичний факультет Київського державного університету ім. Т.Г. Шевченка. В 1972 р. під керівництвом академіка В.М. Глушкова захистив кандидатську дисертацію «О некоторых вопросах алгебраической теории языков и автоматов». У 1984 р. стає доктором наук (після захисту дисертаційного дослідження «Рекурсивні перетворювачі інформації»). Провідний спеціаліст Україні в галузі інформатики. Організовує наукову школу «Математична інформатика».
Діяльність вченого отримала широке міжнародне визнання. Мав багато міжнародних грантів. У 1976-1977 рр. проходив стажування у Стенфордському університеті. В цей період у співробітництві зі всесвітньо відомим вченим в галузі комп'ютерних наук Д.Е. Кнутом було розвинуто теорію неоднорідного сортування даних, яка відразу отримала широке застосування для вирішення задач оптимального розподілу робіт для багатопроцесорних паралельних комп'ютерів.
Основні напрями наукових досліджень пов’язані з рекурсивно-паралельними перетворювачами інформації та їх використаннями. Побудована А.В. Анісімовим теорія рекурсивних перетворювачів інформації дає можливість моделювати широкий клас складних систем та обчислювальних структур. В рамках розробленої теорії отримано низку конкретних математичних результатів щодо властивостей алгоритмів та систем: побудовано нові класи локальних алгоритмів на графах, алгоритми асоціативно-локального пошуку в семантичних мережах, системи паралельного програмування, прискорювачі швидкодії обчислювальних модулів для задач захисту інформації, нові паралельні обчислювальні архітектури. Роботи в цій галузі отримали високий індекс міжнародного цитування. Розроблено також концепцію керуючих просторів (Паралельні Асинхронні Рекурсивно Керовані Системи (ПАРКС), та відповідно ПАРКС-технологію програмування.
А.В. Анісімов, розвиваючи ідеї рекурсивності для створення систем штучного інтелекту, відкрив новий оригінальний напрям у лінгвістиці, в основу якого покладений системно-алгоритмічний підхід до аналізу й синтезу структур природної мови. В цій галузі йому вдалося створити ряд формальних моделей синтезу структур природної мови. Зокрема, демонструються вільні діалоги з ЕОМ природною мовою в обмеженій галузі, покращення автоматичного перекладу, частковий синтез та розуміння речень, автоматичне реферування та індексування текстів, фільтрація текстів в мережі Інтернет. Ці дослідження відображені в ряді статей та двох його монографіях: “Информатика. Творчество. Рекурсия.”, К., Наукова думка, 1989р.; „Компьютерная лингвистика для всех. Мифы. Алгоритмы. Язык”, К., Наукова думка, 1990 р.
Розробляє теорію асоціативно-пошукових алгоритмів. Основна ідея цієї теорії – зведення вирішення проблеми до знаходження оптимальних маршрутів у семантичних мережах того чи іншого виду.
Працює в галузі криптографічного захисту інформації в мережах ЕОМ, розвиваючи методи рекурсивно-паралельної обробки надвеликих чисел. Отримав найбільш швидкі (порівняно з відомими) алгоритми модулярної редукції надвеликих чисел. По цьому напряму написана монографія „Алгоритмічна теорія великих чисел”, К., „Академперіодика”, 2001 р. Розробив нові протоколи для розповсюдження ключів в коаліційних системах.
А.В. Анісімов зробив великий внесок у підготовку наукових кадрів. Читає лекції з програмування, захисту інформації, технології паралельної обробки даних, теорії алгоритмів, систем штучного інтелекту, нейронних мереж. Ним організована кафедра математичної інформатики, яка координує багато наукових та методичних розробок в галузі інформаційних технологій.
Результати наукових робіт А.В. Анісімова мають важливе фундаментальне значення, являють собою значний внесок у розвиток інформаційних технологій та збагатили науку визначними здобутками.
Наукову діяльність Анатолій Васильович уміло поєднує з організаційно-управлінською роботою в університеті. З 1980 р. він – завідувач кафедри математичної інформатики, а з 2004 р. обіймає посаду декана факультету кібернетики.
Під керівництвом професора А.В. Анісімова захищено 35 кандидатських та 4 докторських дисертацій; він член спеціалізованих рад по захисту дисертацій. Автор понад 220 наукових праць, з них 5 монографій. А.В. Анісімов плідно працює з талановитою молоддю. Студентські команди факультету кібернетики неодноразово отримували призові місця на міжнародних та світових олімпіадах з програмування.
АНІСІМОВ Володимир Владиславович
АНІСІМОВ
Володимир Владиславович
Нар.7.III.1947
Відомий вчений у галузі теорії стохастичних систем та прикладної статистики. Доктор фізико-математичних наук (1975 р.), професор (1978 р.), член-кореспондент НАН України (1995 р.). Завідувач кафедри прикладної статистики факультету кібернетики Київського національного університету ім. Тараса Шевченка (1978-1998 рр.), професор кафедри прикладної статистики факультету кібернетики (1998-2002 рр.), директор (2002-2010 рр.) та старший директор (з 2010 р.) статистичного науково-дослідницького відділу “GlaxoSmithKline“ (Велика Британія), відомої фармакологічної корпорації.
Володимир Владиславович Анісімов народився 7 березня 1947 р. в місті Києві. У 1969 р. закінчив механіко-математичний факультет Київського державного університету ім. Т.Г. Шевченка. По закінченні університету працював асистентом кафедри теоретичної кібернетики новоствореного факультету кібернетики Київського державного університету (1969-1970 рр.). Закінчив аспірантуру при кафедрі теорії ймовірностей і математичної статистики механіко-математичного факультету Київського університету (1969-1970 рр.) та достроково захистив кандидат¬ську дисертацію на тему “Граничні теореми для ланцюгів Маркова і напівмарковських процесів в схемі серій” під керівництвом професора М.Й. Ядренка (1970 р.). Надалі працював старшим викладачем (1970-1974 рр.) та доцентом (1974-1978 рр.) кафедри теоретичної кібернетики факультету кібернетики. У 1975 р. Володимир Владиславович успішно захищає докторську дисертацію на тему “Граничні теореми для випадкових процесів та їх застосування до процесів з дискретною компонентою”. У 1978 р. заснував і очолював протягом 20 років кафедру прикладної статистики на факультеті кібернетики Київського університету (1978-1998 рр.). У 1978 р. він також створив прикладну лабораторію ймовірносно-статистичних методів при зазначеній кафедрі і працював науковим керівником цієї лабораторії (1978-1998 рр.). З 1998 р. по 2002 р. працював на посаді професора кафедри прикладної статистики та запрошеним професором Білкентського університету (Анкара, Туреччина). З 2002 р. він працює директором, а з 2010 - старшим директором статистичного науково-дослідницького відділу “GlaxoSmithKline“ (Велика Британія).
Наукові роботи члена-кореспондента НАН України професора В.В. Анісімовa з теорії стохастичних систем, теорії масового обслуговування та прикладної статистики набули широкого визнання на Україні та за кордоном.
Він вперше ввів та дослідив новий клас стохастичних процесів – процеси з перемиканнями, що є узагальненням марковських та напівмарковських процесів; розробив теорію асимптотичного зниження вимірності та укрупнення станів широкого класу стохастичних систем з перемиканнями; довів принцип усереднення та дифузійної апроксимації для процесів з перемиканнями; одержав численні застосування до проблем асимптотичного аналізу широких класів стохастичних систем, в теорії масового обслуговування та теорії надійності, до аналізу збіжності стохастичних алгоритмів оптимізації.
Засновник наукової школи з теорії стохастичних систем та прикладної статистики в Київському національному університеті. Підготував 24 кандидата наук, 6 учнів захистили докторські дисертації.
Під час роботи у статистичному науково-дослідницькому відділі “GlaxoSmithKline“ розробив інноваційну аналітичну статистичну методологію для моделювання набору пацієнтів у багато центрових клінічних випробуваннях, планування поставок ліків та процесів рандомізації, що формують теоретичну платформу методів і програмного забезпечення, реалізованого в GlaxoSmithKline. Ці методи ефективно працюють в клінічних випробуваннях “GlaxoSmithKline“ і не мають аналогів у всесвітній статистичній літературі. Результати опубліковані в міжнародних статистичних журналах і представлені на основних конференціях.
Автор понад 200 наукових статей, 9 монографій та навчальних посібників, серед яких: «Switching Processes in Queueing Models», John Wiley & Sons, London (2008 р.); «Случайные процессы с дискретной компонентой. Предельные теоремы», Київ: Вища школа (1988); «Элементы теории массового обслуживания и асимптотического анализа систем», Київ: Вища школа, (1987 р.) (співавтори Донченко В.С., Закусило О.К.).
Був головою багатьох науково-методичних комісій при Міносвіти України, ВАК України. Лауреат премій імені М. Островського (1970), АН України для молодих вчених (1975), імені Ярослава Мудрого АН Вищої школи України. Має почесне звання Соросівського професора (1996). Академік Академії наук Вищої школи України (1993), член міжнародного статистичного інституту (ISI, 1992), міжнародного інституту математичної статистики США (IMS, 1994), Королівського статистичного товариства Великої Британії (RSS, 2002). З липня 2011 р. – почесний професор у Школі математики і статистики, Університет Глазго (Велика Британія).
БОНДАРЕНКО Михайло Федорович
БОНДАРЕНКО
Михайло Федорович
30.ХІ.1944 – 01.ІХ.2013
Відомий вчений в галузі інформатики, радіоелектроніки, штучного інтелекту. Доктор технічних наук (1985), професор (1986), член-кореспондент НАН України (2009), завідувач кафедри (1977-1986), декан (1986-1987) Харківського інституту радіоелектроніки, ректор Харківського національного університету радіоелектроніки (1994-2013), Заслужений діяч науки і техніки України (1999 р.), Президент Української асоціації дистанційного навчання (з 2000 р.), член міжнародного Інституту інженерів електротехніки і електроніки (ІЕЕЕ) (з 2003 р.)., президент Міжнародної академії наук прикладної радіоелектроніки (з 2004 р.), член комітету з Державних премій України (з 2005 р.), почесний доктор Московського інженерно-фізичного інституту (2005 р.), лауреат Державної премії України у галузі науки і техніки (2008 р.), голова експертної ради ДАК України (2008), почесний зв’язківець України (2009 р.), відзначений орденами «За заслуги» ІІІ і ІІ ступеня (2004 і 2010 рр.), «За трудові досягнення» (2004 р.), Почесною грамотою Верховної Ради України (2004 р.).
Михайло Федорович Бондаренко народився 30 листопада 1944 р. у с. Крутоярівка Кегичівського району Харківської області. Закінчив Харківський інститут радіоелектроніки за фахом «автоматика і телемеханіка», з яким пов’язав свою подальшу долю. В Харківському інституті радіоелектроніки (з 2001 р. – Харківський національний університет радіоелектроніки) – він пройшов шлях від лаборанта до ректора (з 1994 р.). Саме під керівництвом М.Ф. Бондаренка ВНЗ отримав статус національного, було реконструйовано обчислювальний центр, з’явилися нові сучасні спеціальності, підвищився науковий потенціал кафедр і лабораторій.
М.Ф. Бондаренко зробив значний внесок у розробку теорії інтелекту, розпізнавання мови. Важливим досягненням його наукової діяльності є дослідження зі створення спеціальної алгебри предикатів для формульного опису постійних та змінних відношень, яка ґрунтується на розробці теорії логічних і узагальнених просторів, теорії розташування, розкладання, композиції та декомпозиції предикатів, побудови алгебро-логічних структур довільних ступенів.
Схемна реалізація формул алгебри предикатів, які описують механізми рецепції та мови людини, привела до побудови паралельно діючих реляційних мереж нового типу та експериментального зразка мозкоподібної ЕОМ із реляційною мережею.
Вчений підготував 11 докторів та 36 кандидатів наук, був головним редактором науково-технічних журналів «Біоніка інтелекту» та «Радіоелектроніка та інформатика». Він багато сил віддавав науковій роботі серед молоді, щороку організовував міжнародні конференції за участю представників багатьох країн світу. Як завідувач кафедри програмного забезпечення ЕОМ створив умови, які дозволили студентській команді програмістів посідати призові місця у міжнародних олімпіадах з програмування.
М.Ф. Бондаренко був президентом Української асоціації дистанційного навчання, проводив велику роботу з розвитку вищої освіти в Україні, за його сприяння ХНУРЕ активно співпрацював з університетами-партнерами інших країн з метою інтеграції в європейську та світову системи вищої освіти. Він очолював методичну комісію МОН України з напряму «Програмна інженерія», був головою експертної ради ДАК України.
Професор М.Ф. Бондаренко здійснював науково-методичне керівництво Науково-навчальним комплексом Інституту космічних досліджень НАН України, Головної астрономічної обсерваторії України та Харківського національного університету радіоелектроніки, а також Міжвідомчим науково-дослідним центром математичної та прикладної лінгвістики (Харківський національний університет радіоелектроніки, Український мовно-інформаційний фонд НАН України).
Михайло Федорович Бондаренко був головним конструктором розробки Харківської регіональної інформаційно-аналітичної системи з надзвичайних ситуацій, системи інформаційної безпеки у відомствах, головним конструктором апаратних та програмних засобів інформації у банківських системах, космічних радіолініях, управлінні космічними апаратами. Системи захисту впроваджені та широко використовуються у 42 банках України, Адміністрації Президента України та інших відомствах.
Науковий доробок члена-кореспондента М.Ф. Бондаренка нараховує більш ніж 350 наукових праць, серед яких понад 20 монографій та підручників. Його наукові праці одержали визнання наукової громадськості України, країн СНД, а також за кордоном.
Помер М.Ф. Бондаренко 1 вересня 2013 року. Похований в Харкові.
БОЮН Віталій Петрович
БОЮН
Віталій Петрович
Нар. 08.VIII.1941
В.П. Боюн – відомий вчений в галузі спеціалізованої обчислювальної техніки та інтелектуальних відеосистем реального часу, який збагатив ці напрями значними науковими та практичними розробками і знайшов визнання як в Україні, так і за її межами. В.П. Боюн є автором понад 450 наукових праць, з яких 11 монографій та 220 винаходів.
Віталій Петрович Боюн народився у м. Дніпродзержинську Дніпропетровської області 8 серпня 1941 року. З відзнакою закінчив Дніпродзержинський індустріальний технікум (1959 р.) та Дніпродзержинський вечірній металургійний інститут ім. Арсенічева (1965 р.). Впродовж 1959–1967 рр. працював у Центральній заводській лабораторії автоматизації та контрольно-вимірювальних приладів Дніпродзержинського металургійного заводу ім. Дзержинського. Брав участь у перших в Європі дослідах із дистанційного управління повалкою бесемерівського конвертора в Дніпродзержинську з Києва на заданому вмісту вуглецю в сталі та у створенні системи управління повалкою конвертора на базі першої напівпровідникової управляючої ЕОМ «Днепр-1».
Після служби в армії та проходження курсів офіцерів запасу (1965-1966 рр.) навчався в аспірантурі Інституту кібернетики НАН України (1967-1970 рр.), в 1971 році захистив кандидатську дисертацію. Наукові результати дисертації покладені в основу створення аналого-цифрового моделюючого комплексу з автоматизацією набору структурних схем, уводу коефіцієнтів і нелінійних залежностей та гібридною системою виконання операцій.
Із 1970 року працює в Інституті кібернетики імені В.М. Глушкова НАН України на посадах наукового та старшого наукового співробітника, у 1991 році захистив докторську дисертацію і з тих пір працює завідувачем відділу інтелектуальних відеосистем реального часу.
У 2006 році - обраний членом-кореспондентом Національної академії наук України за фахом "обчислювальні системи".
У 2013 році – присвоєно звання професора за спеціальністю «Комп’ютерні системи та компоненти».
Наукові праці В.П. Боюна присвячені розвитку скінченно-різницевого підходу із постійними та змінними кроками дискретизації по часу, параметру та простору, який виявився дуже плідним для багатьох галузей науки і техніки. Він створив основи динамічної теорії інформації, що дало змогу виділяти й використовувати корисну динамічну інформацію з випадкових стаціонарних та нестаціонарних сигналів, ітераційних процесів, зображень, просторових полів, значно зменшивши її надлишковість. На базі динамічної теорії інформації розроблені ефективні методи аналого-інкрементного перетворення й обробки сигналів, методи синтезу алгоритмів і структур, що покладені в основу створення елементної бази підвищеної інтелектуальності, яка оперує не лише із значеннями сигналів, а й із їх інформаційними ознаками. Під керівництвом В.П. Боюна розроблено та створено цілу низку спеціалізованих пристроїв (динамічний АЦП, функціональні перетворювачі, цифрові фільтри, регулятори, аналізатори спектрів) і проблемно-орієнтованих процесорів (процесори реального часу, ЕОМ з комплексною арифметикою) для систем діагностики й управління.
Розроблені ефективні принципи організації обчислювального процесу та багатоканальної обробки інформації і нова елементна база покладені в основу створення унікальних систем контролю, діагностики та управління високодинамічними процесами та об’єктами, зокрема трьох систем управління параметрами та положенням плазми в термоядерних установках типу ТОКАМАК. Впроваджено понад 30 розробок процесорів, комплексів та систем, багато з яких були унікальними та першими у світі.
Нині В.П. Боюн продовжує плідно працювати над розробкою динамічних моделей інтелектуального сприйняття візуальної інформації, інформаційних основ підвищення вибірковості цифрового представлення зображень та відеопослідовностей, принципів побудови інтелектуальних відеокамер та відеопроцесорних систем технічного зору. Зокрема, під його керівництвом були створені перші в Україні інтелектуальні відеокамери з програмованими параметрами зчитування інформації і попередньою обробкою зображень та ряд відеосистем різного призначення (ідентифікації, контролю якості, форми, кольору продукції, динамічних параметрів фізичних, хімічних та біологічних об’єктів). Планується створення інтелектуальних відеокамер нового покоління з елементами, аналогічними зоровому аналізатору людини.
Спільно з науково-методичним центром ультразвукової медичної діагностики «Істина» створено цифровий оптичний капіляроскоп, який дає змогу неінвазивно досліджувати стан мікроциркуляторного русла системи кровообігу людини. На базі капіляроскопу та допплерографа було створено гемодинамічну лабораторію для діагностики та контролю всієї серцево-судинної системи людини.
Було також розроблено та запатентовано оригінальну систему електронного голосування з візуалізацією самого процесу, аудіосупроводом та паперовим підтвердженням результатів волевиявлення, яка при невисокій вартості забезпечує простоту процесу голосування, захист та контроль результатів, миттєвий підрахунок голосів без втручання членів виборчої дільниці тощо. Цей винахід відзначений Дипломом переможця Всеукраїнського конкурсу «Винахід – 2010» у номінації «Інформаційні технології, телекомунікації, електроніка».
З цими пристроями В.П. Боюн неодноразово брав участь у всесвітніх та міжнародних виставках з інформаційних технологій, на яких отримав ряд дипломів, та був керівником делегацій НАН України на всесвітніх виставках СеВІТ (Ганновер, ФРН).
Праці В.П. Боюна відзначаються глибиною теоретичних досліджень та оригінальністю практичних розробок.
На запрошення Британської Ради у складі делегації України відвідав з лекціями ряд університетів Манчестера, Оксфорда та Лондона.
На запрошення АН провінції Шандунь та провінції Гуандун (КНР) відвідав з лекціями КНР, де було підписано низку угод про співробітництво.
В.П. Боюн– почесний професор Шандуньскої Академії наук КНР, Голова експертної комісії спільного конкурсу НАН України та Російського фонду фундаментальних досліджень за напрямом «Інформаційні технології та обчислювальні системи», член експертної ради ДАК Міністерства освіти і науки України, заступник голови спеціалізованої ради із захисту дисертацій, кількох наукових рад, редколегій та оргкомітетів міжнародних конференцій, член секції інформаційних та комунікаційних технологій Комітету з Державних премій України в галузі науки і техніки.
Наукова, винахідницька, науково-організаційна та педагогічна діяльність В.П. Боюна відзначена урядовими нагородами та відзнаками: лауреат Державної премії України, відзнакою Президії НАН України «За наукові досягнення», премії імені С.О. Лебедєва та В.М. Глушкова НАН України, Заслужений винахідник України, Кращий винахідник НАН України.
БУБЛИК Борис Миколайович
БУБЛИК
Борис Миколайович
25.І.1936-25.ХІІ.1999
Видатний український вчений в галузі механіки, математики та кібернетики, член-кореспондент НАН України, доктор фізико-математичних наук, професор, засновник і завідувач кафедри моделювання складних систем (1969–1999), декан (1977–1984) факультету кібернетики Київського національного університету імені Тараса Шевченка.
Б.М. Бублик народився 25 січня 1936 р. в с. Клюки Тетіївського р-ну Київської обл. Закінчив Оратівську сш Вінницької обл. У 1953–1958 рр. навчався на механіко-математичному факультеті Київського державного університету (КДУ) ім. Т.Г. Шевченка, у 1958–1961 рр. в аспірантурі під керівництвом завідувача кафедри теоретичної механіки професора О.О. Назарова. У 1962 р. захистив кандидатську дисертацію з фізико-математичних наук на тему “Коливання пластин та пологих оболонок підкріплених ребрами жорсткості”, яка стосувалася проблем авіа- та ракетобудування.
З 1962 р. Б.М. Бублик – викладач кафедри вищої математики і математичної фізики радіофізичного факультету КДУ, у 1966 р. одержав звання доцента. З 1969 по 1974 р. очолював спецфакультет перепідготовки спеціалістів в галузі кібернетики.
У 1969 р. Б.М. Бублик став засновником кафедри моделювання складних систем (МСС) на новоствореному, першому в колишньому СРСР, факультеті кібернетики в КДУ ім. Т.Г. Шевченка. Цією кафедрою керував протягом 30 років, до останнього року життя.
Тоді ж, у 1969 р. Б.М. Бублик захистив докторську дисертацію на тему “Чисельні методи розв‘язування задач теорії коливань пластин та оболонок”. У 1971 р. одержав диплом доктора фізико-математичних наук і звання професора по кафедрі МСС.
У 1977–1984 рр. Б.М. Бублик – декан факультету кібернетики, у 1977–1984 рр. – голова Вченої ради факультету. В 1970–1977 рр. – секретар, у 1977–1995 рр. – голова спеціалізованої Вченої ради із захисту кандидатських та докторських дисертацій.
Під керівництвом Б.М. Бублика сформувалась відома наукова школа з моделювання й оптимізації, в рамках якої за його життя захищено 17 докторських (тепер 21) та більше 90 (тепер 115) кандидатських дисертацій.
Він був членом редколегій багатьох наукових журналів, відповідальним редактором Вестника Киевского университета «Моделирование и оптимизация сложных систем» (видавався у 1982–1989 рр.).
У 1979 р. Б.М. Бублик був обраний член-кореспондентом АН України, у травні 1993 р. – академіком Міжнародної академії комп’ютерних наук, у грудні 1993 р. – академіком АН ВШ України.
У 1992–1994 та 1995–1996 рр. очолював Експертну Раду з інформатики та кібернетики новоутвореної ВАК України.
Б.М. Бублик – лауреат премії ім. М. Островського ЦК ЛКСМУ (1970), премії “За кращу наукову роботу” ВШ України (1983), одержав почесне звання “Заслужений працівник вищої школи України” (1989), нагороджений медалями “За доблестный труд” (1979), “В пам‘ять 1500-річчя Києва” (1982), “За долголетний добросовестный труд” (1987), орденами “Знак почета” (1986), “За заслуги” ІІІ ступеня (нагорода Президента України, 1999).
Наукові інтереси Б.М. Бублика: від класичної механіки – теорії коливань пластин та оболонок – до моделювання складних систем, теорії керування, методів розв’язування задач оптимізації.
У 70-х роках за результатами дисертацій Б.М. Бублика виконувалась важлива госптема “Розробка математичних моделей процесів управління блюмінгом 1500 та універсальним балочним станом Нижнього Тагілу” і далі за цією ж тематикою госптема “Розробка методів математичного моделювання АСУ ТП в прокатному виробництві”.
У 80-х роках вчені кафедри МСС під керівництвом Б.М. Бублика займалися дослідженнями в галузі ідентифікації параметрів просторового руху літальних апаратів (ЛА) з метою обґрунтованого проектування окремих елементів та системи в цілому, а також з метою побудови ефективних керувань ЛА в реальних умовах неповних і збурених даних вимірювання та спостереження, наприклад, в умовах обмеженості “огляду”. Ці розробки впроваджено в КБ ім. О.К.Антонова (м. Київ, 1983) та ЛДІ МАП СРСР (м. Жуковський, 1986) і використано в 90-х роках в розробках систем управління геродинами для орієнтації мікросупутників на замовлення НКАУ – Національного космічного агентства України.
Під керівництвом Б.М. Бублика розроблялись методи оптимального проектування різного роду прискорюючих та фокусуючих систем, впроваджені при проектуванні лінійних прискорювачів важких іонів (Московський радіотехнічний інститут АН СРСР, 1982; лінійних прискорювальних систем на 3 МЕВ і 12 МЕВ для медичних цілей (Інститут теоретичної та експериментальної фізики АН СРСР, 1984–1990; для розрахунків параметрів декількох каналів мезонної фабрики (м. Троїцьк Московської обл., 1983).
В кінці 80-х років на замовлення ММФ СССР була розроблена автоматизована комп’ю-терна система математичної обробки гідроакустичної інформації від радіобуїв, розкиданих у світовому океані для розв’язання задач знаходження координат джерел гідроакустичних сигналів. За постановами ГКНТ СССР на кафедрі під керівництвом Б.М. Бублика успішно виконувались закриті госптеми.
Б.М. Бублик – автор 112 наукових праць, 3 монографій: Численное решение динамических задач теории пластин и оболочек (1976); Структурно-параметрическая оптимизация и устой-чивость динамики пучков (1985, у співавторстві); Методы и алгоритмы решения задач оптимизации (1983, у співавторстві); навчального посібника “Основы теории управления” (1975, співавтор – Кириченко М.Ф.).
Помер Б.М. Бублик 25 грудня 1999 р., похований на Байковому цвинтарі м. Києва. Все життя він користувався великою повагою всіх, хто його знав і цінував за високі помисли, мудрість, людяність, довіру до колег і співробітників, мужній характер, здатність захистити як наукові ідеї, так і людей в складній ситуації.
В пам’ять про Б.М. Бублика кафедра МСС двічі організовувала Міжнародні наукові конференції МОСС – “Моделювання і оптимізація складних систем”.
Кращі студенти факультету кібернетики одержують встановлену Міністерством освіти і науки України іменну стипендію імені члена-кореспондента НАН України Б.М. Бублика.
Міжнародний науковий журнал «ШТУЧНИЙ ІНТЕЛЕКТ»
1995
: 4 номери на рік
українська, російська та англійська
1561-5359
Національна Академія наук України, Інститут проблем штучного інтелекту МОН України і НАН України
А.І.Шевченко
83048, м. Донецьк, вул. Артема, 118 «б», Інститут проблем штучного інтелекту МОН України і НАН України
тел. (062) 311-72-01
факс (062) 311-34-24
Теоретичні та практичні проблеми в галузі штучного інтелекту, інтелектуальних робототехнічних систем і комп’ютерів нового покоління, мультиагентних систем, інтелектуального ухвалення рішень, комп’ютерної обробки й розпізнавання мовних і зорових образів, розроблення природно-мовних інтерфейсів сучасних комп’ютерів і комп’ютерної лінгвістики систем планування руху, навігації й технічного зору для інтелектуальних роботів сучасних комп’ютерних технологій у медико-біологічних дослідженнях функціональних можливостей головного мозку, телекомунікацій, мультимедіа та їх застосування у різних галузях науки і техніки.
КОМП’ЮТЕРНІ ЗАСОБИ. МЕРЕЖІ ТА СИСТЕМИ
2002
1 раз на рік
українська, російська
1817-9908
Національна Академія наук України; Інститут кібернетики імені В.М.Глушкова НАН України
академік НАН України Олександр Васильович Палагін
Інститут кібернетики імені В.М.Глушкова НАН України,
просп. Академіка Глушкова, 40, МСП, Київ-187, Україна, 03680
E-mail: aik@public.icyb.kiev.ua
Висвітлення досліджень у розвитку онтологій предметних галузей, застосування інформаційних нанотехнологій під час впровадження навчальних систем, методи і принципи побудови апаратних і програмних засобів комп’ютерних систем.
МІЖВІДОМЧИЙ ЗБІРНИК НАУКОВИХ ПРАЦЬ «КИБЕРНЕТИКА И ВЫЧИСЛИТЕЛЬНАЯ ТЕХНИКА»
1965
4 номери на рік
російська
0452-9910
Національна Академія наук України, Міністерство освіти і науки України, Інститут кібернетики імені В.М.Глушкова, Міжнародний науково-навчальний центр інформаційних технологій та систем.
академік НАН України І.В.Сергієнко
03680 МСП Київ-187, проспект Академіка Глушкова, 40. Міжнародний науково-навчальний центр інформаційних технологій та систем.
Тел. (044) 526-25-49
Медична та біологічна кібернетика; Ергатичні системи управління; Складні системи управління; Дискретні системи управління.
КІБЕРНЕТИКА І СИСТЕМНИЙ АНАЛІЗ
1965
6 номерів на рік
українська, російська, англійська, резюме українською та англійською мовами
0023-1274
НАН України, Інститут кібернетики НАН України
академік НАН України Іван Васильович Сергієнко
Редакція журналу «Кибернетика и системный анализ». Інститут кібернетики імені В.М.Глушкова Національної Академії наук України. Проспект Академіка Глушкова, 40, Київ, 03680 МСП, Україна. Тел. (+38) (044) 526-00-59
Теоретичні проблеми кібернетики, проектування кібернетичних систем, проблеми штучного інтелекту, теорія систем і математичні питання системного аналізу, теорія оптимальних рішень, прикладні методи системного аналізу, архітектура програмно-технічних комплексів, математичне та програмне забезпечення, нові інформаційні технології в медицині, біології, лінгвістиці, юриспруденції тощо
КОМП’ЮТЕРНА МАТЕМАТИКА
2000
2 номери на рік
українська, російська; резюме українською, російською та англійською мовами
НАН України, Інститут кібернетики імені В.М.Глушкова НАН України
Іван Васильович Сергієнко, академік НАНУ, доктор фіз.-мат. наук, професор
03680, МСП, Київ 187, проспект Академіка Глушкова, 40, Інститут кібернетики імені В.М.Глушкова НАН України
нові інформаційні технології, дослідження процесів різної фізико-механічної природи, дослідження коректності комп’ютерних моделей складних динамічних процесів
МАТЕМАТИЧНЕ ТА КОМП’ЮТЕРНЕ МОДЕЛЮВАННЯ Серія: Технічні науки
2008
2 номери на рік
українська, російська, англійська (змішаними мовами)
Кам’янець-Подільський національний університет, Інститут кібернетики імені В.М.Глушкова НАН України
академік НАН України, доктор фіз.-мат. наук, професор Юрій Георгійович Кривонос
32300, м. Кам’янець-Подільський, вул. Огієнка, 61, Кам’янець-Подільський національний університет імені Івана Огієнка
дослідження проблем застосування математичних моделей у різних галузях людської діяльності
МАТЕМАТИЧНЕ ТА КОМП’ЮТЕРНЕ МОДЕЛЮВАННЯ Серія: Фізико-математичні науки
2008
2 номери на рік
українська, російська, англійська (змішаними мовами)
Кам’янець-Подільський національний університет, Інститут кібернетики імені В.М.Глушкова НАН України
академік НАН України, доктор фіз.-мат. наук, професор Юрій Георгійович Кривонос
32300, м. Кам’янець-Подільський, вул. Огієнка, 61, Кам’янець-Подільський національний університет імені Івана Огієнка
дослідження проблем застосування математичних моделей у різних галузях людської діяльності
МАТЕМАТИЧНІ МАШИНИ І СИСТЕМИ
1994
4 номери на рік
українська, російська, англійська. резюме українською, російською та англійською мовами
1028-9763
НАН України, Інститут проблем математичних машин і систем НАН України
чл.-кор. НАН України, доктор техн. наук, професор Анатолій Олексійович Морозов
03680, м. Київ-680, проспект Академіка Глушкова, 42.
Тел.: (044) 526-54-93
Тeopeтичнi oснoви iнфopмaтики та кiбepнeтики. Обчиcлювaльнi мaшини, систeми тa мepeжi. Пpoблeми нeйpoкiбepнeтики та iнтeлeктуальних систем. Теоретична і практична реалізація сучасних інформаційних технологій і засобів комунікацій. Aлгopитмiчнa, пpoгpaмнa та aпapaтнa пiдтpимкa oбчислювaльниx систeм. Cитyaцiйнe yпpaвлiння. Cистeми ухвалення piшeнь. Мoдeлювaння нaвкoлишнього сеpeдoвищa. Інфoрмaцiйнo-aнaлiтичне мoдeлювaння соцiальних систем. Теорія і практика надійності технічних засобів і програмного забезпечення. Проблeми сepтифiкaції тexнoлoгiй i тexнiчниx засобів.
НАУКА ТА НАУКОЗНАВСТВО
1993
4 номери на рік
українська, російська, англійська. резюме українською, російською та англійською мовами
0374-3896
НАН України, Міністерство освіти і науки України, Центр досліджень науково-технічного потенціалу та історії науки ім. Г.М.Доброва НАН України
доктор екон. наук, професор Борис Антонович Маліцький
01032, м. Київ, бульв. Тараса Шевченка, 60. Тел. (044) 486-95-91
Природничо-технічні і соціогуманітарні проблеми сучасної науки; висвітлення загальних питань організації і розвитку науки, наукової, кадрової та інноваційної політики, ролі науки в сучасній економіці; стан наукової системи зарубіжних країн; взаємозв’язок науки та освіти в суспільстві, побудованому на знаннях; огляди з історії пріоритетів української науки і техніки у світовому контексті, розкриття внеску її вчених у різні галузі знання; питання філософії і методології науки.
НАУКОВИЙ ЖУРНАЛ «НАУКОВО-ТЕХНІЧНА ІНФОРМАЦІЯ»
1999
4 номери на рік
українська
Міністерство освіти і науки України, Український інститут науково-технічної і економічної інформації (УкрІНТЕІ)
Міжнародний науково-навчальний центр інформаційних технологій та систем Національної Академії наук України та Міністерства освіти і науки України
доктор техн. наук В.О.ТАРАСОВ
03680, МСП Київ, вул. Горького, 180, УкрІНТЕІ.
Тел. 521-09-73, 521-00-81
Науково-технічна діяльність. Прогнозно-аналітичне забезпечення економічної політики. Економічні проблеми науково-технічного та інноваційного розвитку. Електронні інформаційні ресурси і технології. Захист інтелектуальної власності в галузі інформаційних ресурсів і технологій. Інформаційне забезпечення трансферу технологій.
ПРОБЛЕМИ ПРОГРАМУВАННЯ
1999
4 номери на рік
українська, російська, англійська, анотація українською, російською та англійською мовами
1727-4907
НАН України, Інститут програмних систем НАН України
академік НАН України Пилип Іларіонович Андон
Редакція журналу «Проблеми програмування». Інститут програмних систем Національної академії наук України. Проспект Академіка Глушкова, 40, Київ, 03187 МСП, Україна. Тел. (+38) (044) 526-55-07
Теоретичні та методологічні основи програмування, паралельне програмування та розподілені системи і мережі, методи та засоби програмної інженерії, формальні методи програмування, моделі та засоби систем баз даних і знань, інформаційні системи, захист інформації, інструментальні засоби і середовища програмування, прикладне програмне забезпечення.
Теоретические и методологические основы программирования, параллельное программирование и распределенные системы и сети, методы и средства программной инженерии, формальные методы программирования, модели и средства систем баз данных и знаний, информационные системы, защита информации, инструментальные средства и среда программирования.
1956
6 номерів на рік
російська
Резюме українською, російською
та англійською мовами
0572-2691
Національна Академія наук України, Інститут кібернетики імені В.М.Глушкова Національної Академії наук України, Інститут космічних досліджень Національної Академії наук України та Державного космічного агентства України
академік НАН України В.М.Кунцевич
03680, МСП Київ 187, проспект Академіка Глушкова, 40, корпус 4/1, Інститут космічних досліджень НАН України та ДКА України, «Международный научно-технический журнал «Проблемы управления и информатики»
Тел.: (380-44) 526-22-29, (380-44) 522-58-46
Журнал публікує роботи фундаментального та прикладного характеру у широкому спектрі проблем автоматичного управління та інформатики, охоплює широке коло питань із загальних проблем дослідження космосу, космічних інформаційних технологій та систем; проблем захисту інформації
СИСТЕМНІ ДОСЛІДЖЕННЯ ТА ІНФОРМАЦІЙНІ ТЕХНОЛОГІЇ
2001
4 номери на рік
українська, російська, англійська, резюме українською, російською та англійською мовами
1681–6048
НАН України,
Навчально-науковий комплекс Інститут прикладного системного аналізу НТУУ «КПІ» МОН та НАН України
академік НАН України Михайло Захарович Згуровський
03056, м. Київ, пр. Перемоги, 37, корп. 35, Навчально-науковий комплекс «Інститут прикладного системного аналізу» НТУУ «КПІ» МОН та НАН України. Тел.: 406-81-44; Факс: 406-81-44
Теоретичні та прикладні проблеми і методи системного аналізу; теоретичні та прикладні проблеми інформатики; автоматизовані системи управління; прогресивні інформаційні технології, високопродуктивні комп’ютерні системи; проблеми ухвалення рішень і управління в економічних, технічних, екологічних і соціальних системах; теоретичні та прикладні проблеми інтелектуальних систем підтримки ухвалення рішень; проблемно і функціонально орієнтовані комп’ютерні системи та мережі; методи оптимізації, оптимальне управління і теорія ігор; математичні методи, моделі, проблеми і технології дослідження складних систем; методи аналізу та управління системами в умовах ризику і невизначеності; евристичні методи та алгоритми в системному аналізі та управлінні; нові методи в системному аналізі, інформатиці та теорії ухвалення рішень; науково-методичні проблеми в освіті.
ТЕОРІЯ ОПТИМАЛЬНИХ РІШЕНЬ
1967
1 номер на рік
українська, російська, резюме українською, російською та англійською мовами
НАН України, Інститут кібернетики імені В.М.Глушкова НАН України
академік НАН України, доктор фіз.-мат. наук, професор Юрій Георгійович Кривонос
03680, ГСП, Київ 187, проспект Академіка Глушкова, 40, Інститут кібернетики імені В.М.Глушкова НАН України. “Теорія оптимальних рішень”
Тел. (044) 526-21-78
Опукле, дискретне, стохастичне програмування, теорія графів, теорія оптимального керування, фінансова математика, теорія диференціальних та інтегральних ігор.
Выпуклое, дискретное, стохастическое программирование, теория графов, теория оптимального управления,
УКРАЇНСЬКИЙ РЕФЕРАТИВНИЙ ЖУРНАЛ «ДЖЕРЕЛО»
1995
6 разів на рік (4 галузеві серії)
бібліографічні описи наводяться мовою оригіналу документа, реферати – переважно українською мовою
1561-1086 Серія 1. Природничі науки
НАН України, Інститут проблем реєстрації інформації НАН України, Національна бібліотека України імені В.І.Вернадського
член-кореспондент НАН України В’ячеслав Васильович Петров
Інститут проблем реєстрації інформації НАН України, вул. Шпака, 2, Київ-113, 03113, Україна
Тел. (044) 454-21-97 Національна бібліотека України імені В.І.Вернадського, просп.. 40-річчя Жовтня, 3, 03039, Київ, Україна; тел. (044) 524-31-16
Реферати української наукової літератури з усіх галузей знань
1561-1094 Серія 2. Техніка. Промисловість. Сільське
господарство
1561-1108 Серія 3. Соціальні та гуманітарні науки. Мистецтво
1729-2719 Серія 4. Медицина. Медичні науки
Міжнародний науково-технічний журнал «Проблеми керування та інформатики»
Міжнародний науковий журнал
1972
6 номерів на рік
українська, російська, англійська
0130-5395
Національна Академія наук України, Міжнародний науково-навчальний центр інформаційних технологій та систем, Інститут кібернетики ім. В.М.Глушкова, Фонд ім. Глушкова
В.І.Гриценко
03680 МСП Київ-187, Просп. акад. Глушкова, 40, корпус 6, Міжнародний науково-навчальний центр інформаційних технологій та систем
Тел. (044) 526-00-09, 502-63-34
Загальні питання інформатики; фундаментальні та прикладні проблеми Computer Science; теорія систем; системотехніка; нові методи в інформатиці; технічні засоби інформатики; програмна інженерія та програмні засоби; інформаційні технології та системи; системи реального світу та реального часу; штучний інтелект та обробка знань; інформаційні та комунікаційні середовища; проблеми інформаційної безпеки; економіко-математичне моделювання; застосування інформаційних технологій.
ЛЕНІНСЬКА ПРЕМІЯ
У 1964 у за цикл праць з теорії автоматів присуджена Ленінська премія.
1968 присуджена Державна премія СРСР (в складі авторського колективу) за розробку нових принципів побудови структур малих ЕОМ для інженерних розрахунків та математичного забезпечення для них, впроваджених в обчислювальних машинах серії «МИР».
Державна премія СРСР
У 1968 присуджена Державна премія СРСР (в складі авторського колективу) за розробку нових принципів побудови структур малих ЕОМ для інженерних розрахунків та математичного забезпечення для них, впроваджених в обчислювальних машинах серії «МИР».
У 1977 присуджена Державна премія СРСР (в складі авторського колективу) за цикл праць з теорії дискретних перетворювачів та методів автоматизації проектування ЕОМ, які знайшли застосування в діючих системах.
У 1967 нагороджений орденом Леніна та премією ім. Крилова за цикл праць з теоретичної кібернетики, присвячених формальним методам проектування електронних обчислювальних машин.
Орден Леніна та Премія НАН України імені М. М. Крилова
Герой Соціалістичної Праці
У 1969 за великі успіхи у розвитку науки і підготовці кадрів присвоєно звання Героя Соціалістичної Праці.
Державна премія України в галузі науки і техніки
У 1970 присуджена Державна премія України в галузі науки і техніки (в складі авторського колективу) за розробку та впровадження автоматизованої системи управління радіотехнічним підприємством масового виробництва (див. Державна премія України в галузі науки і техніки — лауреати 1970 року).
Орден Жовтневої Революції
У 1973 нагороджений орденом Жовтневої Революції за заслуги в розвитку кібернетики та обчислювальної техніки.
У 1975 нагороджений орденом Леніна за заслуги в розвитку радянської науки та в зв'язку з 250-річчям АН СРСР
Орден Леніна
У 1976 нагороджений орденом НДР за видатний внесок в співробітництво спеціалістів СРСР та НДР в розробку прогнозів розвитку технічних засобів електронних інформаційних систем.
У 1978 присвоєне звання «Заслужений діяч науки УРСР»
У 1979 присуджена премія ім. С. О. Лебедєва за цикл робіт з теорії перспективних ЕОМ та створення швидкодіючих засобів обчислювальної техніки і систем управління.
У 1980 присуджена премія ім. Крилова за цикл праць з методів оптимізації в плануванні та управлінні.
У 1981 присуджена премія Ради Міністрів СРСР за розробку та впровадження в народне господарство комплексу програмно-технічних засобів зі створення автоматизованих систем збирання, передавання та обробки даних. Присуджена Державна премія України (в складі авторського колективу) за розробку та впровадження в народне господарство базової АСК на магістральних нафтопроводах.
У 1997 Міжнародне комп'ютерне товариство (IEEE Computer Society) присудило медаль «Піонер комп'ютерної техніки» за заснування першого в СРСР інституту кібернетики (Інституту кібернетики АН УРСР), створення теорії цифрових автоматів та роботи в галузі макроконвеєрних архітектур обчислювальних систем. Медаль буда отримана сім'єю В. М. Глушкова.
Медаль «Піонер комп'ютерної техніки»
Був членом програмних комітетів таких найвідоміших організацій, як Міжнародна федерація з обробки інформації (IFIP) і автоматичного керування (IFAC), виконував обов'язки консультанта урядів Болгарії, НДР, ЧРСР, був експертом ООН, суттєво впливав на формування тематики міжнародного інституту прикладного системного аналізу (IIASA). Багато з його численних наукових статей і монографій було перекладено іноземними мовами. Його запрошували читати лекції до США, Англії, Франції, Іспанії, Італії, Індії, Мексики, Японії та інших країн.
Був іноземним членом Болгарської (1974), Німецької (НДР, 1975), Польської (1977) академій наук.
Премія НАН України імені В. М. Глушкова — премія, встановлена НАН України з метою відзначення вчених, які опублікували найкращі наукові праці, здійснили винаходи і відкриття, що мають важливе значення для розвитку науки і економіки України "За видатні досягнення в галузі кібернетики, загальної теорії обчислювальних машин і систем". Премію засновано у 1982 р. та названо на честь видатного українського радянського науковця Віктора Михайловича Глушкова. Починаючи з 2007 року Премія імені В. М. Глушкова присуджується Відділенням інформатики НАН України з циклічністю 3 роки.
МИХАЛЄВИЧ Володимир Сергійович, КОВАЛЕНКО Iгор Миколайович
1984
За цикл робіт «Математичні методи аналізу та оптимізації складних систем».
Капітонова Юлія Володимирівна, ЛЕТИЧЕВСЬКИЙ Олександр Адольфович, Ющенко Катерина Логвинівна
1985
За цикл робіт «Математичні основи проектування і програмування обчислювальних систем».
КУХТЕНКО ОЛЕКСАНДР ІВАНОВИЧ, СЕРГІЄНКО Іван Васильович, Корнієнко Г.І.
1986
За цикл робіт «Дослідження складних систем, розробка алгоритмічного, програмного і технічного забезпечення автоматизованих комплексів для розв’язку задач керування та обробки даних».
ЄРМОЛЬЄВ Юрій Михайлович, Молчанов Ігор Миколайович, ШОР Наум Зуселевич
1987
За цикл робіт «Розробка та теоретичне обґрунтування чисельних методів розвитку задач великої розмірності».
Королюк Володимир Семенович, Стогній Анатолій Олександрович, Антипов Юрій Євгенович
1988
Королюк В.С., Стогній А.О., Антонов Ю.Є. - За цикл робіт «Створення алгоритмічних мов, алгоритмів і пакетів для опису та аналізу моделей інформаційних систем».
АНДОН Пилип Іларіонович, Мар’янович Тадеуш Павлович, Сіверський Павло Михайлович
1989
Андон П.І. Мар’янович Т.П., Сіверський П.М. - За цикл робіт «Розробка математичного і програмно-технічного забезпечення проблемно-орієнтованих систем моделювання та обробки даних».
Скуріхін Володимир Ілліч, Малиновський Борис Миколайович
1990
За цикл робіт «Керуючі машини та системи»
Волкович Віктор Леонідович, Павлов Вадим Володимирович, Тарасов Віктор Олексійович
1991
За цикл робіт «Інтерактивні системи підготовки прийняття рішень»
Айзенберг Яків Ейнович, Гриценко Валентина Іванівна, РЕДЬКО Володимир Никифорович
1992
За цикл робіт з теорії та реалізації нових інформаційних технологій
КРИВОНОС Юрій Георгійович, Самойленко Юрій Іванович, Ладиков-Роєв Юрій Павлович
1993
За цикл робіт «Керування процесами у суцільних середовищах»
Анісімов Анатолій Васильович, Морозов Анатолій Олексійович, ПШЕНИЧНИЙ Борис Миколайович
1994
За цикл робіт «Методи управління та обробки даних у прикладних системах»
ЗГУРОВСЬКИЙ Михайло Захарович, КУНЦЕВИЧ Всеволод Михайлович
1995
За цикл робіт «Розробка та застосування методів системного аналізу для дослідження складних процесів різної природи»
Козлик Г.О., Петров Вячеслав Васильович
1996
Робота «Розробка теоретичних основ та впровадження методів і засобів організації інформаційних процесів у виробничих та науково-технічних комплексах»
Гупал Анатолій Михайлович, Кнопов Павло Соломонович, Великий Анатолій Павлович
1997
За роботу «Розробка та використання методів прогнозування, оцінювання та розпізнавання об’єктів стохастичної природи».
Грінченко Тамара Олексіївна, Клименко Валентина Петрівна, Рабинович Зіновій Львович
1998
За серію праць «Програмні та апаратні засоби інтелектуалізації обчислювальних систем»
Парасюк Іван Миколайович, Провотар Олександр Іванович, Перевозчикова Ольга Леонідівна
1999
За цикл робіт «Логіко алгебраїчні моделі і методи подання знань та їх застосування у прикладних системах»
Кукса Анатолій Іванович, ЛЯШКО Іван Іванович, Павлов Олександр Анатолійович
2001
За цикл робіт «Дослідження і розробка математичних методів і алгоритмів розв’язання прикладних задач оптимізації і прийняття рішень»
Чикрій Аркадій Олексійович, Панкратова Наталія Дмитрівна, Задірака Валерій Костянтинович
2003
За цикл робіт «Методи прийняття рішень в умовах невизначеності для задач керування, прогнозування ризику та теорії обчислень».
ДЕЙНЕКА Василь Степанович, Литвин Олег Миколайович, Скопецький Василь Васильович
2005
За роботу «Математичне моделювання процесів у складних об’єктах та високоефективні методи їх дослідження».
Гуляницький Леонід Федорович, Донець Георгій Панасович, Норкін Володимир Іванович
2007
За роботу «Розробка ефективних моделей, методів дискретної і стохастичної оптимізації та їх використання при створення інформаційних технологій»
Кузнєцов Микола Юрійович, Петрухін Володимир Олексійович, Шило Володимир Петрович
2010
За цикл робіт «Інформаційні технології розв’язання складних оптимізаційних задач на багатопроцесорних комплексах».
Боюн Віталій Петрович, ВОЙТОВИЧ Ігор Данилович, ПАЛАГІН Олександр Васильович
2013
Цикл робіт «Інтелектуальні системи та технології сприйняття і обробки інформації різної фізичної природи»
Проспект ім. В.М. Глушкова м.Київ
Теплохід «Академик Виктор Глушков»
Мультимедіа
Мемориальная комната-музей В.М. Глушкова
Мемориальная комната-музей В.М. Глушкова
Гений – это зрение, охватывающее одним взглядом
все пункты обширного горизонта.
Поль-Анри (Пауль Генрих Дитрих) Гольбах (1723–1789), французский философ
Мемориальная комната академика В.М. Глушкова создана в Институте кибернетики имени В.М. Глушкова по Постановлению Совета Министров УССР от 9 марта 1982 г. №130 «Об увековечивании памяти академика В.М. Глушкова», по Постановлению Президиума Академии наук УССР от 17 марта 1982 г. №137 и открыта 2 декабря 1982 г.
Сегодня в кабинете всё так, как было при его жизни. Письменный стол и стол для совещаний, книжный шкаф и стулья. Немного. Но сколько мыслей и идей здесь было рождено, сколько предложений и проектов было воплощено в жизнь, сколько нового начато, сколько горячих дискуссий проведено, сколько задумано и выстрадано!
В атмосфере кабинета витает этот напряжённый рабочий дух. На столе лежат очки, и, кажется, что хозяин вышел ненадолго в Президиум или на обед и вот-вот вернётся. И хотя его нет уже 35 лет – в этих стенах времени не замечаешь.
Виктор Михайлович Глушков
ВИКТОР МИХАЙЛОВИЧ ГЛУШКОВ
(1923 – 1982)
В музее много фотографий из разных периодов жизни. Здесь фото маленького Вити и его родных. Фото с сотрудниками института, многие из которых в дальнейшем стали выдающимися учёными. Фото с космонавтами и научными работниками из разных стран, с Индирой Ганди и другими политическими деятелями, спортсменами и деятелями культуры. Много подарков со всех концов света, от разных организаций – таких, как Центр управления полётами в Подмосковье и Тихоокеанский флот.
Сегодня трудно представить себе спектр работ, который выполнял Институт кибернетики в 1960–70-е годы.
Это проектирование компьютеров и бортовых систем для подводных лодок, кораблей, самолётов и ракет; создание баз данных для МВД и КГБ; автоматизация разнообразных производств – от шахт, металлургических и судостроительных заводов до заводов по выпуску телевизоров (первая АСУ «Львов»); разработка систем управления для ядерной энергетики (ядерный центр в Дубне), нефте- и газопроводов; прогнозирование политики; моделирование процесса эволюции Дарвина и разнообразных медико-биологических процессов и явлений, в частности, моделирование эмоций; создание учебных программ и комплексов для школьников, студентов и научных сотрудников; автоматизация военной отрасли и создание вычислительных машин для ПВО страны; разработка комплекса "Дельта" для приёма и обработки изображений кометы Галлея; кибернетика; работы по автоматизации научной деятельности, созданию роботов, распознаванию машинами человеческой речи и созданию машинного перевода, химической, медицинской, экономической и теоретической кибернетике, программированию, искусственному интеллекту, теории систем и государственному управлению.
Что мы можем узнать, посетив этот музей?
Выдающийся советский и украинский учёный Виктор Михайлович Глушков родился 24 августа 1923 г. в городе Шахты Ростовской области в семье горного инженера Михаила Ивановича Глушкова. В 1948 году Глушков параллельно закончил два высших учебных заведения (Новочеркасский политехнический институт и Ростовский университет) и получил дипломы о высшем техническом и высшем математическом образовании. Потом защитил кандидатскую, а вскоре и докторскую диссертации.
Среди материалов комнаты-музея можно увидеть студенческие билеты Глушкова – студента Новочеркасского политехнического института и Ростовского госуниверситета, зачётную книгу, сделанную Виктором Михайловичем собственноручно, дипломы об окончании этих учебных заведений.
На стенах висят фотографии отца и матери Глушкова, аттестат о среднем образовании, фото, где будущий учёный увлечённо играет в шахматы, читает книги, собирает радиоприёмник.
Глушков работал в Киеве с 1956 года: сначала заведующим лабораторией вычислительной техники Института математики АН УССР, а затем директором Вычислительного центра АН УССР (1957), организованного на базе этой лаборатории по его инициативе.
В этом 2017 году Институт кибернетики им.В.М. Глушкова отмечает свой 60-й день рождения. В 1962 году Вычислительный центр реорганизовали в Институт кибернетики АН УССР, его директором Виктор Михайлович оставался до конца жизни.
В Институте кибернетики под его научным руководством была разработана ЭВМ «Киев» и первая в Украине и СССР полупроводниковая управляющая машина широкого назначения «Днепр».
Предшественниками персональных компьютеров стали машины для инженерных расчётов «Проминь» (1963), «Мир-1» (1966), «Мир-2» (1969), в которых была реализована предложенная Виктором Михайловичем идея ступенчатого микропрограммного управления. Обо всём этом рассказывают экспонаты музея.
Глушковым был опубликован ряд новаторских трудов в области высшей алгебры, теории автоматов, теории ЭВМ, экономической кибернетики, теории автоматизированных систем управления и систем искусственного интеллекта.
Виктор Михайлович решил обобщённую пятую проблему Гильберта.
Среди весомых результатов учёного – создание общей теории цифровых автоматов и дискретных преобразователей, разработка вычислительных машин с интерпретацией алгоритмических языков высокого уровня.
С его именем связано внедрение вычислительных машин и открытие принципиально нового макроконвейерного способа организации вычислений.
В экспозиции уделено большое внимание работам Глушкова по макроконвейеру, эти работы нашли применение в трудах украинских учёных сегодня. Макроконвейерная схема организации вычислений уже реализована в кластерных компьютерах серии СКИТ Института кибернетики. Сегодня этому направлению уделяется большое внимание учёными во всём мире.
Глушков был инициатором и одним из руководителей работ по созданию ЕГСВЦ (Единой Государственной Сети Вычислительных Центров), на базе которой планировалось развернуть Общегосударственную автоматизированную систему управления (ОАСУ), которая позволила бы перевести управление экономикой на научную основу и вывести страну далеко вперёд в экономическом соревновании мировых сверхдержав. Этому проекту Виктор Михайлович посвятил большую часть своей жизни.
Его международная научная деятельность хорошо известна. Он неоднократно был членом программных комитетов таких известных организаций, как Международная федерация по обработке информации (IFIP) и Международная федерация по автоматическому управлению (IFAC), выполнял обязанности консультанта правительств Болгарии, Германской Демократической Республики (ГДР), Чехо-Словацкой Социалистической Республики, был ведущим экспертом ООН в области кибернетики, существенно влиял на формирование тематики Международного института прикладного системного анализа (IIАSА).
Многие из его многочисленных научных статей и монографий были переведены на иностранные языки. Его приглашали читать лекции в США, Англию, Францию, Испанию, Италию, Индию, Мексику, Японию и другие страны.
В.М. Глушков был избран иностранным членом Болгарской (1974 г.), Немецкой (ГДР, 1975 г.), Польской (1977 г.) академий наук.
В 1996 году международное компьютерное сообщество посмертно наградило В.М. Глушкова медалью «Пионер кибернетики». Эта медаль присваивается за самые выдающиеся достижения в области компьютерной техники.
В СССР работы Глушкова были отмечены Ленинской и Государственными премиями, ему было присвоено звание Героя Социалистического труда.
Инициированные Виктором Михайловичем в 1960-ые годы фундаментальные и прикладные исследования, в основу которых была положена концепция интеграции математики, вычислительной техники и кибернетики, составили в совокупности то, что через 20 лет получило название информационных технологий.
Современники не всегда способны в полной мере осознать и оценить значение деятельности того или иного учёного. Реальная оценка приходит значительно позже, когда научные результаты и идеи проверяются временем.
Мемориальная комната-музей В.М. Глушкова
Мемориальная комната-музей В.М. Глушкова
Мемориальная комната-музей В.М. Глушкова
Мемориальная комната-музей В.М. Глушкова
С годами мы всё более чётко видим, что выдающийся учёный Виктор Михайлович Глушков опередил время. Многие его идеи только приобретают актуальность сегодня.
Это и проектирование вычислительных систем, и макроконвейер, и Общая Государственная Автоматизированная Система, которая так и не воплощена в жизнь в полном объёме и вокруг которой не стихают дискуссии до сих пор.
Обо всём этом рассказывается в экспозиции комнаты-музея В.М. Глушкова.
В.В. Глушкова, кандидат физико-математических наук, старший научный сотрудник Института кибернетики НАН Украины
Из интервью Виктора Михайловича газете «Комсомольская правда», 21 сентября 1974 г.
– Известны случаи, когда выпускники вузов, придя в НИИ, разочаровываются в науке. В чём причина? То ли молодые специалисты неверно представляют себе творчество учёного, то ли наука не даёт им того, о чём они мечтали?
– Если молодой человек ещё в школе решил посвятить себя науке – что ж, в добрый час! Но только мечтать мало, надо заранее готовиться к научной работе. Меж тем даже студенты и то откладывают это на «потом», дескать, вот закончу вуз, вооружусь солидным объёмом знаний, а уж тогда, засучив рукава, начну дерзать в НИИ.
Но если молодой человек не приобщился к научной работе ещё на первом курсе, то потом, попав в НИИ, он напрасно лелеет надежду на какой-то скачок: как правило, такой специалист оказывается совершенно не подготовленным к научной деятельности. И в этом, как мне кажется, одна из главных причин не столь уж редкого «разочарования».
Конечно, чтобы прокладывать новые пути в науке, нужна широкая эрудиция. Но уже на первом курсе, а тем более на втором и третьем, студент может успешно пробовать свои силы на научном поприще. Более того, он просто обязан это делать, если всерьёз решил посвятить себя творческому поиску. Студент может и должен чувствовать себя на равных с маститым учёным.
Конечно, мой совет кажется несколько дерзким. Но ведь маститый учёный отличается от способного студента или даже школьника, главным образом, своей эрудицией, объёмом знаний.
Бывает и так, что успешный старт порой оборачивается разочарованием. Ещё в школе молодой человек проявил себя способным математиком. Он быстрее своих товарищей решал сложные задачи, побеждал на математических олимпиадах. И в вузе всё шло хорошо. Постепенно, порой сам того не замечая, человек привыкает к лёгким успехам и останавливается в дальнейшем росте.
Так приходит разочарование – человеку не удалось легко и быстро сказать своё веское слово в науке. Но ведь иначе и быть не могло. Когда студент приходит в НИИ, то здесь ему предстоит учиться ещё с большим напряжением, чем в вузе. Кроме того, в науке очень много черновой работы, к которой, к сожалению, далеко не все выпускники институтов готовы.
Иногда виновата современная художественная литература. Читаешь иной роман, и диву даёшься: до чего легко молодой учёный – раз-два! – вывел формулу, построил уникальную машину, создал новую установку.
Стоит ли после этого удивляться тому, что некоторые выпускники школ и даже вузов надеются, что им и выпадет такое счастье – сразу же сделать великое открытие! А на самом деле серьёзного успеха лихим кавалерийским наскоком не добьёшься. Тем более что сейчас центр тяжести большинства наук смещается в сторону всё более и более трудных проблем.
Конечно, если заглянуть в минувшее столетие, а тем более в XVIII или XVII век, то убеждаешься, что сравнительно простых вопросов, для решения которых нужна вспышка гения, тогда было значительно больше. Но и Эдисон говорил, что у него лишь один процент гения и девяносто девять процентов пота!
Наконец, ещё одна причина. Конечно, и сегодня в науке можно работать индивидуально. Но крайне редко, например, в некоторых разделах теоретической математики. Удельный вес таких уединённых уголков резко уменьшается с каждым днём.
Вот почему мне ещё раз хочется сказать молодым: будьте активны. Только от вас зависит ваше будущее в науке.
Джерело:
17.04.1926
Відділення інформатики
Академік НАН України
Доктор технічних наук
Професор
Лауреат премій ім. В.М.Глушкова (1990 р.)
В.М.Глушков Безпаперова інформатика
В.М.Глушков Безпаперова інформатика
Мозг академика Глушкова
Мозг академика Глушкова
Виктор Глушков. Кибернетика
Виктор Глушков. Кибернетика
Віктор Михайлович Глушков
Віктор Михайлович Глушков
ОГАС. Предсказание краха экономики СССР
ОГАС. Предсказание краха экономики СССР
glushkov 90
glushkov 90
Дочь академика Глушкова: «На спор отец десять часов кряду декламировал по памяти стихи»
— Когда мой папа был еще совсем маленьким, его бабушка Ефимия Петровна в 53 года освоила грамоту, чтобы читать внуку детские книжки, — говорит дочь основателя Института кибернетики НАН Украины академика Виктора Глушкова Вера. — Но уже в четыре с половиной года папа научился читать, и литература — художественная и научно-популярная — стала его увлечением. Когда пошел в школу, быстро завоевал репутацию вундеркинда, обожал точные науки, в подростковом возрасте за летние каникулы самостоятельно выучил вузовский курс математики и алгебры. Его детство пришлось на 1920—1930-е годы. О телевидении многие тогда даже не слышали, а мой папа со своим отцом, моим дедушкой, Михаилом Ивановичем (он был дипломированным геологом, закончил Екатеринославский горный институт) собрали телевизионный приемник, принимали с его помощью экспериментальные телетрансляции, которые велись из Киева с 1 февраля 1939 года. Семья тогда жила в Ростовской области в городе Шахты.
*Вера Глушкова. Фото Сергея Тушинского, «ФАКТЫ»
Отец был человеком любознательным. Один из его любимых литературных героев — Фауст, стремившийся познать все тайны мира. В юности папе пришла идея освоить технику гипноза. Хотя из этой затеи ничего не вышло, но пользу от штудирования книг и статей по гипнозу он извлек — почерпнутые в них знания помогли ему разработать собственную технику запоминания больших объемов информации и скорочтения. Отец знал несчетное количество стихов, в том числе на немецком языке, который учил в школе (кстати, во взрослом возрасте он освоил английский). На спор десять часов кряду декламировал на память стихи. А еще мой папа в юные годы страстно увлекался спортом. Он был не очень крепкого телосложения. Чтобы стать сильным и ловким, занимался волейболом, боксом, бегом на лыжах, плаванием.
— Когда Гитлер напал на Советский Союз, вашему отцу шел 18-й год. Со школьной скамьи он пошел на фронт?
— Школу окончил в 1941 году, выпускной бал у него был 21 июня. Утром папа вернулся домой, включил собранный с отцом радиоприемник и из программы немецкой радиостанции узнал, что фашистская Германия напала на СССР. Вместе с друзьями пошел в военкомат, просил направить его в артиллерийское училище. У отца было плохое зрение, без очков он почти не видел, поэтому его признали непригодным к воинской службе даже в военное время. Так что на фронт папа не попал. Глушкова-старшего отправили в эвакуацию с техникумом, преподавателем которого он был. Виктор с матерью Верой Львовной ушли из города, когда летом 1942 года во время наступления на Сталинград гитлеровцы подходили к Шахтам. Бабушка с папой добрались до переправы через реку Дон и наткнулись там на прорвавшиеся немецкие танки. Пришлось поворачивать домой. Моя бабушка стала участницей подполья, а папа собрал для подпольщиков несколько приемников.
Во время оккупации произошла страшная трагедия в жизни моего отца: фашисты расстреляли его маму. Кто-то выдал врагу, что она была депутатом городского совета. О том, что гитлеровцы арестовали Веру Львовну, Виктор узнал от соседей. Они встретили его на улице, сообщили эту новость и сказали, что домой идти опасно. Папа прятался в одном из заброшенных строений, по ночам ходил на поля добывать мерзлую картошку. Подкрадывался к зданию гестапо, надеясь, что повезет увидеть маму. Только когда город был освобожден, узнал, что ее расстреляли. Меня назвали в ее честь.
*Глушков с женой Валентиной
— Где познакомились ваши родители?
— Они вместе учились в Новочеркасском индустриальном институте. Это было в первые послевоенные годы. Знаете, отец обладал даром общения — был блестящим рассказчиком и собеседником. Тем и завоевал сердце моей мамы Валентины. Так случилось, что они расстались на длительный период. После четвертого курса Виктор захотел перевестись в Ростовский университет. Для этого ему следовало сдать там 25 экзаменов и зачетов. Сделать это за один день не успел. Преподаватели разошлись по домам, и отец разыскивал их по городу. Профессора астрономии нашел, когда тот стоял в очереди, чтобы отоварить хлебные карточки, и прямо там сдал ему экзамен. Места в общежитии Ростовского университета не оказалось, поэтому Виктору разрешили готовить дипломную работу дома в Шахтах. Он уехал туда, и связь с Валентиной прервалась. Через год она сама написала ему письмо. Папа приехал к ней и четко расставил акценты: «Знаю, что все время буду посвящать науке. Следовательно, мне нужна жена, которая возьмет на себя заботы о доме. Если ты, Валя, на это согласна, выходи за меня замуж». У них родились двое детей — я и моя сестра Ольга.
— Как получилось, что семья переехала в Киев?
— Эта история непосредственно связана с тем, что в 32 года моему отцу удалось найти решение одной из фундаментальных проблем математики. Произошло это во время отпуска на Кавказе летом 1955 года. Мои родители шли по Военно-Грузинской дороге, и папе пришло решение. Объясню, о чем идет речь. В начале ХХ века выдающийся немецкий ученый Давид Гильберт сформулировал 23 глобальные проблемы математики. Самые светлые головы человечества справились с шестнадцатью. Одна из них, пятая, на счету Виктора Глушкова. По этой теме он защитил докторскую диссертацию. Столь весомое достижение принесло ему мировое признание. До этого отец преподавал на Урале в Лесотехническом институте города Свердловска, куда его с женой отправили работать по распределению. Когда отец нашел решение одной из проблем Гильберта, ему предложили на выбор работу в Москве, Ленинграде или Киеве. Мама сказала: «Хочу на юг». Поэтому решили ехать в Украину.
*Виктор Глушков с женой и дочерью Верой
Однажды папу пригласили в Париж, вероятно, на форум математиков. Одним из пунктов программы был обед у президента Франции генерала Шарля де Голля. Так что отец побывал в Елисейском дворце, во время обеда сидел возле Валери Жискар д’Эстена — будущего президента Франции.
В ходе той первой в жизни отца поездки за границу произошел инцидент, который мог ему серьезно навредить. Советская делегация ехала колонной, машина, в которой находился Глушков, была замыкающей. По какой-то причине она отстала, а водитель плохо знал Париж и растерялся. Мой отец показал дорогу. Узнав об этом, французские контрразведчики насторожились: почему этот ученый так хорошо знает парижские улицы? Может, он иностранный шпион? Разгадка крылась в том, что папа, читая литературные произведения, прослеживал маршруты перемещения героев книг в городах, в которых происходили описываемые события. Поэтому неплохо знал не только Париж, но и столицы других стран. К счастью, спецслужба во всем разобралась. Отец затем полмира объездил. Работая в Институте кибернетики АН Украинской ССР, был также советником Генерального секретаря ООН.
— В Киеве Глушков впервые получил высокую должность. Кто учил его работе руководителя?
— Он рассказывал, что ему очень помогла в практических вопросах книга выдающегося ученого и организатора науки, основателя Института электросварки в Киеве Евгения Оскаровича Патона (отец нынешнего президента Национальной академии наук Украины Бориса Патона). Вначале папа стал сотрудником вошедшей в историю науки лаборатории вычислительной техники. Напомню, там под руководством академика Сергея Лебедева была создана первая в континентальной Европе ЭВМ — малая электронно-счетная машина (МЭСМ). Лебедева затем направили на работу в Москву, а моего отца назначили на его место. Он лично подбирал себе новых сотрудников среди выпускников вузов: присутствовал на экзаменах, читал дипломные работы. С этими молодыми ребятами отец создал Институт кибернетики, получивший признание в мире благодаря своим разработкам. Звездный состав сотрудников института, подобранный Глушковым, продуцировал много блестящих идей в математике. Эти записи сохранились в архиве, и за ними охотятся зарубежные коллеги. Дело в том, что математические идеи, в отличие от технических, не устаревают. Поэтому то, что придумали киевские математики в 1960-х, не потеряло актуальности. Коллеги из Китая, приезжая в Киев, открытым текстом просят: «Разрешите поработать в архиве Института кибернетики».
— Где ваша семья поселилась после переезда в столицу Украины?
— Вначале жили в маленьком домике в Феофании (тогда это был пригород). Но я тот дом не помню — была еще очень маленькой. А вот квартиру в «хрущевке» на проспекте Науки помню хорошо. Одну из трех комнат отвели под кабинет отца. Возвращаясь вечером из института, он продолжал работать. Даже когда усаживался на кухне перекусить, неизменно просматривал какие-то записи. Тут нужно сказать, что папа очень много времени проводил в командировках. Ему даже выделили служебную квартиру в Москве, поскольку каждую неделю ездил туда. Шутил по этому поводу: «Еду в Москву разгонять тоску».
Затем с проспекта Науки мы переехали в самый центр Киева, на улицу Банковую, где сейчас находится администрация президента Украины. Дом, в котором мы там жили, выходит фасадом на улицу. Перпендикулярно ему во дворе стояла многоэтажка дореволюционной постройки, несколько лет назад ее снесли. Когда здание разрушали, тот дом одновременно приснился мне и моей родной сестре Ольге, живущей в Москве.
Институт кибернетики, который возглавлял мой отец, тесно сотрудничал с военными: создавал компьютерные системы для подводных лодок, противовоздушных комплексов, авиации… Поэтому после Банковой отцу дали квартиру в «генеральском» доме на улице Ярославов Вал. Одним из наших соседей там был генерал Борис Громов, руководивший затем выводом советских войск из Афганистана.
*Виктор Глушков (на фото крайний слева) обсуждает со своими сотрудниками конструкцию новой ЭВМ. Снимок 1978 года
— У вашего отца были увлечения помимо работы?
— Он был заядлым футбольным болельщиком. Когда создавал компьютерный комплекс для тренировочной базы киевского «Динамо», подружился с его легендарным тренером Валерием Лобановским. В октябре 1975 года папа сказал нам с Олей: «Идете со мной на футбол, эту игру запомните на всю жизнь». Это был действительно незабываемый матч за Суперкубок между обладателем Кубка кубков киевским «Динамо» и выигравшей в тот год Кубок европейских чемпионов мюнхенской «Баварией». Когда наши забили первый мяч в ворота соперника, я, конечно, вскочила и закричала: «Го-о-ол!» Затем хотела сесть, но оказалось некуда: людей в рядах было так много, что мое место заняли.
Зимой мы с отцом смотрели по телевизору все важнейшие хоккейные игры. Благодаря своей общительности папа познакомился в Москве с игроками сильнейшей в бывшем Советском Союзе командой по хоккею ЦСКА и получил в подарок вратарскую клюшку с их автографами.
Еще одно увлечение отца — рыбалка. Вскоре после переезда в Киев он подружился с ученым Виталием Деркачом. На моторной лодке, которую купил папа, они выезжали рыбачить, причем порой поднимались далеко вверх по течению, где Припять впадает в Днепр. Вскоре к этой компании присоединились другие ученые. Как правило, мужчины ездили на рыбалку без жен. Но иногда все же брали с собой семьи, поэтому я тоже немного поездила с ними.
Самым лучшим отдыхом от напряженной работы папа считал именно жизнь на реке, предпочитал проводить там весь отпуск. С друзьями забирались подальше от Киева, ставили на берегу палатки и жили там несколько недель, питаясь в основном рыбой. Виталий Деркач вспоминал, как однажды он один пошел рыбачить, а все остальные остались в лагере. «Вы еще будете целовать мне ноги за то, что наловлю окуней на уху», — заявил он. Когда вернулся, возле палаток стояло чучело, под которым красовалась на песке надпись «Место для целования ног». Папа и зимой рыбачил, даже пристрастился к купанию в проруби.
Несколько раз всей семьей мы ездили на море в Болгарию по приглашению лидера этой страны Тодора Живкова. Но там папа почти не отдыхал — брал с собой много рукописей.
— Ваш отец рассказывал, как пришла идея создать первый в мире персональный компьютер?
— На лебедевской малой электронно-счетной машине могли работать только те, кто ее создавал: она была очень сложной в использовании. Имела внушительные размеры — занимала целый зал в здании монастыря в Феофании. Там размещалась лаборатория пионеров отечественной кибернетики. Сотрудники Лебедева управляли машиной с помощью штекеров, вставляя их в ячейки в различных комбинациях.
Жизнь требовала создать ЭВМ, на которой мог работать обычный пользователь. Под руководством отца разработали машины «Промiнь» и три модификации «МИР» («Машина инженерных расчетов»). Они были размером с письменный стол. Информация вводилась с помощью электронного пера, которым писали по экрану. К сожалению, в начале 1970-х правительство СССР приняло решение сделать ставку на копии машины американской компании IBM, у которой была гораздо более совершенная машина четвертого поколения. Отец писал правительству: «Если уж так хочется копировать разработки этой компании, следует купить самую новую машину американцев через Индию». Советский Союз не мог сделать такую покупку напрямую, поскольку против него действовали санкции. Но к папе, к сожалению, не прислушались.
Также не удалось воплотить опередившую свое время на несколько десятилетий революционную идею Общегосударственной автоматизированной системы (ОГАС), включавшую, кроме прочего, внедрение электронных денег. Суть ОГАС — широчайшее использование компьютеров в управлении всеми предприятиями и государственными структурами. ОГАС давала возможность оперативно реагировать на любые ситуации, просчитывать события на несколько шагов вперед. Ведущие страны мира только сейчас начинают осознавать необходимость такого рода системы. А у нас она могла быть внедрена еще 50 лет назад, если бы руководство СССР пошло навстречу предложениям Глушкова.
Джерело:
Під керівництвом В.М. Глушкова розпочато роботи по створенню універсальної обчислювальної машини «Київ». Стала до ладу 1959 (Обчислювальний центр АН УРСР).
В.М. Глушков побудував теорію локально-нільпотентних локально-бікомпактних груп у цілому.
1956
Постановою Президії АН УРСР на базі Лабораторії обчислювальної техніки Інституту математики АН УРСР створено Обчислювальний центр АН УРСР (директор – В.М. Глушков) (з 1962 – Інститут кібернетики АН УРСР, з 1982 – Інститут кібернетики ім. В.М. Глушкова АН УРСР).
В.М. Глушков розв’язав узагальнену п’яту проблему Гільберта.
В.М. Глушков заклав основи теорії цифрових автоматів
1957
На Загальних зборах АН УРСР обрано нових дійсних членів і членів-кореспондентів АН УРСР.
Обрані дійсними членами:
І.П. Крип’якевич (історія України);
Б.Є. Патон (електрозварювання).
Обрані членами-кореспондентами:
О.І. Ахіезер (експериментальна ядерна фізика);
С.М. Бібіков (археологія);
С.Я. Брауде (радіофізика і електроніка);
В.М. Глушков (алгебра);
І.О. Гуржій (історія України періоду феодалізму);
Ю.О. Митропольський (математична фізика);
О.О. Нестеренко (економіка);
Л.М. Новиченко (історія української літератури);
О.С. Парасюк (математична фізика);
М.В. Пасічник (експериментальна ядерна фізика);
М.І. Супруненко (історія України радянського періоду);
О.Я. Усиков (радіофізика і електроніка);
М.З. Шамота (літературознавство, теорія соціалістичного реалізму).
В.М. Глушков висунув ідею створення універсальної керуючої машини.
1958
Почалася дослідна експлуатація ЕОМ «Київ», в якій вперше реалізували асинхронний спосіб керування та апаратну підтримку адрес вищих рангів (В.М. Глушков, Л.Н. Дашевський, С.Б. Погребинський, К.О. Шкабара, К.Л. Ющенко)
1959
На загальних зборах АН УРСР обрано її нових членів:
академіками обрані:
М.К. Янгель (механіка);
Г.Є. Павленко (гідромеханіка);
А.Д. Коваленко (прикладна теорія пружності);
З.І. Некрасов (металургія чавуну);
І.М. Федорченко та І.М. Францевич (обидва – порошкова металургія);
С.І. Пекар (теоретична фізика);
Ю.О. Мітропольський (математична фізика);
В.М. Глушков (обчислювальна математика і техніка);
О.В. Погорєлов (геометрія);
М.В. Пасічник (експериментальна ядерна фізика);
Ф.Д. Овчаренко (колоїдна хімія);
В.А. Ройтер (фізична хімія);
В.С. Гутиря (хімія нафти);
О.В. Кірсанов (органічна хімія);
С.І. Субботін (геофізика);
О.Ф. Макарченко (нейрофізіологія).
Членами-кореспондентами обрані:
О.Г. Івахненко та В.М. Михайловський (обидва зі спеціальності автоматика);
Г.В. Карпенко (механіка матеріалів);
М.О. Кільчевський (прикладна теорія пружності);
К.С. Борисенко (гірнича механіка);
Ю.М. Даденков (гідравліка);
І.Л. Повх (аерогазодинаміка);
Г.В. Самсонов (металургія рідкісних металів);
Г.Є. Пухов (обчислювальна математика і техніка);
В.О. Марченко (математичний аналіз); В.Є. Іванов (фізика металів);
Є.С. Боровик (фізика низьких температур);
Б.І. Вєркін (фізика напівпровідників); О.О. Галкін(радіоспектроскопія);
Є.П. Федоров (астрономія);
П.Г. Борзяк (фізична електроніка);
К.А. Корнєв (хімія високомолекулярних сполук);
Л.А. Кульський (хімія і технологія очистки води);
К.Б. Яцимірський (хімія комплексних сполук);
І.Г. Підоплічко (палеозоологія);
В.Й. Білай (антибіотики);
О.В. Топачевський (гідробіологія);
В.П. Зосимович (генетика і селекція рослин);
О.С. Короїд (політекономія).
Передано у серійне виробництво керуючу машину широкого призначення «Дніпро» (колектив учених і виробничників на чолі з В.М. Глушковим і Б.М. Малиновським).
1961
Відбулися Загальні збори АН УРСР, на яких обрано новий склад її Президії. Президентом став представник молодшого покоління українських вчених, 43-річний академік АН УРСР Б.Є. Патон, який вже мав досвід науково-організаційної роботи, працюючи з 1950 заступником директора, а з 1953 – директором Iнституту електрозварювання АН УРСР.
Віце-президентами АН УРСР обрано В.М. Глушкова, О.Ф. Макарченка і М.П. Семененка, головним ученим секретарем Президії АН УРСР став Г.С. Писаренко.
В.М. Глушков зі співробітниками розробив передескізний проект єдиної державної мережі обчислювальних центрів.
Вийшла книга В.М. Глушкова «Синтез цифрових автоматів», в якій викладено основи розробленої ним теорії ЕОМ.
1962
Учені Iнституту кібернетики АН УРСР під керівництвом В.М. Глушкова висунули концепцію створення мереж ЕОМ, ієрархічних автоматизованих систем управління народним господарством, загальнодержавної автоматизованої системи. З 1964 почалися роботи по створенню автоматизованих систем управління підприємствами.
Розроблено ідеї інтерпретації мов високого рівня (Інститут кібернетики АН УРСР, науковий керівник – В.М. Глушков).
1963
В.М. Глушков зі співробітниками розробив передескізний проект єдиної державної мережі обчислювальних центрів.
Присуджено Ленінську премію:
В.М. Глушкову – за цикл праць з теорії цифрових автоматів (1960–1962);
Є.П. Кирилюку, Є.С. Шабліовському – за цикл теоретичних досліджень літературної, історичної та філософської спадщини Т.Г. Шевченка;
О.Т. Гончару – за роман «Тронка» (1963);
О.С. Коломійченку – за участь у вдосконаленні та широкому впровадженні в лікувальну практику операцій з відновлення слуху у хворих отосклерозом;
В.Ф. Уткіну, І.І. Іванову – за розробки в галузі ракетно-космічної техніки.
Створено першу систему автоматизації проектування вузлів та блоків цифрової обчислювальної техніки (В.М. Глушков, Ю.В. Капітонова, О.А. Летичевський).
Вийшла монографія В.М. Глушкова «Вступ до кібернетики».
1964
Розроблено ідеї інтерпретації мов високого рівня (Інститут кібернетики АН УРСР, науковий керівник – В.М. Глушков).
Передано у виробництво електронну обчислювальну машину «МИР-1» (колектив учених на чолі з В.М. Глушковим і А.О. Стогнієм).
1965
Відбулися Загальні збори АН УРСР, на яких президент АН УРСР Б.Є. Патон виступив з доповіддю про перспективи розвитку наукових досліджень у АН УРСР. На них також президентом АН УРСР переобрано Б.Є. Патона, віце-президентами стали М.П. Семененко, В.М. Глушков, В.С. Гутиря, І.К. Білодід. Членами Президії АН УРСР обрані М.М. Боголюбов, О.О. Галкін, Г.С. Писаренко, Р.Є. Кавецький, О.Я. Усиков, академіками-секретарями – Ю.О. Митропольський, О.С. Парасюк, С.І. Субботін, І.М. Федорченко, К.Б. Яцимирський, І.Г. Підоплічко, Р.В. Чаговець, І.О. Гуржій, М.З. Шамота.
Затверджені директорами інститутів: Г.В. Логвинович (Інститут гідромеханіки), І.І. Данилюк (Донецький обчислювальний центр), М.М. Боголюбов (Інститут теоретичної фізики), О.О. Галкін (Донецький фізико-технічний інститут), А.Ф. Прихотько (Інститут фізики), В.О. Єфімов (Інститут проблем лиття), Ю.С. Ліпатов (Інститут хімії високомолекулярних сполук), С.М. Московець (Інститут мікробіології і вірусології), М.Л. Рева (Центральний республіканський ботанічний сад), С.М. Ямпольський (Інститут економіки), М.З. Шамота (Інститут літератури ім. Т.Г. Шевченка).
Запропоновано iдею схемної реалiзацiї мов високого рiвня (В.М. Глушков, З.Л. Рабінович, А.О. Стогнiй та ін.; Інститут кібернетики АН УРСР).
В.М. Глушков і З.Л. Рабинович опублікували працю «Про деякі проблеми розвитку алгоритмічних структур обчислювальних машин», що відкрила новий напрям досліджень – розвиток структур та архітектур ЕОМ.
1966
Президія АН УРСР присудила премію ім. М.М. Крилова В.М. Глушкову за цикл робіт з теоретичної кібернетики, присвячених формальним методам проектування електронних обчислювальних машин.
Під керівництвом В.М. Глушкова здано в експлуатацію першу в СРСР автоматизовану систему управління (АСУ) «Львів» на Львівському телевізійному заводі,розроблену вченими Інституту кібернетики АН УРСР.
Здано у виробництво інформаційно-керуючу систему «Дніпро-2» з можливостями мультидоступу і діалогового налагодження програм мовою «Алгамс» та пакетною обробкою в реальному часі для автоматизованих систем керування (В.М. Глушков, А.О. Стогнiй, А.Г. Кухарчук та ін.; Інститут кібернетики АН УРСР, НВО «Електронмаш»).
1967
Присуджено Державну премію СРСР:
С.М. Кожевникову – за участь у створенні та широкому впровадженні в промисловість високопродуктивних універсальних станів холодної прокатки труб з комплексом нових механізмів;
В.М. Глушкову, С.Б. Погребинському, В.Д. Лосєву, О.А. Летичевському, Ю.В. Благовєщенському, І.М. Молчанову, А.О. Стогнію – за розробку нових принципів побудови структур малих машин для інженерних розрахунків та математичного забезпечення до них, впроваджених в електронній обчислювальній машині серії «Мир»;
Р.І. Шашкевичу, С.Л. Мандельбергу, Р.І. Лашкевичу – за участь у створенні нових способів масового виробництва зварних труб діаметром 1020 і 1220 міліметрів для газо- та нафтопроводів;
М.Ф. Герасюті – за розв’язання проблем польоту перших космічних кораблів;
В.Я. Остренку – за роботи в галузі металургії.
1968
Відбулися Загальні збори АН УРСР, присвячені результатам її діяльності за 1968 і завданням на 1969.
На Загальних зборах АН УРСР затверджені директорами інститутів: Ю.О. Митропольський (Інститут математики АН УРСР), В.М. Глушков (Інститут кібернетики АН УРСР), В.О. Кононенко (Інститут механіки АН УРСР), В.Н. Гріднєв (Інститут металофізики АН УРСР), О.Я. Усиков (Інститут радіофізики і електроніки АН УРСР), В.Є. Іванов (Фізико-технічний інститут АН УРСР), Б.І. Вєркін (Фізико-технічний інститут низьких температур АН УРСР), О.М. Мілях (Інститут електродинаміки АН УРСР), С.І. Субботін (Інститут геофізики АН УРСР), М.П. Семененко (Інститут геохімії і фізики мінералів АН УРСР), Є.П. Федоров (Головна астрономічна обсерваторія АН УРСР), Б.Є. Патон (Інститут електрозварювання АН УРСР), І.М. Францевич (Інститут проблем матеріалознавства АН УРСР), Г.В. Карпенко (Фізико-механічний інститут АН УРСР), Ю.К. Делімарський (Інститут загальної і неорганічної хімії АН УРСР), О.І. Бродський (Інститут фізичної хімії АН УРСР), О.Д. Куриленко (Інститут колоїдної хімії і хімії води АН УРСР), В.Ф. Копитов (Інститут газу АН УРСР), І.Г. Підоплічко (Інститут зоології АН УРСР), О.В. Топачевський (Інститут гідробіології АН УРСР), А.М. Окснер (Інститут ботаніки АН УРСР), В.І. Шинкарук (Інститут філософії АН УРСР), Ф.П. Шевченко (Інститут археології АН УРСР), В.М. Корецький (Інститут держави і права АН УРСР), М.Е. Сиваченко (Інститут мистецтвознавства, фольклору та етнографії АН УРСР).
Указом Президії Верховної Ради СРСР за великі заслуги в розвитку науки і підготовки кадрів В.М. Глушкову присвоєно звання Героя Соціалістичної Праці.
Створено і рекомендовано в серійне виробництво ЕОМ «МИР-2» з ефективною системою аналітичних і символьних перетворень та комфортним інтерфейсом користувача. Прообраз сучасних персональних комп’ютерів (В.М. Глушков)
1969
Відбулися Загальні збори АН УРСР, присвячені результатам її діяльності в 1969 і завданням на 1970. На них також президентом Академії переобрано Б.Є. Патона, віце-президентами стали І.К. Білодід, В.М. Глушков, В.С. Гутиря, Г.С. Писаренко, А.А. Смирнов. Затверджено академіки-секретарі Відділень: Ю.О. Митропольський (Відділення математики, механіки і кібернетики), В.Н. Гріднєв (Відділення фізики), С.І. Субботін (Відділення наук про Землю і Космос), І.М. Федорченко (Відділення фізико-технічних проблем матеріалознавства), І.Т. Швець (Відділення фізико-технічних проблем енергетики), К.Б. Яцимирський (Відділення хімії і хімічної технології), Р.В. Чаговець (Відділення біохімії, біофізики і фізіології), О.П. Маркевич (Відділення загальної біології), Б.М. Бабій (Відділення економіки, історії, філософії і права), М.З. Шамота (Відділення літератури, мови і мистецтвознавства).
Присуджено Державну премію УРСР в галузі науки і техніки:
П.Ф. Фільчакову, Б.Г. Панчишину – за розроблення методів математичного моделювання рівнянь еліптичного типу і їх впровадження в різні галузі народного господарства;
В.І. Ляшенку, В.Г. Литовченку, І.І. Степку, Л.В. Ляшенко – за працю «Електронні явища на поверхні напівпровідників»;
М.Е. Гарфу, І.І. Іщенку, Е.Я. Філатову, Є.Г. Буглову, В.Є. Павловському, Р.Ф. Кубяку, І.І. Синюку – за створення і впровадження комплексу машин для програмних випробувань на втому матеріалів і конструкцій;
В.М. Глушкову, В.І. Скурихіну, В.В. Шкурбі, В.К. Кузнецову, Т.П. Подчасовій, А.О. Морозову – за розроблення і впровадження системи управління радіотехнічним підприємством масового виробництва – системи «Львів»;
О.П. Чекмарьову – за участь у розробленні, освоєнні і широкому промисловому впровадженні нового високопродуктивного процесу одночасної прокатки двох зливків на великих обтискних станах;
Г.М. Малахову – за докорінне вдосконалення методів підземної розробки потужних рудних родовищ;
В.І. Клокову, М.В. Ковалю, І.І. Слиньку – за тритомну працю «Українська РСР у Великій Вітчизняній війні Радянського Союзу (1941–1945 рр.)».
Опубліковано монографію В.М. Глушкова та ін. «Обчислювальні машини с розвиненими системами интерпретації», яка містила теоретичне обгрунтування розвитку ЕОМ у напрямку реалізації мов високого рівня.
1970
Видано першу у світі «Енциклопедію кібернетики» російською та українською мовами (головний редактор – В.М. Глушков).
1972
Відбулися Загальні збори АН УРСР, на яких обговорено результати її наукової діяльності в 1972 і завдання на 1973. Збори затвердили «Положення про вибори в АН УРСР». З доповіддю на Зборах виступили: В.Ф. Копитов «Охорона повітря від забруднення», О.В. Топачевський «Проблема чистої води континентів в Океані», М.М. Паламарчук «Соціально-економічні аспекти проблем використання природних ресурсів». Затверджено директорів інститутів АН УРСР: математики – Ю.О. Митропольського; механіки – В.О. Кононенка; кібернетики – В.М. Глушкова; гідромеханіки – О.Я. Олійника; металофізики – В.Н. Гріднєва; фізико-технічного низьких температур – Б.І. Вєркіна; радіофізики і електроніки – В.П. Шестопалова; Головної астрономічної обсерваторії – І.К. Коваля; геохімії і фізики мінералів – М.П. Семененка; геофізики – С.І. Субботіна; геологічних наук – В.Я. Дідковського; електрозварювання – Б.Є. Патона; проблем матеріалознавства – В.І. Трефілова; надтвердих матеріалів – В.М. Бакуля; проблем машинобудування – А.М. Підгорного; електродинаміки – А.К. Шидловського; газу – В.Ф. Копитова; загальної і неорганічної хімії – О.В. Городиського; біохімії – М.Ф. Гулого; мікробіології та вірусології – Д.Г. Затулу; філософії – В.І. Шинкарука; мистецтвознавства, фольклору та етнографії – М.Є. Сиваченка.
1973
Відбулися Загальні збори АН УРСР, на яких обговорено результати її наукової діяльності в 1973 і завдання на 1974. 21 березня проведено вибори керівництва АН УРСР. Президентом АН УРСР переобрано Б.Є. Патона, віце-президентами стали І.К. Білодід, В.М. Глушков, Г.С. Писаренко, К.М. Ситник, В.І. Трефілов, головним ученим секретарем Президії АН УРСР – І.К. Походня. Академіками-секретарями Відділень АН УРСР затверджено: Ю.О. Митропольського (Відділення математики, механіки і кібернетики); В.Н. Гріднєва (Відділення фізики); С.І. Субботіна –(Відділення наук про Землю); І.М. Федорченка (Відділення фізико-технічних проблем матеріалознавства); К.Б. Яцимирського (Відділення хімії і хімічної технології); В.І. Скока (Відділення біохімії, фізіології і теоретичної медицини); А.В. Манорика (Відділення загальної біології); Б.М. Бабія (Відділення економіки, історії, філософії і права); О.С. Мельничука (Відділення літератури, мови та мистецтвознавства).
В.М.Глушков висунув і обгрунтував концепцію побудови високопродуктивних ЕОМ «не нейманівського типу».
Опубліковано працю В.М.Глушкова та ін. «Алгебра. Мови. Програмування».
1974
Опубліковано монографію В.М. Глушкова «Макроекономічні моделі і принципи побудови ОГАС».
Видано працю В.М. Глушкова та ін. «Автоматизація проектування обчислювальних машин».
1975
Присуджено Державну премію СРСР:
В.М. Глушкову, В.П. Деркачу та Ю.В. Капітоновій – за цикл праць з теорії дискретних перетворювачів і методів автоматизації проектування ЕОМ;
П.І. Вацету та В.І. Волощуку – за участь у дослідженнях розщеплення легких ядер гамма-променями високих енергій;
С.М. Конюхову – за роботи в галузі ракетно-космічної техніки;
Б.В. Гнєденку – за цикл праць з теорії надійності;
А.В. Меню, І.І. Іванову, Л.Г. Содіну та М.К. Шарикіну – за роботи в галузі радіоастрономії;
А.О. Морозову – за участь у створенні Центру керування космічними польотами.
Вийшла друком монографія В.М. Глушкова та ін. «Мережі ЕОМ».
1977
31 березня Президентом АН УРСР переобрано Б.Є. Патона, віце-президентами стали К.М. Ситник, В.М. Глушков, В.І. Трефілов, Ф.С. Бабичев, П.Т. Тронько, головним ученим секретарем Президії АН УССР – І.К. Походня. Також затверджено академіків-секретарів Відділень АН УРСР: Ю.О. Митропольського (Відділення математики, механіки і кібернетики); В.Н. Гріднєва (Відділення фізики); М.П. Щербака (Відділення наук про Землю); І.М. Федорченка (Відділення фізико-технічних проблем матеріалознавства); Г.Є. Пухова (Відділення фізико-технічних проблем енергетики); В.П. Кухаря (Відділення хімії і хімічної технології); П.Г. Богача (Відділення біохімії, фізіології і теоретичної медицини); А.М. Гродзинського (Відділення загальної біології); І.І. Лукінова (Відділення економіки); Б.М. Бабія (Відділення економіки, історії, філософії і права); В.М. Русанівського (Відділення літератури, мови та мистецтвознавства).
Членами Президії АН УРСР обрано І.К. Білодіда, О.В. Погорєлова, В.С. Гутирю, І.І. Ляшка, Г.С. Писаренка, Я.С. Підстригача.
Загальними зборами обрано новий склад Президії АН УРСР. Президентом знову обрано Б.Є. Патона, віце-президентами – К.М. Ситника, В.М. Глушкова, В.І. Трефілова, Ф.С. Бабичева, П.Т. Тронька, головним ученим секретарем – I.К. Походню.
В.М. Глушков уперше сформулював новий принцип організації комп’ютерних обчислень, названий «макроконвейєрами», і підхід до розв’язання математичних задач проектування багатопроцесорних ЕОМ.
В.М. Глушков надіслав Президенту АН СРСР А.П. Александрову листа з пропозицією створити Відділення інформатики АН СРСР.
Глубокоуважаемый Анатолий Петрович!
28 августа – 6 сентября 1978 г. в Испании проходила Первая Межправительственная конференция по стратегии и политике в области информатики, организованная ЮНЕСКО и Международным бюро информации (МБИ). Рассматривая материалы конференции, у меня возникли некоторые идеи, с которыми я хотел бы с Вами поделиться.
Исследования в области информатики получили существенное развитие во многих странах мира, хотя при этом толкование термина «информатика» и концепции, которые развиваются в области знаний, существенно различны. У нас в стране с термином «информатика» связаны исследования в основном с закономерностями, структурой, свойствами и принципами обработки научной и научно-технической информации. Указанная Межправительственная конференция утвердила следующее понятие «информатики». «Информатика» охватывает области, связанные с разработкой, созданием оценкой, использованием и материально-техническим обслуживанием систем обработки информации, включая машины и оборудование, математическое обеспечение, организационные и людские аспекты, а также комплекс их промышленного, коммерческого, административного, социального и политического воздействия. Таким образом, информатика в этом смысле включает и то, что часто называется вычислительной наукой (или наукой об ЭВМ) вместе с ее технологическими и теоретическими основами, а также ее приложеними.Обширные области кибернетики, наука о системах и науки об информации подпадают под категорию, которую мы называем «информатикой». Приведенное определение значительно расширяет понимание предмета этой науки, ее места и значение результатов в этой области для развития других наук и научно-технического прогресса.
В выступлениях Генерального директора ЮНЕСКО, представителей правительств многих стран придается огромное значение развитию информатики (в работе конференции принимали участие делегаты от 78 государств, около 300 человек). Генеральный директор ЮНЕСКО так оценивает перспективы развития информатики: «Человечество уже было свидетелем нескольких технических революций, все из которых оставили глубокий след на той эпохе, когда они происходили… Все єто позволяет думать, что информатика находиться на пути к тому, чтобы вызвать подобный сдвиг, на этот раз в глобальных масштабах».
Таким образом, следует считать, что информатика – новая область науки, требующая официального признания в нашей стране, прежде всего в Академии наук СССР. Термин «информатика» мог бы послужить названием нового отделения Академии наук СССР.
С глубоким уважением
Акаденик В.М. Глушков
1978
Президія АН УРСР присудила премію ім. С.О. Лебедєва В.М. Глушкову – за цикл робіт з теорії перспективних ЕОМ і створення високопродуктивних засобів обчислювальної техніки та систем керування.
1979
Під науковим керівництвом В.М. Глушкова у Всесоюзному науково-дослідницькому інституті проблем обчислювальної техніки та інформатизації розроблено ескізний проект Загальнодержавної автоматизованої системи збирання та обробки інформації для обліку, планування та управління народним господарством (ОГАС).
Завершено розробку і введено в експлуатацію першу чергу Республіканської АСУ України. Виконано комплекс досліджень і розробок зі створення багаторівневих систем організаційного управління,запропоновано методологію системної оптимізації для розв’язання широкого класу економічних і виробничо-технологічних задач (В.М. Глушков та ін.).
1980
Постановою Ради Міністрів УРСР засновано премію імені В.М. Глушкова (21 липня Президії АН УРСР) за видатні наукові роботи в галузі кібернетики, загальної теорії обчислювальних машин і систем.
Опубліковано монографію В.М. Глушкова «Основи безпаперової інформатики», в якій вперше розкрито проблеми безпаперової інформатики, що мало важливе значення для підготовки громадськості до сприйняття ідей інформатизації.
1982
Президія АН УРСР присудила:
премію ім. Л.В. Писаржевського С.В. Волкову – за цикл робіт з високотемпературної неорганічної координаційної хімії;
премію ім. О.О. Богомольця О.Г. Резникову – за монографію «Статеві гормони та диференціація мозку»;
премію ім. М.М. Крилова В.О. Марченку – за монографію «Оператори Штурма–Ліувілля та їх застосування»;
премію ім. Є.О. Патона М.В. Новикову, К.А. Ющенку та В.Я. Іллічову – за цикл робіт по обґрунтуванню ефективного застосування нових конструкційних матеріалів і по розробці технології зварювання конструкцій кріогенної техніки;
премію ім. В.Я. Юр’єва Ю.Ю. Глебі – за цикл робіт «Одержання та вивчення міжтрибних парасексуальних гібридів»;
премію ім. Д.К. Заболотного П.М. Мажузі – за цикл робіт «Функціональний аналіз розвитку скелета, кровотворної та судинної систем кінцівок тварин і людини»;
премію ім. В.І. Вернадського Я.М. Бєлєвцеву – за монографію «Метаморфогенні рудоутворення»;
премію ім. О.М. Динника О.С. Космодаміанському – за цикл робіт «Напружений стан багатозв’язних середовищ»;
премію ім. Д.З. Мануїльського В.І. Куценку та Ю.Д. Прилюку – за цикл робіт з проблем соціального пізнання та соціального управління;
премію ім. О.Г. Шліхтера М.І. Долішньому, В.М. Португалу та О.І. Семенову – за цикл робіт з проблем використання трудових ресурсів і удосконалення планування виробництва;
премію ім. М.Г. Холодного Ф.Л. Калініну, В.В. Сарнацькій та В.Є. Поліщуку – за монографію «Методи культури тканин у фізіології та біохімії рослин»;
премію ім. О.В. Палладіна М.Є. Кучеренку – за монографію «Біологічне метилювання та його модифікація у ранній період променевого ураження»;
премію ім. Г.Ф. Проскури О.М. Міляху, В.О. Барабанову та Є.В. Двойниху – за монографію «Триступінчасті електричні машини»;
премію ім. К.Д. Синельникова І.І. Залюбовському, О.Ф. Нємцю та О.І. Левону – за цикл робіт «Вивчення структури ядер за допомогою магнітних моментів вишикуваних станів»;
премію ім. С.О. Лебедєва О.В. Палагіну, А.В. Кобилінському та О.Л. Молчану – за цикл робіт «Розробка та застосування засобів мікропроцесорної техніки»;
премію ім. М.К. Янгеля В.В. Пилипенку та О.М. Гузю – за цикл робіт «Дослідження динаміки, стійкості та міцності двигунових приладів»;
премію ім. І.Я. Франка О.І. Дею – за цикл робіт «Революційно-демократична ідейність і народність у творчому втіленні Івана Франка»;
премію ім. Л.П. Симиренка І.О. Шеремету та О.Я. Берендею – за цикл робіт «Виведення та впровадження в сільське господарство УРСР нових сортів плодових і ягідних культур і методів підвищення їх урожайності»;
премію ім. В.М. Глушкова А.О. Дородніцину – за цикл робіт «Розробка машинно-орієнтованих методів обробки даних».
1983
Президія АН УРСР присудила:
премію ім. Л.В. Писаржевського А.Т. Пилипенку, В.М. Власенку та М.М. Тананайку – за цикл робіт по обґрунтуванню фізико-хімічних методів захисту навколишнього середовища та його контролю;
премію ім. О.О. Богомольця І.М. Алексєєвій та Т.М. Зеленській – за цикл робіт «Патофізіологічні механізми дії протиорганних цитотоксичних сироваток»;
премію ім. М.М. Крилова Є.Д. Білоколосу, Д.Я. Петрині та О.М. Курбатову – за цикл робіт «Точно інтегровані нелінійні системи статистичної механіки»;
премію ім. Є.О. Патона Л.О. Позняку, Ю.М. Скринченку та С.І. Тишаєву – за цикл робіт «Нові марки штампових сталей»;
премію ім. В.Я. Юр’єва В.Д. Романенку – за цикл робіт «Розробка біологічних основ теплової адаптації риб»;
премію ім. Д.К. Заболотного В.В. Смирнову, С.Р. Рєзніку та І.О. Василевській – за монографію «Спороутворюючі аеробні бактерії – продуценти біологічно активних речовин»;
премію ім. В.І. Вернадського Є.М. Бартницькому та І.П. Луговій – за монографію «Ізотопна геологія України»;
премію ім. О.М. Динника В.Т. Грінченку, Ю.М. Немішу та А.Ф. Уліткці – за цикл робіт «Точні та наближені методи розв’язання тривимірних задач теорії пружності»;
премію ім. Д.З. Мануїльського А.В. Санцевичу – за цикл робіт з історіографії та джерелознавства історії УРСР;
премію ім. О.Г. Шліхтера П.Ф. Веденичеву, О.М. Онищенку та Л.О. Шепотько – за цикл робіт «Соціально-економічні проблеми підвищення ефективності сільськогосподарського виробництва та розвитку аграрно-промислового комплексу»;
премію ім. М.Г. Холодного Р.Ф. Процку, В.Б. Варшавській та О.К. Білецькій – за цикл робіт «Фізіологічні основи стійкості найважливіших сільськогосподарських культур у процесі вегетації та збереження їх урожаю»;
премію ім. О.В. Палладіна Г.В. Троїцькому та О.П. Демченку – за цикл робіт «Вивчення структури білків»;
премію ім. Г.Ф. Проскури А.Ф. Верланю, Ю.М. Мацевитому та Г.О. Соколовському – за цикл робіт «Моделювання теплових полів в енергетиці»;
премію ім. К.Д. Синельникова В.А. Тягаю та О.В. Снітку – за монографію «Електровідображення світла у напівпровідниках»;
премію ім. С.О. Лебедєва В.Ф. Євдокимову, М.В. Синькову та С.Б. Погребинському – за цикл робіт «Створення засобів обчислювальної техніки з апаратною реалізацією складних математичних операцій»;
премію ім. М.К. Янгеля О.К. Антонову – за створення високоефективної автоматизованої системи управління надважкого транспортного літака з стріловидним крилом;
премію ім. І.Я. Франка П.М. Жолтовському – за цикл робіт «Проблеми розвитку української художньої культури XVI–XVIII ст.»;
премію ім. Л.П. Симиренка М.Ю. Гущину та О.Г. Усову – за виведення та впровадження у виробництво сортів плодових і ягідних культур;
премію ім. В.М. Глушкова В.С. Михалєвичу та І.М. Коваленку – за цикл робіт «Математичні методи аналізу та оптимізації складних систем».
1984
Президія АН УРСР присудила:
премію ім. Л.В. Писаржевського Л.А. Кульському, В.Д. Гребенюку та О.С. Савлуку – за цикл робіт «Електрохімія в процесах очищення води»;
премію ім. О.О. Богомольця Б.П. Сандомирському, Н.О. Волкову та Ю.І. Ісаєву – за цикл робіт «Вивчення дії низьких температур на шкіру з метою створення нових методів кріотерапії та кріоконсервації»;
премію ім. М.М. Крилова В.Г. Бар’яхтару – за цикл робіт «Спінові гамільтоніани, їх симетрія та асимптотичні властивості спектрів магнонів»;
премію ім. Є.О. Патона Ю.І. Бабею, Л.В. Ратичу та І.М. Дмитраху – за цикл робіт «Методи оцінки та підвищення корозійної тріщиностійкості та довговічності металів»;
премію ім. В.Я. Юр’єва В.Т. Манзюку, Н.М. Лук’яненку та П.М. Барсукову – за виведення та впровадження у виробництво нових високоврожайних комплексно цінних сортів ярового ячменю;
премію ім. Д.К. Заболотного В.Г. Доліну – за цикл робіт «Фауна, екологія, таксономія та філогенія твердокрилих комах елатероїдного комплексу»;
премію ім. В.І. Вернадського А.Є. Бабинцю, С.Т. Звольському та О.Ю. Митропольському – за цикл робіт «Дослідження гідрогеологічних, гідрогеохімічних і фізико-механічних властивостей донних осадків Чорного моря»;
премію ім. О.М. Динника М.В. Василенку, Ш.У. Галієву та В.В. Матвєєву – за цикл робіт «Нелінійні коливання механічних систем і динаміка взаємодії деформованих тіл з рідиною»;
премію ім. Д.З. Мануїльського В.В. Цвєткову, В.Ф. Сіренку та В.Б. Авер’янову – за цикл робіт з актуальних питань теорії та практики державного управління;
премію ім. О.Г. Шліхтера В.П. Александрову, Б.В. Щербицькому та В.С. Яцкову – за цикл робіт «Економічні проблеми науково-технічного прогресу та технічного переозброєння виробництва»;
премію ім. М.Г. Холодного Н.В. Кондратьєву – за цикл робіт «Внутрівидова морфологічна мінливість, морфогенез і систематика синьо-зелених водоростей»;
премію ім. О.В. Палладіна С.О. Кудінову – за монографію «Системи транспорту Са2+ у нервових клітинах»;
премію ім. Г.Ф. Проскури В.Ф. Склярову, В.А. Гуляєву та В.Д. Самойлову – за цикл робіт «Методи та засоби підвищення надійності та ефективності експлуатації енергетичного виробництва»;
премію ім. К.Д. Синельникова В.В. Єременку, М.Ф. Харченку та В.М. Локтєву – за цикл робіт «Візуалізація 180-градусних антиферомагнітних доменів»;
премію ім. С.О. Лебедєва А.І. Нікітіну, О.Г. Додонову та М.І. Кратку – за цикл робіт з теорії інформаційних мереж та її застосування;
премію ім. М.К. Янгеля Я.М. Григоренку, Ю.М. Шевченку та І.І. Іванову – за цикл робіт «Дослідження напруженості та оптимізація конструкцій складної форми при високих температурах»;
премію ім. І.Я. Франка А.П. Грищенку, М.А. Жовтобрюху та В.В. Німчуку – за монографію «Історія української мови» в чотирьох книгах;
премію ім. Л.П. Симиренка І.М. Шайтану, Л.М. Чуприну та Р.Ф. Клеєву – за цикл робіт «Інтродукція та селекція південних і нових плодових культур»;
премію ім. В.М. Глушкова Ю.В. Капітоновій, О.А. Летичевському та К.Л. Ющенко – за цикл робіт «Математичні основи проектування та програмування обчислювальних систем».
1985
Президія АН УРСР присудила:
премію ім. Л.В. Писаржевського Ф.С. Бабичеву та В.О. Ковтуненку – за монографію «Хімія ізоїндола»;
премію ім. О.О. Богомольця К.І. Кульчицькому та О.Ю. Роменському – за монографію «Порівняльна анатомія та еволюція кровеносних сосудів серця»;
премію ім. М.М. Крилова І.Р. Юхновському, С.В. Пелетминському та П.М. Боголюбову – за цикл робіт «Математичні методи дослідження систем з спонтанно порушеною симетрією»;
премію ім. Є.О. Патона С.Є. Савицькій та В.О. Джанібекову – за комплекс науково-технічних експериментів по електронно-променевому різанню, зварюванню, пайці та нанесенню покриттів за допомогою універсального ручного інструменту у космосі;
премію ім. В.Я. Юр’єва М.П. Ященку – за створення нових високодекоративних сортів квіткових рослин і впровадження їх в зелене будівництво країни;
премію ім. Д.К. Заболотного Д.Г. Затулі – за цикл робіт «Антигенна подібність мікроорганізмів і злоякісних новоутворень»;
премію ім. В.І. Вернадського О.З. Широкову, В.Ю. Забігайлу та В.В. Лукінову – за цикл робіт «Геологічні умови викидонебезпечності вугільних пластів і гірських порід Донбасу»;
премію ім. О.М. Динника М.Г. Бондару, О.О. Рассказову та М.О. Шульзі – за цикл робіт «Механіка неоднорідних і нелінійних систем»;
премію ім. Д.З. Мануїльського Ю.Ю. Сливці, М.М. Швагуляку та В.П. Чугайову – за цикл робіт з проблеми історії боротьби проти фашизму та українського буржуазного націоналізму;
премію ім. О.Г. Шліхтера О.О. Бакаєву, М.В. Яровицькому та Н.І. Костіну – за цикл робіт «Створення та впровадження багатоцільових імітаційних систем»;
премію ім. М.Г. Холодного О.Д. Коломійцю – за монографію «Біосинтез білків і радіаційні процеси у клітині»;
премію ім. О.В. Палладіна А.Я. Розанову, А.І. Трещинському та Ю.В. Хмелевському – за монографію «Ферментативні процеси та їх корекція при екстремальних станах»;
премію ім. Г.Ф. Проскури А.А. Делійському та Г.К. Іваницькому – за цикл робіт «Оптимізація процесів розпилювального сушіння»;
премію ім. К.Д. Синельникова Є.Д. Волкову та В.П. Супруненку (посмертно), О.О. Шишкіну – за монографію «Стеларатор»;
премію ім. С.О. Лебедєва А.К. Шидловському, Л.В. Цукерніку та Е.Г. Куренному – за цикл робіт «Розвиток теорії і методів аналізу та оптимізації режимів електроенергетичних систем і систем електропостачання»;
премію ім. М.К. Янгеля К.В. Фролову – за цикл робіт «Розробка методів віброзахисту людини-оператора та моделювання динаміки систем «людина-машина»;
премію ім. Л.П. Симиренка М.О. Соловйовій та А.О. Романову – за цикл робіт «Основні аспекти зимостійкості плодових і ягідних культур і заходи по забезпеченню високої їх продуктивності»;
премію ім. В.М. Глушкова О.І. Кухтенку, І.В. Сергієнку та Г.І. Корнієнку – за цикл робіт «Дослідження складних систем, розробка алгоритмічного, програмного та технічного забезпечення автоматизованих комплексів для розв’язання задач управління та обробки даних».
1986
Президія АН УРСР присудила:
премію ім. Л.В. Писаржевського А.П. Грекову та Ю.Ю. Керчі – за серію робіт «Хімія та фізико-хімія поліуретанів сегментної будови»;
премію ім. О.О. Богомольця П.Г. Костюку – за монографію «Кальцій та кліткова збудливість»;
премію ім. М.М. Крилова В.М.Кошлякову та В.І.Фущичу – за цикл робіт «Аналітичні методи дослідження динамічних систем»;
премію ім. Є.О. Патона В.І.Трефілову, Ю.В.Мільману та С.О.Фірстову – за цикл робіт по дослідженню закономірностей формування структури та механічних властивостей тугоплавких металів і сплавів на їх основі;
премію ім. В.Я. Юр’єва Р.М. Тижу – за цикл робіт «Створення та впровадження нових високопродуктивних формі сортів горіха волоського в народне господарство»;
премію ім. Д.К. Заболотного М.О. Козлову, С.В. Кононовій та В.Г. Толканіцу – за цикл робіт «Паразитичні перетинчастокрилі – ентомофаги»;
премію ім. В.І. Вернадського А.Б. Ситникову, В.І. Ляльку та М.С. Огнянику – за роботу «Тепломасопереніс, охорона та управління підземними водами в умовах техногенезу»;
премію ім. О.М. Динника О.Є. Андрейківу, Д.В. Грилицькому та Г.С. Кіту – за цикл робіт «Задачі теорії пружності та термопружності для тіл з тріщинами та включеннями»;
премію ім. Д.З. Мануїльського І.Ф.Курасу та Л.О. Нагорній – за цикл монографій;
премію ім. О.Г. Шліхтера М.Д. Прокопенку, О.І. Амоші та Б.М. Біренбергу – за цикл робіт «Вдосконалення управління економікою регіону»;
премію ім. М.Г. Холодного І.М. Гудкову – за монографію «Клітинні механізми післярадіаційного відновлення рослин»;
премію ім. О.В. Палладіна С.Й. Кусеню та Р.С. Стойку – за монографію «Молекулярні механізми у дії поліпептидних факторів росту»;
премію ім. Г.Ф. Проскури О.О. Кремньову та В.Я. Журавленку – за роботу «Тепло- і масообмін у гірничому масиві та підземних спорудах»;
премію ім. К.Д. Синельникова В.М. Яковенку, М.М. Білецькому та С.І. Ханкіну – за цикл робіт «Поверхневі магнітоплазмові хвилі у напівпровідниках»;
премію ім. С.О. Лебедєва В.І. Скурихіну, А.О. Морозову та В.М. Кунцевичу – за цикл робіт «Розробка теоретичних основ і створення цифрових систем управління технологічними процесами»;
премію ім. М.К. Янгеля В.О. Лотарєву – за цикл робіт по авіаційному моторобудуванню;
премію ім. І.Я. Франка М.Є. Сиваченку – за цикл монографій з проблем історико-порівняльного та текстологічного вивчення української літератури XIX ст;
премію ім. Л.П. Симиренка М.П. Тарасенку, О.А. Іллінському та В.Г. Куяну – за цикл робіт «Створення нових технологій інтенсивного садівництва та їх впровадження в господарствах УРСР»;
премію ім. В.М. Глушкова Ю.М. Єрмольєву, І.М. Молчанову та Н.З. Шору – за цикл робіт «Розробка та теоретичне обґрунтування числових методів розв’язання задач великої розмірності».
1987
Президія АН УРСР присудила:
премію ім. Л.В. Писаржевського Р.В. Візгерту – за цикл робіт «Вивчення реакційної здатності сполук, що містять сульфонільну та карбонільну групи, синтез на їх основі полімерів та кристалів для квантової електроніки»;
премію ім. О.О. Богомольця Ю.П. Лиманському – за монографію «Рефлекси стовбура головного мозку»;
премію ім. М.М. Крилова О.В. Погорєлову – за цикл робіт «Багатовимірне рівняння Монжа–Ампера»;
премію ім. Є.О. Патона Ю.А. Юзвенку, Е.В. Рижову та В.А. Рибицькому – за цикл робіт «Вдосконалення технології наплавки зносостійких покриттів та розробка технології обробки засипних апаратів доменних печей»;
премію ім. Д.К. Заболотного І.Я. Захаровій, Л.В. Косенку та Л.Д. Варбанецю – за цикл робіт «Полісахариди бактерій та методи їх вивчення»;
премію ім. В.І. Вернадського Г.М. Малахову, І.М. Малахову та Л.І. Сиволобову – за роботу «Циклічнопоточна технологія підземної розробки магнетитових кварцитів»;
премію ім. О.М. Динника М.С. Можаровському, В.О. Стрижалу та В.П. Голубу – за цикл робіт «Рівняння стану і критерії міцності матеріалів при нестаціонарних навантаженнях в умовах повзучості»;
премію ім. Д.З. Мануїльського А.Т. Гордієнку, Н.П. Поліщук та О.М. Соболь – за цикл праць з проблеми «Сучасні буржуазні філософські концепції суспільного розвитку (критичний аналіз)»;
премію ім. О.Г. Шліхтера П.Ю. Бєлєнькому та А.М. Золотарьову – за цикл робіт «Економічні та організаційні проблеми підвищення ефективності виробництва та якості продукції»;
премію ім. М.Г. Холодного Ю.Р. Шеляг-Сосонку – за цикл робіт, присвячених питанням екології, ценопопуляційної структури, ценогенезу, охорони неморальних лісів Європейської частини СРСР;
премію ім. О.В. Палладіна М.Ф. Стародубу – за монографію «Гетерогенна система гемоглобіну»;
премію ім. Г.Ф. Проскури Я.Ю. Біленькому, О.Є. Левицькому та С.Г. Шульгіну – за монографію «Управління релаксаційними генераторами»;
премію ім. К.Д. Синельникова В.Н. Гріднєву, О.М. Івасишину та С.П. Ошкадьорову – за монографію «Фізичні основи швидкісного термозміцнення титанових сплавів»;
премію ім. С.О. Лебедєва В.В. Васильєву, В.В. Кузьмуку та Є.О. Ралдугіну – за роботу «Методи та засоби моделювання комбінаторних та оптимізаційних задач на графах із застосуванням в організації паралельних обчислювальних процесів»;
премію ім. М.К. Янгеля О.Ф. Гришину, В.П. Горбуліну та В.Д. Кудіну – за роботу «Автоматизація процесів збору, обробки та аналізу результатів вимірювань, одержуваних при натурних випробуваннях зразків нової техніки»;
премію ім. І.Я. Франка М.В. Гончаренку – за цикл робіт «Проблеми розвитку духовної культури»;
премію ім. Л.П. Симиренка І.П. Гульку, І.С. Роману та С.В. Клименку – за цикл робіт «Створення високоінтенсивних насаджень яблунь на клонових підщепах, нових форм айви звичайної та кизилу і розробка технологій їх промислового вирощування»;
премію ім. В.М. Глушкова В.С. Королюку, А.О. Стогнію та Ю.Є. Антипову – за цикл робіт «Створення алгоритмічних мов, алгоритмів та пакетів програм для описання та аналізу моделей інформаційних систем»;
премію ім. М.П. Барабашова Ю.В. Александрову, Л.О. Акимову та Д.Ф. Лупишку – за цикл робіт «Астрофізичні дослідження Місяця, великих і малих планет»;
премію ім. Г.В. Карпенка О.М. Романіву та Г.М. Никифорчину – за монографію «Механіка корозійного руйнування конструкційних сплавів»;
премію ім. А.І. Кіпріанова О.Т. Толмачову, Г.Г. Дядюші та Ю.Л. Сломінському – за цикл робіт «Поліметинові барвники для фотографічних засобів реєстрації інформації»;
премію ім. І.М. Францевича В.Н. Єременку, Т.Я. Великановій та Л.В. Артюху – за монографію «Потрійні системи молібдену з вуглецем та перехідними металами IV групи».
1988
Президія АН УРСР присудила:
премію ім. Л.В. Писаржевського В.В. Скопенку, М.С. Слободянику та П.Г. Нагорному – за цикл робіт «Спрямований синтез подвійних фосфатів та фторфосфатів з розплавлених солей»;
премію ім. О.О.Богомольця М.Д. Троньку, І.С. Турчину та В.А. Чуйку – за цикл робіт «Теоретичне і експериментально-клінічне обґрунтування методів терапії ендокринопатій, заснованих на трансплантації ендокринних клітин і тканин»;
премію ім. М.М. Крилова М.М. Боголюбову, І.О. Ахієзеру та А.Є. Боровику – за цикл робіт «Нелінійні моделі теоретичної і математичної фізики»;
премію ім. Є.О. Патона Б.О. Мовчану – за цикл робіт «Структура і властивості неорганічних матеріалів, які осаджені з парової фази у вакуумі»;
премію ім. В.Я. Юр’єва О.О. Созинову – за монографію «Поліморфізм білків і його значення в генетиці та селекції»;
премію ім. Д.К. Заболотного Ю.Г. Алєєву – за монографію «Екоморфологія»;
премію ім. В.І. Вернадського В.К. Гавришу, П.Ф. Шпаку та В.А. Хоменку – за цикл робіт «Закономірності розміщення, літологія, нафтогазоносність і методика прогнозування комбінованих уловлювачів у глибокозанурених девонських та кам’яновугільних горизонтах Дніпровсько-Донецької западини»;
премію ім. О.М. Динника Е.І. Єфремову, А.Г. Шапару та В.М. Коміру – за цикл робіт «Механіка вибухового та гравітаційного руйнування і переміщення гірських порід»;
премію ім. Д.З. Мануїльського Г.М. Цвєткову – за цикл робіт з проблем радянсько-американських відносин;
премію ім. О.Г. Шліхтера А.А. Чухну – за цикл робіт з актуальних проблем політичної економії соціалізму;
премію ім. М.Г. Холодного Е.А. Головку та С.М. Кочубею – за цикл робіт, присвячених розробці фізіолого-біофізичних основ продуктивності рослин;
премію ім. О.В. Палладіна Н.К. Бердинському та С.П. Залєтоку – за монографію «Поліаміни і пухлинний ріст»;
премію ім. Г.Ф. Проскури Б.П. Борисову, В.К. Шнурку та Г.Я. Вагіну – за цикл робіт «Електропостачання електротехнологічних установок»;
премію ім. К.Д. Синельникова В.М. Добровольському та В.Г. Литовченку – за монографію «Перенесення електронів і дірок біля поверхні напівпровідників»;
премію ім. С.О. Лебедєва Г.Г. Рябову, М.В. Тяпкіну та А.О. Якубі – за цикл робіт «Розвиток архітектур високопродуктивних ЕОМ «Ельбрус» на базі комплексної автоматизації проектування»;
премію ім. М.К. Янгеля В.А. Задонцеву, Ю.Є. Григор’єву та І.К. Маньку – за цикл робіт «Забезпечення поздовжної стійкості замкнених автоколивальних гідромеханічних систем»;
премію ім. І.Я. Франка І.Р. Вихованцю – за цикл мовознавчих праць «Граматична структура української мови»;
премію ім. Л.П. Симиренка П.Я. Голодризі (посмертно) за цикл робіт по розробці методів селекційного процесу та теоретичних основ селекції різних видів винограду, спрямованих на його врожайність, ранній строк дозрівання, продуктивність, якість та стійкість;
премію ім. В.М. Глушкова П.І. Андону, Т.П. Мар’яновичу та П.М. Сіверському – за цикл робіт «Розробка математичного і програмно-технічного забезпечення проблемно-орієнтованих систем моделювання і обробки даних»;
премію ім. М.П. Барабашова П.І. Фоміну та В.А. Міранському – за цикл робіт «Передбачення і дослідження явищ гравітаційної і кіральної нестійкості вакууму та їх наслідків у космології і фізиці елементарних частинок»;
премію ім. Г.В. Карпенка В.І. Похмурському – за монографію «Корозійна втома металів»;
премію ім. І.М. Францевича О.В. Курдюмову, Г.С. Олійнику та О.М. Пилянкевичу – за цикл робіт «Фазові перетворення та структуроутворення в матеріалах на основі вуглецю та нітриду бору»;
премію ім. А.І. Кіпріанова О.І. Колодяжному та В.П. Кухарю – за цикл робіт «Р-гетерозаміщені іліди фосфору».
1989
15 лютого – Президія АН УРСР присудила:
премію ім. Л.В. Писаржевського Й.Й. Ділунгу та А.І. Крюкову – за цикл робіт «Розробка фундаментальних основ і прикладних проблем фотопереносу електрона»;
премію ім. О.О. Богомольця М.В. Ільчевичу, Р.І. Янчію та М.І. Лисяному – за монографію «Антитіла і регуляція функцій організму»;
премію ім. М.М. Крилова М.І. Шкілю, В.Г. Кадишевському та А.Ю. Лучку – за цикл робіт «Розвиток аналітичних і асимптотичних методів розв’язання диференціальних, інтегральних та інтегро-диференціальних рівнянь і їх застосування до задач математичної і теоретичної фізики»;
премію ім. Є.О. Патона Б.І. Медовару – за цикл робіт «Створення штучної анізотропії структури в сталях для поліпшення їх службових характеристик»;
премію ім. В.Я. Юр’єва А.Х. Стельмаху, В.І. Авсеніну і О.М. Вороніну – за цикл робіт «Генетика типу і засобу розвитку м’якої пшениці»;
премію ім. Д.К. Заболотного І.А. Захарову та Б.П. Мацелюху – за монографію «Генетичні мапи мікроорганізмів»;
премію ім. В.І. Вернадського В.М. Єремєєву, О.О. Безбородову та Л.М. Іванову – за цикл робіт «Фізичне перенесення і фізико-хімічне фракціювання домішок в океані та на його межі з атмосферою»;
премію ім. О.М. Динника О.Я. Олійнику та В.Л. Полякову – за роботу «Наукове обґрунтування параметрів дренажних споруд на основі математичних моделей механіки рідини в пористому середовищі»;
премію ім. Д.З. Мануїльського П.Ф. Йолону, С.Б. Кримському та Б.О. Парахонському – за цикл робіт з методологічних проблем генезису та функціювання наукового знання в контексті культури;
премію ім. О.Г. Шліхтера О.Г. Білорусу, М.М. Єрмошенку та Є.Г. Панченку – за цикл робіт «Формування концепції інтегрованої системи управління народним господарством»;
премію ім. М.Г. Холодного Л.С. Балашову, А.В. Боговіну та В.А. Соломаці – за цикл робіт «Розробка принципово нової типології районування, агротехніки та еколого-фітоценотичних стратегій багаторічних трав для створення, випробування і впровадження в лукове господарство України високопродуктивних та стійких фітоценозів»;
премію ім. О.В. Палладіна А.М. Бєлоусу, В.А. Бондаренку та О.К. Гулевському – за цикл робіт «Дослідження механізмів кріопошкодження біологічних мембран»;
премію ім. Г.Ф. Проскури О.Г. Тарапону та А.В. Шурчкову – за цикл робіт «Методи фізичного та математичного моделювання геотермальних родовищ та енергоустановок»;
премію ім. К.Д. Синельникова І.М. Вишневському та В.О. Желтоножському – за цикл робіт «Збудження ядер при анігіляції позитронів»;
премію ім. С.О. Лебедєва Є.О. Андрієвському та С.Г. Таранову – за цикл робіт «Створення теорії та розробка вимірювальної апаратури для визначення магнітних характеристик матеріалів на основі рідкісноземельних елементів»;
премію ім. М.К. Янгеля В.О. Борисенку, В.К. Харченку та Ф.П. Саніну – за цикл робіт «Високотемпературна міцність тугоплавких і композиційних матеріалів та їх застосування в апаратах космічної техніки»;
премію ім. І.Я. Франка Д.В. Степовику – за цикл робіт, присвячених дослідженню українського мистецтва барокко;
премію ім. Л.П. Симиренка А.А. Булаху та О.С. Матвієвському – за цикл робіт «Тканева несумісність при трансплантаціях рослин та інтегрований захист садів від шкідників і хвороб»;
премію ім. В.М. Глушкова В.І. Скурихіну та Б.М. Малиновському – за цикл робіт «Керуючі машини та системи»;
премію ім. І.М. Францевича П.В. Назаренку, О.М. Макаркіну та О.Ф. Аксьонову – за цикл робіт «Розробка зносо- і корозійностійких матеріалів покриття і технологій їх нанесення на деталі авіаційної техніки методом вакуумно-плазмових прискорювачів високих енергій»;
премію ім. А.І. Кіпріанова Б.М. Красовицькому – за цикл робіт «Органічні люмінофори з двома флуорофорними угрупуваннями (біофлуорофори)»;
премію ім. М.П. Барабашова Е.А. Гуртовенку, Р.І. Костику та Б.Т. Бабію – за цикл робіт «Фраунгоферовий спектр та будова Сонячної фотосфери»;
премію ім. Г.В. Карпенка Є.П. Пономаренку – за цикл робіт «Розробка теоретичних основ формування захисних дифузійних покриттів на сталях та сплавах».
1990
Постановою Президії АН УРСР, відповідно до Постанови Ради Міністрів УРСР від 11 січня 1991, на базі Відділення сорбції та тонкого неорганічного синтезу і СКТБ з експериментальним виробництвом Інституту загальної та неорганічної хімії АН УРСР створено Інститут сорбції та проблем ендоекології АН УРСР, (директор – В.В. Стрєлко).
Основні напрями: розробка теоретичних основ селективної сорбції, синтез та фізико-хімічні дослідження вуглецевих і неорганічних сорбентів з заданими властивостями; створення сорбентів і сорбуючих препаратів для детоксикації організму, корекції його біохімічних показників та екологічного захисту внутрішнього середовища (ендоекологія); синтез і дослідження дисперсних матеріалів для каталізу, фотокаталізу, використання в електрохімічних пристроях; розробка сорбційних технологій та устаткування для промисловості, захисту навколишнього середовища й медицини.
– Президія АН УРСР присудила:
премію ім. Л.В. Писаржевського І.В. П’ятницькому та В.В. Сухану – за монографію «Маскування і демаскування в аналітичній хімії»;
премію ім. О.О. Богомольця Є.П. Сидорику, Є.А. Баглію та М.Й. Данку – за монографію «Біохемілюмінесценція клітин при пухлинному процесі»;
премію ім. М.М. Крилова В.К. Дзядику, В.М. Коновалову та І.О. Шевчуку – за цикл робіт «Наближення диференційованих функцій та апроксимаційні методи розв’язання диференціальних та інтегральних рівнянь»;
премію ім. Є.О. Патона Д.М. Рабкіну – за монографію «Металургія зварювання плавленням алюмінію та його сплавів»;
премію ім. В.Я. Юр’єва О.О. Лаптєву, О.О. Котику та Б.Х. Грінченку – за цикл робіт з інтродукції та впровадження у виробництво нових сортів дерноутворюючих багаторічних трав;
премію ім. Д.К. Заболотного П.В. Пучкову – за монографію «Фауна України»;
премію ім. В.І. Вернадського Б.П. Кабишеву – за монографію «Палеотектонічні дослідження та нафтогазоносність в авлакогенних областях»;
премію ім. О.М. Динника Б.Л. Пелеху, О.В. Максимуку та І.М. Коровайчуку – за монографію «Контактні задачі шаруватих елементів конструкцій і тіл з покриттями»;
премію ім. Д.З. Мануїльського Ю.С. Шемшученку, Н.Р. Малишеву та Б.Г. Розовському – за цикл робіт з правових проблем охорони навколишнього середовища;
премію ім. О.Г. Шліхтера В.М. Геєцю – за цикл робіт «Прогнозування динаміки та структури суспільного виробництва (на матеріалах Української РСР)»;
премію ім. М.Г. Холодного І.Г. Шматьку, О.Ю. Шведову та І.П. Григорюку – за цикл робіт «Водообмін та посухостійкість рослин»;
премію ім. О.В. Палладіна Г.В. Донченку – за монографію «Біохімія убіхінона»;
премію ім. Г.Ф. Проскури Г.Я. Береговенку, О.Ф. Каткову та Е.П. Сємагіну за цикл робіт «Розробка математичних методів і технічних засобів моделювання складних просторово розподілених об’єктів виробництва та розподілу паливно-енергетичних ресурсів»;
премію ім. К.Д. Синельникова Ю.Л. Клімонтовичу, І.П. Якименку та А.Г. Загородньому – за цикл робіт «Статистична теорія плазмово-молекулярних систем»;
премію ім. С.О. Лебедєва В.В. Петрову, А.А. Крючину та О.П. Токарю – за цикл робіт «Розробка фізико-технічних методів оптичної реєстрації та збереження великих обсягів інформації»;
премію ім. М.К. Янгеля М.Д. Коваленку, С.М. Конюхову та В.І. Кукушкіну – за цикл робіт «Дослідження термогазодинаміки високоентальпійних потоків і розробка енергетичних установок, забезпечуючих високі характеристики літальних апаратів»;
премію ім. І.Я. Франка Й.Ф. Андершу, Г.І. Нерушу та Р.Шишковій – за «Чесько-український словник» (у двох томах);
премію ім. Л.П. Симиренка В.Б. Логгінову – за монографію «Інтродукційна оптимізація лісових культурценозів»;
премію ім. В.М. Глушкова В.Л. Волковичу, В.В. Павлову та В.О. Тарасову – за цикл робіт «Інтерактивні системи підготовки прийняття рішень»;
премію ім. І.М. Францевича В.В. Скороходу, Ю.М. Солоніну та І.В. Уваровій – за монографію «Хімічні, дифузійні та реологічні процеси в технології порошкових матеріалів»;
премію ім. А.Ю. Кримського О.Й. Пріцаку – за цикл робіт з проблем сходознавства;
премію ім. М.С. Грушевського П.П. Толочку – за цикл робіт з історії Київської Русі та археології;
премію ім. А.І. Кіпріанова В.К. Грищенку, А.Ф. Маслюку та С.С. Гудзеру – за цикл робіт «Композиції, що фотополімеризуються, та полімерні матеріали на основі уретанвмісних олігомерів»;
премію ім. Г.В. Карпенка І.І. Василенку та Р.К. Мелехову – за цикл робіт «Зародження та розвиток корозійних тріщин в конструкційних матеріалах (термодинаміка та електрохімія процесів)»;
премію ім. М.П. Барабашова Е.П. Абраніну, Л.Л. Базеляну та Б.П. Рябову – за цикл робіт «Радіоастрономічні дослідження Сонячної системи».
1991
Постановою Президії АН України на базі Львівського відділення Інституту мистецтвознавства, фольклору та етнографії АН України створено Інститут народознавства АН України. Є провідним осередком етнологічних, мистецтвознавчих, фольклористичних та музеєзнавчих досліджень у західноукраїнському регіоні.
– Президія АН Україна присудила:
премію ім. Л.В. Писаржевського Л.І. Антропову – за цикл робіт «Застосування іонно-електронної концепції електродних реакцій і зведеної шкали потенціалів до вирішення низки проблем сучасної електрохімії та науки про корозію металів»;
премію ім. О.О. Богомольця М.В. Макаренку – за монографію «Психофізіологічні функції людини та операторська праця»;
премію ім. М.М. Крилова І.В. Скрипнику та В.Петришину – за цикл робіт «Топологічні характеристики нелінійних операторів та їх застосування»;
премію ім. Є.О. Патона О.М. Розенбергу та О.О. Розенбергу – за монографію «Механіка пластичного деформування в процесах різання і деформуючого протягування»;
премію ім. В.Я. Юр’єва В.А. Сидорову – за монографію «Біотехнологія рослин. Клітинна селекція»;
премію ім. Д.К. Заболотного Н.М. Ждановій та А.І. Василевській – за цикл робіт «Меланінвмісні гриби в екстремальних умовах»;
премію ім. В.І. Вернадського С.В. Нечаєву та В.О. Сьомкій – за монографію «Скарни України»;
премію ім. О.М. Динника А.Ф. Булату, А.М. Зоріну та В.В. Виноградову – за цикл робіт «Геомеханіка та управління вивільненням енергії масиву гірських порід при добуванні корисних копалин»;
премію ім. О.Г. Шліхтера П.Т. Саблуку та П.І. Гайдуцькому – за цикл робіт «Облік, контроль і аналіз у системі економічних відносин і управління сільськогосподарським виробництвом»;
премію ім. М.Г. Холодного Б.І. Гуляєву, Б.О. Митрофанову та М.І. Гойсу – за цикл робіт «Фотосинтез, продукційний процес і продуктивність сільськогосподарських культур»;
премію ім. О.В. Палладіна С.О. Костеріну – за монографію «Транспорт кальцію у гладких м’язах»;
премію ім. Г.Ф. Проскури А.А. Халатову – за цикл робіт «Термогазодинаміка потоків у полях відцентрових масових сил»;
премію ім. К.Д. Синельникова С.Г. Одулову, М.С. Соскіну та А.І. Хижняку – за монографію «Лазери на динамічних ґратках»;
премію ім. М.К. Янгеля В.Т. Грінченку, А.П. Макаренкову та М.В. Салтанову – за цикл робіт «Дослідження структури гідродинамічних полів і рівня гідродинамічних шумів протяжних антен»;
премію ім. І.Я.Франка О.С. Стрижаку – за монографічні дослідження «Етнонімія геродотової Скіфії» та «Етнонімія птолемеєвої Сарматії»;
премію ім. Л.П. Симиренка П.А. Морозу та Ф.А. Павленку – за цикл робіт «Селекція та алелопатія плодових культур»;
премію ім. В.М. Глушкова Я.Е. Айзенбергу, В.Н. Редьку та В.І. Гриценку – за цикл робіт з теорії та реалізації нових інформаційних технологій;
премію ім. М.П. Барабашова В.В. Немошкаленку та В.Г. Альошину – за цикл робіт «Фізико-хімічні особливості речовини з Місяця»;
премію ім. Г.В. Карпенка Є.А. Марковському та В.П. Гаврилюку – за цикл робіт і винаходів «Розробка теоретичних положень створення литих сплавів з максимально можливою корозійною стійкістю і зносостійкістю в агресивних середовищах»;
премію ім. І.М. Францевича С.В. Будаковському, М.З. Галунову та І.П. Крайнову – за цикл робіт «Вплив електронноакцепторних мікродомішок розплаву органічних молекулярних речовин на процес кристалізації та властивості монокристалів»;
премію ім. М.С. Грушевського О.Л. Копиленку – за цикл праць «Науково-політична спадщина М.Грушевського в умовах утвердження суверенітету України»;
премію ім. М.П. Василенка В.Н. Денисову та В.І. Євінтову – за цикл робіт «Міжнародне право та світовий порядок: пошук моделей правового розвитку»;
премію ім. М.Д. Стражеска О.Й. Грицюку та А.П. Пелещуку – за монографії «Невідкладні стани у клініці внутрішніх хвороб» і «Функціональні захворювання системи травлення».
1992
Президія АН України присудила:
премію ім. Л.В. Писаржевського В.В. Гончаруку та М.Г. Васильєву – за монографію «Природні силікати: будова, властивості та реакційна здатність»;
премію ім. О.О. Богомольця В.І. Грищенку та Г.О. Бабійчуку – за цикл робіт «Електрофізіологічні та біохімічні процеси в організмі тварин та людей при охолодженні»;
премію ім. М.М. Крилова М.Й. Ядренку, В.Л. Гірці та М.М. Леоненку – за цикл робіт «Теорія випадкових полів операторів та її застосування»;
премію ім. Є.О. Патона Ю.М. Готальському – за монографію «Зварювання перлитних сталей аустенітними матеріалами»;
премію ім. В.Я. Юр’єва В.В. Моргуну та І.П. Чучмій – за монографію «Генетичні основи і методи селекції скоростиглих гібридів кукурудзи»;
премію ім. Д.К. Заболотного В.М. Іванову та О.В. Стабніковій – за цикл робіт «Кінетика та стехіометрія росту популяцій мікроорганізмів»;
премію ім. В.І. Вернадського Ю.П. Оровецькому – за монографію «Мантійний діапіризм»;
премію ім. О.М. Динника Л.П. Козлову та В.В. Бабенку – за цикл робіт «Обтікання тіл у випадку інтенсифікації вихрових структур в пограничному шарі»;
премію ім. М.Г. Холодного К.С. Ткачуку – за цикл робіт «Водний і сольовий обмін рослин»;
премію ім. О.В. Палладіна М.П. Дмитренку – за монографію «Пуриновий обмін і його регуляція в лімфоцитах»;
премію ім. Г.Ф. Проскури Г.О. Бикову, С.І. Калачову та О.І. П’ятничку – за цикл робіт «Енергозберігаючі технології використання альтернативних моторних палив на автотранспорті»;
премію ім. М.І. Туган-Барановського М.Г. Чумаченку, М.Д. Айзенштейну та Р.І. Заботіній – за цикл праць з економічних проблем автоматизації виробництва;
премію ім. М.І. Костомарова Ю.А. Пінчуку – за серію праць, присвячених дослідженню життя і наукової спадщини М.І. Костомарова, М.С. Грушевського та інших відомих істориків України;
премію ім. К.Д. Синельникова Г.П.Кулеміну та В.Б. Розсказовському – за монографію «Розсіяння міліметрових радіохвиль поверхнею Землі під малими кутами»;
премію ім. М.К. Янгеля В.Б. Ларіну та О.Д. Морозову – за цикл робіт «Підвищення ефективності оцінок результатів випробувань нової техніки»;
премію ім. І.Я. Франка М.О. Морозу – за серію робіт з джерелознавства «Літопис життя і творчості Лесі Українки»;
премію ім. Л.П. Симиренка А.П. Лебеді та Н.І. Джуренку – за монографію «Обліпиха на Україні»;
премію ім. В.М. Глушкова Ю.І. Самойленку, Ю.П. Ладиков-Роєву та Ю.Г. Кривоносу – за цикл робіт «Керування процесами у суцільних середовищах»;
премію ім. М.П. Василенка Г.Л. Знаменському – за цикл робіт «Правове регулювання економіки в сучасних умовах»;
премію ім. М.Д. Стражеска М.С. Заноздрі та Г.В. Яновському – за цикл робіт по вивченню механізмів формування та розвитку основних захворювань серцево-судинної системи, розробці методів їх діагностики та лікування;
премію ім. М.М. Боголюбова В.Г. Бар’яхтару, Ю.О. Митропольському – за цикл робіт «Метод усереднення та його застосування у математичній і теоретичній фізиці»;
премію ім. І.М. Францевича В.О. Лавренку та Ю.Г. Гогоці – за монографію «Корозія конструкційної кераміки»;
премію ім. М.С. Грушевського В.С. Степанкову – за серію праць з проблеми розвитку соціальної боротьби в ході Визвольної війни 1648–1654 та її впливу на процес творення національної держави, внутрішню і зовнішню політику уряду Б.Хмельницького;
премію ім. Г.В. Карпенка М.П. Савруку, С.Я. Яремі та О.П. Осташу – за цикл робіт «Статистична і циклічна тріщиностійкість матеріалів з врахуванням впливу низькотемпературного середовища: теорія, методи визначення та способи підвищення»;
премію ім. М.П. Барабашова М.І. Міщенку, О.В. Мороженку та Е.Г. Яновицькому – за цикл робіт «Поляризація випромінювання атмосферами планет та хмарами міжзоряного пилу».
Відбулася сесія Загальних зборів АН України, присвячена 70-річчю від дня народження видатного українського вченого-кібернетика, організатора науки В.М. Глушкова.
1993
Президія АН України присудила:
премію ім. Л.В. Писаржевського Н.І. Ільченку, М.В. Павленку та М.П. Самченку – за цикл робіт «Розробка наукових основ створення нових ефективних гетерогенних каталізаторів та каталітичних процесів синтезу цінних продуктів на основі Сl-сполук»;
премію ім. О.О. Богомольця О.О. Мойбенку та В.Ф. Сагачу – за монографію «Імуногенні порушення діяльності серцево-судинної системи»;
премію ім. М.М. Крилова М.Л. Горбачу ку – за серію наукових праць «Простори основних та узагальнених векторів замкненого оператора та їх застосування до дослідження розв’язків операторно-диференціальних рівнянь»;
премію ім. Є.О. Патона В.В. Панасюку – за монографію «Механіка квазікрихкого руйнування матеріалів»;
премію ім. В.Я. Юр’єва В.П. Гриню (посмертно) – за цикл робіт «Створення високоврожайних і стійких вітамінних сортів овочевих рослин, впровадження їх у сільськогосподарське виробництво України»;
премію ім. Д.К. Заболотного Р.І. Гвоздяку, М.С. Матишевській та Є.Ф. Григор’єву (посмертно) – за монографію «Мікробний полісахарид ксантан»;
премію ім. В.І. Вернадського Ю.М. Сеньковському, В.В. Глушку та А.Ю. Сеньковському – за монографію «Фосфорити Заходу України»;
премію ім. О.М. Динника – Г.В. Степанову за монографію «Пружнопластичне деформування та руйнування матеріалів при імпульсному навантаженні»;
премію ім. М.Г. Холодного Я.П. Дідуху та Р.І. Бурді – за цикл робіт «Рослинний покрив і флора півдня України та їх антропогенна трансформація»;
премію ім. О.В. Палладіна З.П. Васюренку, А.Ф. Фролову та В.В. Смирнову – за монографію «Жирнокислотні профілі бактерій, що патогенні для людини та тварини»;
премію ім. Г.Ф. Проскури І.В. Волкову, В.М. Ісакову та О.П. Плугатару – за роботу «Електромеханічні системи для енерго- та ресурсозберігаючих технологій на базі електроприводів з джерелами струму в силових ланцюгах»;
премію ім. І.І. Шмальгаузена В.О. Топачевському, В.А. Несіну та О.Ф. Скорику – за цикл робіт «Гризуни неогену та давнього плейстоцену півдня Східної Європи (систематичний, історико-фауністичний, біостратиграфічний та палеогеографічний аналіз)»;
премію ім. М.І. Костомарова М.М. Корінному – за монографію «Переяславська земля» (Х – перша половина ХIII ст.);
премію ім. К.Д. Синельникова І.П. Запісочному, В.А. Кельману та Ю.О. Шпенику – за цикл робіт «Фізичні процеси та механізми збудження когерентного випромінювання в лазерах на парах вісмуту з електророзрядним і оптичним способами накачки»;
премію ім. С.О. Лебедєва В.Ю. Тонкалю, М.М. Кулику та М.В. Гнідому – за серію праць «Основи теорії та організації систем управління розвитком енергетики та енергозбереження»;
премію ім. М.К. Янгеля В.П. Бассу, В.І. Тимошенку та В.О. Шувалову – за цикл робіт «Розробка експериментально-теоретичних методів і комплексні дослідження з аерогазодинаміки і електроплазмодинаміки об’єктів ракетно-космічної техніки»;
премію ім. І.Я. Франка Д.В. Затонському – за монографію «Реалізм – це сумніви»;
премію ім. Л.П. Симиренка М.В. Андрієнку – за цикл робіт з технології вирощування малопоширених плодових та ягідних культур;
премію ім. В.М. Глушкова А.В. Анісімову, А.О. Морозову та Б.М. Пшеничному – за цикл робіт «Методи управління та обробки даних у прикладних системах»;
премію ім. М.Д. Стражеска В.О. Боброву та О.Д. Яновському – за монографію «Синдром слабкості синусового вузла та суправентрикулярні аритмії»;
премію ім. М.М.Боголюбова О.Г.Ситенку та О.М.Шарковському – за цикл робіт «Теорія розсіяння квантових систем та одновимірні динамічні системи»;
премію ім. М.П. Василенка І.Б. Усенку – за цикл робіт «Юридичні аспекти історії Всеукраїнської академії наук»;
премію ім. М.С. Грушевського – П.С. Соханю, В.І. Ульяновському та С.М. Кіржаєву – за цикл робіт «М.С. Грушевський і українське національне відродження»;
премію ім. І.М. Францевича Г.С. Єршову та Л.О. Позняку – за монографію «Структуроутворення та формування властивостей сталей і сплавів»;
премію ім. А.І. Кіпріанова Л.М. Ягупольському – за монографію «Ароматичні та гетероциклічні сполуки з фторвмісними замісниками»;
премію ім. Г.В. Карпенка П.М. Острику, С.Г. Тиру та З.О. Бобошку – за цикл робіт «Створення колекції (фонду) інгібіторів корозії та інгібітованих матеріалів»;
премію ім. М.П. Барабашова Ю.І. Волощуку, Б.Л.Кащеєву та В.Г. Кручиненку – за монографію «Метеори та метеорна речовина».
1994
Президія НАН України присудила:
премію ім. Л.В.Писаржевського Є.В. Титову та В.Л. Рибаченку – за роботу «Фізико-хімія N-, О-ацильних солей»;
премію ім. О.О. Богомольця К.П. Ганіну, Л.З. Поліщуку та Л.Г. Бучинській – за монографію «Цитоморфологія та цитогенетика залозистої гіперплазії і раку «;
премію ім. М.М. Крилова О.Я. Савченку, Г.В. Горру та О.М. Ковальову – за цикл досліджень «Динаміка, стійкість, керованість систем зв’язаних твердих тіл»;
премію ім. Є.О. Патона М.І. Гасику – за монографію «Марганець»;
премію ім. В.Я. Юр’єва І.С. Косенку, В.В. Мітіну та О.К. Морозу – за серію монографій «Ліщина деревоподібна на Україні», «Інтродукція шипшини в лісостепу України», «Біологія рослин, інтродукованих у дендропарку «Софіївка», «Кореневі троянди в лісостепу України»;
премію ім. Д.К. Заболотного В.С. Підгорському, Е.О. Коваленку та І.О.Симоненку – за монографію «Лектини бактерій»;
премію ім. О.М.Динника В.Г.Колесникову, Г.Л.Шевельову та В.М. Чехову – за цикл робіт «Геомеханічні основи керування станом тріщино-порового газонасиченого шаруватого гірського масиву»;
премію ім. М.Г. Холодного Л.Я. Сіренко та Т.М. Черевченко – за цикл праць «Біологія розвитку та вирощування рослин у контрольованих умовах»;
премію ім. О.В. Палладіна А.Й. Бикорізу та О.О. Фільченкову – за монографію «Трансформуючі фактори росту»;
премію ім. Г.Ф. Проскури О.Н. Щербаню (посмертно) та В.П. Черняку – за цикл робіт «Дослідження в галузі гірничої теплофізики»;
премію ім. Ф.Г. Яновського І.К. Следзевській – за цикл робіт «Відновлювальна терапія, диспансеризація та працездатність хворих з артеросклерозом коронарних судин»;
премію ім. І.І. Шмальгаузена В.В. Корнюшину, Л.О. Смогоржевській та Н.І. Ісковій – за серію праць «Паразитичні черви птахів України (проблеми систематики, сучасне поширення та екологія)»;
премію ім. М.І. Туган-Барановського А.А. Чухну – за цикл робіт «Проблеми переходу до ринкової економіки»;
премію ім. М.І. Костомарова Г.С. Русяєвій – за монографію «Релігія та культи античної Ольвії»;
премію ім. К.Д. Синельникова О.П. Біланюку, Л.І. Слюсаренку та В.В. Токаревському – за цикл праць «Дослідження повних перерізів реакцій взаємодії ?-частинок з ядрами»;
премію ім. С.О. Лебедєва Б.С. Стогнію, О.В. Кириленку, В.М. Ковалю – за серію робіт «Основи теорії, методи проектування та побудови інтегрованих інтелектуальних інформаційно-керуючих систем в електроенергетиці»;
премію ім. М.К. Янгеля Л.М. Блохіну, В.М. Азарскову та С.В. Держаку – за цикл науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт «Розробка методології створення оптимальних і модифікація існуючих імітаторів аерокосмічного збуреного польоту і оптимальних систем стабілізації рухомих об’єктів»;
премію ім. І.Я. Франка Г.П. Півтораку – за цикл робіт «Формування та діалектна диференціація давньоруської мови», «Українці: звідки ми та наша мова»;
премію ім. Л.П. Симиренка П.В. Клочку та В.І. Сеніну – за роботу «Технологія вирощування плодів в інтенсивних насадженнях яблуні при зрошенні на півдні України»;
премію ім. В.М. Глушкова М.З. Згуровському, В.М. Кунцевичу та М.В. Михалєвичу – за цикл робіт «Розробка та застосування методів системного аналізу для дослідження складних процесів різної природи»;
премію ім. М.М. Боголюбова О.І. Ахієзеру, В.С. Королюку та Д.В. Ширкову – за цикл робіт «Квантові та стохастичні еволюційні системи в теорії збурень»;
премію ім. М.Д. Стражеска О.В. Коркушці, Д.Ф. Чеботарьову та О.Г. Калиновській – за монографію «Геріатрія в терапевтичній практиці»;
премію ім. М.П. Василенка О.М. Костенку – за цикл праць «Закон і злочин: соціопсихологічні дослідження»;
премію ім. А.Ю. Кримського В.С. Рибалкіну – за цикл робіт «Арабська лексикографічна традиція» та «Ранні арабські словники»;
премію ім. М.С. Грушевського В.Ф. Верстюку та В.М. Волковинському – за цикл праць «З історії махновщини – селянського революційно-повстанського руху в Україні в 1918–1921 рр.»;
премію ім. І.М. Францевича М.Д. Глинчук, І.П. Бикову та Ю.І. Якименку – за цикл робіт «Нові матеріали та елементи електронної техніки на основі п’єзокераміки титанату-цирконату свинцю»;
премію ім. А.І. Кіпріанова Ф.С. Бабичеву, В.О. Ковтуненку та В.М. Кисілю – за серію праць «Синтез та реакційна здатність сполук ряду ізоіндолу та ізохіноліну»;
премію ім. М.П. Барабашова М.Я. Чернезі, В.В. Тельнюк-Адамчуку та О.А. Молотаю – за цикл праць «Положення та власні рухи яскравих зір всього неба за даними оптичних спостережень»;
премію ім. Г.В. Карпенка Б.М. Лавришину, В.М. Федірку та М.В. Червоному – за цикл робіт «Протикорозійний захист технологічного обладнання для експлуатації в сильно агресивних середовищах».
1995
Президія АН УРСР присудила:
премію ім. Л.В. Писаржевського Г.О. Ковтуну – за роботу «Металокомплексний каталіз у радикальних реакціях інгібування процесів окислення»;
премію ім. І.І. Мечникова В.В. Фролькісу та Х.К. Мурадяну – за монографії «Life Spanprolongation» та «Старіння, еволюція та подовження життя»;
премію ім. О.О. Богомольця Г.Г. Скибі та Л.М. Ковалю – за монографію «Структурні закономірності розвитку нейронів в умовах культивування»;
премію ім. М.М. Крилова Є.Я. Хруслову та В.П. Котлярову – за цикл праць «Розпад розв’язків нелінійних еволюційних рівнянь на асимптотичні солітони»;
премію ім. Є.О. Патона І.К. Походні, В.І. Швачку та В.М. Горпенюку – за монографію «Металургія дугового зварювання»;
премію ім. В.Я. Юр’єва В.А. Кравченку, В.К. Андрющенку та Т.К. Горовій – за серію праць «Селекційно-генетичні методи створення нових сортів і гетерозисних гібридів овочевих культур»;
премію ім. Д.К. Заболотного І.Г. Скрипалю, В.В. Бабичеву та Л.П. Малиновській – за цикл робіт «Фундаментальні основи реалізації патогенних потенцій молікутами – збудниками «жовтух» рослин»;
премію ім. В.І. Вернадського Е.Я. Жовинському та І.В. Кураєвій – за роботу «Геохімія мікроелементів та її прикладне значення»;
премію ім. О.М. Динника Я.М. Григоренку та А.Т. Василенку – за монографію «Задачі статики анізотропних неоднорідних оболонок»;
премію ім. М.Г. Холодного Н.П. Масюку – за роботу «Еволюційні аспекти морфології екваторіальних водоростей»;
премію ім. О.В. Палладіна А.І. Дворецькому та Е.Ю. Чеботарьову – за серію праць «Вивчення механізмів променевого порушення іонного гомеостазу в клітинах організму тварин»;
премію ім. Г.Ф. Проскури О.А. Шрайберу, О.М. Підвисоцькому та В.В. Дубровському – за цикл робіт «Багатофазові полідисперсні потоки в енергетичних установках і теплових двигунах»;
премію ім. Ф.Г. Яновського М.С. Пилипчуку, В.М. Пилипчуку та Г.А. Подлєсниху – за монографію «Помилки у діагностиці захворювань легенів»;
премію ім. І.І. Шмальгаузена Ю.П. Зайцеву – за серію праць «Сучасний стан і зміни в екологічній системі Чорного моря»;
премію ім. М.І. Туган-Барановського М.І. Долішньому, С.І. Пирожкову та С.М. Злупку – за цикл робіт «Теоретичні основи відтворення трудового потенціалу та механізм його реалізації в умовах формування ринкової економічної системи»;
премію ім. М.І. Костомарова Ю.І. Шаповалу – за цикл праць «Україна 20–50 років: відновлені сторінки історії»;
премію ім. К.Д. Синельникова М.Л. Дмитруку та В.Л. Стрижевському (посмертно) – за роботу «Поверхневі поляритони у напівпровідниках і діелектриках»;
премію ім. С.О. Лебедєва Г.Г. Півняку, С.І. Випанасенку та В.В. Слєсарєву – за роботу «Управління енергоємними технологічними процесами підприємств гірничо-металургійного комплексу»;
премію ім. М.К. Янгеля Ю.С. Алексєєву, О.М. Мащенку та О.О. Негоді – за цикл робіт «Вдосконалення моделей експлуатації космічного ракетного комплексу «Циклон» для забезпечення підтримки його експлуатаційних характеристик і високого рівня надійності в умовах обмеженого виробництва і зменшення кількості пусків ракет-носіїв»;
премію ім. І.Я. Франка М.М. Ільницькому – за цикл праць «Українська повоєнна еміграційна поезія» та «Від «Молодої музи» до «Празької школи»;
премію ім. Л.П. Симиренка В.К. Смикову, А.І. Лищуку та С.О. Косисі – за роботу «Інтродукція, створення та впровадження нових сортів абрикоси»;
премію ім. В.М. Глушкова Б.Б. Тимофєєву, В.В. Петрову та Г.О. Козлику – за роботу «Розробка теоретичних основ і впровадження методів і засобів організації інформаційних процесів у виробничих і науково-технічних комплексах»;
премію ім. М.П. Барабашова В.В. Прокоф’євій – за цикл робіт «Супутники астероїдів»;
премію ім. Г.В. Карпенка Е.В. Приходьку – за монографію «Ефективність комплексного легування сталей та сплавів»;
премію ім. А.І. Кіпріанова Ю.Ю. Керчі, З.В. Онищенку та Л.А. Шелковниковій – за серію праць «Структурно-хімічна модифікація еластомерів»;
премію ім. І.М. Францевича О.В. Толмачову, В.О. Ткачову та Ю.М. Саввіну – за цикл робіт «Розробка та дослідження нових моно- і мультимолекулярних плівок Ленгмюра-Блоджетт органічних люмінофорів, барвників та полімерів»;
премію ім. М.С. Грушевського Н.М. Яковенко – за монографію «Українська шляхта з кінця XIV до середини XVII століття (Волинь і Центральна Україна)»;
премію ім. А.Ю. Кримського Л.В. Грицику – за монографію «Орієнталістика А.Кримського в українському літературному процесі початку ХХ ст.»;
премію ім. М.П. Василенка Л.В. Тарану – за монографію «Історична думка Франції та Росії»;
премію ім. М.Д. Стражеска А.І. Хомазюку – за серію робіт «Патофізіологія вінцевого кровообігу»;
премію ім. М.М. Боголюбова В.О. Марченку, О.С. Парасюку та А.Н. Тавхелідзе – за цикл робіт «Функціонально-алгебраїчні методи в математичній фізиці».
1996
Президія АН УРСР присудила:
премію ім. Л.В. Писаржевського В.В. Павлищуку, П.А. Манорику та Я.Д. Ламепці – за роботу «Фізико-неорганічна хімія координаційних сполук 3d-металів з різними видами внутрішньомолекулярних взаємодій»;
премію ім. І.І. Мечникова Н.М. Бережній – за цикл робіт «Нові підходи до вивчення імунології та імунореабілітації при злоякісних новоутвореннях та алергічних захворюваннях»;
премію ім. О.О. Богомольця Г.М. Бутенку – за цикл робіт «Імунологія старіння»;
премію ім. М.М. Крилова О.М. Боголюбову та О.Б. Ликовій – за цикл праць «Розвиток і дослідження конструктивних методів розв’язання задач нелінійної механіки та математичної фізики»;
премію ім. Є.О. Патона Д.А. Дудку – за цикл робіт «Нові способи зварювання та напилення»;
премію ім. В.Я. Юр’єва М.В. Зубцю та В.П. Буркату – за серію праць «Теоретичне обґрунтування та організація впровадження у виробництво селекційних і біотехнологічних методів використання кращого світового генофонду у скотарстві України»;
премію ім. Д.К. Заболотного А.Л. Бойку, В.П. Поліщуку та Н.А. Князєвій – за цикл робіт «Діагностика та прогноз розвитку фітовірусних інфекцій в різних екологічних регіонах України»;
премію ім. В.І. Вернадського В.П. Палієнку – за монографію «Новітня геодинаміка та її відображення в рельєфі України»;
премію ім. О.М. Динника Г.М. Третяченку, Б.С. Карпіносу та В.Г. Барилу – за цикл робіт «Термічна втома матеріалів при нерівноважних термодинамічних станах»;
премію ім. М.Г. Холодного В.В. Протопоповій та В.В. Новосаду – за серію праць «Теоретичні та прикладні аспекти природної диференціації та синантропізації спонтанної флори України»;
премію ім. О.В. Палладіна В.А. Барабою – за цикл робіт «Роль перекисного окислення ліпідів у механізмі променевого ураження та стресу»;
премію ім. Г.Ф. Проскури Б.Г. Марченку, М.В. Мисловичу та І.В. Хімюку – за роботу «Методи математичного моделювання фізичних процесів і полів в електротехнічному обладнанні для вирішення задач підвищення його надійності, контролю та діагностики»;
премію ім. Ф.Г. Яновського А.П. Пелещуку, В.Г. Передерію та А.С. Свінцицькому – за монографію «Гастроентерологія»;
премію ім. І.І. Шмальгаузена М.Ф. Ковтуну та Р.Й. Лихотопу – за цикл робіт «Порівняльна анатомія, ембріологія та еволюція рукокрилих»;
премію ім. М.І. Туган-Барановського П.П. Борщевському, Б.Й. Пасхаверу та В.М. Трегобчуку – за цикл робіт «Економічні та екологічні проблеми розвитку і функціонування національного агропромислового комплексу»;
премію ім. М.І. Костомарова Л.А. Дубровіній, О.П. Реєнту та О.П. Моці – за цикл робіт з проблем історії та культури України;
премію ім. К.Д. Синельникова Л.Т. Цимбалу, М.К. Даньшину та Д.Ю. Овсієнку – за цикл робіт з фізики фазових переходів;
премію ім. С.О. Лебедєва І.В. Сергієнку, В.В. Скопецькому та В.С. Дейнеку – за роботу «Математичне моделювання та дослідження процесів у неоднорідних середовищах»;
премію ім. М.К. Янгеля А.П. Алпатову, В.С. Гудрамовичу та Є.С. Переверзєву – за цикл робіт «Розробка експериментально-
теоретичних методів і дослідження довговічності об’єктів ракетно-космічної техніки»;
премію ім. І.Я. Франка Г.Д. Вервесу – за монографію «Українці на рандеву з Європою»;
премію ім. Л.П. Симиренка І.І. Хоменку – за цикл праць «Захист зерняткових садів у Центральному Лісостепу України»;
премію ім. В.М. Глушкова А.П. Великому, А.М. Гупалу та П.С. Кнопову – за роботу «Розробка та використання методів прогнозування, оцінювання та розпізнавання об’єктів стохастичної природи»;
премію ім. М.М. Боголюбова Ю.М. Березанському, Б.Г. Лазарєву та В.С. Владимирову – за цикл праць «Актуальні проблеми функціонального аналізу та їх застосування до теоретичної фізики»;
премію ім. М.Д. Стражеска М.І. Лутаю, Л.Г. Воронкову та О.Г. Камінському – за цикл робіт «Наукова розробка та впровадження в практику заходів по боротьбі з ішемічною хворобою серця»;
премію ім. М.П. Василенка Ю.І. Римаренку – за цикл праць «Етнодержавознавство як наука: історіологія, теорія, методологія, праксеологія»;
премію ім. М.С. Грушевського М.Ю. Брайчевському, О.С. Рубльову та Ю.А. Черченку – за цикл праць з проблем методології та методики історичної україністики;
премію ім. І.М. Францевича М.В. Новикову, О.О. Шульженку та Г.П. Богатирьовій – за цикл робіт «Синтез алмазу»;
премію ім. А.І. Кіпріанова О.О. Іщенку – за роботу «Будова та спектрально-люмінесцентні властивості поліметинових барвників»;
премію ім. Г.В. Карпенка Л.Т. Бережницькому, М.Г. Стащуку та М.В. Делявському – за цикл робіт «Розробка методів оцінки міцності композитних матеріалів з тріщинами та включеннями під дією силових навантажень»;
премію ім. М.П. Барабашова В.С. Кислюку, О.К. Осипову та Ю.Г. Шкуратову – за цикл робіт «Геометричні та оптичні характеристики поверхні Місяця».
Міжнародна організація IEEE присудила В.М. Глушкову (посмертно) медаль «Піонер комп’ютерної техніки» за створення Інституту кібернетики та автору теорії цифрових автоматів і архітектури обчислювальних систем макроконвеєрного типу.
1997
Президія АН УРСР присудила:
премію ім. Л.В. Писаржевського В.Г. Ільїну та Ф.М. Бобоничу – за цикл робіт з розвитку наукових основ цілеспрямованого синтезу та модифікування цеолітів (молекулярних сит);
премію ім. І.І. Мечникова О.Ф. Сенюку – за цикл робіт «Імунодіагностика та імунокорекція в нормі та при патології»;
премію ім. О.О. Богомольця С.В. Івасівку, М.С. Яременку та І.Л. Поповичу – за цикл робіт «Біологічно активні речовини води «Нафтуся», їх генез і механізми фізіологічної дії»;
премію ім. М.М. Крилова М.О. Перестюку, Г.В. Радзієвському та Є.О. Гребеникову – за цикл праць «Сучасні методи дослідження динамічних систем»;
премію ім. Є.О. Патона В.Ф. Лапчинському – за монографію «Зварювання у космосі та споріднені технології»;
премію ім. В.Я. Юр’єва В.І. Глазку – за цикл праць «Генетика та селекція домашніх тварин»;
премію ім. Д.К. Заболотного М.І. Менджулі, Н.В. Нестеровій та Т.Г. Лисенку – за роботу «Особливості структури та стратегії функціонування геномів ціанофагів»;
премію ім. В.І. Вернадського М.А. Вороновій за монографію «Паліностратиграфія нижньої крейди та розвиток ранньокрейдових флор України»;
премію ім. О.М. Динника В.Д. Кубенку та О.П. Жуку за цикл робіт «Рух твердих тіл в ідеальній та в’язкій рідині під дією динамічного навантаження»;
премію ім. М.Г. Холодного Ю.П. Старченкову, М.М. Нічику та С.Я. Коцю – за цикл робіт «Фізіолого-біохімічні особливості симбіотичних взаємовідносин бобових рослин і нових штамів бульбочкових бактерій»;
премію ім. В.П. Комісаренка К.П. Заку – за серію робіт, присвячених ультраструктурній та імунологічній ідентифікації природних клітин-кілерів і з’ясуванню їх ролі при ендокринних, гематологічних і онкологічних захворюваннях і радіаційних порушеннях;
премію ім. Г.Ф. Проскури В.С. Бойку, В.В. Бойку та В.І. Сеньку – за цикл робіт «Розробка науково-технічних основ створення економічних пристроїв енергетичної електроніки для живлення постійним струмом потужних споживачів»;
премію ім. І.І. Шмальгаузена Л.І. Рековцю, Г.М. Двойносу та В.О. Харченку – за серію праць «Еволюція ссавців і еколого-морфологічні особливості їх паразитів в антропогені»;
премію ім. М.І. Туган-Барановського С.І. Дорогунцову, Л.М. Горєву та М.А. Хвесику – за цикл наукових праць «Основи оптимізації екосередовищ»;
премію ім. М.І. Костомарова І.Т. Муковському, О.Є. Лисенку та В.С. Чишку – за цикл наукових праць «Особа в історії України»;
премію ім. К.Д. Синельникова М.С. Бродину, С.В. Марісовій та В.Й. Сугакову – за цикл робіт «Поверхневі екситони та деформуючі поляритони в молекулярних кристалах»;
премію ім. С.О. Лебедєва В.В. Арістову, В.П. Боюну та В.С. Годлевському – за цикл робіт «Системно-ієрархічне проектування комп’ютерних систем контролю і управління високодинамічними об’єктами (в енергетиці)»;
премію ім. М.К. Янгеля Г.І. Богомазу, О.В. Пилипенку та М.І. Довготьку – за цикл робіт «Розробка теоретико-експериментальних методів дослідження динамічної навантаженості та динамічної сумісності рідинних ракетних двигунних установок і конструкцій ракет-носіїв космічних апаратів»;
премію ім. І.Я. Франка Я.П. Запасці – за працю «Пам’ятки книжкового мистецтва. Українська рукописна книга»;
премію ім. Л.П. Симиренка Б.К. Гапоненку та М.Б. Гапоненку – за книгу «Ваш сад»;
премію ім. М.М. Боголюбова О.В. Погорєлову, А.М. Самойленку та А.О. Логунову – за цикл праць «Створення та обґрунтування сучасних математичних методів розв’язання задач фізики та механіки»;
премію ім. М.Д. Стражеска Л.Т. Малій, І.Х. Макаревичу та Ю.Г. Горбу – за монографію «Серцеві глікозиди»;
премію ім. М.П. Василенка Ю.С. Шемшученку та К.А. Вислобокову – за підготовку та видання визначної пам’ятки українського права «Права, за якими судиться малоросійський народ. 1743 р.»;
премію ім. М.С. Грушевського І.Л. Бутичу, В.С. Шандрі та І.І. Глизю – за високопрофесійну підготовку до друку та високе наукове опрацювання унікальної пам’ятки історико-культурної спадщини XIX ст. «О.Ф. Кістяківський. Щоденник (1874–1885)» у двох томах;
премію ім. І.М. Францевича Ю.Б. Падерні – за цикл робіт «Закономірності формування структури та властивостей матеріалів на основі боридів рідкісноземельних елементів»;
премію ім. А.І. Кіпріанова Ю.С. Ліпатову – за роботу «Сплави лінійних і сітчастих полімерів»;
премію ім. Г.В. Карпенка Л.О. Позняку – за монографію «Інструментальні сталі»;
премію ім. М.П. Барабашова Л.В. Поперенку, І.А. Шайкевичу та Е.Г. Яновицькому – за серію праць «Роль поверхневих ефектів у діагностиці оптичних властивостей і електронної структури матеріалів і поляризаційні методи їх дослідження»;
премію ім. В.М.Глушкова Т.О.Грінченку, В.П.Клименку та З.Л. Рабіновичу – за серію праць «Програмні та апаратні засоби інтелектуалізації обчислювальних систем».
Відбулася ювілейна сесія Загальних зборів НАН України, присвячена 75-річчю з дня народження В.М. Глушкова.
1998
Президія АН УРСР присудила:
премію ім. О.О. Богомольця Ю.П. Зозулі, В.А. Барабою та Д.А. Сутковому – за цикл робіт «Стан окисно-відновлювальних та антиоксидантних процесів при патології внутрішніх органів і ураженнях центральної нервової системи»;
премію ім. М.М. Крилова Я.Й. Буряку, О.Р. Гачкевичу та Р.Ф. Терлецькому – за цикл праць «Математичні моделі та крайові задачі термомеханіки електропровідних континуальних систем»;
премію ім. В.І. Толубинського А.А. Долінському – за цикл робіт «Теплофізика двофазних середовищ»;
премію ім. В.М. Хрущова – А.К. Шидловському, К.О. Липківському та В.С. Федію – за цикл робіт «Розвиток теорії електричних кіл з вентилями та створення на її основі нових технічних засобів корекції параметрів електричної енергії»;
премію ім. Д.І. Чижевського В.М. Нічику – за цикл наукових праць «Діяльність і філософія Петра Могили»;
премію ім. М.В. Птухи І.І. Лукінову – за монографію «Економічні трансформації наприкінці XX сторіччя»;
премію ім. І.П. Пулюя А.В. Величку, О.Я. Кириченку та М.Т. Черпаку – за цикл робіт «Радіочастотний відгук високотемпературних надпровідників на мікрохвильове випромінювання»;
премію ім. О.О. Потебні В.Ю. Франчуку – за цикл праць «Стилістика літописання» та «О.О. Потебня і його доба»;
премію ім. С.І. Пекаря Ю.І. Горобцю, В.Ф. Клепікову та О.І. Олемському – за цикл праць «Фазові перетворення та неоднорідні структури у впорядкованих системах»;
премію ім. З.І. Некрасова В.І. Большакову, О.Д. Учителю та Ф.М. Шутильову – за цикл робіт «Розробка теоретичних основ управління розподілом шихти й газів, удосконалення технології та обладнання сучасних доменних печей»;
премію ім. М.О. Лаврентьєва Ю.О. Митропольському – за цикл праць з теорії асимптотичних методів та одночастотних коливань у динамічних системах;
премію ім. Г.В. Курдюмова В.М. Антонову, Ю.М. Ковалю та В.В. Немошкаленку – за цикл робіт «Про природу мартенситних перетворень та електронну структуру металів»;
премію ім. Д.К. Заболотного Н.С. Дяченку, Л.М. Носачу та С.Л. Рибалку – за цикл робіт «Молекулярні властивості лімфотропних вірусів людини, включаючи ВІЛ, та їх взаємовідносини з клітиною в умовах моно- та змішаної інфекції як основа розробки засобів етіотропної терапії та методів специфічної діагностики»;
премію ім. В.І. Вернадського М.П. Булгакову та С.М. Булгакову – за цикл робіт «Формування та взаємозв’язок великомасштабної циркуляції і стратифікації вод Чорного моря»;
премію ім. О.М. Динника Б.М. Усаченку, С.Б. Вакарчуку та В.Г. Перепелицю – за цикл робіт «Геомеханічні основи керування станом масиву гірських порід при розробці потужних пластів і повторному використанні відпрацьованих підземних просторів»;
премію ім. М.Г. Холодного М.М. Мусієнку, О.В. Брайону та Н.Ю. Тарану – за цикл робіт «З’ясування адаптаційного синдрому рослин за структурно-функціональними маркерами стресового стану організму, агро- та фітоценозів»;
премію ім. О.В. Палладіна О.Ю. Петренку, О.М. Сукачу та Л.П. Кравченку – за серію праць «Функція внутрішньоклітинних структур в ізольованих гепатоцитах у залежності від метаболічного стану та дії низьких температур»;
премію ім. Ф.М. Колесси С.Й. Грицю – за працю «Музичний фольклор з Полісся у записах Ф.Колесси та К.Мошинського»;
премію ім. О.І. Бродського В.Д. Походенку та В.Г. Кошечці – за роботу «Будова, реакційна здатність, спектральні та електрохімічні властивості гетероатомних моно- і полі- іон-радикалів»;
премію ім. К.Д. Синельникова В.С. Бойку, Р.І. Гарберу та А.М. Косевичу – за монографію «Оборотна пластичність кристалів»;
премію ім. М.К. Янгеля В.К. Дзюїну, М.І. Ісаєнку та В.Д. Ткаченку – за цикл робіт «Створення нової технології обробки та автоматизованого аналізу телеметричної інформації, одержаної під час пусків ракети-носія «Зеніт»;
премію ім. Л.П. Симиренка В.Ф. Горобцю, К.М. Копаню та С.Я. Шестопалу – за цикл робіт «Збереження генофонду, створення та впровадження у виробництво нових сортів аґрусу, смородини, суниці та півонії»;
премію ім. В.М. Глушкова І.М. Парасюку, О.Л. Перевозчиковій та О.І. Провотару – за роботу «Логіко-алгебраїчні моделі та методи подання знань і їх застосування у прикладних системах»;
премію ім. М.П. Барабашова Г.С. Бісноватому-Когану, Б.І. Гнатику та С.О. Сілічу – за цикл робіт «Розробка методів багатовимірної газодинаміки та їх застосування до актуальних проблем сучасної астрофізики»;
премію ім. І.М. Францевича В.Л. Соложенку, В.З. Туркевичу та І.А. Петруші – за цикл робіт «Фізико-хімічні основи синтезу кубічного нітриду бору»;
премію ім. М.С. Грушевського В.М. Даниленку, О.І. Гуржію та О.В. Добржанському – за цикл праць «Історичний досвід боротьби за українську державність».
1999
Президія АН УРСР присудила:
премію ім. О.О. Богомольця О.Ф. Возіанову, А.К. Бутенку та К.П. Заку – за монографію «Цитокіни. Біологічні та протипухлинні властивості»;
премію ім. М.М. Крилова І.О. Луковському, П.В. Харламову та О.М. Тимохі – за цикл робіт з математичних проблем аналітичної механіки;
премію ім. Р.Є. Кавецького С.П. Осинському, Д.Ф. Глузману та В.М. Запорожану – за цикл робіт «Нові підходи та технології у діагностиці та лікуванні онкологічних захворювань»;
премію ім. Д.І. Чижевського С.Б. Кримському – за монографію «Філософія як шлях людяності та надії»;
премію ім. В.І. Толубинського В.І. Гнесіну, В.М. Голощапову та О.Л. Шубенку – за цикл робіт «Підвищення економічності, надійності та продовження ресурсу теплотехнічного обладнання ТЕС та АЕС»;
премію ім. В.М. Хрущова О.С. Яндульському, О.Ф. Буткевичу та В.Г. Левітському – за цикл робіт «Елементи теорії та методи побудови систем інформаційного забезпечення та управління режимами електричних мереж»;
премію ім. І.П. Пулюя А.Д. Алексєєву та В.Г. Іллюшенку – за серію робіт «Вугільний масив: ЯМР – аналіз стану та управління ним»;
премію ім. М.В. Птухи О.Г. Білорусу та О.В. Чернецькій – за цикл праць «Глобалізація та інтеграція світового розвитку»;
премію ім. О.О. Потебні В.Г. Скляренку – за працю «Праслов’янська акцентологія»;
премію ім. С.І. Пекаря Ф.Т. Ваську та В.О. Кочелапу – за серію робіт «Теорія електронних та оптичних явищ у квантових гетероструктурах»;
премію ім. З.І. Некрасова В.Л. Найдеку, А.В. Нарівському та В.М. Мовчану – за цикл праць «Розробка теоретичних основ і створення нових технологічних процесів підвищення якості металів шляхом обробки розплавів заглибленими плазмовими струменями»;
премію ім. М.О. Лаврентьєва О.Ю. Ішлінському та А.М. Самойленку – за цикл робіт з розробки методів математичної фізики;
премію ім. Г.В. Курдюмова В.Ф. Бритуну та О.В. Курдюмову – за цикл праць «Мартенситні перетворення шаруватих структур при високих тисках і керований синтез надтвердих фаз»;
премію ім. Д.К. Заболотного М.Я. Співаку, А.В. Руденку та Л.М. Лазаренку – за цикл робіт «Роль системи інтерферону в імунопатогенезі бактеріальних і вірусних інфекцій»;
премію ім. В.І. Вернадського О.Ю. Лукіну – за монографію «Літогеодинамічні фактори нафтогазонакопичення в авлакогенових басейнах»;
премію ім. О.М. Динника В.О. Дзензерському, О.А. Зевіну та М.М. Хачапурідзке – за цикл робіт «Динаміка та стійкість левітуючого транспортного засобу з електродинамічним підвісом»;
премію ім. М.Г. Холодного В.К. Яворській, І.В. Драговозу та В.М. Трояну за цикл робіт «Функціонування аденілатциклазної та гормональної системи в рослинній клітині»;
премію ім. О.В. Палладіна Л.Л. Громашевській та О.С. Микоші – за серію праць «Регуляція біохімічних процесів в нормі та патології»;
премію ім. Ф.М. Колесси Л.Ф. Дунаєвській – за працю «Українська народна проза (легенда, казка) – еволюція епічних традицій»;
премію ім. О.І. Бродського С.В. Волкову – за цикл праць «Хімічна будова та реакційна здатність комплексів у неводних і змішаних середовищах»;
премію ім. К.Д. Синельникове З.Т. Назарчуку та Ю.О. Ситенку – за серію робіт з теорії фізичних полів;
премію ім. М.К. Янгеля Л.В. Кравчуку, Р.І. Куріату та Е.О. Ескіну – за цикл праць «Методи та результати дослідження несучої здатності теплозахисних і жароміцних покриттів елементів конструкцій аерокосмічної техніки в умовах інтенсивних теплових потоків»;
премію ім. М.С. Грушевського М.Р. Литвину, А.О. Ручці та В.В. Танчеру – за цикл наукових праць з історичної україністики та соціології;
премію ім. І.М. Францевича Г.Г. Гнесіну, М.П. Гадзирі та О.О. Михайлику – за цикл праць «Синтез і дослідження неврівноваженого твердого розчину SiС-С і матеріалів на його основі»;
премію ім. М.П. Барабашова І.І. Зінченку, М.С. Нестерову та В.М. Шульзі – за серію робіт «Дослідження спектрів і змінності космічного радіовипромінювання в міліметровому діапазоні на радіотелескопі РТ-22»;
премію ім. В.М. Глушкова А.І. Куксі, С.І. Ляшку та О.А. Павлову – за цикл робіт «Дослідження та розробка математичних методів і алгоритмів розв’язання прикладних задач оптимізації і прийняття рішень»;
премію ім. Л.П. Симиренка В.М. Самородову, С.В. Поспєлову та І.П. Гірницькій – за цикл робіт «Інтродукція видів роду ехінацея та тропічних і субтропічних рослин».
2001
Президія АН УРСР присудила:
премію ім. О.О. Богомольця Ю.В. Бицю, В.П. Пішаку та О.В. Атаману – за монографію «Порівняльно-патофізіологічні аспекти енергозабезпення судинної стінки»;
премію ім. М.М. Крилова О.А. Борисенку, Ю.А. Амінову та В.В. Шарку – за цикл робіт «Розробка геометричних і топологічних методів дослідження багатовидів і підбагатовидів»;
премію ім. Р.Є. Кавецького В.Л. Ганулу та В.О. Чорному – за серію робіт «Розробка методів комбінованого лікування хворих у торакальній та абдомінальній онкології»;
премію ім. Д.І. Чижевського Л.В. Губерському, В.П. Андрущенку та М.І. Михальченку – за монографію «Культура. Ідеологія. Особистість»;
премію ім. В.І. Толубинського А.А. Халатову, І.І. Борисову та Н.В. Костенку – за цикл робіт «Термогазодинаміка вихрових і закручених потоків»;
премію ім. В.М. Хрущова М.М. Кулику та Б.А. Костюківському – за цикл робіт «Дослідження та оптимізація напрямів перспективного розвитку електроенергетичної системи України»;
премію ім. І.П. Пулюя Е.Т. Верховцевій, О.В. Гнатченку та О.Б. Шпенику – за серію робіт «Резонансні явища та поляризаційне гальмівне випромінювання при зіткненнях електронів з атомами»;
премію ім. М.В. Птухи А.І. Кредісову – за серію робіт «Історія вчень менеджменту», «Менеджмент для керівників», «Управління зовнішньоекономічною діяльністю»;
премію ім. О.О. Потебні Т.Б. Лукіновій – за працю «Числівники в слов’янських мовах (порівняльно-історичний нарис)»;
премію ім. С.І. Пекаря Ю.К. Рудавському, І.М. Мриглоду та М.В. Токарчуку – за серію робіт «Теорія динамічних властивостей та фазові переходи у рідких магнетиках»;
премію ім. З.І. Некрасова Й.Г. Товаровському та В.П. Лялюку – за цикл праць «Технологічні засади нетрадиційної малококсової та безкоксової доменної плавки»;
премію ім. М.О. Лаврентьєва В.М. Кошлякову, Г.С. Кіту та В.М. Титову – за створення математичних моделей та теоретичні дослідження динамічних процесів у механічних системах;
премію ім. Г.В. Курдюмова В.Г. Гаврилюку, Г.Бернсу та В.М. Варюхіну – за серію робіт «Фізичні основи високоазотистих сталей»;
премію ім. Д.К. Заболотного Г.О. Іутинській, А.Ф. Антипчуку та О.В. Валагуровій – за монографію «Функціонування мікробних ценозів ґрунту в умовах антропогенного навантаження»;
премію ім. В.І. Вернадського Л.Г. Руденку та О.Є. Литвиненку – за СD «Атлас України»;
премію ім. О.М. Динника Ю.М. Шевченку, М.О. Бабешку та Р.Г. Терехову – за цикл робіт «Термов’язкопластичні процеси складного деформування матеріалів та елементів конструкцій»;
премію ім. М.Г. Холодного О.П. Дмитрієву за цикл робіт «Сигнальні системи імунітету рослин»;
премію ім. О.В. Палладіна С.В. Комісаренку, Е.В. Луговській та І.М. Колесниковій – за цикл праць «Імунохімічний аналіз механізмів полімеризації фібрину та фібринолізу»;
премію ім. Ф.М. Колесси Р.Я. Кисю – за працю «Фінал Третього Риму. Російська месіянська ідея на зламі тисячоліть»;
премію ім. О.І. Бродського А.Ф. Попову, В.А. Савьоловій та Ю.С. Сіманенку – за цикл наукових праць «Супернуклеофільні системи для розщеплення екотоксикантів – нейротоксинів»;
премію ім. К.Д. Синельникова Я.Л. Колесниченку, В.В. Луценку та Ю.В. Яковенку – за серію робіт «МГД-явища та транспорт іонів високих енергій у термоядерній плазмі»;
премію ім. М.К. Янгеля Н.Г. Белецькій, О.М. Заволокій та А.Д. Шептуну – за цикл робіт «Дослідження сучасних проблем динаміки польоту об’єктів ракетно-космічної техніки»;
премію ім. М.С. Грушевського Л.В. Войтовичу, М.Ф. Рибачуку та М.О. Шульзі – за цикл праць з давньої та сучасної соціально-політичної історії України;
премію ім. І.М. Францевича Ю.В. Найдичу та В.П. Красовському – за цикл робіт «Дослідження взаємодії з металами безкисневих іонних сполук (галогенідів), відкриття аномального ефекту інертності, незмочування та корозійної стійкості цих речовин у контакті з особливо хімічно агресивними розплавами та розробка вогнетривів для ізотермічної плавки, гомогенізації та лиття сплавів»;
премію ім. М.П. Барабашова В.Г. Каретникову, І.Л. Андронову та С.М. Андрієвському – за серію робіт «Дослідження затемнено-подвійних катаклізмічних та пульсуючих змінних зір»;
премію ім. В.М. Глушкова В.К. Задіраці, Н.Д. Панкратовій та А.О. Чикрію – за роботу «Методи прийняття рішень в умовах невизначеності для задач керування, прогнозування ризику та теорії обчислень»;
премію ім. Л.П. Симиренка П.В. Кондратенку та Т.Є. Кондратенку – за цикл робіт «Яблуня в Україні».
Відбулася сесія Загальних зборів НАН України, присвячена 80-річчю від дня народження В.М. Глушкова. Доповідь «Ідеї В.М. Глушкова у контексті інформатизації суспільства» виголосив І.В. Сергієнко.
2003
В Інституті кібернетики здано Державній комісії кластерний комплекс СКІТ, який став першим вітчизняним MIMD-комп’ютером і втілив висловлені В.М. Глушковим наприкінці 70-х рр. концепції паралельно-конвеєрних обчислень.
2004
Президія АН УРСР присудила:
премію ім. О.О. Богомольця М.С. Веселовському та С.А. Федуловій – за монографію «Біофізика поодинокого синапса»;
премію ім. М.М. Крилова В.Я. Гутлянському, П.М. Тамразову та М.М. Шереметі – за серію праць «Геометричні та аналітичні методи в комплексному аналізі»;
премію ім. Р.Є. Кавецького Н.М. Бережній – за серію праць «Закономірності протипухлинної дії лімфоцитів при взаємодії з пухлинними клітинами різних біологічних властивостей»;
премію ім. С.М. Гершензона А.В. Риндичу – за цикл робіт «Структура і експресія еукаріотичних і вірусних генів»;
премію ім. Д.І. Чижевського А.Є. Конверському – за монографію «Теорія та її обґрунтування»;
премію ім. В.М. Хрущова Н.А. Шидловській та В.Г. Самойленку – за серію праць «Дослідження нелінійних електричних кіл аналітичними методами»;
премію ім. В.І. Толубинського Ю.М. Мацевитому – за монографію «Обернені задачі теплопровідності» (у двох томах);
премію ім. І.П. Пулюя Г.А. Мелкову та Ю.В. Коблянському – за серію робіт «Обертання хвильового фронту та фазове спряження спінових хвиль і коливань»;
премію ім. М.В. Птухи А.А. Чухну – за роботу «Постіндустріальна економіка: теорія, практика та їх значення для України»;
премію ім. О.О. Потебні І.Р. Вихованцю та К.Г. Городенській – за працю «Теоретична морфологія української мови»;
премію ім. С.І. Пекаря В.Г. Бар’яхтару, Е.А. Пашицькому та О.Г. Галкіній – за двотомний енциклопедичний словник «Фізика твердого тіла»;
премію ім. З.І. Некрасова В.І. Дубодєлову, В.К. Погорському та М.С. Горюку – за роботу «Розробка технологій та магнітодинамічного обладнання для дозованого розливання залізовуглецевих розплавів»;
премію ім. М.О. Лаврентьєва О.М. Шарковському та Л.П. Шильникову – за серію праць «Складні скінченно- та нескінченновимірні динамічні системи»;
премію ім. Г.В. Курдюмова М.Є. Глобусу та Б.В. Гриньову – за монографію «Неорганічні сцинтилятори: нові та традиційні матеріали»;
премію ім. Д.К. Заболотного І.К. Курдишу, В.П. Патику, С.Я. Коцю – за цикл праць «Наукові основи створення мікробних препаратів нового покоління для рослинництва»;
премію ім. В.І. Вернадського В.О. Ємельянову – за монографію «Основи морської геоекології. Теоретико-методологічні аспекти»;
премію ім. О.М. Динника В.В. Зозулі та Я.Я. Рущицькому – за цикл робіт з нелінійних динамічних проблем механіки пружних матеріалів з урахуванням їх структури;
премію ім. М.Г. Холодного Ю.Г. Мережинському, Є.Ю. Мордереру та В.В. Швартау – за цикл робіт «Фізіологічні механізми регуляції вибірної фітотоксичності гербіцидів»;
премію ім. О.В. Палладіна Л.І. Остапченку та А.А. Сибірному – за серію праць «Молекулярні механізми регуляції метаболізму та їх використання в біології та біотехнології»;
премію ім. Ф.М. Колесси О.С. Найдену – за працю «Українська народна іграшка. Історія. Семантика. Образна своєрідність. Функціональні особливості»;
премію ім. О.І. Бродського В.В. Гончаруку та Г.О. Ковтуну – за цикл праць «Кінетика та механізми рідиннофазових реакцій окиснення та озонування»;
премію ім. К.Д. Синельникова О.О. Лаврентьєву та В.О. Маслову – за цикл робіт «Розробка концепції термоядерного реактора та нейтронного джерела на основі багатощілинної електромагнітної пастки»;
премію ім. М.К. Янгеля М.В. Полякову, М.М. Дроню та В.С. Легезі – за цикл робіт з гідрогазодинаміки та динаміки польоту літальних апаратів;
премію ім. М.С. Грушевського В.Б. Євтуху, В.П. Трощинському та М.А. Журбі – за цикл праць з історії і теорії етносоціології;
премію ім. І.М. Францевича А.Г. Косторнову – за монографію «Матеріалознавство дисперсних і пористих металів і сплавів»;
премію ім. М.П. Барабашова І.О. Вакарчуці, Н.Г. Щукіній та К.І. Чурюмову – за серію робіт «Спектральні дослідження зір і комет»;
премію ім. В.М. Глушкова В.С. Дейнекі, О.М. Литвину та В.В. Скопецькому – за роботу «Математичне моделювання процесів у складних об’єктах і високоефективні методи їх дослідження»;
премію ім. Л.П. Симиренка В.Ф. Логвиненку – за цикл робіт «Індукований мутагенез у генетичному поліпшенні рослин».
2005
Президія АН УРСР присудила:
премію ім. О.О. Богомольця О.П. Костюку та О.О. Лук’янцю – а монографію «Іони кальцію у функції мозку – від фізіології до патології»;
премію ім. М.М. Крилова В.Л. Макарову, О.І. Степанецю та Ф.Абдуллаєву – за цикл робіт «Сучасні методи теорії апроксимації та інтерполяції»;
премію ім. С.М. Гершензона Л.А. Лівшицю та Л.Л. Лукашу – за серію наукових праць «Мутаційний процес у популяціях клітин ссавців і природа мутацій, що спричиняють тяжкі спадкові захворювання людини»;
премію ім. Р.Є. Кавецького О.О. Фільченкову та Р.С. Стойці – за монографію «Апоптоз і рак: від теорії до практики»;
премію ім. Д.І. Чижевського Ф.М. Рудичу, А.І. Кудряченку та В.О. Храмову – за цикл праць «Україна в сучасному геополітичному просторі: теоретичний та прикладний аспекти»;
премію ім. В.М. Хрущова О.Є. Божку – за цикл праць «Нові результати теорії електромагнітних віброзбуджувачів і нові ефекти в них»;
премію ім. В.І. Толубинського Ю.Ф. Снєжкіну, М.І. Нікітенку та Н.М. Сороковій – за цикл робіт «Дослідження динаміки тепломасопереносу, фазових перетворень та усадки при сушінні колоїдних капілярно-пористих тіл з метою створення енергозберігаючих технологій»;
премію ім. І.П. Пулюя Б.О. Данильченку та О.Г. Сарбею – за цикл робіт «Дослідження електрон-фононної взаємодії просторово обмежених станів носіїв в експериментах з балістичними фононами»;
премію ім. М.В. Птухи О.І. Амоші, О.Ф. Новіковій та Є.Т. Іванову – за цикл праць з проблем економічного забезпечення збереження та розвитку людського потенціалу;
премію ім. О.О. Потебні О.Б. Ткаченку – за працю «Українська мова та мовне життя світу»;
премію ім. С.І. Пекаря Е.Й. Рашбі, В.І. Шекі, М.М. Боголюбову – за цикл праць «Теорія спін-орбітальної взаємодії та поляронних станів у напівпровідниках»;
премію ім. З.І. Некрасова В.Л. Зубову та М.І. Гасику – за монографію «Електрометалургія феросиліція»;
премію ім. М.О. Лаврентьєва В.О. Марченку, Є.Я. Хруслову та Б.Й. Пташнику – за цикл робіт «Асимптотичні та аналітичні методи дослідження некласичних задач математичної фізики»;
премію ім. Г.В. Курдюмова О.Г. Ільїнському, В.А. Лободюку та В.В. Маслову – за цикл робіт «Термокінетика фазових перетворень та їх вплив на структуру твердих і рідких металевих сплавів»;
премію ім. Д.К. Заболотного В.К. Позуру – за монографію «Імунобіологічна активність бактеріальних пептидогліканів»;
премію ім. В.І. Вернадського В.О. Іванову та О.В. Прусову – за монографію «Річковий стік півдня України: кількісні оцінки паводків, принципи управління та прогноз»;
премію ім. О.М. Динника Л.П. Хорошуну та А.О. Камінському – за цикл робіт «Механіка руйнування композитних матеріалів»;
премію ім. М.Г. Холодного В.А. Кунаху, А.П. Лебеді та В.Г. Собку – за цикл робіт «Фіторесурси України: раціональне використання та біотехнологія»;
премію ім. О.В. Палладіна О.Г. Мінченку – за серію праць «Молекулярні механізми регуляції експресії генів»;
премію ім. Ф.М. Колесси Т.В. Кара-Васильєвій – за серію монографічних праць у галузі мистецтвознавства;
премію ім. О.І. Бродського О.О. Чуйку (посмертно), В.К. Погорєлому та В.О. Покровському – за цикл наукових праць «Медична хімія нанодисперсного кремнезему»;
премію ім. К.Д. Синельникова Ф.А. Даневичу, В.В. Кобичеву та В.І. Третяку – за серію праць «Експериментальні дослідження рідкісних процесів у фізиці атомного ядра та елементарних частинок»;
премію ім. М.К. Янгеля М.М. Слюняєву, Г.А. Маймуру та В.А. Шульзі – за роботу «Вирішення деяких невідкладних глобальних проблем сучасності засобами ракетно-космічної техніки»;
премію ім. М.С. Грушевського О.О. Рафальському, В.П. Коцуру та А.І. Павку – за цикл наукових праць з історії та історіографії історії України;
премію ім. І.М. Францевича Я.В. Зауличному, В.І. Іващенку та О.Ю. Хижуну – за цикл праць «Електронна структура нестехіометричних, аморфних, нанорозмірних фаз та фаз високого тиску – основа створення нового покоління неметалевих матеріалів із прогнозованими властивостями»;
премію ім. М.П. Барабашова Г.К. Назарчуку (посмертно), В.П. Таращуку та Л.М. Шульману – за цикл робіт «Відкриття та дослідження нових фізичних явищ у ядрах та атмосферах комет»;
премію ім. В.М. Глушкова Л.Ф. Гуляницькому, Г.П. Донцю та В.І. Норкіну – за працю «Розробка ефективних моделей, методів дискретної та стохастичної оптимізації та їх використання при створенні інформаційних технологій»;
премію ім. Л.П. Симиренка М.В. Матвієнку, Р.Д. Бабіні та Л.П. Шелудьку – за цикл робіт «Створення генофонду та селекція груші та м’яти перцевої».
2007
Президія АН УРСР присудила:
премію ім. О.О. Богомольця І.С. Магурі, М.Я. Співаку та І.М. Трахтенбергу – за серію праць «Проблеми вродженої імунорезистентності та вікової фізіології і токсикології»;
премію ім. М.М. Крилова А.Г. Нікітіну, В.А. Осадчуку та Ю.В. Теплінському – за цикл робіт «Розвиток групових та асимптотичних методів і теорії диференціальних рівнянь та їх застосування у моделях математичної фізики, математичної біології і механіки»;
премію ім. Ю.О. Митропольського А.М. Самойленку – за цикл робіт «Асимптотичні методи дослідження рівнянь нелінійної механіки»;
премію ім. Д.Ф. Чеботарьова О.В. Коркушці, В.Х. Хавінсону та В.Б. Шатилу – за монографію «Пінеальна залоза: шляхи корекції при старінні»;
премію ім. Ф.І. Шміта Г.В. Врочинській – за працю «Українські народні жіночі прикраси ХIХ – початку ХХ століть»;
премію ім. П.А. Тутковського Н.І. Диканю – за роботу «Систематика четвертинних остракод України»;
премію ім. В.І. Трефілова Б.В. Гриньову, В.Д. Рижикову та В.П. Семиноженку – за монографію «Сцинтиляційні детектори та системи контролю радіації на їх основі»;
премію ім. Л.В. Шубникова С.П. Дюбку, Є.А. Алєксеєву та В.В. Ілюшину – за цикл робіт «Радіоспектроскопія молекул у міліметровому діапазоні довжин хвиль»;
премію ім. В.М. Хрущова А.А. Щербу, І.П. Кондратенку та М.М. Резинкіній – за цикл праць «Моделювання та аналіз електромагнітних процесів в енергетичних і технологічних системах»;
премію ім. С.І. Пекаря В.М. Антонову, О.Е. Райчеву та А.А. Звягіну – за цикл робіт «Вплив спін-орбітальної та кулонівської взаємодій на властивості електронних систем»;
премію ім. О.О. Потебні Г.П. Півтораку та О.І. Скопненку – за працю «Білорусько-український словник»;
премію ім. М.О. Лаврентьєва В.П. Моторному, В.В. Шарку та О.Л. Ребеноку – за цикл праць «Математичні методи аналізу, теорії апроксимації та топології в математичній фізиці»;
премію ім. Г.В. Курдюмова Н.І. Главацькій, В.В. Кокоріну та В.А. Львову – за цикл робіт «Індуковані магнітним полем ефекти в феромагнітних мартенситних сплавах»;
премію ім. Д.К. Заболотного О.М. Зайченку, О.В. Андрієнку та К.С. Циганенку – за монографію «Макроциклічні трихотеценові мікотоксини»;
премію ім. О.М. Динника Б.О. Блюссу, Є.Є. Гарковенку та Є.В. Семененку – за цикл праць «Гідромеханічні основи екологічно безпечних ресурсо- та енергозберігаючих технологій транспортування та переробки мінеральної сировини»;
премію ім. М.Г. Холодного Д.А. Кірізію, Т.М. Шадчиній та О.О. Стасику – за цикл праць «Наукові основи оптимізації фотосинтезу та підвищення продуктивності рослин у змінювальних умовах довкілля»;
премію ім. М.М. Доброхотова В.В. Скороходу та Г.Г. Гнесіну – за енциклопедичне видання «Неорганічне матеріалознавство»;
премію ім. О.І. Бродського В.В. Стрєлку – за цикл наукових праць «Гетероатоми в хімії активованого вугілля»;
премію ім. Ф.Г. Яновського М.С. Регеді та І.Г. Гайдучку – за серію праць «Захворювання органів дихання: етіопатогенетичні механізми їх розвитку та сучасні підходи до діагностики, лікування та профілактики»;
премію ім. М.І. Тугана-Барановського А.І. Даниленку, Л.М. Шаблисті та Н.М. Шелудьку – за тритомну колективну монографію «Фінансово-монетарні важелі економічного розвитку»;
премію ім. К.Д. Синельникова М.О. Азарєнкову, В.М. Воєводіну та І.О. Гірці – за цикл робіт «Взаємодія випромінювання та потоків частинок із матеріалами в енергетичних установках»;
премію ім. М.К. Янгеля В.М. Шнякіну, В.І. Коноху та Л.М. Усатюку – за цикл праць «Cтворення рідинних ракетних двигунів з високими енергомасовими характеристиками»;
премію ім. В.М. Глушкова М.Ю. Кузнєцову, В.О. Петрухіну та В.П. Шилу – за цикл робіт «Інформаційні технології розв’язання складних оптимізаційних задач на багатопроцесорних комплексах»;
премію ім. М.П. Барабашова Р.Є. Гершбергу, О.П. Павленку та Я.В. Павленку – за цикл робіт «Зорі середніх і малих мас від жовтих карликів сонячного типу до холодних коричневих карликів: спостережувана активність та їх еволюційний статус»;
премію ім. А.Ю. Кримського Е.Г. Циганковій – за монографію «Сходознавчі установи в Україні: радянський період».
2010
Президія АН УРСР присудила:
премію ім. О.О. Богомольця О.О. Кришталю, В.І. Цимбалюку, В.В. Медведєву – за цикл праць «Фізіологія та патологія аферентних систем мозку: розкриття механізмів і розробка новітніх методів медичної корекції»;
премію ім. М.М. Крилова Ю.В. Козаченку, Ю.С. Мішурі та М.В. Працьовитому – за цикл праць «Фрактальні та апроксимаційні схеми в теорії випадкових процесів та їхні застосування»;
премію ім. П.А. Тутковського С.О. Вяловій та В.М. Палію – за монографію «Олег Степанович Вялов. Нариси життя та діяльності»;
премію ім. Ф.І. Шміта Г.М. Івашківу – за працю «Декор української народної кераміки ХVI – першої половини ХХ століть»;
премію ім. Д.Ф. Чеботарьова М.Г. Ахаладзе, С.М. Кузнецовій та В.Ю. Лішневській – за цикл праць «Нові підходи до діагностики, профілактики та лікування цереброваскулярної та кардіоваскулярної патології»;
премію ім. Ю.О. Митропольського О.А. Бойчуку, І.Є. Єгоровій та В.Д. Кошманенку – за цикл робіт «Аналітичні та спектральні методи теорії динамічних систем і нелінійних диференціальних рівнянь»;
премію ім. В.І. Трефілова Ю.М. Ковалю, В.А. Лободюку та Е.В. Естріну – за монографії «Деформаційні та релаксаційні явища при перетвореннях мартенсійного типу» та «Мартенситні перетворення»;
премію ім. Л.В. Шубникова В.О. Голубу, Г.М. Каказею та Г.Г. Левченку – за цикл робіт «Новітні багатофункціональні магнітні матеріали: від макросистем до наноструктур; властивості та застосування»;
премію ім. В.М. Хрущова О.Є. Антонову, В.Г. Кіреєву та В.С. Петухову – за серію праць «Розробка наукових засад створення ефективних магнітоелектричних машин з кількома ступенями вільності обертання ротора»;
премію ім. О.О. Потебні О.П. Загнітко – за працю «Теоретична граматика сучасної української мови. Морфологія. Синтаксис»;
премію ім. С.І. Пекаря В.Й. Піпі, В.Й. Сугакову та С.І. Шевченку – за цикл робіт «Теорія кореляційних і когерентних процесів у напівпровідникових гетероструктурах»;
премію ім. Г.В. Курдюмова С.О. Котречку, Ю.Я. Мєшкову та В.М. Надутову – за цикл робіт «Фазові та структурні перетворення як основа оптимізації фізичних властивостей сталей і сплавів»;
премію ім. М.О. Лаврентьєва Р.М. Кушніру, Ю.В. Неміровському та В.С. Поповичу – за цикл праць «Аналітично-чисельні методи дослідження крайових задач теплопровідності та термопружності для структурно-неоднорідних тіл»;
премію ім. Д.К. Заболотного В.О. Іваниці, Л.А. Пасічнику та Ф.І. Товкачу – за цикл праць «Фітопатогенні бактерії – збудники особливо небезпечних хвороб рослин та їх автономні генетичні елементи»;
премію ім. О.М. Динника І.В. Вовку, Н.С. Городецькій та В.В. Мелешку – за цикл праць «Закономірності хвильових процесів в акустичних, пружних і поро-пружних обмежених середовищах»;
премію ім. М.Г. Холодного В.П. Гелюті, С.Я. Кондратюку та О.І. Тереку – за цикл праць «Порівняльні дослідження молекулярно-біологічних і фізіологічних процесів грибів і вищих рослин»;
премію ім. М.М. Доброхотова М.І. Гасику та М.М. Гасику – за монографію «Електротермія кремнію»;
премію ім. О.І. Бродського Є.С. Рудакову, В.Л. Лобачову та С.Л. Литвиненку – за цикл праць «Механізми окислення вуглеводнів і тіоефірів активованими формами пероксиду водню й радикалами ОН»;
премію ім. Ф.Г. Яновського І.А. Калабуху, О.В. Хмелю та Ю.Ф. Савенкову – за монографію «Керівництво з хірургії туберкульозу легенів»;
премію ім. М.І. Тугана-Барановського В.Д. Базилевичу, Т.В. Гайдаю та Н.І. Гражевській – за цикл праць «Славетні постаті історії економічної думки України»;
премію ім. К.Д. Синельникова Ю.О. Касаткіну, В.Ф. Клепікову та В.В. Литвиненку – за цикл робіт «Електрофізічні процеси в ядерних системах і конденсованих середовищах під опроміненням»;
премію ім. М.К. Янгеля О.В. Дегтяреву, О.О. Коноваленку та В.А. Асюшкіну – за цикл праць «Створення ракетно-космічного комплексу з ракетою-носієм «Зеніт-3Ф» та реалізація космічної місії з радіотелескопом «Спектр-Р»;
премію ім. В.М. Глушкова В.П. Боюну, І.Д. Войтовичу та О.В. Палагіну – за цикл робіт «Інтелектуальні системи та технології сприйняття і обробки інформації різної фізичної природи»;
премію ім. М.П. Барабашова Ф.П. Величку, Ю.М. Круглому та В.Г. Шевченку – за цикл робіт «Фізичні властивості астероїдів за результатами фотометричних спостережень»;
премію ім. А.Ю. Кримського В.О. Кіктенку та О.Д. Огнєвій – за цикл праць «Філософсько-релігійні та наукові традиції Сходу в європейській культурі».
Відбулася сесія Загальних зборів НАН України, присвячена 90-річчю від дня народження В.М. Глушкова.
Вийшла монографія І.В. Сергієнка «Наукові ідеї В.М. Глушкова та розвиток актуальних напрямів інформатики».
Присвячена 90-річчю від дня народження академіка В.М. Глушкова. Аналізуються ідеї і шляхи розвитку інформатики, відзначається їх важлива роль при побудові комп’ютерних технологій у галузі прикладної математики, теорій програмування та обчислювальних систем. Особлива увага приділяється результатам досліджень і практичних розробок українських учених упродовж останніх трьох десятиріч. Висвітлено їх результати з математичного моделювання складних процесів, створення нових методів розв’язання та дослідження задач оптимізації в різних постановках, розробки комп’ютерних технологій для досліджень в галузі економіки, біології, медицини, захисту інформації в системах.
2013
Постановою Президії АН УРСР на базі Лабораторії обчислювальної техніки Інституту математики АН УРСР створено Обчислювальний центр АН УРСР (директор – В.М. Глушков) (з 1962 – Інститут кібернетики АН УРСР, з 1982 – Інститут кібернетики ім. В.М. Глушкова АН УРСР).
13 грудня 1957
На Загальних зборах АН УРСР обрано нових дійсних членів і членів-кореспондентів АН УРСР.
Обрані дійсними членами:
І.П. Крип’якевич (історія України);
Б.Є. Патон (електрозварювання).
Обрані членами-кореспондентами:
О.І. Ахіезер (експериментальна ядерна фізика);
С.М. Бібіков (археологія);
С.Я. Брауде (радіофізика і електроніка);
В.М. Глушков (алгебра);
І.О. Гуржій (історія України періоду феодалізму);
Ю.О. Митропольський (математична фізика);
О.О. Нестеренко (економіка);
Л.М. Новиченко (історія української літератури);
О.С. Парасюк (математична фізика);
М.В. Пасічник (експериментальна ядерна фізика);
М.І. Супруненко (історія України радянського періоду);
О.Я. Усиков (радіофізика і електроніка);
М.З. Шамота (літературознавство, теорія соціалістичного реалізму).
18 листопада 1958
На загальних зборах АН УРСР обрано її нових членів:
академіками обрані:
М.К. Янгель (механіка);
Г.Є. Павленко (гідромеханіка);
А.Д. Коваленко (прикладна теорія пружності);
З.І. Некрасов (металургія чавуну);
І.М. Федорченко та І.М. Францевич (обидва – порошкова металургія);
С.І. Пекар (теоретична фізика);
Ю.О. Мітропольський (математична фізика);
В.М. Глушков (обчислювальна математика і техніка);
О.В. Погорєлов (геометрія);
М.В. Пасічник (експериментальна ядерна фізика);
Ф.Д. Овчаренко (колоїдна хімія);
В.А. Ройтер (фізична хімія);
В.С. Гутиря (хімія нафти);
О.В. Кірсанов (органічна хімія);
С.І. Субботін (геофізика);
О.Ф. Макарченко (нейрофізіологія).
Членами-кореспондентами обрані:
О.Г. Івахненко та В.М. Михайловський (обидва зі спеціальності автоматика);
Г.В. Карпенко (механіка матеріалів);
М.О. Кільчевський (прикладна теорія пружності);
К.С. Борисенко (гірнича механіка);
Ю.М. Даденков (гідравліка);
І.Л. Повх (аерогазодинаміка);
Г.В. Самсонов (металургія рідкісних металів);
Г.Є. Пухов (обчислювальна математика і техніка);
В.О. Марченко (математичний аналіз); В.Є. Іванов (фізика металів);
Є.С. Боровик (фізика низьких температур);
Б.І. Вєркін (фізика напівпровідників); О.О. Галкін(радіоспектроскопія);
Є.П. Федоров (астрономія);
П.Г. Борзяк (фізична електроніка);
К.А. Корнєв (хімія високомолекулярних сполук);
Л.А. Кульський (хімія і технологія очистки води);
К.Б. Яцимірський (хімія комплексних сполук);
І.Г. Підоплічко (палеозоологія);
В.Й. Білай (антибіотики);
О.В. Топачевський (гідробіологія);
В.П. Зосимович (генетика і селекція рослин);
О.С. Короїд (політекономія).
18 квітня 1961
Відбулися Загальні збори АН УРСР, на яких обрано новий склад її Президії. Президентом став представник молодшого покоління українських вчених, 43-річний академік АН УРСР Б.Є. Патон, який вже мав досвід науково-організаційної роботи, працюючи з 1950 заступником директора, а з 1953 – директором Iнституту електрозварювання АН УРСР.
Віце-президентами АН УРСР обрано В.М. Глушкова, О.Ф. Макарченка і М.П. Семененка, головним ученим секретарем Президії АН УРСР став Г.С. Писаренко.
27 лютого 1962
В.М. Глушков зі співробітниками розробив передескізний проект єдиної державної мережі обчислювальних центрів.
1962-1964
Розроблено ідеї інтерпретації мов високого рівня (Інститут кібернетики АН УРСР, науковий керівник – В.М. Глушков).
1963-1965
Присуджено Ленінську премію:
В.М. Глушкову – за цикл праць з теорії цифрових автоматів (1960–1962);
Є.П. Кирилюку, Є.С. Шабліовському – за цикл теоретичних досліджень літературної, історичної та філософської спадщини Т.Г. Шевченка;
О.Т. Гончару – за роман «Тронка» (1963);
О.С. Коломійченку – за участь у вдосконаленні та широкому впровадженні в лікувальну практику операцій з відновлення слуху у хворих отосклерозом;
В.Ф. Уткіну, І.І. Іванову – за розробки в галузі ракетно-космічної техніки.
22 квітня 1964
Відбулися Загальні збори АН УРСР, на яких президент АН УРСР Б.Є. Патон виступив з доповіддю про перспективи розвитку наукових досліджень у АН УРСР. На них також президентом АН УРСР переобрано Б.Є. Патона, віце-президентами стали М.П. Семененко, В.М. Глушков, В.С. Гутиря, І.К. Білодід. Членами Президії АН УРСР обрані М.М. Боголюбов, О.О. Галкін, Г.С. Писаренко, Р.Є. Кавецький, О.Я. Усиков, академіками-секретарями – Ю.О. Митропольський, О.С. Парасюк, С.І. Субботін, І.М. Федорченко, К.Б. Яцимирський, І.Г. Підоплічко, Р.В. Чаговець, І.О. Гуржій, М.З. Шамота.
Затверджені директорами інститутів: Г.В. Логвинович (Інститут гідромеханіки), І.І. Данилюк (Донецький обчислювальний центр), М.М. Боголюбов (Інститут теоретичної фізики), О.О. Галкін (Донецький фізико-технічний інститут), А.Ф. Прихотько (Інститут фізики), В.О. Єфімов (Інститут проблем лиття), Ю.С. Ліпатов (Інститут хімії високомолекулярних сполук), С.М. Московець (Інститут мікробіології і вірусології), М.Л. Рева (Центральний республіканський ботанічний сад), С.М. Ямпольський (Інститут економіки), М.З. Шамота (Інститут літератури ім. Т.Г. Шевченка).
20-21 квітня 1966
Президія АН УРСР присудила премію ім. М.М. Крилова В.М. Глушкову за цикл робіт з теоретичної кібернетики, присвячених формальним методам проектування електронних обчислювальних машин.
19 жовтня 1967
Присуджено Державну премію СРСР:
С.М. Кожевникову – за участь у створенні та широкому впровадженні в промисловість високопродуктивних універсальних станів холодної прокатки труб з комплексом нових механізмів;
В.М. Глушкову, С.Б. Погребинському, В.Д. Лосєву, О.А. Летичевському, Ю.В. Благовєщенському, І.М. Молчанову, А.О. Стогнію – за розробку нових принципів побудови структур малих машин для інженерних розрахунків та математичного забезпечення до них, впроваджених в електронній обчислювальній машині серії «Мир»;
Р.І. Шашкевичу, С.Л. Мандельбергу, Р.І. Лашкевичу – за участь у створенні нових способів масового виробництва зварних труб діаметром 1020 і 1220 міліметрів для газо- та нафтопроводів;
М.Ф. Герасюті – за розв’язання проблем польоту перших космічних кораблів;
В.Я. Остренку – за роботи в галузі металургії.
6 листопада 1968
Відбулися Загальні збори АН УРСР, присвячені результатам її діяльності за 1968 і завданням на 1969.
На Загальних зборах АН УРСР затверджені директорами інститутів: Ю.О. Митропольський (Інститут математики АН УРСР), В.М. Глушков (Інститут кібернетики АН УРСР), В.О. Кононенко (Інститут механіки АН УРСР), В.Н. Гріднєв (Інститут металофізики АН УРСР), О.Я. Усиков (Інститут радіофізики і електроніки АН УРСР), В.Є. Іванов (Фізико-технічний інститут АН УРСР), Б.І. Вєркін (Фізико-технічний інститут низьких температур АН УРСР), О.М. Мілях (Інститут електродинаміки АН УРСР), С.І. Субботін (Інститут геофізики АН УРСР), М.П. Семененко (Інститут геохімії і фізики мінералів АН УРСР), Є.П. Федоров (Головна астрономічна обсерваторія АН УРСР), Б.Є. Патон (Інститут електрозварювання АН УРСР), І.М. Францевич (Інститут проблем матеріалознавства АН УРСР), Г.В. Карпенко (Фізико-механічний інститут АН УРСР), Ю.К. Делімарський (Інститут загальної і неорганічної хімії АН УРСР), О.І. Бродський (Інститут фізичної хімії АН УРСР), О.Д. Куриленко (Інститут колоїдної хімії і хімії води АН УРСР), В.Ф. Копитов (Інститут газу АН УРСР), І.Г. Підоплічко (Інститут зоології АН УРСР), О.В. Топачевський (Інститут гідробіології АН УРСР), А.М. Окснер (Інститут ботаніки АН УРСР), В.І. Шинкарук (Інститут філософії АН УРСР), Ф.П. Шевченко (Інститут археології АН УРСР), В.М. Корецький (Інститут держави і права АН УРСР), М.Е. Сиваченко (Інститут мистецтвознавства, фольклору та етнографії АН УРСР).
7 лютого 1969
Указом Президії Верховної Ради СРСР за великі заслуги в розвитку науки і підготовки кадрів В.М. Глушкову присвоєно звання Героя Соціалістичної Праці.
13 березня 1969
Відбулися Загальні збори АН УРСР, присвячені результатам її діяльності в 1969 і завданням на 1970. На них також президентом Академії переобрано Б.Є. Патона, віце-президентами стали І.К. Білодід, В.М. Глушков, В.С. Гутиря, Г.С. Писаренко, А.А. Смирнов. Затверджено академіки-секретарі Відділень: Ю.О. Митропольський (Відділення математики, механіки і кібернетики), В.Н. Гріднєв (Відділення фізики), С.І. Субботін (Відділення наук про Землю і Космос), І.М. Федорченко (Відділення фізико-технічних проблем матеріалознавства), І.Т. Швець (Відділення фізико-технічних проблем енергетики), К.Б. Яцимирський (Відділення хімії і хімічної технології), Р.В. Чаговець (Відділення біохімії, біофізики і фізіології), О.П. Маркевич (Відділення загальної біології), Б.М. Бабій (Відділення економіки, історії, філософії і права), М.З. Шамота (Відділення літератури, мови і мистецтвознавства).
11 березня 1970
Присуджено Державну премію УРСР в галузі науки і техніки:
П.Ф. Фільчакову, Б.Г. Панчишину – за розроблення методів математичного моделювання рівнянь еліптичного типу і їх впровадження в різні галузі народного господарства;
В.І. Ляшенку, В.Г. Литовченку, І.І. Степку, Л.В. Ляшенко – за працю «Електронні явища на поверхні напівпровідників»;
М.Е. Гарфу, І.І. Іщенку, Е.Я. Філатову, Є.Г. Буглову, В.Є. Павловському, Р.Ф. Кубяку, І.І. Синюку – за створення і впровадження комплексу машин для програмних випробувань на втому матеріалів і конструкцій;
В.М. Глушкову, В.І. Скурихіну, В.В. Шкурбі, В.К. Кузнецову, Т.П. Подчасовій, А.О. Морозову – за розроблення і впровадження системи управління радіотехнічним підприємством масового виробництва – системи «Львів»;
О.П. Чекмарьову – за участь у розробленні, освоєнні і широкому промисловому впровадженні нового високопродуктивного процесу одночасної прокатки двох зливків на великих обтискних станах;
Г.М. Малахову – за докорінне вдосконалення методів підземної розробки потужних рудних родовищ;
В.І. Клокову, М.В. Ковалю, І.І. Слиньку – за тритомну працю «Українська РСР у Великій Вітчизняній війні Радянського Союзу (1941–1945 рр.)».
21 грудня 1970
Відбулися Загальні збори АН УРСР, на яких обговорено результати її наукової діяльності в 1972 і завдання на 1973. Збори затвердили «Положення про вибори в АН УРСР». З доповіддю на Зборах виступили: В.Ф. Копитов «Охорона повітря від забруднення», О.В. Топачевський «Проблема чистої води континентів в Океані», М.М. Паламарчук «Соціально-економічні аспекти проблем використання природних ресурсів». Затверджено директорів інститутів АН УРСР: математики – Ю.О. Митропольського; механіки – В.О. Кононенка; кібернетики – В.М. Глушкова; гідромеханіки – О.Я. Олійника; металофізики – В.Н. Гріднєва; фізико-технічного низьких температур – Б.І. Вєркіна; радіофізики і електроніки – В.П. Шестопалова; Головної астрономічної обсерваторії – І.К. Коваля; геохімії і фізики мінералів – М.П. Семененка; геофізики – С.І. Субботіна; геологічних наук – В.Я. Дідковського; електрозварювання – Б.Є. Патона; проблем матеріалознавства – В.І. Трефілова; надтвердих матеріалів – В.М. Бакуля; проблем машинобудування – А.М. Підгорного; електродинаміки – А.К. Шидловського; газу – В.Ф. Копитова; загальної і неорганічної хімії – О.В. Городиського; біохімії – М.Ф. Гулого; мікробіології та вірусології – Д.Г. Затулу; філософії – В.І. Шинкарука; мистецтвознавства, фольклору та етнографії – М.Є. Сиваченка.
12-14 березня 1973
Відбулися Загальні збори АН УРСР, на яких обговорено результати її наукової діяльності в 1973 і завдання на 1974. 21 березня проведено вибори керівництва АН УРСР. Президентом АН УРСР переобрано Б.Є. Патона, віце-президентами стали І.К. Білодід, В.М. Глушков, Г.С. Писаренко, К.М. Ситник, В.І. Трефілов, головним ученим секретарем Президії АН УРСР – І.К. Походня. Академіками-секретарями Відділень АН УРСР затверджено: Ю.О. Митропольського (Відділення математики, механіки і кібернетики); В.Н. Гріднєва (Відділення фізики); С.І. Субботіна –(Відділення наук про Землю); І.М. Федорченка (Відділення фізико-технічних проблем матеріалознавства); К.Б. Яцимирського (Відділення хімії і хімічної технології); В.І. Скока (Відділення біохімії, фізіології і теоретичної медицини); А.В. Манорика (Відділення загальної біології); Б.М. Бабія (Відділення економіки, історії, філософії і права); О.С. Мельничука (Відділення літератури, мови та мистецтвознавства).
20-21 березня 1974
Присуджено Державну премію СРСР:
В.М. Глушкову, В.П. Деркачу та Ю.В. Капітоновій – за цикл праць з теорії дискретних перетворювачів і методів автоматизації проектування ЕОМ;
П.І. Вацету та В.І. Волощуку – за участь у дослідженнях розщеплення легких ядер гамма-променями високих енергій;
С.М. Конюхову – за роботи в галузі ракетно-космічної техніки;
Б.В. Гнєденку – за цикл праць з теорії надійності;
А.В. Меню, І.І. Іванову, Л.Г. Содіну та М.К. Шарикіну – за роботи в галузі радіоастрономії;
А.О. Морозову – за участь у створенні Центру керування космічними польотами.
6 листопада 1977
31 березня Президентом АН УРСР переобрано Б.Є. Патона, віце-президентами стали К.М. Ситник, В.М. Глушков, В.І. Трефілов, Ф.С. Бабичев, П.Т. Тронько, головним ученим секретарем Президії АН УССР – І.К. Походня. Також затверджено академіків-секретарів Відділень АН УРСР: Ю.О. Митропольського (Відділення математики, механіки і кібернетики); В.Н. Гріднєва (Відділення фізики); М.П. Щербака (Відділення наук про Землю); І.М. Федорченка (Відділення фізико-технічних проблем матеріалознавства); Г.Є. Пухова (Відділення фізико-технічних проблем енергетики); В.П. Кухаря (Відділення хімії і хімічної технології); П.Г. Богача (Відділення біохімії, фізіології і теоретичної медицини); А.М. Гродзинського (Відділення загальної біології); І.І. Лукінова (Відділення економіки); Б.М. Бабія (Відділення економіки, історії, філософії і права); В.М. Русанівського (Відділення літератури, мови та мистецтвознавства).
Членами Президії АН УРСР обрано І.К. Білодіда, О.В. Погорєлова, В.С. Гутирю, І.І. Ляшка, Г.С. Писаренка, Я.С. Підстригача.
31 березня 1978
Президія АН УРСР присудила премію ім. С.О. Лебедєва В.М. Глушкову – за цикл робіт з теорії перспективних ЕОМ і створення високопродуктивних засобів обчислювальної техніки та систем керування.
18 січня 1979
Постановою Ради Міністрів УРСР засновано премію імені В.М. Глушкова (21 липня Президії АН УРСР) за видатні наукові роботи в галузі кібернетики, загальної теорії обчислювальних машин і систем.
9 березня 1982
Президія АН УРСР присудила:
премію ім. Л.В. Писаржевського С.В. Волкову – за цикл робіт з високотемпературної неорганічної координаційної хімії;
премію ім. О.О. Богомольця О.Г. Резникову – за монографію «Статеві гормони та диференціація мозку»;
премію ім. М.М. Крилова В.О. Марченку – за монографію «Оператори Штурма–Ліувілля та їх застосування»;
премію ім. Є.О. Патона М.В. Новикову, К.А. Ющенку та В.Я. Іллічову – за цикл робіт по обґрунтуванню ефективного застосування нових конструкційних матеріалів і по розробці технології зварювання конструкцій кріогенної техніки;
премію ім. В.Я. Юр’єва Ю.Ю. Глебі – за цикл робіт «Одержання та вивчення міжтрибних парасексуальних гібридів»;
премію ім. Д.К. Заболотного П.М. Мажузі – за цикл робіт «Функціональний аналіз розвитку скелета, кровотворної та судинної систем кінцівок тварин і людини»;
премію ім. В.І. Вернадського Я.М. Бєлєвцеву – за монографію «Метаморфогенні рудоутворення»;
премію ім. О.М. Динника О.С. Космодаміанському – за цикл робіт «Напружений стан багатозв’язних середовищ»;
премію ім. Д.З. Мануїльського В.І. Куценку та Ю.Д. Прилюку – за цикл робіт з проблем соціального пізнання та соціального управління;
премію ім. О.Г. Шліхтера М.І. Долішньому, В.М. Португалу та О.І. Семенову – за цикл робіт з проблем використання трудових ресурсів і удосконалення планування виробництва;
премію ім. М.Г. Холодного Ф.Л. Калініну, В.В. Сарнацькій та В.Є. Поліщуку – за монографію «Методи культури тканин у фізіології та біохімії рослин»;
премію ім. О.В. Палладіна М.Є. Кучеренку – за монографію «Біологічне метилювання та його модифікація у ранній період променевого ураження»;
премію ім. Г.Ф. Проскури О.М. Міляху, В.О. Барабанову та Є.В. Двойниху – за монографію «Триступінчасті електричні машини»;
премію ім. К.Д. Синельникова І.І. Залюбовському, О.Ф. Нємцю та О.І. Левону – за цикл робіт «Вивчення структури ядер за допомогою магнітних моментів вишикуваних станів»;
премію ім. С.О. Лебедєва О.В. Палагіну, А.В. Кобилінському та О.Л. Молчану – за цикл робіт «Розробка та застосування засобів мікропроцесорної техніки»;
премію ім. М.К. Янгеля В.В. Пилипенку та О.М. Гузю – за цикл робіт «Дослідження динаміки, стійкості та міцності двигунових приладів»;
премію ім. І.Я. Франка О.І. Дею – за цикл робіт «Революційно-демократична ідейність і народність у творчому втіленні Івана Франка»;
премію ім. Л.П. Симиренка І.О. Шеремету та О.Я. Берендею – за цикл робіт «Виведення та впровадження в сільське господарство УРСР нових сортів плодових і ягідних культур і методів підвищення їх урожайності»;
премію ім. В.М. Глушкова А.О. Дородніцину – за цикл робіт «Розробка машинно-орієнтованих методів обробки даних».
26 січня 1983
Президія АН УРСР присудила:
премію ім. Л.В. Писаржевського А.Т. Пилипенку, В.М. Власенку та М.М. Тананайку – за цикл робіт по обґрунтуванню фізико-хімічних методів захисту навколишнього середовища та його контролю;
премію ім. О.О. Богомольця І.М. Алексєєвій та Т.М. Зеленській – за цикл робіт «Патофізіологічні механізми дії протиорганних цитотоксичних сироваток»;
премію ім. М.М. Крилова Є.Д. Білоколосу, Д.Я. Петрині та О.М. Курбатову – за цикл робіт «Точно інтегровані нелінійні системи статистичної механіки»;
премію ім. Є.О. Патона Л.О. Позняку, Ю.М. Скринченку та С.І. Тишаєву – за цикл робіт «Нові марки штампових сталей»;
премію ім. В.Я. Юр’єва В.Д. Романенку – за цикл робіт «Розробка біологічних основ теплової адаптації риб»;
премію ім. Д.К. Заболотного В.В. Смирнову, С.Р. Рєзніку та І.О. Василевській – за монографію «Спороутворюючі аеробні бактерії – продуценти біологічно активних речовин»;
премію ім. В.І. Вернадського Є.М. Бартницькому та І.П. Луговій – за монографію «Ізотопна геологія України»;
премію ім. О.М. Динника В.Т. Грінченку, Ю.М. Немішу та А.Ф. Уліткці – за цикл робіт «Точні та наближені методи розв’язання тривимірних задач теорії пружності»;
премію ім. Д.З. Мануїльського А.В. Санцевичу – за цикл робіт з історіографії та джерелознавства історії УРСР;
премію ім. О.Г. Шліхтера П.Ф. Веденичеву, О.М. Онищенку та Л.О. Шепотько – за цикл робіт «Соціально-економічні проблеми підвищення ефективності сільськогосподарського виробництва та розвитку аграрно-промислового комплексу»;
премію ім. М.Г. Холодного Р.Ф. Процку, В.Б. Варшавській та О.К. Білецькій – за цикл робіт «Фізіологічні основи стійкості найважливіших сільськогосподарських культур у процесі вегетації та збереження їх урожаю»;
премію ім. О.В. Палладіна Г.В. Троїцькому та О.П. Демченку – за цикл робіт «Вивчення структури білків»;
премію ім. Г.Ф. Проскури А.Ф. Верланю, Ю.М. Мацевитому та Г.О. Соколовському – за цикл робіт «Моделювання теплових полів в енергетиці»;
премію ім. К.Д. Синельникова В.А. Тягаю та О.В. Снітку – за монографію «Електровідображення світла у напівпровідниках»;
премію ім. С.О. Лебедєва В.Ф. Євдокимову, М.В. Синькову та С.Б. Погребинському – за цикл робіт «Створення засобів обчислювальної техніки з апаратною реалізацією складних математичних операцій»;
премію ім. М.К. Янгеля О.К. Антонову – за створення високоефективної автоматизованої системи управління надважкого транспортного літака з стріловидним крилом;
премію ім. І.Я. Франка П.М. Жолтовському – за цикл робіт «Проблеми розвитку української художньої культури XVI–XVIII ст.»;
премію ім. Л.П. Симиренка М.Ю. Гущину та О.Г. Усову – за виведення та впровадження у виробництво сортів плодових і ягідних культур;
премію ім. В.М. Глушкова В.С. Михалєвичу та І.М. Коваленку – за цикл робіт «Математичні методи аналізу та оптимізації складних систем».
23 лютого 1984
Президія АН УРСР присудила:
премію ім. Л.В. Писаржевського Л.А. Кульському, В.Д. Гребенюку та О.С. Савлуку – за цикл робіт «Електрохімія в процесах очищення води»;
премію ім. О.О. Богомольця Б.П. Сандомирському, Н.О. Волкову та Ю.І. Ісаєву – за цикл робіт «Вивчення дії низьких температур на шкіру з метою створення нових методів кріотерапії та кріоконсервації»;
премію ім. М.М. Крилова В.Г. Бар’яхтару – за цикл робіт «Спінові гамільтоніани, їх симетрія та асимптотичні властивості спектрів магнонів»;
премію ім. Є.О. Патона Ю.І. Бабею, Л.В. Ратичу та І.М. Дмитраху – за цикл робіт «Методи оцінки та підвищення корозійної тріщиностійкості та довговічності металів»;
премію ім. В.Я. Юр’єва В.Т. Манзюку, Н.М. Лук’яненку та П.М. Барсукову – за виведення та впровадження у виробництво нових високоврожайних комплексно цінних сортів ярового ячменю;
премію ім. Д.К. Заболотного В.Г. Доліну – за цикл робіт «Фауна, екологія, таксономія та філогенія твердокрилих комах елатероїдного комплексу»;
премію ім. В.І. Вернадського А.Є. Бабинцю, С.Т. Звольському та О.Ю. Митропольському – за цикл робіт «Дослідження гідрогеологічних, гідрогеохімічних і фізико-механічних властивостей донних осадків Чорного моря»;
премію ім. О.М. Динника М.В. Василенку, Ш.У. Галієву та В.В. Матвєєву – за цикл робіт «Нелінійні коливання механічних систем і динаміка взаємодії деформованих тіл з рідиною»;
премію ім. Д.З. Мануїльського В.В. Цвєткову, В.Ф. Сіренку та В.Б. Авер’янову – за цикл робіт з актуальних питань теорії та практики державного управління;
премію ім. О.Г. Шліхтера В.П. Александрову, Б.В. Щербицькому та В.С. Яцкову – за цикл робіт «Економічні проблеми науково-технічного прогресу та технічного переозброєння виробництва»;
премію ім. М.Г. Холодного Н.В. Кондратьєву – за цикл робіт «Внутрівидова морфологічна мінливість, морфогенез і систематика синьо-зелених водоростей»;
премію ім. О.В. Палладіна С.О. Кудінову – за монографію «Системи транспорту Са2+ у нервових клітинах»;
премію ім. Г.Ф. Проскури В.Ф. Склярову, В.А. Гуляєву та В.Д. Самойлову – за цикл робіт «Методи та засоби підвищення надійності та ефективності експлуатації енергетичного виробництва»;
премію ім. К.Д. Синельникова В.В. Єременку, М.Ф. Харченку та В.М. Локтєву – за цикл робіт «Візуалізація 180-градусних антиферомагнітних доменів»;
премію ім. С.О. Лебедєва А.І. Нікітіну, О.Г. Додонову та М.І. Кратку – за цикл робіт з теорії інформаційних мереж та її застосування;
премію ім. М.К. Янгеля Я.М. Григоренку, Ю.М. Шевченку та І.І. Іванову – за цикл робіт «Дослідження напруженості та оптимізація конструкцій складної форми при високих температурах»;
премію ім. І.Я. Франка А.П. Грищенку, М.А. Жовтобрюху та В.В. Німчуку – за монографію «Історія української мови» в чотирьох книгах;
премію ім. Л.П. Симиренка І.М. Шайтану, Л.М. Чуприну та Р.Ф. Клеєву – за цикл робіт «Інтродукція та селекція південних і нових плодових культур»;
премію ім. В.М. Глушкова Ю.В. Капітоновій, О.А. Летичевському та К.Л. Ющенко – за цикл робіт «Математичні основи проектування та програмування обчислювальних систем».
1 лютого 1985
Президія АН УРСР присудила:
премію ім. Л.В. Писаржевського Ф.С. Бабичеву та В.О. Ковтуненку – за монографію «Хімія ізоїндола»;
премію ім. О.О. Богомольця К.І. Кульчицькому та О.Ю. Роменському – за монографію «Порівняльна анатомія та еволюція кровеносних сосудів серця»;
премію ім. М.М. Крилова І.Р. Юхновському, С.В. Пелетминському та П.М. Боголюбову – за цикл робіт «Математичні методи дослідження систем з спонтанно порушеною симетрією»;
премію ім. Є.О. Патона С.Є. Савицькій та В.О. Джанібекову – за комплекс науково-технічних експериментів по електронно-променевому різанню, зварюванню, пайці та нанесенню покриттів за допомогою універсального ручного інструменту у космосі;
премію ім. В.Я. Юр’єва М.П. Ященку – за створення нових високодекоративних сортів квіткових рослин і впровадження їх в зелене будівництво країни;
премію ім. Д.К. Заболотного Д.Г. Затулі – за цикл робіт «Антигенна подібність мікроорганізмів і злоякісних новоутворень»;
премію ім. В.І. Вернадського О.З. Широкову, В.Ю. Забігайлу та В.В. Лукінову – за цикл робіт «Геологічні умови викидонебезпечності вугільних пластів і гірських порід Донбасу»;
премію ім. О.М. Динника М.Г. Бондару, О.О. Рассказову та М.О. Шульзі – за цикл робіт «Механіка неоднорідних і нелінійних систем»;
премію ім. Д.З. Мануїльського Ю.Ю. Сливці, М.М. Швагуляку та В.П. Чугайову – за цикл робіт з проблеми історії боротьби проти фашизму та українського буржуазного націоналізму;
премію ім. О.Г. Шліхтера О.О. Бакаєву, М.В. Яровицькому та Н.І. Костіну – за цикл робіт «Створення та впровадження багатоцільових імітаційних систем»;
премію ім. М.Г. Холодного О.Д. Коломійцю – за монографію «Біосинтез білків і радіаційні процеси у клітині»;
премію ім. О.В. Палладіна А.Я. Розанову, А.І. Трещинському та Ю.В. Хмелевському – за монографію «Ферментативні процеси та їх корекція при екстремальних станах»;
премію ім. Г.Ф. Проскури А.А. Делійському та Г.К. Іваницькому – за цикл робіт «Оптимізація процесів розпилювального сушіння»;
премію ім. К.Д. Синельникова Є.Д. Волкову та В.П. Супруненку (посмертно), О.О. Шишкіну – за монографію «Стеларатор»;
премію ім. С.О. Лебедєва А.К. Шидловському, Л.В. Цукерніку та Е.Г. Куренному – за цикл робіт «Розвиток теорії і методів аналізу та оптимізації режимів електроенергетичних систем і систем електропостачання»;
премію ім. М.К. Янгеля К.В. Фролову – за цикл робіт «Розробка методів віброзахисту людини-оператора та моделювання динаміки систем «людина-машина»;
премію ім. Л.П. Симиренка М.О. Соловйовій та А.О. Романову – за цикл робіт «Основні аспекти зимостійкості плодових і ягідних культур і заходи по забезпеченню високої їх продуктивності»;
премію ім. В.М. Глушкова О.І. Кухтенку, І.В. Сергієнку та Г.І. Корнієнку – за цикл робіт «Дослідження складних систем, розробка алгоритмічного, програмного та технічного забезпечення автоматизованих комплексів для розв’язання задач управління та обробки даних».
26 січня 1986
Президія АН УРСР присудила:
премію ім. Л.В. Писаржевського А.П. Грекову та Ю.Ю. Керчі – за серію робіт «Хімія та фізико-хімія поліуретанів сегментної будови»;
премію ім. О.О. Богомольця П.Г. Костюку – за монографію «Кальцій та кліткова збудливість»;
премію ім. М.М. Крилова В.М.Кошлякову та В.І.Фущичу – за цикл робіт «Аналітичні методи дослідження динамічних систем»;
премію ім. Є.О. Патона В.І.Трефілову, Ю.В.Мільману та С.О.Фірстову – за цикл робіт по дослідженню закономірностей формування структури та механічних властивостей тугоплавких металів і сплавів на їх основі;
премію ім. В.Я. Юр’єва Р.М. Тижу – за цикл робіт «Створення та впровадження нових високопродуктивних формі сортів горіха волоського в народне господарство»;
премію ім. Д.К. Заболотного М.О. Козлову, С.В. Кононовій та В.Г. Толканіцу – за цикл робіт «Паразитичні перетинчастокрилі – ентомофаги»;
премію ім. В.І. Вернадського А.Б. Ситникову, В.І. Ляльку та М.С. Огнянику – за роботу «Тепломасопереніс, охорона та управління підземними водами в умовах техногенезу»;
премію ім. О.М. Динника О.Є. Андрейківу, Д.В. Грилицькому та Г.С. Кіту – за цикл робіт «Задачі теорії пружності та термопружності для тіл з тріщинами та включеннями»;
премію ім. Д.З. Мануїльського І.Ф.Курасу та Л.О. Нагорній – за цикл монографій;
премію ім. О.Г. Шліхтера М.Д. Прокопенку, О.І. Амоші та Б.М. Біренбергу – за цикл робіт «Вдосконалення управління економікою регіону»;
премію ім. М.Г. Холодного І.М. Гудкову – за монографію «Клітинні механізми післярадіаційного відновлення рослин»;
премію ім. О.В. Палладіна С.Й. Кусеню та Р.С. Стойку – за монографію «Молекулярні механізми у дії поліпептидних факторів росту»;
премію ім. Г.Ф. Проскури О.О. Кремньову та В.Я. Журавленку – за роботу «Тепло- і масообмін у гірничому масиві та підземних спорудах»;
премію ім. К.Д. Синельникова В.М. Яковенку, М.М. Білецькому та С.І. Ханкіну – за цикл робіт «Поверхневі магнітоплазмові хвилі у напівпровідниках»;
премію ім. С.О. Лебедєва В.І. Скурихіну, А.О. Морозову та В.М. Кунцевичу – за цикл робіт «Розробка теоретичних основ і створення цифрових систем управління технологічними процесами»;
премію ім. М.К. Янгеля В.О. Лотарєву – за цикл робіт по авіаційному моторобудуванню;
премію ім. І.Я. Франка М.Є. Сиваченку – за цикл монографій з проблем історико-порівняльного та текстологічного вивчення української літератури XIX ст;
премію ім. Л.П. Симиренка М.П. Тарасенку, О.А. Іллінському та В.Г. Куяну – за цикл робіт «Створення нових технологій інтенсивного садівництва та їх впровадження в господарствах УРСР»;
премію ім. В.М. Глушкова Ю.М. Єрмольєву, І.М. Молчанову та Н.З. Шору – за цикл робіт «Розробка та теоретичне обґрунтування числових методів розв’язання задач великої розмірності».
29 січня 1987
Президія АН УРСР присудила:
премію ім. Л.В. Писаржевського Р.В. Візгерту – за цикл робіт «Вивчення реакційної здатності сполук, що містять сульфонільну та карбонільну групи, синтез на їх основі полімерів та кристалів для квантової електроніки»;
премію ім. О.О. Богомольця Ю.П. Лиманському – за монографію «Рефлекси стовбура головного мозку»;
премію ім. М.М. Крилова О.В. Погорєлову – за цикл робіт «Багатовимірне рівняння Монжа–Ампера»;
премію ім. Є.О. Патона Ю.А. Юзвенку, Е.В. Рижову та В.А. Рибицькому – за цикл робіт «Вдосконалення технології наплавки зносостійких покриттів та розробка технології обробки засипних апаратів доменних печей»;
премію ім. Д.К. Заболотного І.Я. Захаровій, Л.В. Косенку та Л.Д. Варбанецю – за цикл робіт «Полісахариди бактерій та методи їх вивчення»;
премію ім. В.І. Вернадського Г.М. Малахову, І.М. Малахову та Л.І. Сиволобову – за роботу «Циклічнопоточна технологія підземної розробки магнетитових кварцитів»;
премію ім. О.М. Динника М.С. Можаровському, В.О. Стрижалу та В.П. Голубу – за цикл робіт «Рівняння стану і критерії міцності матеріалів при нестаціонарних навантаженнях в умовах повзучості»;
премію ім. Д.З. Мануїльського А.Т. Гордієнку, Н.П. Поліщук та О.М. Соболь – за цикл праць з проблеми «Сучасні буржуазні філософські концепції суспільного розвитку (критичний аналіз)»;
премію ім. О.Г. Шліхтера П.Ю. Бєлєнькому та А.М. Золотарьову – за цикл робіт «Економічні та організаційні проблеми підвищення ефективності виробництва та якості продукції»;
премію ім. М.Г. Холодного Ю.Р. Шеляг-Сосонку – за цикл робіт, присвячених питанням екології, ценопопуляційної структури, ценогенезу, охорони неморальних лісів Європейської частини СРСР;
премію ім. О.В. Палладіна М.Ф. Стародубу – за монографію «Гетерогенна система гемоглобіну»;
премію ім. Г.Ф. Проскури Я.Ю. Біленькому, О.Є. Левицькому та С.Г. Шульгіну – за монографію «Управління релаксаційними генераторами»;
премію ім. К.Д. Синельникова В.Н. Гріднєву, О.М. Івасишину та С.П. Ошкадьорову – за монографію «Фізичні основи швидкісного термозміцнення титанових сплавів»;
премію ім. С.О. Лебедєва В.В. Васильєву, В.В. Кузьмуку та Є.О. Ралдугіну – за роботу «Методи та засоби моделювання комбінаторних та оптимізаційних задач на графах із застосуванням в організації паралельних обчислювальних процесів»;
премію ім. М.К. Янгеля О.Ф. Гришину, В.П. Горбуліну та В.Д. Кудіну – за роботу «Автоматизація процесів збору, обробки та аналізу результатів вимірювань, одержуваних при натурних випробуваннях зразків нової техніки»;
премію ім. І.Я. Франка М.В. Гончаренку – за цикл робіт «Проблеми розвитку духовної культури»;
премію ім. Л.П. Симиренка І.П. Гульку, І.С. Роману та С.В. Клименку – за цикл робіт «Створення високоінтенсивних насаджень яблунь на клонових підщепах, нових форм айви звичайної та кизилу і розробка технологій їх промислового вирощування»;
премію ім. В.М. Глушкова В.С. Королюку, А.О. Стогнію та Ю.Є. Антипову – за цикл робіт «Створення алгоритмічних мов, алгоритмів та пакетів програм для описання та аналізу моделей інформаційних систем»;
премію ім. М.П. Барабашова Ю.В. Александрову, Л.О. Акимову та Д.Ф. Лупишку – за цикл робіт «Астрофізичні дослідження Місяця, великих і малих планет»;
премію ім. Г.В. Карпенка О.М. Романіву та Г.М. Никифорчину – за монографію «Механіка корозійного руйнування конструкційних сплавів»;
премію ім. А.І. Кіпріанова О.Т. Толмачову, Г.Г. Дядюші та Ю.Л. Сломінському – за цикл робіт «Поліметинові барвники для фотографічних засобів реєстрації інформації»;
премію ім. І.М. Францевича В.Н. Єременку, Т.Я. Великановій та Л.В. Артюху – за монографію «Потрійні системи молібдену з вуглецем та перехідними металами IV групи».
10 лютого 1988
Президія АН УРСР присудила:
премію ім. Л.В. Писаржевського В.В. Скопенку, М.С. Слободянику та П.Г. Нагорному – за цикл робіт «Спрямований синтез подвійних фосфатів та фторфосфатів з розплавлених солей»;
премію ім. О.О.Богомольця М.Д. Троньку, І.С. Турчину та В.А. Чуйку – за цикл робіт «Теоретичне і експериментально-клінічне обґрунтування методів терапії ендокринопатій, заснованих на трансплантації ендокринних клітин і тканин»;
премію ім. М.М. Крилова М.М. Боголюбову, І.О. Ахієзеру та А.Є. Боровику – за цикл робіт «Нелінійні моделі теоретичної і математичної фізики»;
премію ім. Є.О. Патона Б.О. Мовчану – за цикл робіт «Структура і властивості неорганічних матеріалів, які осаджені з парової фази у вакуумі»;
премію ім. В.Я. Юр’єва О.О. Созинову – за монографію «Поліморфізм білків і його значення в генетиці та селекції»;
премію ім. Д.К. Заболотного Ю.Г. Алєєву – за монографію «Екоморфологія»;
премію ім. В.І. Вернадського В.К. Гавришу, П.Ф. Шпаку та В.А. Хоменку – за цикл робіт «Закономірності розміщення, літологія, нафтогазоносність і методика прогнозування комбінованих уловлювачів у глибокозанурених девонських та кам’яновугільних горизонтах Дніпровсько-Донецької западини»;
премію ім. О.М. Динника Е.І. Єфремову, А.Г. Шапару та В.М. Коміру – за цикл робіт «Механіка вибухового та гравітаційного руйнування і переміщення гірських порід»;
премію ім. Д.З. Мануїльського Г.М. Цвєткову – за цикл робіт з проблем радянсько-американських відносин;
премію ім. О.Г. Шліхтера А.А. Чухну – за цикл робіт з актуальних проблем політичної економії соціалізму;
премію ім. М.Г. Холодного Е.А. Головку та С.М. Кочубею – за цикл робіт, присвячених розробці фізіолого-біофізичних основ продуктивності рослин;
премію ім. О.В. Палладіна Н.К. Бердинському та С.П. Залєтоку – за монографію «Поліаміни і пухлинний ріст»;
премію ім. Г.Ф. Проскури Б.П. Борисову, В.К. Шнурку та Г.Я. Вагіну – за цикл робіт «Електропостачання електротехнологічних установок»;
премію ім. К.Д. Синельникова В.М. Добровольському та В.Г. Литовченку – за монографію «Перенесення електронів і дірок біля поверхні напівпровідників»;
премію ім. С.О. Лебедєва Г.Г. Рябову, М.В. Тяпкіну та А.О. Якубі – за цикл робіт «Розвиток архітектур високопродуктивних ЕОМ «Ельбрус» на базі комплексної автоматизації проектування»;
премію ім. М.К. Янгеля В.А. Задонцеву, Ю.Є. Григор’єву та І.К. Маньку – за цикл робіт «Забезпечення поздовжної стійкості замкнених автоколивальних гідромеханічних систем»;
премію ім. І.Я. Франка І.Р. Вихованцю – за цикл мовознавчих праць «Граматична структура української мови»;
премію ім. Л.П. Симиренка П.Я. Голодризі (посмертно) за цикл робіт по розробці методів селекційного процесу та теоретичних основ селекції різних видів винограду, спрямованих на його врожайність, ранній строк дозрівання, продуктивність, якість та стійкість;
премію ім. В.М. Глушкова П.І. Андону, Т.П. Мар’яновичу та П.М. Сіверському – за цикл робіт «Розробка математичного і програмно-технічного забезпечення проблемно-орієнтованих систем моделювання і обробки даних»;
премію ім. М.П. Барабашова П.І. Фоміну та В.А. Міранському – за цикл робіт «Передбачення і дослідження явищ гравітаційної і кіральної нестійкості вакууму та їх наслідків у космології і фізиці елементарних частинок»;
премію ім. Г.В. Карпенка В.І. Похмурському – за монографію «Корозійна втома металів»;
премію ім. І.М. Францевича О.В. Курдюмову, Г.С. Олійнику та О.М. Пилянкевичу – за цикл робіт «Фазові перетворення та структуроутворення в матеріалах на основі вуглецю та нітриду бору»;
премію ім. А.І. Кіпріанова О.І. Колодяжному та В.П. Кухарю – за цикл робіт «Р-гетерозаміщені іліди фосфору».
22 лютого 1989
15 лютого – Президія АН УРСР присудила:
премію ім. Л.В. Писаржевського Й.Й. Ділунгу та А.І. Крюкову – за цикл робіт «Розробка фундаментальних основ і прикладних проблем фотопереносу електрона»;
премію ім. О.О. Богомольця М.В. Ільчевичу, Р.І. Янчію та М.І. Лисяному – за монографію «Антитіла і регуляція функцій організму»;
премію ім. М.М. Крилова М.І. Шкілю, В.Г. Кадишевському та А.Ю. Лучку – за цикл робіт «Розвиток аналітичних і асимптотичних методів розв’язання диференціальних, інтегральних та інтегро-диференціальних рівнянь і їх застосування до задач математичної і теоретичної фізики»;
премію ім. Є.О. Патона Б.І. Медовару – за цикл робіт «Створення штучної анізотропії структури в сталях для поліпшення їх службових характеристик»;
премію ім. В.Я. Юр’єва А.Х. Стельмаху, В.І. Авсеніну і О.М. Вороніну – за цикл робіт «Генетика типу і засобу розвитку м’якої пшениці»;
премію ім. Д.К. Заболотного І.А. Захарову та Б.П. Мацелюху – за монографію «Генетичні мапи мікроорганізмів»;
премію ім. В.І. Вернадського В.М. Єремєєву, О.О. Безбородову та Л.М. Іванову – за цикл робіт «Фізичне перенесення і фізико-хімічне фракціювання домішок в океані та на його межі з атмосферою»;
премію ім. О.М. Динника О.Я. Олійнику та В.Л. Полякову – за роботу «Наукове обґрунтування параметрів дренажних споруд на основі математичних моделей механіки рідини в пористому середовищі»;
премію ім. Д.З. Мануїльського П.Ф. Йолону, С.Б. Кримському та Б.О. Парахонському – за цикл робіт з методологічних проблем генезису та функціювання наукового знання в контексті культури;
премію ім. О.Г. Шліхтера О.Г. Білорусу, М.М. Єрмошенку та Є.Г. Панченку – за цикл робіт «Формування концепції інтегрованої системи управління народним господарством»;
премію ім. М.Г. Холодного Л.С. Балашову, А.В. Боговіну та В.А. Соломаці – за цикл робіт «Розробка принципово нової типології районування, агротехніки та еколого-фітоценотичних стратегій багаторічних трав для створення, випробування і впровадження в лукове господарство України високопродуктивних та стійких фітоценозів»;
премію ім. О.В. Палладіна А.М. Бєлоусу, В.А. Бондаренку та О.К. Гулевському – за цикл робіт «Дослідження механізмів кріопошкодження біологічних мембран»;
премію ім. Г.Ф. Проскури О.Г. Тарапону та А.В. Шурчкову – за цикл робіт «Методи фізичного та математичного моделювання геотермальних родовищ та енергоустановок»;
премію ім. К.Д. Синельникова І.М. Вишневському та В.О. Желтоножському – за цикл робіт «Збудження ядер при анігіляції позитронів»;
премію ім. С.О. Лебедєва Є.О. Андрієвському та С.Г. Таранову – за цикл робіт «Створення теорії та розробка вимірювальної апаратури для визначення магнітних характеристик матеріалів на основі рідкісноземельних елементів»;
премію ім. М.К. Янгеля В.О. Борисенку, В.К. Харченку та Ф.П. Саніну – за цикл робіт «Високотемпературна міцність тугоплавких і композиційних матеріалів та їх застосування в апаратах космічної техніки»;
премію ім. І.Я. Франка Д.В. Степовику – за цикл робіт, присвячених дослідженню українського мистецтва барокко;
премію ім. Л.П. Симиренка А.А. Булаху та О.С. Матвієвському – за цикл робіт «Тканева несумісність при трансплантаціях рослин та інтегрований захист садів від шкідників і хвороб»;
премію ім. В.М. Глушкова В.І. Скурихіну та Б.М. Малиновському – за цикл робіт «Керуючі машини та системи»;
премію ім. І.М. Францевича П.В. Назаренку, О.М. Макаркіну та О.Ф. Аксьонову – за цикл робіт «Розробка зносо- і корозійностійких матеріалів покриття і технологій їх нанесення на деталі авіаційної техніки методом вакуумно-плазмових прискорювачів високих енергій»;
премію ім. А.І. Кіпріанова Б.М. Красовицькому – за цикл робіт «Органічні люмінофори з двома флуорофорними угрупуваннями (біофлуорофори)»;
премію ім. М.П. Барабашова Е.А. Гуртовенку, Р.І. Костику та Б.Т. Бабію – за цикл робіт «Фраунгоферовий спектр та будова Сонячної фотосфери»;
премію ім. Г.В. Карпенка Є.П. Пономаренку – за цикл робіт «Розробка теоретичних основ формування захисних дифузійних покриттів на сталях та сплавах».
15 лютого 1990
Постановою Президії АН УРСР, відповідно до Постанови Ради Міністрів УРСР від 11 січня 1991, на базі Відділення сорбції та тонкого неорганічного синтезу і СКТБ з експериментальним виробництвом Інституту загальної та неорганічної хімії АН УРСР створено Інститут сорбції та проблем ендоекології АН УРСР, (директор – В.В. Стрєлко).
Основні напрями: розробка теоретичних основ селективної сорбції, синтез та фізико-хімічні дослідження вуглецевих і неорганічних сорбентів з заданими властивостями; створення сорбентів і сорбуючих препаратів для детоксикації організму, корекції його біохімічних показників та екологічного захисту внутрішнього середовища (ендоекологія); синтез і дослідження дисперсних матеріалів для каталізу, фотокаталізу, використання в електрохімічних пристроях; розробка сорбційних технологій та устаткування для промисловості, захисту навколишнього середовища й медицини.
– Президія АН УРСР присудила:
премію ім. Л.В. Писаржевського І.В. П’ятницькому та В.В. Сухану – за монографію «Маскування і демаскування в аналітичній хімії»;
премію ім. О.О. Богомольця Є.П. Сидорику, Є.А. Баглію та М.Й. Данку – за монографію «Біохемілюмінесценція клітин при пухлинному процесі»;
премію ім. М.М. Крилова В.К. Дзядику, В.М. Коновалову та І.О. Шевчуку – за цикл робіт «Наближення диференційованих функцій та апроксимаційні методи розв’язання диференціальних та інтегральних рівнянь»;
премію ім. Є.О. Патона Д.М. Рабкіну – за монографію «Металургія зварювання плавленням алюмінію та його сплавів»;
премію ім. В.Я. Юр’єва О.О. Лаптєву, О.О. Котику та Б.Х. Грінченку – за цикл робіт з інтродукції та впровадження у виробництво нових сортів дерноутворюючих багаторічних трав;
премію ім. Д.К. Заболотного П.В. Пучкову – за монографію «Фауна України»;
премію ім. В.І. Вернадського Б.П. Кабишеву – за монографію «Палеотектонічні дослідження та нафтогазоносність в авлакогенних областях»;
премію ім. О.М. Динника Б.Л. Пелеху, О.В. Максимуку та І.М. Коровайчуку – за монографію «Контактні задачі шаруватих елементів конструкцій і тіл з покриттями»;
премію ім. Д.З. Мануїльського Ю.С. Шемшученку, Н.Р. Малишеву та Б.Г. Розовському – за цикл робіт з правових проблем охорони навколишнього середовища;
премію ім. О.Г. Шліхтера В.М. Геєцю – за цикл робіт «Прогнозування динаміки та структури суспільного виробництва (на матеріалах Української РСР)»;
премію ім. М.Г. Холодного І.Г. Шматьку, О.Ю. Шведову та І.П. Григорюку – за цикл робіт «Водообмін та посухостійкість рослин»;
премію ім. О.В. Палладіна Г.В. Донченку – за монографію «Біохімія убіхінона»;
премію ім. Г.Ф. Проскури Г.Я. Береговенку, О.Ф. Каткову та Е.П. Сємагіну за цикл робіт «Розробка математичних методів і технічних засобів моделювання складних просторово розподілених об’єктів виробництва та розподілу паливно-енергетичних ресурсів»;
премію ім. К.Д. Синельникова Ю.Л. Клімонтовичу, І.П. Якименку та А.Г. Загородньому – за цикл робіт «Статистична теорія плазмово-молекулярних систем»;
премію ім. С.О. Лебедєва В.В. Петрову, А.А. Крючину та О.П. Токарю – за цикл робіт «Розробка фізико-технічних методів оптичної реєстрації та збереження великих обсягів інформації»;
премію ім. М.К. Янгеля М.Д. Коваленку, С.М. Конюхову та В.І. Кукушкіну – за цикл робіт «Дослідження термогазодинаміки високоентальпійних потоків і розробка енергетичних установок, забезпечуючих високі характеристики літальних апаратів»;
премію ім. І.Я. Франка Й.Ф. Андершу, Г.І. Нерушу та Р.Шишковій – за «Чесько-український словник» (у двох томах);
премію ім. Л.П. Симиренка В.Б. Логгінову – за монографію «Інтродукційна оптимізація лісових культурценозів»;
премію ім. В.М. Глушкова В.Л. Волковичу, В.В. Павлову та В.О. Тарасову – за цикл робіт «Інтерактивні системи підготовки прийняття рішень»;
премію ім. І.М. Францевича В.В. Скороходу, Ю.М. Солоніну та І.В. Уваровій – за монографію «Хімічні, дифузійні та реологічні процеси в технології порошкових матеріалів»;
премію ім. А.Ю. Кримського О.Й. Пріцаку – за цикл робіт з проблем сходознавства;
премію ім. М.С. Грушевського П.П. Толочку – за цикл робіт з історії Київської Русі та археології;
премію ім. А.І. Кіпріанова В.К. Грищенку, А.Ф. Маслюку та С.С. Гудзеру – за цикл робіт «Композиції, що фотополімеризуються, та полімерні матеріали на основі уретанвмісних олігомерів»;
премію ім. Г.В. Карпенка І.І. Василенку та Р.К. Мелехову – за цикл робіт «Зародження та розвиток корозійних тріщин в конструкційних матеріалах (термодинаміка та електрохімія процесів)»;
премію ім. М.П. Барабашова Е.П. Абраніну, Л.Л. Базеляну та Б.П. Рябову – за цикл робіт «Радіоастрономічні дослідження Сонячної системи».
6 лютого 1991
Постановою Президії АН України на базі Львівського відділення Інституту мистецтвознавства, фольклору та етнографії АН України створено Інститут народознавства АН України. Є провідним осередком етнологічних, мистецтвознавчих, фольклористичних та музеєзнавчих досліджень у західноукраїнському регіоні.
– Президія АН Україна присудила:
премію ім. Л.В. Писаржевського Л.І. Антропову – за цикл робіт «Застосування іонно-електронної концепції електродних реакцій і зведеної шкали потенціалів до вирішення низки проблем сучасної електрохімії та науки про корозію металів»;
премію ім. О.О. Богомольця М.В. Макаренку – за монографію «Психофізіологічні функції людини та операторська праця»;
премію ім. М.М. Крилова І.В. Скрипнику та В.Петришину – за цикл робіт «Топологічні характеристики нелінійних операторів та їх застосування»;
премію ім. Є.О. Патона О.М. Розенбергу та О.О. Розенбергу – за монографію «Механіка пластичного деформування в процесах різання і деформуючого протягування»;
премію ім. В.Я. Юр’єва В.А. Сидорову – за монографію «Біотехнологія рослин. Клітинна селекція»;
премію ім. Д.К. Заболотного Н.М. Ждановій та А.І. Василевській – за цикл робіт «Меланінвмісні гриби в екстремальних умовах»;
премію ім. В.І. Вернадського С.В. Нечаєву та В.О. Сьомкій – за монографію «Скарни України»;
премію ім. О.М. Динника А.Ф. Булату, А.М. Зоріну та В.В. Виноградову – за цикл робіт «Геомеханіка та управління вивільненням енергії масиву гірських порід при добуванні корисних копалин»;
премію ім. О.Г. Шліхтера П.Т. Саблуку та П.І. Гайдуцькому – за цикл робіт «Облік, контроль і аналіз у системі економічних відносин і управління сільськогосподарським виробництвом»;
премію ім. М.Г. Холодного Б.І. Гуляєву, Б.О. Митрофанову та М.І. Гойсу – за цикл робіт «Фотосинтез, продукційний процес і продуктивність сільськогосподарських культур»;
премію ім. О.В. Палладіна С.О. Костеріну – за монографію «Транспорт кальцію у гладких м’язах»;
премію ім. Г.Ф. Проскури А.А. Халатову – за цикл робіт «Термогазодинаміка потоків у полях відцентрових масових сил»;
премію ім. К.Д. Синельникова С.Г. Одулову, М.С. Соскіну та А.І. Хижняку – за монографію «Лазери на динамічних ґратках»;
премію ім. М.К. Янгеля В.Т. Грінченку, А.П. Макаренкову та М.В. Салтанову – за цикл робіт «Дослідження структури гідродинамічних полів і рівня гідродинамічних шумів протяжних антен»;
премію ім. І.Я.Франка О.С. Стрижаку – за монографічні дослідження «Етнонімія геродотової Скіфії» та «Етнонімія птолемеєвої Сарматії»;
премію ім. Л.П. Симиренка П.А. Морозу та Ф.А. Павленку – за цикл робіт «Селекція та алелопатія плодових культур»;
премію ім. В.М. Глушкова Я.Е. Айзенбергу, В.Н. Редьку та В.І. Гриценку – за цикл робіт з теорії та реалізації нових інформаційних технологій;
премію ім. М.П. Барабашова В.В. Немошкаленку та В.Г. Альошину – за цикл робіт «Фізико-хімічні особливості речовини з Місяця»;
премію ім. Г.В. Карпенка Є.А. Марковському та В.П. Гаврилюку – за цикл робіт і винаходів «Розробка теоретичних положень створення литих сплавів з максимально можливою корозійною стійкістю і зносостійкістю в агресивних середовищах»;
премію ім. І.М. Францевича С.В. Будаковському, М.З. Галунову та І.П. Крайнову – за цикл робіт «Вплив електронноакцепторних мікродомішок розплаву органічних молекулярних речовин на процес кристалізації та властивості монокристалів»;
премію ім. М.С. Грушевського О.Л. Копиленку – за цикл праць «Науково-політична спадщина М.Грушевського в умовах утвердження суверенітету України»;
премію ім. М.П. Василенка В.Н. Денисову та В.І. Євінтову – за цикл робіт «Міжнародне право та світовий порядок: пошук моделей правового розвитку»;
премію ім. М.Д. Стражеска О.Й. Грицюку та А.П. Пелещуку – за монографії «Невідкладні стани у клініці внутрішніх хвороб» і «Функціональні захворювання системи травлення».
5 лютого 1992
Президія АН України присудила:
премію ім. Л.В. Писаржевського В.В. Гончаруку та М.Г. Васильєву – за монографію «Природні силікати: будова, властивості та реакційна здатність»;
премію ім. О.О. Богомольця В.І. Грищенку та Г.О. Бабійчуку – за цикл робіт «Електрофізіологічні та біохімічні процеси в організмі тварин та людей при охолодженні»;
премію ім. М.М. Крилова М.Й. Ядренку, В.Л. Гірці та М.М. Леоненку – за цикл робіт «Теорія випадкових полів операторів та її застосування»;
премію ім. Є.О. Патона Ю.М. Готальському – за монографію «Зварювання перлитних сталей аустенітними матеріалами»;
премію ім. В.Я. Юр’єва В.В. Моргуну та І.П. Чучмій – за монографію «Генетичні основи і методи селекції скоростиглих гібридів кукурудзи»;
премію ім. Д.К. Заболотного В.М. Іванову та О.В. Стабніковій – за цикл робіт «Кінетика та стехіометрія росту популяцій мікроорганізмів»;
премію ім. В.І. Вернадського Ю.П. Оровецькому – за монографію «Мантійний діапіризм»;
премію ім. О.М. Динника Л.П. Козлову та В.В. Бабенку – за цикл робіт «Обтікання тіл у випадку інтенсифікації вихрових структур в пограничному шарі»;
премію ім. М.Г. Холодного К.С. Ткачуку – за цикл робіт «Водний і сольовий обмін рослин»;
премію ім. О.В. Палладіна М.П. Дмитренку – за монографію «Пуриновий обмін і його регуляція в лімфоцитах»;
премію ім. Г.Ф. Проскури Г.О. Бикову, С.І. Калачову та О.І. П’ятничку – за цикл робіт «Енергозберігаючі технології використання альтернативних моторних палив на автотранспорті»;
премію ім. М.І. Туган-Барановського М.Г. Чумаченку, М.Д. Айзенштейну та Р.І. Заботіній – за цикл праць з економічних проблем автоматизації виробництва;
премію ім. М.І. Костомарова Ю.А. Пінчуку – за серію праць, присвячених дослідженню життя і наукової спадщини М.І. Костомарова, М.С. Грушевського та інших відомих істориків України;
премію ім. К.Д. Синельникова Г.П.Кулеміну та В.Б. Розсказовському – за монографію «Розсіяння міліметрових радіохвиль поверхнею Землі під малими кутами»;
премію ім. М.К. Янгеля В.Б. Ларіну та О.Д. Морозову – за цикл робіт «Підвищення ефективності оцінок результатів випробувань нової техніки»;
премію ім. І.Я. Франка М.О. Морозу – за серію робіт з джерелознавства «Літопис життя і творчості Лесі Українки»;
премію ім. Л.П. Симиренка А.П. Лебеді та Н.І. Джуренку – за монографію «Обліпиха на Україні»;
премію ім. В.М. Глушкова Ю.І. Самойленку, Ю.П. Ладиков-Роєву та Ю.Г. Кривоносу – за цикл робіт «Керування процесами у суцільних середовищах»;
премію ім. М.П. Василенка Г.Л. Знаменському – за цикл робіт «Правове регулювання економіки в сучасних умовах»;
премію ім. М.Д. Стражеска М.С. Заноздрі та Г.В. Яновському – за цикл робіт по вивченню механізмів формування та розвитку основних захворювань серцево-судинної системи, розробці методів їх діагностики та лікування;
премію ім. М.М. Боголюбова В.Г. Бар’яхтару, Ю.О. Митропольському – за цикл робіт «Метод усереднення та його застосування у математичній і теоретичній фізиці»;
премію ім. І.М. Францевича В.О. Лавренку та Ю.Г. Гогоці – за монографію «Корозія конструкційної кераміки»;
премію ім. М.С. Грушевського В.С. Степанкову – за серію праць з проблеми розвитку соціальної боротьби в ході Визвольної війни 1648–1654 та її впливу на процес творення національної держави, внутрішню і зовнішню політику уряду Б.Хмельницького;
премію ім. Г.В. Карпенка М.П. Савруку, С.Я. Яремі та О.П. Осташу – за цикл робіт «Статистична і циклічна тріщиностійкість матеріалів з врахуванням впливу низькотемпературного середовища: теорія, методи визначення та способи підвищення»;
премію ім. М.П. Барабашова М.І. Міщенку, О.В. Мороженку та Е.Г. Яновицькому – за цикл робіт «Поляризація випромінювання атмосферами планет та хмарами міжзоряного пилу».
3 березня 1993
Відбулася сесія Загальних зборів АН України, присвячена 70-річчю від дня народження видатного українського вченого-кібернетика, організатора науки В.М. Глушкова.
8 жовтня 1993
Президія АН України присудила:
премію ім. Л.В. Писаржевського Н.І. Ільченку, М.В. Павленку та М.П. Самченку – за цикл робіт «Розробка наукових основ створення нових ефективних гетерогенних каталізаторів та каталітичних процесів синтезу цінних продуктів на основі Сl-сполук»;
премію ім. О.О. Богомольця О.О. Мойбенку та В.Ф. Сагачу – за монографію «Імуногенні порушення діяльності серцево-судинної системи»;
премію ім. М.М. Крилова М.Л. Горбачу ку – за серію наукових праць «Простори основних та узагальнених векторів замкненого оператора та їх застосування до дослідження розв’язків операторно-диференціальних рівнянь»;
премію ім. Є.О. Патона В.В. Панасюку – за монографію «Механіка квазікрихкого руйнування матеріалів»;
премію ім. В.Я. Юр’єва В.П. Гриню (посмертно) – за цикл робіт «Створення високоврожайних і стійких вітамінних сортів овочевих рослин, впровадження їх у сільськогосподарське виробництво України»;
премію ім. Д.К. Заболотного Р.І. Гвоздяку, М.С. Матишевській та Є.Ф. Григор’єву (посмертно) – за монографію «Мікробний полісахарид ксантан»;
премію ім. В.І. Вернадського Ю.М. Сеньковському, В.В. Глушку та А.Ю. Сеньковському – за монографію «Фосфорити Заходу України»;
премію ім. О.М. Динника – Г.В. Степанову за монографію «Пружнопластичне деформування та руйнування матеріалів при імпульсному навантаженні»;
премію ім. М.Г. Холодного Я.П. Дідуху та Р.І. Бурді – за цикл робіт «Рослинний покрив і флора півдня України та їх антропогенна трансформація»;
премію ім. О.В. Палладіна З.П. Васюренку, А.Ф. Фролову та В.В. Смирнову – за монографію «Жирнокислотні профілі бактерій, що патогенні для людини та тварини»;
премію ім. Г.Ф. Проскури І.В. Волкову, В.М. Ісакову та О.П. Плугатару – за роботу «Електромеханічні системи для енерго- та ресурсозберігаючих технологій на базі електроприводів з джерелами струму в силових ланцюгах»;
премію ім. І.І. Шмальгаузена В.О. Топачевському, В.А. Несіну та О.Ф. Скорику – за цикл робіт «Гризуни неогену та давнього плейстоцену півдня Східної Європи (систематичний, історико-фауністичний, біостратиграфічний та палеогеографічний аналіз)»;
премію ім. М.І. Костомарова М.М. Корінному – за монографію «Переяславська земля» (Х – перша половина ХIII ст.);
премію ім. К.Д. Синельникова І.П. Запісочному, В.А. Кельману та Ю.О. Шпенику – за цикл робіт «Фізичні процеси та механізми збудження когерентного випромінювання в лазерах на парах вісмуту з електророзрядним і оптичним способами накачки»;
премію ім. С.О. Лебедєва В.Ю. Тонкалю, М.М. Кулику та М.В. Гнідому – за серію праць «Основи теорії та організації систем управління розвитком енергетики та енергозбереження»;
премію ім. М.К. Янгеля В.П. Бассу, В.І. Тимошенку та В.О. Шувалову – за цикл робіт «Розробка експериментально-теоретичних методів і комплексні дослідження з аерогазодинаміки і електроплазмодинаміки об’єктів ракетно-космічної техніки»;
премію ім. І.Я. Франка Д.В. Затонському – за монографію «Реалізм – це сумніви»;
премію ім. Л.П. Симиренка М.В. Андрієнку – за цикл робіт з технології вирощування малопоширених плодових та ягідних культур;
премію ім. В.М. Глушкова А.В. Анісімову, А.О. Морозову та Б.М. Пшеничному – за цикл робіт «Методи управління та обробки даних у прикладних системах»;
премію ім. М.Д. Стражеска В.О. Боброву та О.Д. Яновському – за монографію «Синдром слабкості синусового вузла та суправентрикулярні аритмії»;
премію ім. М.М.Боголюбова О.Г.Ситенку та О.М.Шарковському – за цикл робіт «Теорія розсіяння квантових систем та одновимірні динамічні системи»;
премію ім. М.П. Василенка І.Б. Усенку – за цикл робіт «Юридичні аспекти історії Всеукраїнської академії наук»;
премію ім. М.С. Грушевського – П.С. Соханю, В.І. Ульяновському та С.М. Кіржаєву – за цикл робіт «М.С. Грушевський і українське національне відродження»;
премію ім. І.М. Францевича Г.С. Єршову та Л.О. Позняку – за монографію «Структуроутворення та формування властивостей сталей і сплавів»;
премію ім. А.І. Кіпріанова Л.М. Ягупольському – за монографію «Ароматичні та гетероциклічні сполуки з фторвмісними замісниками»;
премію ім. Г.В. Карпенка П.М. Острику, С.Г. Тиру та З.О. Бобошку – за цикл робіт «Створення колекції (фонду) інгібіторів корозії та інгібітованих матеріалів»;
премію ім. М.П. Барабашова Ю.І. Волощуку, Б.Л.Кащеєву та В.Г. Кручиненку – за монографію «Метеори та метеорна речовина».
16 лютого 1994
Президія НАН України присудила:
премію ім. Л.В.Писаржевського Є.В. Титову та В.Л. Рибаченку – за роботу «Фізико-хімія N-, О-ацильних солей»;
премію ім. О.О. Богомольця К.П. Ганіну, Л.З. Поліщуку та Л.Г. Бучинській – за монографію «Цитоморфологія та цитогенетика залозистої гіперплазії і раку «;
премію ім. М.М. Крилова О.Я. Савченку, Г.В. Горру та О.М. Ковальову – за цикл досліджень «Динаміка, стійкість, керованість систем зв’язаних твердих тіл»;
премію ім. Є.О. Патона М.І. Гасику – за монографію «Марганець»;
премію ім. В.Я. Юр’єва І.С. Косенку, В.В. Мітіну та О.К. Морозу – за серію монографій «Ліщина деревоподібна на Україні», «Інтродукція шипшини в лісостепу України», «Біологія рослин, інтродукованих у дендропарку «Софіївка», «Кореневі троянди в лісостепу України»;
премію ім. Д.К. Заболотного В.С. Підгорському, Е.О. Коваленку та І.О.Симоненку – за монографію «Лектини бактерій»;
премію ім. О.М.Динника В.Г.Колесникову, Г.Л.Шевельову та В.М. Чехову – за цикл робіт «Геомеханічні основи керування станом тріщино-порового газонасиченого шаруватого гірського масиву»;
премію ім. М.Г. Холодного Л.Я. Сіренко та Т.М. Черевченко – за цикл праць «Біологія розвитку та вирощування рослин у контрольованих умовах»;
премію ім. О.В. Палладіна А.Й. Бикорізу та О.О. Фільченкову – за монографію «Трансформуючі фактори росту»;
премію ім. Г.Ф. Проскури О.Н. Щербаню (посмертно) та В.П. Черняку – за цикл робіт «Дослідження в галузі гірничої теплофізики»;
премію ім. Ф.Г. Яновського І.К. Следзевській – за цикл робіт «Відновлювальна терапія, диспансеризація та працездатність хворих з артеросклерозом коронарних судин»;
премію ім. І.І. Шмальгаузена В.В. Корнюшину, Л.О. Смогоржевській та Н.І. Ісковій – за серію праць «Паразитичні черви птахів України (проблеми систематики, сучасне поширення та екологія)»;
премію ім. М.І. Туган-Барановського А.А. Чухну – за цикл робіт «Проблеми переходу до ринкової економіки»;
премію ім. М.І. Костомарова Г.С. Русяєвій – за монографію «Релігія та культи античної Ольвії»;
премію ім. К.Д. Синельникова О.П. Біланюку, Л.І. Слюсаренку та В.В. Токаревському – за цикл праць «Дослідження повних перерізів реакцій взаємодії ?-частинок з ядрами»;
премію ім. С.О. Лебедєва Б.С. Стогнію, О.В. Кириленку, В.М. Ковалю – за серію робіт «Основи теорії, методи проектування та побудови інтегрованих інтелектуальних інформаційно-керуючих систем в електроенергетиці»;
премію ім. М.К. Янгеля Л.М. Блохіну, В.М. Азарскову та С.В. Держаку – за цикл науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт «Розробка методології створення оптимальних і модифікація існуючих імітаторів аерокосмічного збуреного польоту і оптимальних систем стабілізації рухомих об’єктів»;
премію ім. І.Я. Франка Г.П. Півтораку – за цикл робіт «Формування та діалектна диференціація давньоруської мови», «Українці: звідки ми та наша мова»;
премію ім. Л.П. Симиренка П.В. Клочку та В.І. Сеніну – за роботу «Технологія вирощування плодів в інтенсивних насадженнях яблуні при зрошенні на півдні України»;
премію ім. В.М. Глушкова М.З. Згуровському, В.М. Кунцевичу та М.В. Михалєвичу – за цикл робіт «Розробка та застосування методів системного аналізу для дослідження складних процесів різної природи»;
премію ім. М.М. Боголюбова О.І. Ахієзеру, В.С. Королюку та Д.В. Ширкову – за цикл робіт «Квантові та стохастичні еволюційні системи в теорії збурень»;
премію ім. М.Д. Стражеска О.В. Коркушці, Д.Ф. Чеботарьову та О.Г. Калиновській – за монографію «Геріатрія в терапевтичній практиці»;
премію ім. М.П. Василенка О.М. Костенку – за цикл праць «Закон і злочин: соціопсихологічні дослідження»;
премію ім. А.Ю. Кримського В.С. Рибалкіну – за цикл робіт «Арабська лексикографічна традиція» та «Ранні арабські словники»;
премію ім. М.С. Грушевського В.Ф. Верстюку та В.М. Волковинському – за цикл праць «З історії махновщини – селянського революційно-повстанського руху в Україні в 1918–1921 рр.»;
премію ім. І.М. Францевича М.Д. Глинчук, І.П. Бикову та Ю.І. Якименку – за цикл робіт «Нові матеріали та елементи електронної техніки на основі п’єзокераміки титанату-цирконату свинцю»;
премію ім. А.І. Кіпріанова Ф.С. Бабичеву, В.О. Ковтуненку та В.М. Кисілю – за серію праць «Синтез та реакційна здатність сполук ряду ізоіндолу та ізохіноліну»;
премію ім. М.П. Барабашова М.Я. Чернезі, В.В. Тельнюк-Адамчуку та О.А. Молотаю – за цикл праць «Положення та власні рухи яскравих зір всього неба за даними оптичних спостережень»;
премію ім. Г.В. Карпенка Б.М. Лавришину, В.М. Федірку та М.В. Червоному – за цикл робіт «Протикорозійний захист технологічного обладнання для експлуатації в сильно агресивних середовищах».
1 березня 1995
Президія АН УРСР присудила:
премію ім. Л.В. Писаржевського Г.О. Ковтуну – за роботу «Металокомплексний каталіз у радикальних реакціях інгібування процесів окислення»;
премію ім. І.І. Мечникова В.В. Фролькісу та Х.К. Мурадяну – за монографії «Life Spanprolongation» та «Старіння, еволюція та подовження життя»;
премію ім. О.О. Богомольця Г.Г. Скибі та Л.М. Ковалю – за монографію «Структурні закономірності розвитку нейронів в умовах культивування»;
премію ім. М.М. Крилова Є.Я. Хруслову та В.П. Котлярову – за цикл праць «Розпад розв’язків нелінійних еволюційних рівнянь на асимптотичні солітони»;
премію ім. Є.О. Патона І.К. Походні, В.І. Швачку та В.М. Горпенюку – за монографію «Металургія дугового зварювання»;
премію ім. В.Я. Юр’єва В.А. Кравченку, В.К. Андрющенку та Т.К. Горовій – за серію праць «Селекційно-генетичні методи створення нових сортів і гетерозисних гібридів овочевих культур»;
премію ім. Д.К. Заболотного І.Г. Скрипалю, В.В. Бабичеву та Л.П. Малиновській – за цикл робіт «Фундаментальні основи реалізації патогенних потенцій молікутами – збудниками «жовтух» рослин»;
премію ім. В.І. Вернадського Е.Я. Жовинському та І.В. Кураєвій – за роботу «Геохімія мікроелементів та її прикладне значення»;
премію ім. О.М. Динника Я.М. Григоренку та А.Т. Василенку – за монографію «Задачі статики анізотропних неоднорідних оболонок»;
премію ім. М.Г. Холодного Н.П. Масюку – за роботу «Еволюційні аспекти морфології екваторіальних водоростей»;
премію ім. О.В. Палладіна А.І. Дворецькому та Е.Ю. Чеботарьову – за серію праць «Вивчення механізмів променевого порушення іонного гомеостазу в клітинах організму тварин»;
премію ім. Г.Ф. Проскури О.А. Шрайберу, О.М. Підвисоцькому та В.В. Дубровському – за цикл робіт «Багатофазові полідисперсні потоки в енергетичних установках і теплових двигунах»;
премію ім. Ф.Г. Яновського М.С. Пилипчуку, В.М. Пилипчуку та Г.А. Подлєсниху – за монографію «Помилки у діагностиці захворювань легенів»;
премію ім. І.І. Шмальгаузена Ю.П. Зайцеву – за серію праць «Сучасний стан і зміни в екологічній системі Чорного моря»;
премію ім. М.І. Туган-Барановського М.І. Долішньому, С.І. Пирожкову та С.М. Злупку – за цикл робіт «Теоретичні основи відтворення трудового потенціалу та механізм його реалізації в умовах формування ринкової економічної системи»;
премію ім. М.І. Костомарова Ю.І. Шаповалу – за цикл праць «Україна 20–50 років: відновлені сторінки історії»;
премію ім. К.Д. Синельникова М.Л. Дмитруку та В.Л. Стрижевському (посмертно) – за роботу «Поверхневі поляритони у напівпровідниках і діелектриках»;
премію ім. С.О. Лебедєва Г.Г. Півняку, С.І. Випанасенку та В.В. Слєсарєву – за роботу «Управління енергоємними технологічними процесами підприємств гірничо-металургійного комплексу»;
премію ім. М.К. Янгеля Ю.С. Алексєєву, О.М. Мащенку та О.О. Негоді – за цикл робіт «Вдосконалення моделей експлуатації космічного ракетного комплексу «Циклон» для забезпечення підтримки його експлуатаційних характеристик і високого рівня надійності в умовах обмеженого виробництва і зменшення кількості пусків ракет-носіїв»;
премію ім. І.Я. Франка М.М. Ільницькому – за цикл праць «Українська повоєнна еміграційна поезія» та «Від «Молодої музи» до «Празької школи»;
премію ім. Л.П. Симиренка В.К. Смикову, А.І. Лищуку та С.О. Косисі – за роботу «Інтродукція, створення та впровадження нових сортів абрикоси»;
премію ім. В.М. Глушкова Б.Б. Тимофєєву, В.В. Петрову та Г.О. Козлику – за роботу «Розробка теоретичних основ і впровадження методів і засобів організації інформаційних процесів у виробничих і науково-технічних комплексах»;
премію ім. М.П. Барабашова В.В. Прокоф’євій – за цикл робіт «Супутники астероїдів»;
премію ім. Г.В. Карпенка Е.В. Приходьку – за монографію «Ефективність комплексного легування сталей та сплавів»;
премію ім. А.І. Кіпріанова Ю.Ю. Керчі, З.В. Онищенку та Л.А. Шелковниковій – за серію праць «Структурно-хімічна модифікація еластомерів»;
премію ім. І.М. Францевича О.В. Толмачову, В.О. Ткачову та Ю.М. Саввіну – за цикл робіт «Розробка та дослідження нових моно- і мультимолекулярних плівок Ленгмюра-Блоджетт органічних люмінофорів, барвників та полімерів»;
премію ім. М.С. Грушевського Н.М. Яковенко – за монографію «Українська шляхта з кінця XIV до середини XVII століття (Волинь і Центральна Україна)»;
премію ім. А.Ю. Кримського Л.В. Грицику – за монографію «Орієнталістика А.Кримського в українському літературному процесі початку ХХ ст.»;
премію ім. М.П. Василенка Л.В. Тарану – за монографію «Історична думка Франції та Росії»;
премію ім. М.Д. Стражеска А.І. Хомазюку – за серію робіт «Патофізіологія вінцевого кровообігу»;
премію ім. М.М. Боголюбова В.О. Марченку, О.С. Парасюку та А.Н. Тавхелідзе – за цикл робіт «Функціонально-алгебраїчні методи в математичній фізиці».
20 березня 1996
Президія АН УРСР присудила:
премію ім. Л.В. Писаржевського В.В. Павлищуку, П.А. Манорику та Я.Д. Ламепці – за роботу «Фізико-неорганічна хімія координаційних сполук 3d-металів з різними видами внутрішньомолекулярних взаємодій»;
премію ім. І.І. Мечникова Н.М. Бережній – за цикл робіт «Нові підходи до вивчення імунології та імунореабілітації при злоякісних новоутвореннях та алергічних захворюваннях»;
премію ім. О.О. Богомольця Г.М. Бутенку – за цикл робіт «Імунологія старіння»;
премію ім. М.М. Крилова О.М. Боголюбову та О.Б. Ликовій – за цикл праць «Розвиток і дослідження конструктивних методів розв’язання задач нелінійної механіки та математичної фізики»;
премію ім. Є.О. Патона Д.А. Дудку – за цикл робіт «Нові способи зварювання та напилення»;
премію ім. В.Я. Юр’єва М.В. Зубцю та В.П. Буркату – за серію праць «Теоретичне обґрунтування та організація впровадження у виробництво селекційних і біотехнологічних методів використання кращого світового генофонду у скотарстві України»;
премію ім. Д.К. Заболотного А.Л. Бойку, В.П. Поліщуку та Н.А. Князєвій – за цикл робіт «Діагностика та прогноз розвитку фітовірусних інфекцій в різних екологічних регіонах України»;
премію ім. В.І. Вернадського В.П. Палієнку – за монографію «Новітня геодинаміка та її відображення в рельєфі України»;
премію ім. О.М. Динника Г.М. Третяченку, Б.С. Карпіносу та В.Г. Барилу – за цикл робіт «Термічна втома матеріалів при нерівноважних термодинамічних станах»;
премію ім. М.Г. Холодного В.В. Протопоповій та В.В. Новосаду – за серію праць «Теоретичні та прикладні аспекти природної диференціації та синантропізації спонтанної флори України»;
премію ім. О.В. Палладіна В.А. Барабою – за цикл робіт «Роль перекисного окислення ліпідів у механізмі променевого ураження та стресу»;
премію ім. Г.Ф. Проскури Б.Г. Марченку, М.В. Мисловичу та І.В. Хімюку – за роботу «Методи математичного моделювання фізичних процесів і полів в електротехнічному обладнанні для вирішення задач підвищення його надійності, контролю та діагностики»;
премію ім. Ф.Г. Яновського А.П. Пелещуку, В.Г. Передерію та А.С. Свінцицькому – за монографію «Гастроентерологія»;
премію ім. І.І. Шмальгаузена М.Ф. Ковтуну та Р.Й. Лихотопу – за цикл робіт «Порівняльна анатомія, ембріологія та еволюція рукокрилих»;
премію ім. М.І. Туган-Барановського П.П. Борщевському, Б.Й. Пасхаверу та В.М. Трегобчуку – за цикл робіт «Економічні та екологічні проблеми розвитку і функціонування національного агропромислового комплексу»;
премію ім. М.І. Костомарова Л.А. Дубровіній, О.П. Реєнту та О.П. Моці – за цикл робіт з проблем історії та культури України;
премію ім. К.Д. Синельникова Л.Т. Цимбалу, М.К. Даньшину та Д.Ю. Овсієнку – за цикл робіт з фізики фазових переходів;
премію ім. С.О. Лебедєва І.В. Сергієнку, В.В. Скопецькому та В.С. Дейнеку – за роботу «Математичне моделювання та дослідження процесів у неоднорідних середовищах»;
премію ім. М.К. Янгеля А.П. Алпатову, В.С. Гудрамовичу та Є.С. Переверзєву – за цикл робіт «Розробка експериментально-
теоретичних методів і дослідження довговічності об’єктів ракетно-космічної техніки»;
премію ім. І.Я. Франка Г.Д. Вервесу – за монографію «Українці на рандеву з Європою»;
премію ім. Л.П. Симиренка І.І. Хоменку – за цикл праць «Захист зерняткових садів у Центральному Лісостепу України»;
премію ім. В.М. Глушкова А.П. Великому, А.М. Гупалу та П.С. Кнопову – за роботу «Розробка та використання методів прогнозування, оцінювання та розпізнавання об’єктів стохастичної природи»;
премію ім. М.М. Боголюбова Ю.М. Березанському, Б.Г. Лазарєву та В.С. Владимирову – за цикл праць «Актуальні проблеми функціонального аналізу та їх застосування до теоретичної фізики»;
премію ім. М.Д. Стражеска М.І. Лутаю, Л.Г. Воронкову та О.Г. Камінському – за цикл робіт «Наукова розробка та впровадження в практику заходів по боротьбі з ішемічною хворобою серця»;
премію ім. М.П. Василенка Ю.І. Римаренку – за цикл праць «Етнодержавознавство як наука: історіологія, теорія, методологія, праксеологія»;
премію ім. М.С. Грушевського М.Ю. Брайчевському, О.С. Рубльову та Ю.А. Черченку – за цикл праць з проблем методології та методики історичної україністики;
премію ім. І.М. Францевича М.В. Новикову, О.О. Шульженку та Г.П. Богатирьовій – за цикл робіт «Синтез алмазу»;
премію ім. А.І. Кіпріанова О.О. Іщенку – за роботу «Будова та спектрально-люмінесцентні властивості поліметинових барвників»;
премію ім. Г.В. Карпенка Л.Т. Бережницькому, М.Г. Стащуку та М.В. Делявському – за цикл робіт «Розробка методів оцінки міцності композитних матеріалів з тріщинами та включеннями під дією силових навантажень»;
премію ім. М.П. Барабашова В.С. Кислюку, О.К. Осипову та Ю.Г. Шкуратову – за цикл робіт «Геометричні та оптичні характеристики поверхні Місяця».
12 березня 1997
Президія АН УРСР присудила:
премію ім. Л.В. Писаржевського В.Г. Ільїну та Ф.М. Бобоничу – за цикл робіт з розвитку наукових основ цілеспрямованого синтезу та модифікування цеолітів (молекулярних сит);
премію ім. І.І. Мечникова О.Ф. Сенюку – за цикл робіт «Імунодіагностика та імунокорекція в нормі та при патології»;
премію ім. О.О. Богомольця С.В. Івасівку, М.С. Яременку та І.Л. Поповичу – за цикл робіт «Біологічно активні речовини води «Нафтуся», їх генез і механізми фізіологічної дії»;
премію ім. М.М. Крилова М.О. Перестюку, Г.В. Радзієвському та Є.О. Гребеникову – за цикл праць «Сучасні методи дослідження динамічних систем»;
премію ім. Є.О. Патона В.Ф. Лапчинському – за монографію «Зварювання у космосі та споріднені технології»;
премію ім. В.Я. Юр’єва В.І. Глазку – за цикл праць «Генетика та селекція домашніх тварин»;
премію ім. Д.К. Заболотного М.І. Менджулі, Н.В. Нестеровій та Т.Г. Лисенку – за роботу «Особливості структури та стратегії функціонування геномів ціанофагів»;
премію ім. В.І. Вернадського М.А. Вороновій за монографію «Паліностратиграфія нижньої крейди та розвиток ранньокрейдових флор України»;
премію ім. О.М. Динника В.Д. Кубенку та О.П. Жуку за цикл робіт «Рух твердих тіл в ідеальній та в’язкій рідині під дією динамічного навантаження»;
премію ім. М.Г. Холодного Ю.П. Старченкову, М.М. Нічику та С.Я. Коцю – за цикл робіт «Фізіолого-біохімічні особливості симбіотичних взаємовідносин бобових рослин і нових штамів бульбочкових бактерій»;
премію ім. В.П. Комісаренка К.П. Заку – за серію робіт, присвячених ультраструктурній та імунологічній ідентифікації природних клітин-кілерів і з’ясуванню їх ролі при ендокринних, гематологічних і онкологічних захворюваннях і радіаційних порушеннях;
премію ім. Г.Ф. Проскури В.С. Бойку, В.В. Бойку та В.І. Сеньку – за цикл робіт «Розробка науково-технічних основ створення економічних пристроїв енергетичної електроніки для живлення постійним струмом потужних споживачів»;
премію ім. І.І. Шмальгаузена Л.І. Рековцю, Г.М. Двойносу та В.О. Харченку – за серію праць «Еволюція ссавців і еколого-морфологічні особливості їх паразитів в антропогені»;
премію ім. М.І. Туган-Барановського С.І. Дорогунцову, Л.М. Горєву та М.А. Хвесику – за цикл наукових праць «Основи оптимізації екосередовищ»;
премію ім. М.І. Костомарова І.Т. Муковському, О.Є. Лисенку та В.С. Чишку – за цикл наукових праць «Особа в історії України»;
премію ім. К.Д. Синельникова М.С. Бродину, С.В. Марісовій та В.Й. Сугакову – за цикл робіт «Поверхневі екситони та деформуючі поляритони в молекулярних кристалах»;
премію ім. С.О. Лебедєва В.В. Арістову, В.П. Боюну та В.С. Годлевському – за цикл робіт «Системно-ієрархічне проектування комп’ютерних систем контролю і управління високодинамічними об’єктами (в енергетиці)»;
премію ім. М.К. Янгеля Г.І. Богомазу, О.В. Пилипенку та М.І. Довготьку – за цикл робіт «Розробка теоретико-експериментальних методів дослідження динамічної навантаженості та динамічної сумісності рідинних ракетних двигунних установок і конструкцій ракет-носіїв космічних апаратів»;
премію ім. І.Я. Франка Я.П. Запасці – за працю «Пам’ятки книжкового мистецтва. Українська рукописна книга»;
премію ім. Л.П. Симиренка Б.К. Гапоненку та М.Б. Гапоненку – за книгу «Ваш сад»;
премію ім. М.М. Боголюбова О.В. Погорєлову, А.М. Самойленку та А.О. Логунову – за цикл праць «Створення та обґрунтування сучасних математичних методів розв’язання задач фізики та механіки»;
премію ім. М.Д. Стражеска Л.Т. Малій, І.Х. Макаревичу та Ю.Г. Горбу – за монографію «Серцеві глікозиди»;
премію ім. М.П. Василенка Ю.С. Шемшученку та К.А. Вислобокову – за підготовку та видання визначної пам’ятки українського права «Права, за якими судиться малоросійський народ. 1743 р.»;
премію ім. М.С. Грушевського І.Л. Бутичу, В.С. Шандрі та І.І. Глизю – за високопрофесійну підготовку до друку та високе наукове опрацювання унікальної пам’ятки історико-культурної спадщини XIX ст. «О.Ф. Кістяківський. Щоденник (1874–1885)» у двох томах;
премію ім. І.М. Францевича Ю.Б. Падерні – за цикл робіт «Закономірності формування структури та властивостей матеріалів на основі боридів рідкісноземельних елементів»;
премію ім. А.І. Кіпріанова Ю.С. Ліпатову – за роботу «Сплави лінійних і сітчастих полімерів»;
премію ім. Г.В. Карпенка Л.О. Позняку – за монографію «Інструментальні сталі»;
премію ім. М.П. Барабашова Л.В. Поперенку, І.А. Шайкевичу та Е.Г. Яновицькому – за серію праць «Роль поверхневих ефектів у діагностиці оптичних властивостей і електронної структури матеріалів і поляризаційні методи їх дослідження»;
премію ім. В.М.Глушкова Т.О.Грінченку, В.П.Клименку та З.Л. Рабіновичу – за серію праць «Програмні та апаратні засоби інтелектуалізації обчислювальних систем».
18 березня 1998
Відбулася ювілейна сесія Загальних зборів НАН України, присвячена 75-річчю з дня народження В.М. Глушкова.
14 вересня 1998
Президія АН УРСР присудила:
премію ім. О.О. Богомольця Ю.П. Зозулі, В.А. Барабою та Д.А. Сутковому – за цикл робіт «Стан окисно-відновлювальних та антиоксидантних процесів при патології внутрішніх органів і ураженнях центральної нервової системи»;
премію ім. М.М. Крилова Я.Й. Буряку, О.Р. Гачкевичу та Р.Ф. Терлецькому – за цикл праць «Математичні моделі та крайові задачі термомеханіки електропровідних континуальних систем»;
премію ім. В.І. Толубинського А.А. Долінському – за цикл робіт «Теплофізика двофазних середовищ»;
премію ім. В.М. Хрущова – А.К. Шидловському, К.О. Липківському та В.С. Федію – за цикл робіт «Розвиток теорії електричних кіл з вентилями та створення на її основі нових технічних засобів корекції параметрів електричної енергії»;
премію ім. Д.І. Чижевського В.М. Нічику – за цикл наукових праць «Діяльність і філософія Петра Могили»;
премію ім. М.В. Птухи І.І. Лукінову – за монографію «Економічні трансформації наприкінці XX сторіччя»;
премію ім. І.П. Пулюя А.В. Величку, О.Я. Кириченку та М.Т. Черпаку – за цикл робіт «Радіочастотний відгук високотемпературних надпровідників на мікрохвильове випромінювання»;
премію ім. О.О. Потебні В.Ю. Франчуку – за цикл праць «Стилістика літописання» та «О.О. Потебня і його доба»;
премію ім. С.І. Пекаря Ю.І. Горобцю, В.Ф. Клепікову та О.І. Олемському – за цикл праць «Фазові перетворення та неоднорідні структури у впорядкованих системах»;
премію ім. З.І. Некрасова В.І. Большакову, О.Д. Учителю та Ф.М. Шутильову – за цикл робіт «Розробка теоретичних основ управління розподілом шихти й газів, удосконалення технології та обладнання сучасних доменних печей»;
премію ім. М.О. Лаврентьєва Ю.О. Митропольському – за цикл праць з теорії асимптотичних методів та одночастотних коливань у динамічних системах;
премію ім. Г.В. Курдюмова В.М. Антонову, Ю.М. Ковалю та В.В. Немошкаленку – за цикл робіт «Про природу мартенситних перетворень та електронну структуру металів»;
премію ім. Д.К. Заболотного Н.С. Дяченку, Л.М. Носачу та С.Л. Рибалку – за цикл робіт «Молекулярні властивості лімфотропних вірусів людини, включаючи ВІЛ, та їх взаємовідносини з клітиною в умовах моно- та змішаної інфекції як основа розробки засобів етіотропної терапії та методів специфічної діагностики»;
премію ім. В.І. Вернадського М.П. Булгакову та С.М. Булгакову – за цикл робіт «Формування та взаємозв’язок великомасштабної циркуляції і стратифікації вод Чорного моря»;
премію ім. О.М. Динника Б.М. Усаченку, С.Б. Вакарчуку та В.Г. Перепелицю – за цикл робіт «Геомеханічні основи керування станом масиву гірських порід при розробці потужних пластів і повторному використанні відпрацьованих підземних просторів»;
премію ім. М.Г. Холодного М.М. Мусієнку, О.В. Брайону та Н.Ю. Тарану – за цикл робіт «З’ясування адаптаційного синдрому рослин за структурно-функціональними маркерами стресового стану організму, агро- та фітоценозів»;
премію ім. О.В. Палладіна О.Ю. Петренку, О.М. Сукачу та Л.П. Кравченку – за серію праць «Функція внутрішньоклітинних структур в ізольованих гепатоцитах у залежності від метаболічного стану та дії низьких температур»;
премію ім. Ф.М. Колесси С.Й. Грицю – за працю «Музичний фольклор з Полісся у записах Ф.Колесси та К.Мошинського»;
премію ім. О.І. Бродського В.Д. Походенку та В.Г. Кошечці – за роботу «Будова, реакційна здатність, спектральні та електрохімічні властивості гетероатомних моно- і полі- іон-радикалів»;
премію ім. К.Д. Синельникова В.С. Бойку, Р.І. Гарберу та А.М. Косевичу – за монографію «Оборотна пластичність кристалів»;
премію ім. М.К. Янгеля В.К. Дзюїну, М.І. Ісаєнку та В.Д. Ткаченку – за цикл робіт «Створення нової технології обробки та автоматизованого аналізу телеметричної інформації, одержаної під час пусків ракети-носія «Зеніт»;
премію ім. Л.П. Симиренка В.Ф. Горобцю, К.М. Копаню та С.Я. Шестопалу – за цикл робіт «Збереження генофонду, створення та впровадження у виробництво нових сортів аґрусу, смородини, суниці та півонії»;
премію ім. В.М. Глушкова І.М. Парасюку, О.Л. Перевозчиковій та О.І. Провотару – за роботу «Логіко-алгебраїчні моделі та методи подання знань і їх застосування у прикладних системах»;
премію ім. М.П. Барабашова Г.С. Бісноватому-Когану, Б.І. Гнатику та С.О. Сілічу – за цикл робіт «Розробка методів багатовимірної газодинаміки та їх застосування до актуальних проблем сучасної астрофізики»;
премію ім. І.М. Францевича В.Л. Соложенку, В.З. Туркевичу та І.А. Петруші – за цикл робіт «Фізико-хімічні основи синтезу кубічного нітриду бору»;
премію ім. М.С. Грушевського В.М. Даниленку, О.І. Гуржію та О.В. Добржанському – за цикл праць «Історичний досвід боротьби за українську державність».
10 березня 1999
Президія АН УРСР присудила:
премію ім. О.О. Богомольця О.Ф. Возіанову, А.К. Бутенку та К.П. Заку – за монографію «Цитокіни. Біологічні та протипухлинні властивості»;
премію ім. М.М. Крилова І.О. Луковському, П.В. Харламову та О.М. Тимохі – за цикл робіт з математичних проблем аналітичної механіки;
премію ім. Р.Є. Кавецького С.П. Осинському, Д.Ф. Глузману та В.М. Запорожану – за цикл робіт «Нові підходи та технології у діагностиці та лікуванні онкологічних захворювань»;
премію ім. Д.І. Чижевського С.Б. Кримському – за монографію «Філософія як шлях людяності та надії»;
премію ім. В.І. Толубинського В.І. Гнесіну, В.М. Голощапову та О.Л. Шубенку – за цикл робіт «Підвищення економічності, надійності та продовження ресурсу теплотехнічного обладнання ТЕС та АЕС»;
премію ім. В.М. Хрущова О.С. Яндульському, О.Ф. Буткевичу та В.Г. Левітському – за цикл робіт «Елементи теорії та методи побудови систем інформаційного забезпечення та управління режимами електричних мереж»;
премію ім. І.П. Пулюя А.Д. Алексєєву та В.Г. Іллюшенку – за серію робіт «Вугільний масив: ЯМР – аналіз стану та управління ним»;
премію ім. М.В. Птухи О.Г. Білорусу та О.В. Чернецькій – за цикл праць «Глобалізація та інтеграція світового розвитку»;
премію ім. О.О. Потебні В.Г. Скляренку – за працю «Праслов’янська акцентологія»;
премію ім. С.І. Пекаря Ф.Т. Ваську та В.О. Кочелапу – за серію робіт «Теорія електронних та оптичних явищ у квантових гетероструктурах»;
премію ім. З.І. Некрасова В.Л. Найдеку, А.В. Нарівському та В.М. Мовчану – за цикл праць «Розробка теоретичних основ і створення нових технологічних процесів підвищення якості металів шляхом обробки розплавів заглибленими плазмовими струменями»;
премію ім. М.О. Лаврентьєва О.Ю. Ішлінському та А.М. Самойленку – за цикл робіт з розробки методів математичної фізики;
премію ім. Г.В. Курдюмова В.Ф. Бритуну та О.В. Курдюмову – за цикл праць «Мартенситні перетворення шаруватих структур при високих тисках і керований синтез надтвердих фаз»;
премію ім. Д.К. Заболотного М.Я. Співаку, А.В. Руденку та Л.М. Лазаренку – за цикл робіт «Роль системи інтерферону в імунопатогенезі бактеріальних і вірусних інфекцій»;
премію ім. В.І. Вернадського О.Ю. Лукіну – за монографію «Літогеодинамічні фактори нафтогазонакопичення в авлакогенових басейнах»;
премію ім. О.М. Динника В.О. Дзензерському, О.А. Зевіну та М.М. Хачапурідзке – за цикл робіт «Динаміка та стійкість левітуючого транспортного засобу з електродинамічним підвісом»;
премію ім. М.Г. Холодного В.К. Яворській, І.В. Драговозу та В.М. Трояну за цикл робіт «Функціонування аденілатциклазної та гормональної системи в рослинній клітині»;
премію ім. О.В. Палладіна Л.Л. Громашевській та О.С. Микоші – за серію праць «Регуляція біохімічних процесів в нормі та патології»;
премію ім. Ф.М. Колесси Л.Ф. Дунаєвській – за працю «Українська народна проза (легенда, казка) – еволюція епічних традицій»;
премію ім. О.І. Бродського С.В. Волкову – за цикл праць «Хімічна будова та реакційна здатність комплексів у неводних і змішаних середовищах»;
премію ім. К.Д. Синельникове З.Т. Назарчуку та Ю.О. Ситенку – за серію робіт з теорії фізичних полів;
премію ім. М.К. Янгеля Л.В. Кравчуку, Р.І. Куріату та Е.О. Ескіну – за цикл праць «Методи та результати дослідження несучої здатності теплозахисних і жароміцних покриттів елементів конструкцій аерокосмічної техніки в умовах інтенсивних теплових потоків»;
премію ім. М.С. Грушевського М.Р. Литвину, А.О. Ручці та В.В. Танчеру – за цикл наукових праць з історичної україністики та соціології;
премію ім. І.М. Францевича Г.Г. Гнесіну, М.П. Гадзирі та О.О. Михайлику – за цикл праць «Синтез і дослідження неврівноваженого твердого розчину SiС-С і матеріалів на його основі»;
премію ім. М.П. Барабашова І.І. Зінченку, М.С. Нестерову та В.М. Шульзі – за серію робіт «Дослідження спектрів і змінності космічного радіовипромінювання в міліметровому діапазоні на радіотелескопі РТ-22»;
премію ім. В.М. Глушкова А.І. Куксі, С.І. Ляшку та О.А. Павлову – за цикл робіт «Дослідження та розробка математичних методів і алгоритмів розв’язання прикладних задач оптимізації і прийняття рішень»;
премію ім. Л.П. Симиренка В.М. Самородову, С.В. Поспєлову та І.П. Гірницькій – за цикл робіт «Інтродукція видів роду ехінацея та тропічних і субтропічних рослин».
28 лютого 2001
Президія АН УРСР присудила:
премію ім. О.О. Богомольця Ю.В. Бицю, В.П. Пішаку та О.В. Атаману – за монографію «Порівняльно-патофізіологічні аспекти енергозабезпення судинної стінки»;
премію ім. М.М. Крилова О.А. Борисенку, Ю.А. Амінову та В.В. Шарку – за цикл робіт «Розробка геометричних і топологічних методів дослідження багатовидів і підбагатовидів»;
премію ім. Р.Є. Кавецького В.Л. Ганулу та В.О. Чорному – за серію робіт «Розробка методів комбінованого лікування хворих у торакальній та абдомінальній онкології»;
премію ім. Д.І. Чижевського Л.В. Губерському, В.П. Андрущенку та М.І. Михальченку – за монографію «Культура. Ідеологія. Особистість»;
премію ім. В.І. Толубинського А.А. Халатову, І.І. Борисову та Н.В. Костенку – за цикл робіт «Термогазодинаміка вихрових і закручених потоків»;
премію ім. В.М. Хрущова М.М. Кулику та Б.А. Костюківському – за цикл робіт «Дослідження та оптимізація напрямів перспективного розвитку електроенергетичної системи України»;
премію ім. І.П. Пулюя Е.Т. Верховцевій, О.В. Гнатченку та О.Б. Шпенику – за серію робіт «Резонансні явища та поляризаційне гальмівне випромінювання при зіткненнях електронів з атомами»;
премію ім. М.В. Птухи А.І. Кредісову – за серію робіт «Історія вчень менеджменту», «Менеджмент для керівників», «Управління зовнішньоекономічною діяльністю»;
премію ім. О.О. Потебні Т.Б. Лукіновій – за працю «Числівники в слов’янських мовах (порівняльно-історичний нарис)»;
премію ім. С.І. Пекаря Ю.К. Рудавському, І.М. Мриглоду та М.В. Токарчуку – за серію робіт «Теорія динамічних властивостей та фазові переходи у рідких магнетиках»;
премію ім. З.І. Некрасова Й.Г. Товаровському та В.П. Лялюку – за цикл праць «Технологічні засади нетрадиційної малококсової та безкоксової доменної плавки»;
премію ім. М.О. Лаврентьєва В.М. Кошлякову, Г.С. Кіту та В.М. Титову – за створення математичних моделей та теоретичні дослідження динамічних процесів у механічних системах;
премію ім. Г.В. Курдюмова В.Г. Гаврилюку, Г.Бернсу та В.М. Варюхіну – за серію робіт «Фізичні основи високоазотистих сталей»;
премію ім. Д.К. Заболотного Г.О. Іутинській, А.Ф. Антипчуку та О.В. Валагуровій – за монографію «Функціонування мікробних ценозів ґрунту в умовах антропогенного навантаження»;
премію ім. В.І. Вернадського Л.Г. Руденку та О.Є. Литвиненку – за СD «Атлас України»;
премію ім. О.М. Динника Ю.М. Шевченку, М.О. Бабешку та Р.Г. Терехову – за цикл робіт «Термов’язкопластичні процеси складного деформування матеріалів та елементів конструкцій»;
премію ім. М.Г. Холодного О.П. Дмитрієву за цикл робіт «Сигнальні системи імунітету рослин»;
премію ім. О.В. Палладіна С.В. Комісаренку, Е.В. Луговській та І.М. Колесниковій – за цикл праць «Імунохімічний аналіз механізмів полімеризації фібрину та фібринолізу»;
премію ім. Ф.М. Колесси Р.Я. Кисю – за працю «Фінал Третього Риму. Російська месіянська ідея на зламі тисячоліть»;
премію ім. О.І. Бродського А.Ф. Попову, В.А. Савьоловій та Ю.С. Сіманенку – за цикл наукових праць «Супернуклеофільні системи для розщеплення екотоксикантів – нейротоксинів»;
премію ім. К.Д. Синельникова Я.Л. Колесниченку, В.В. Луценку та Ю.В. Яковенку – за серію робіт «МГД-явища та транспорт іонів високих енергій у термоядерній плазмі»;
премію ім. М.К. Янгеля Н.Г. Белецькій, О.М. Заволокій та А.Д. Шептуну – за цикл робіт «Дослідження сучасних проблем динаміки польоту об’єктів ракетно-космічної техніки»;
премію ім. М.С. Грушевського Л.В. Войтовичу, М.Ф. Рибачуку та М.О. Шульзі – за цикл праць з давньої та сучасної соціально-політичної історії України;
премію ім. І.М. Францевича Ю.В. Найдичу та В.П. Красовському – за цикл робіт «Дослідження взаємодії з металами безкисневих іонних сполук (галогенідів), відкриття аномального ефекту інертності, незмочування та корозійної стійкості цих речовин у контакті з особливо хімічно агресивними розплавами та розробка вогнетривів для ізотермічної плавки, гомогенізації та лиття сплавів»;
премію ім. М.П. Барабашова В.Г. Каретникову, І.Л. Андронову та С.М. Андрієвському – за серію робіт «Дослідження затемнено-подвійних катаклізмічних та пульсуючих змінних зір»;
премію ім. В.М. Глушкова В.К. Задіраці, Н.Д. Панкратовій та А.О. Чикрію – за роботу «Методи прийняття рішень в умовах невизначеності для задач керування, прогнозування ризику та теорії обчислень»;
премію ім. Л.П. Симиренка П.В. Кондратенку та Т.Є. Кондратенку – за цикл робіт «Яблуня в Україні».
24 лютого 2003
Відбулася сесія Загальних зборів НАН України, присвячена 80-річчю від дня народження В.М. Глушкова. Доповідь «Ідеї В.М. Глушкова у контексті інформатизації суспільства» виголосив І.В. Сергієнко.
11 вересня 2003
Президія АН УРСР присудила:
премію ім. О.О. Богомольця М.С. Веселовському та С.А. Федуловій – за монографію «Біофізика поодинокого синапса»;
премію ім. М.М. Крилова В.Я. Гутлянському, П.М. Тамразову та М.М. Шереметі – за серію праць «Геометричні та аналітичні методи в комплексному аналізі»;
премію ім. Р.Є. Кавецького Н.М. Бережній – за серію праць «Закономірності протипухлинної дії лімфоцитів при взаємодії з пухлинними клітинами різних біологічних властивостей»;
премію ім. С.М. Гершензона А.В. Риндичу – за цикл робіт «Структура і експресія еукаріотичних і вірусних генів»;
премію ім. Д.І. Чижевського А.Є. Конверському – за монографію «Теорія та її обґрунтування»;
премію ім. В.М. Хрущова Н.А. Шидловській та В.Г. Самойленку – за серію праць «Дослідження нелінійних електричних кіл аналітичними методами»;
премію ім. В.І. Толубинського Ю.М. Мацевитому – за монографію «Обернені задачі теплопровідності» (у двох томах);
премію ім. І.П. Пулюя Г.А. Мелкову та Ю.В. Коблянському – за серію робіт «Обертання хвильового фронту та фазове спряження спінових хвиль і коливань»;
премію ім. М.В. Птухи А.А. Чухну – за роботу «Постіндустріальна економіка: теорія, практика та їх значення для України»;
премію ім. О.О. Потебні І.Р. Вихованцю та К.Г. Городенській – за працю «Теоретична морфологія української мови»;
премію ім. С.І. Пекаря В.Г. Бар’яхтару, Е.А. Пашицькому та О.Г. Галкіній – за двотомний енциклопедичний словник «Фізика твердого тіла»;
премію ім. З.І. Некрасова В.І. Дубодєлову, В.К. Погорському та М.С. Горюку – за роботу «Розробка технологій та магнітодинамічного обладнання для дозованого розливання залізовуглецевих розплавів»;
премію ім. М.О. Лаврентьєва О.М. Шарковському та Л.П. Шильникову – за серію праць «Складні скінченно- та нескінченновимірні динамічні системи»;
премію ім. Г.В. Курдюмова М.Є. Глобусу та Б.В. Гриньову – за монографію «Неорганічні сцинтилятори: нові та традиційні матеріали»;
премію ім. Д.К. Заболотного І.К. Курдишу, В.П. Патику, С.Я. Коцю – за цикл праць «Наукові основи створення мікробних препаратів нового покоління для рослинництва»;
премію ім. В.І. Вернадського В.О. Ємельянову – за монографію «Основи морської геоекології. Теоретико-методологічні аспекти»;
премію ім. О.М. Динника В.В. Зозулі та Я.Я. Рущицькому – за цикл робіт з нелінійних динамічних проблем механіки пружних матеріалів з урахуванням їх структури;
премію ім. М.Г. Холодного Ю.Г. Мережинському, Є.Ю. Мордереру та В.В. Швартау – за цикл робіт «Фізіологічні механізми регуляції вибірної фітотоксичності гербіцидів»;
премію ім. О.В. Палладіна Л.І. Остапченку та А.А. Сибірному – за серію праць «Молекулярні механізми регуляції метаболізму та їх використання в біології та біотехнології»;
премію ім. Ф.М. Колесси О.С. Найдену – за працю «Українська народна іграшка. Історія. Семантика. Образна своєрідність. Функціональні особливості»;
премію ім. О.І. Бродського В.В. Гончаруку та Г.О. Ковтуну – за цикл праць «Кінетика та механізми рідиннофазових реакцій окиснення та озонування»;
премію ім. К.Д. Синельникова О.О. Лаврентьєву та В.О. Маслову – за цикл робіт «Розробка концепції термоядерного реактора та нейтронного джерела на основі багатощілинної електромагнітної пастки»;
премію ім. М.К. Янгеля М.В. Полякову, М.М. Дроню та В.С. Легезі – за цикл робіт з гідрогазодинаміки та динаміки польоту літальних апаратів;
премію ім. М.С. Грушевського В.Б. Євтуху, В.П. Трощинському та М.А. Журбі – за цикл праць з історії і теорії етносоціології;
премію ім. І.М. Францевича А.Г. Косторнову – за монографію «Матеріалознавство дисперсних і пористих металів і сплавів»;
премію ім. М.П. Барабашова І.О. Вакарчуці, Н.Г. Щукіній та К.І. Чурюмову – за серію робіт «Спектральні дослідження зір і комет»;
премію ім. В.М. Глушкова В.С. Дейнекі, О.М. Литвину та В.В. Скопецькому – за роботу «Математичне моделювання процесів у складних об’єктах і високоефективні методи їх дослідження»;
премію ім. Л.П. Симиренка В.Ф. Логвиненку – за цикл робіт «Індукований мутагенез у генетичному поліпшенні рослин».
6 квітня 2005
Президія АН УРСР присудила:
премію ім. О.О. Богомольця О.П. Костюку та О.О. Лук’янцю – а монографію «Іони кальцію у функції мозку – від фізіології до патології»;
премію ім. М.М. Крилова В.Л. Макарову, О.І. Степанецю та Ф.Абдуллаєву – за цикл робіт «Сучасні методи теорії апроксимації та інтерполяції»;
премію ім. С.М. Гершензона Л.А. Лівшицю та Л.Л. Лукашу – за серію наукових праць «Мутаційний процес у популяціях клітин ссавців і природа мутацій, що спричиняють тяжкі спадкові захворювання людини»;
премію ім. Р.Є. Кавецького О.О. Фільченкову та Р.С. Стойці – за монографію «Апоптоз і рак: від теорії до практики»;
премію ім. Д.І. Чижевського Ф.М. Рудичу, А.І. Кудряченку та В.О. Храмову – за цикл праць «Україна в сучасному геополітичному просторі: теоретичний та прикладний аспекти»;
премію ім. В.М. Хрущова О.Є. Божку – за цикл праць «Нові результати теорії електромагнітних віброзбуджувачів і нові ефекти в них»;
премію ім. В.І. Толубинського Ю.Ф. Снєжкіну, М.І. Нікітенку та Н.М. Сороковій – за цикл робіт «Дослідження динаміки тепломасопереносу, фазових перетворень та усадки при сушінні колоїдних капілярно-пористих тіл з метою створення енергозберігаючих технологій»;
премію ім. І.П. Пулюя Б.О. Данильченку та О.Г. Сарбею – за цикл робіт «Дослідження електрон-фононної взаємодії просторово обмежених станів носіїв в експериментах з балістичними фононами»;
премію ім. М.В. Птухи О.І. Амоші, О.Ф. Новіковій та Є.Т. Іванову – за цикл праць з проблем економічного забезпечення збереження та розвитку людського потенціалу;
премію ім. О.О. Потебні О.Б. Ткаченку – за працю «Українська мова та мовне життя світу»;
премію ім. С.І. Пекаря Е.Й. Рашбі, В.І. Шекі, М.М. Боголюбову – за цикл праць «Теорія спін-орбітальної взаємодії та поляронних станів у напівпровідниках»;
премію ім. З.І. Некрасова В.Л. Зубову та М.І. Гасику – за монографію «Електрометалургія феросиліція»;
премію ім. М.О. Лаврентьєва В.О. Марченку, Є.Я. Хруслову та Б.Й. Пташнику – за цикл робіт «Асимптотичні та аналітичні методи дослідження некласичних задач математичної фізики»;
премію ім. Г.В. Курдюмова О.Г. Ільїнському, В.А. Лободюку та В.В. Маслову – за цикл робіт «Термокінетика фазових перетворень та їх вплив на структуру твердих і рідких металевих сплавів»;
премію ім. Д.К. Заболотного В.К. Позуру – за монографію «Імунобіологічна активність бактеріальних пептидогліканів»;
премію ім. В.І. Вернадського В.О. Іванову та О.В. Прусову – за монографію «Річковий стік півдня України: кількісні оцінки паводків, принципи управління та прогноз»;
премію ім. О.М. Динника Л.П. Хорошуну та А.О. Камінському – за цикл робіт «Механіка руйнування композитних матеріалів»;
премію ім. М.Г. Холодного В.А. Кунаху, А.П. Лебеді та В.Г. Собку – за цикл робіт «Фіторесурси України: раціональне використання та біотехнологія»;
премію ім. О.В. Палладіна О.Г. Мінченку – за серію праць «Молекулярні механізми регуляції експресії генів»;
премію ім. Ф.М. Колесси Т.В. Кара-Васильєвій – за серію монографічних праць у галузі мистецтвознавства;
премію ім. О.І. Бродського О.О. Чуйку (посмертно), В.К. Погорєлому та В.О. Покровському – за цикл наукових праць «Медична хімія нанодисперсного кремнезему»;
премію ім. К.Д. Синельникова Ф.А. Даневичу, В.В. Кобичеву та В.І. Третяку – за серію праць «Експериментальні дослідження рідкісних процесів у фізиці атомного ядра та елементарних частинок»;
премію ім. М.К. Янгеля М.М. Слюняєву, Г.А. Маймуру та В.А. Шульзі – за роботу «Вирішення деяких невідкладних глобальних проблем сучасності засобами ракетно-космічної техніки»;
премію ім. М.С. Грушевського О.О. Рафальському, В.П. Коцуру та А.І. Павку – за цикл наукових праць з історії та історіографії історії України;
премію ім. І.М. Францевича Я.В. Зауличному, В.І. Іващенку та О.Ю. Хижуну – за цикл праць «Електронна структура нестехіометричних, аморфних, нанорозмірних фаз та фаз високого тиску – основа створення нового покоління неметалевих матеріалів із прогнозованими властивостями»;
премію ім. М.П. Барабашова Г.К. Назарчуку (посмертно), В.П. Таращуку та Л.М. Шульману – за цикл робіт «Відкриття та дослідження нових фізичних явищ у ядрах та атмосферах комет»;
премію ім. В.М. Глушкова Л.Ф. Гуляницькому, Г.П. Донцю та В.І. Норкіну – за працю «Розробка ефективних моделей, методів дискретної та стохастичної оптимізації та їх використання при створенні інформаційних технологій»;
премію ім. Л.П. Симиренка М.В. Матвієнку, Р.Д. Бабіні та Л.П. Шелудьку – за цикл робіт «Створення генофонду та селекція груші та м’яти перцевої».
28 лютого 2007
Президія АН УРСР присудила:
премію ім. О.О. Богомольця І.С. Магурі, М.Я. Співаку та І.М. Трахтенбергу – за серію праць «Проблеми вродженої імунорезистентності та вікової фізіології і токсикології»;
премію ім. М.М. Крилова А.Г. Нікітіну, В.А. Осадчуку та Ю.В. Теплінському – за цикл робіт «Розвиток групових та асимптотичних методів і теорії диференціальних рівнянь та їх застосування у моделях математичної фізики, математичної біології і механіки»;
премію ім. Ю.О. Митропольського А.М. Самойленку – за цикл робіт «Асимптотичні методи дослідження рівнянь нелінійної механіки»;
премію ім. Д.Ф. Чеботарьова О.В. Коркушці, В.Х. Хавінсону та В.Б. Шатилу – за монографію «Пінеальна залоза: шляхи корекції при старінні»;
премію ім. Ф.І. Шміта Г.В. Врочинській – за працю «Українські народні жіночі прикраси ХIХ – початку ХХ століть»;
премію ім. П.А. Тутковського Н.І. Диканю – за роботу «Систематика четвертинних остракод України»;
премію ім. В.І. Трефілова Б.В. Гриньову, В.Д. Рижикову та В.П. Семиноженку – за монографію «Сцинтиляційні детектори та системи контролю радіації на їх основі»;
премію ім. Л.В. Шубникова С.П. Дюбку, Є.А. Алєксеєву та В.В. Ілюшину – за цикл робіт «Радіоспектроскопія молекул у міліметровому діапазоні довжин хвиль»;
премію ім. В.М. Хрущова А.А. Щербу, І.П. Кондратенку та М.М. Резинкіній – за цикл праць «Моделювання та аналіз електромагнітних процесів в енергетичних і технологічних системах»;
премію ім. С.І. Пекаря В.М. Антонову, О.Е. Райчеву та А.А. Звягіну – за цикл робіт «Вплив спін-орбітальної та кулонівської взаємодій на властивості електронних систем»;
премію ім. О.О. Потебні Г.П. Півтораку та О.І. Скопненку – за працю «Білорусько-український словник»;
премію ім. М.О. Лаврентьєва В.П. Моторному, В.В. Шарку та О.Л. Ребеноку – за цикл праць «Математичні методи аналізу, теорії апроксимації та топології в математичній фізиці»;
премію ім. Г.В. Курдюмова Н.І. Главацькій, В.В. Кокоріну та В.А. Львову – за цикл робіт «Індуковані магнітним полем ефекти в феромагнітних мартенситних сплавах»;
премію ім. Д.К. Заболотного О.М. Зайченку, О.В. Андрієнку та К.С. Циганенку – за монографію «Макроциклічні трихотеценові мікотоксини»;
премію ім. О.М. Динника Б.О. Блюссу, Є.Є. Гарковенку та Є.В. Семененку – за цикл праць «Гідромеханічні основи екологічно безпечних ресурсо- та енергозберігаючих технологій транспортування та переробки мінеральної сировини»;
премію ім. М.Г. Холодного Д.А. Кірізію, Т.М. Шадчиній та О.О. Стасику – за цикл праць «Наукові основи оптимізації фотосинтезу та підвищення продуктивності рослин у змінювальних умовах довкілля»;
премію ім. М.М. Доброхотова В.В. Скороходу та Г.Г. Гнесіну – за енциклопедичне видання «Неорганічне матеріалознавство»;
премію ім. О.І. Бродського В.В. Стрєлку – за цикл наукових праць «Гетероатоми в хімії активованого вугілля»;
премію ім. Ф.Г. Яновського М.С. Регеді та І.Г. Гайдучку – за серію праць «Захворювання органів дихання: етіопатогенетичні механізми їх розвитку та сучасні підходи до діагностики, лікування та профілактики»;
премію ім. М.І. Тугана-Барановського А.І. Даниленку, Л.М. Шаблисті та Н.М. Шелудьку – за тритомну колективну монографію «Фінансово-монетарні важелі економічного розвитку»;
премію ім. К.Д. Синельникова М.О. Азарєнкову, В.М. Воєводіну та І.О. Гірці – за цикл робіт «Взаємодія випромінювання та потоків частинок із матеріалами в енергетичних установках»;
премію ім. М.К. Янгеля В.М. Шнякіну, В.І. Коноху та Л.М. Усатюку – за цикл праць «Cтворення рідинних ракетних двигунів з високими енергомасовими характеристиками»;
премію ім. В.М. Глушкова М.Ю. Кузнєцову, В.О. Петрухіну та В.П. Шилу – за цикл робіт «Інформаційні технології розв’язання складних оптимізаційних задач на багатопроцесорних комплексах»;
премію ім. М.П. Барабашова Р.Є. Гершбергу, О.П. Павленку та Я.В. Павленку – за цикл робіт «Зорі середніх і малих мас від жовтих карликів сонячного типу до холодних коричневих карликів: спостережувана активність та їх еволюційний статус»;
премію ім. А.Ю. Кримського Е.Г. Циганковій – за монографію «Сходознавчі установи в Україні: радянський період».
24 лютого 2010
Президія АН УРСР присудила:
премію ім. О.О. Богомольця О.О. Кришталю, В.І. Цимбалюку, В.В. Медведєву – за цикл праць «Фізіологія та патологія аферентних систем мозку: розкриття механізмів і розробка новітніх методів медичної корекції»;
премію ім. М.М. Крилова Ю.В. Козаченку, Ю.С. Мішурі та М.В. Працьовитому – за цикл праць «Фрактальні та апроксимаційні схеми в теорії випадкових процесів та їхні застосування»;
премію ім. П.А. Тутковського С.О. Вяловій та В.М. Палію – за монографію «Олег Степанович Вялов. Нариси життя та діяльності»;
премію ім. Ф.І. Шміта Г.М. Івашківу – за працю «Декор української народної кераміки ХVI – першої половини ХХ століть»;
премію ім. Д.Ф. Чеботарьова М.Г. Ахаладзе, С.М. Кузнецовій та В.Ю. Лішневській – за цикл праць «Нові підходи до діагностики, профілактики та лікування цереброваскулярної та кардіоваскулярної патології»;
премію ім. Ю.О. Митропольського О.А. Бойчуку, І.Є. Єгоровій та В.Д. Кошманенку – за цикл робіт «Аналітичні та спектральні методи теорії динамічних систем і нелінійних диференціальних рівнянь»;
премію ім. В.І. Трефілова Ю.М. Ковалю, В.А. Лободюку та Е.В. Естріну – за монографії «Деформаційні та релаксаційні явища при перетвореннях мартенсійного типу» та «Мартенситні перетворення»;
премію ім. Л.В. Шубникова В.О. Голубу, Г.М. Каказею та Г.Г. Левченку – за цикл робіт «Новітні багатофункціональні магнітні матеріали: від макросистем до наноструктур; властивості та застосування»;
премію ім. В.М. Хрущова О.Є. Антонову, В.Г. Кіреєву та В.С. Петухову – за серію праць «Розробка наукових засад створення ефективних магнітоелектричних машин з кількома ступенями вільності обертання ротора»;
премію ім. О.О. Потебні О.П. Загнітко – за працю «Теоретична граматика сучасної української мови. Морфологія. Синтаксис»;
премію ім. С.І. Пекаря В.Й. Піпі, В.Й. Сугакову та С.І. Шевченку – за цикл робіт «Теорія кореляційних і когерентних процесів у напівпровідникових гетероструктурах»;
премію ім. Г.В. Курдюмова С.О. Котречку, Ю.Я. Мєшкову та В.М. Надутову – за цикл робіт «Фазові та структурні перетворення як основа оптимізації фізичних властивостей сталей і сплавів»;
премію ім. М.О. Лаврентьєва Р.М. Кушніру, Ю.В. Неміровському та В.С. Поповичу – за цикл праць «Аналітично-чисельні методи дослідження крайових задач теплопровідності та термопружності для структурно-неоднорідних тіл»;
премію ім. Д.К. Заболотного В.О. Іваниці, Л.А. Пасічнику та Ф.І. Товкачу – за цикл праць «Фітопатогенні бактерії – збудники особливо небезпечних хвороб рослин та їх автономні генетичні елементи»;
премію ім. О.М. Динника І.В. Вовку, Н.С. Городецькій та В.В. Мелешку – за цикл праць «Закономірності хвильових процесів в акустичних, пружних і поро-пружних обмежених середовищах»;
премію ім. М.Г. Холодного В.П. Гелюті, С.Я. Кондратюку та О.І. Тереку – за цикл праць «Порівняльні дослідження молекулярно-біологічних і фізіологічних процесів грибів і вищих рослин»;
премію ім. М.М. Доброхотова М.І. Гасику та М.М. Гасику – за монографію «Електротермія кремнію»;
премію ім. О.І. Бродського Є.С. Рудакову, В.Л. Лобачову та С.Л. Литвиненку – за цикл праць «Механізми окислення вуглеводнів і тіоефірів активованими формами пероксиду водню й радикалами ОН»;
премію ім. Ф.Г. Яновського І.А. Калабуху, О.В. Хмелю та Ю.Ф. Савенкову – за монографію «Керівництво з хірургії туберкульозу легенів»;
премію ім. М.І. Тугана-Барановського В.Д. Базилевичу, Т.В. Гайдаю та Н.І. Гражевській – за цикл праць «Славетні постаті історії економічної думки України»;
премію ім. К.Д. Синельникова Ю.О. Касаткіну, В.Ф. Клепікову та В.В. Литвиненку – за цикл робіт «Електрофізічні процеси в ядерних системах і конденсованих середовищах під опроміненням»;
премію ім. М.К. Янгеля О.В. Дегтяреву, О.О. Коноваленку та В.А. Асюшкіну – за цикл праць «Створення ракетно-космічного комплексу з ракетою-носієм «Зеніт-3Ф» та реалізація космічної місії з радіотелескопом «Спектр-Р»;
премію ім. В.М. Глушкова В.П. Боюну, І.Д. Войтовичу та О.В. Палагіну – за цикл робіт «Інтелектуальні системи та технології сприйняття і обробки інформації різної фізичної природи»;
премію ім. М.П. Барабашова Ф.П. Величку, Ю.М. Круглому та В.Г. Шевченку – за цикл робіт «Фізичні властивості астероїдів за результатами фотометричних спостережень»;
премію ім. А.Ю. Кримського В.О. Кіктенку та О.Д. Огнєвій – за цикл праць «Філософсько-релігійні та наукові традиції Сходу в європейській культурі».
15 березня 2013
Відбулася сесія Загальних зборів НАН України, присвячена 90-річчю від дня народження В.М. Глушкова.
12 вересня 2013